Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Основоположення філософії освіти В. В. Розанова – введення в правовий простір




 

Аналіз ідей твору «Про розуміння. Досвід дослідження природи, границь і внутрішньої будови науки як суцільного знання» дозволяє визначити основні філософські напрями, які вплинули на формування філософсько-релігійних поглядів В. В. Розанова. Еволюцію його поглядів можна розглядати і як подолання різних суттєвих філософських впливів. Фундаментальна праця В. В. Розанова обернена, у тому числі, й до філософії освіти. У центрі уваги мислителя, з самого початку його творчості, знаходиться проблема людини, що пізнає світ і свою власну природу.

В. В. Розанов уперше в історії Російської філософської думки заявив про необхідність побудови основоположень філософії освіти. Мета нового філософського напряму – аналіз шкільної системи навчання та виховання – освіти цілісної моральної особистості. «Ми маємо дидактику і низку дидактик; ми маємо методику і низку методик; ми маємо взагалі педагогіку як теорію чи деякого ремесла, чи мистецтва (впроваджувати деяку тему в дитячу душу). Але ми не маємо і не мали того, що можна б назвати філософією виховання і освіти, тобто обговорення самої освіти, самого виховання серед інших культурних чинників і також у відношенні до вічних рис людської природи і постійних завдань історії. Кого не уразить, що, так багато навчаючись, так ретельно навчаючись, при настільки досконалих дидактиках, методиках і педагогіці, ми маємо плід усього цього – нова людина швидше негативна, ніж позитивна. Забута саме філософія виховання; не взяті до уваги так би мовити геологічні пласти, яких поверхневу плівку ми так безуспішно оремо»[228]. Проблема, яку порушує В. В. Розанов на новому якісному рівні, нерозв’язна у межах побудови загальної дидактики або ж дидактик окремих дисциплін, або ж методики викладання. У центрі уваги письменника – формування вільної мислячої особистості, що має світоглядний кругозір. Роздумуючи про стан російської середньої і вищою шкіл, про проблеми формування підростаючого покоління, відповідаючи на найважливіше практичне питання, що є педагогіка: чи ремесло, чи мистецтво, В. В. Розанов сформулював три принципи загальної дидактики. Формування вільної мислячої особистості, що має світоглядний кругозір, стає можливим завдяки осмисленню саме з філософської позиції фундаментальних принципів освіти.

Проблема формування особистості не обмежується лише актуальністю педагогічних переконань В. В. Розанова. Збірка статей російського мислителя «Сутінки просвіти» розкриває глибину його світоглядної позиції. В. В. Розанов у пошуках шляху морального оздоровлення суспільства звертається до ідеалів, які вистраждані тисячолітньою російською історією.

Російський мислитель вважав актуальним розгляд взаємозв’язку культури і навчання крізь призму саме антропологічного виміру, в якому в центрі всього знаходиться людина. На його думку, в осмисленні проблеми формування особистості повинні тісно співпрацювати філософія, психологія та педагогіка. Але пріоритет у дослідженнях відданий ним філософії. Суперечливі взаємодії різних, хоча і взаємозв’язаних сфер буття неадекватно представлені в конкретних позитивних науках, які не можуть охопити усю його цілісність, розкрити взаємодію різних детермінуючих систем на такому складному «перетині», яким є людське життя. Тим більше неадекватно ці проблеми представлені в педагогічній науці або ж в психології. Лише філософія здатна повною мірою виділити проблеми освіти і навчання як елементів культури.

В основі дидактичних принципів В. В. Розанова, що спирався при їх обґрунтуванні, головним чином, на традиції Російської культури і православ’я, лежать, у тому числі, і кантіанські антропологічні установки. Вони відбилися в уявленнях російського мислителя про пізнавальну діяльність, про хід всесвітньої історії. Аналізуючи в статті «Сутінки просвіти» кантівський підхід до педагогіки, російський мислитель писав: «Кант після багатьох років педагогічної діяльності із сумом записує у себе в записнику: «ніколи не додавалося до навчання кращих правил, ніж ті, які докладав я, але ніколи не було гіршої і менш успішнішої в цьому навчанні практики, чим моя». Але, поза всякими думками, говорячи про цей приватний вражаючий приклад, можна вказати дві психологічні риси, які надзвичайно сприяючи науковості, цілком перешкоджають педагогіці: це – швидкість розуму, нестримність міркування і занадто жива вразливість. При цих дарах людина чудова в себе у вченому кабінеті і неможлива в класі»[229]. В. В. Розанов йде саме за І. Кантом, висловлюючи власні думки про можливість розвитку людських природних завдатків і здібностей, виходячи з розуму, завдяки розуму і у напрямі розуму. Формування вільної мислячої особистості що має широкий кругозір, є результатом діяльності не лише суспільства, але і самостійної праці людини, яка повинна сама зробити себе. Завдяки своїй власній діяльності, завдяки праці людина прославляє сама себе, виводить себе з примітивного стану «грубості», «дикості», в якому вона знаходиться, від природи в стан «культури», а також і в стан правового простору.

Найважливіший бік дослідження В. В. Розанова – аналіз навчання в контексті антропологічної та сцієнтиської проблематики. Природа людини, її можливості, життєве призначення знаходяться в центрі уваги при дослідженні філософських підстав як навчання, так і виховання. Російський мислитель розглядає вказані процеси не лише окремо, а й у їх єдності. «Така була людина, як продукт природних сил всякого народу, що її народжує, і безпосередніх споглядань своєї епохи. Вигляд майстерні старого художника, який ми обрали, як швидкоплинний зразок такого споглядання і разом як приклад природного виховання, повинен при цих думках безмежно розсуватися в наших очах. Усе входить у картину такого виховання : битви і героїзм, сім’я в її світлі хвилини, гул моря і синь небес, смерть близьких і звук церковного співу. Це – неосяжна школа, в якій виховується людство, його виховує Промисел, якому воно покірне»[230]. Людина жива зв’язком з іншими людьми. Вже від народження кожен є частиною якого-небудь товариства: сім’ї, роду, церкви. У цьому сенсі людина є цілком помітна його частина. Недоліки російської шкільної системи, пов’язані не лише з навчанням, але і з вихованням, В. В. Розанов зв’язував, перш за все, з порушенням трьох принципів освіти: індивідуальності, цілості і принципу єдності типу. Опорні постулати основоположень філософії освіти В. В. Розанова викладені у його статті «Три головні принципи освіти». У ній він пропонує своє бачення шкільної системи навчання і виховання, що приводить, зрештою, до просвіти особистості.



Упереджає систему принцип індивідуальності – особистість людини має бути збережена як у навчанні, так і в змісті та структурі навчального матеріалу. «Він (принцип індивідуальності) вимагає, щоб як у тому, що навчається (учень), так і в такому, що навчає (учбовий матеріал), була по можливості збережена індивідуальність – дорогоцінне в людині і в її творчості. Тільки особистість, якою є певна людина, а не «людина взагалі», може бути найбільш винахідлива в думках, у своїх відчуттях, наполеглива, тверда в прагненнях»[231]. В. В. Розанов протиставляє людину тварині. Особистість завжди особлива, не просто як рід, вид, різновид. «Особистість як індивідуальність» – ось його вище якнайглибше визначення. Який би не був тип школи, система освіти тільки та буде «освітньою», де не порушений принцип «індивідуальності». Школа є органом держави, яка не бачить облич, не знає імені кожної індивідуальності особистості, їх надій на майбутнє. Школа, по В. В. Розанову, – це строга зовнішньо абстрактна форма, що відчуває лише групи людей. Сім’я ж вникає в обличчя, згадує минуле, сподівається на майбутнє. Звідси – антагонізм, що таїться, між сім’єю і школою, незважаючи на видимий союз між ними.

Ще одним важливим принципом навчання, що розкриває підстави космоцентризму В. В. Розанова, є принцип цілісності, який спрямований на встановлення гармонії в процесі навчання. «Він (принцип цілісності) вимагає, щоб всяке враження, що входить у душу, не уривалося доти іншим враженням, доки воно не закінчило своєї взаємодії з душею. Лише заспокоєний у собі, незайнятий розум може почати сприймати плідно нові серії вражень. Відсутність розриву в групах знань, художньому почутті, вольовому прагненні – ось вимога цього принципу; але він вказує, що не можна і дуже сильно дробити знання, відчуття; що, будуть зовсім дрібними, будуть і гірше прийняті. Вони вже зовсім не виявляються тими, чим були спочатку, вони суть в самих собі, у своїй цілісності. Саме культурного – навчального і виховного значення вони не утримують у собі»[232].

І далі: «…адже і книга, листи якої були б перекладені листами безлічі інших книг, які усі ми були б зобов’язані читати, не справила б на нас ніякого враження. Треба довге, вдумливе до одного чого-небудь відношення, щоб це одне стало нам дорого, щоб воно опанувало нас, після того, як ми його опануємо»[233]. На думку В. В. Розанова, недотримання принципу цілісності віддаляє особистість як індивідуальність від споглядання – «повільного вбирання в себе» усього, чим жила історія, і що було святе впродовж тисячоліть для людей. Порушення принципу цілісності дозволяє запам’ятовувати лише схеми усього дійсного. Порушення принципу цілісності – це абстрагування від споглядання реального світу. Школа, в якій порушений принцип індивідуальності, не виховує, не навчає. Але школа, в якій порушений принцип цілісності, не повідомляє яких-небудь переконань – не виховує віри.

Принцип єдності типу, третій і останній, на якому, на думку В. В. Розанова, може бути побудована істинна освіта. «Він полягає у вимозі, щоб усі враження, які необхідні для освіти та виховання особистості, припадали на цю одиничну душу, або що ті ж, що виходять з цієї одиничної школи, були неодмінно одного типу, а не різнорідні або протилежні. Іншими словами: вони повинні йти з джерела однієї культури, де вони усі розвинулися (як факти, відомості, переконання і так далі) одне з одного, а не одне проти одного, як це було в різних цивілізаціях, що змінилися в часі»[234]. В. В. Розанов попереджає, що не всі види знань так само зручно поєднуються в душі людини, як підручники в його сумці. Не слід змішувати три типи освіти: християнство, позитивну науку й античну класику. Ці типи знання різнорідні, в їх основі лежать різні світогляди. Кожен тип знання може мати місце лише в певній школі. Церковноприходським школам і єпархіальним училищам слід звертатися до християнства; реальним і комерційним училищам – обрати основою своєї освіти позитивну науку. Антична класика – це фундамент класичних гімназій. У трьох різних типів освіти різні підстави: релігійне мислення, позитивна наука, античність.

Обґрунтовані російським мислителем принципи освіти є складовою його пошуку, що не припинявся все життя, – розуміння того, що є Особистість. Вона – гармонійне ціле в цілісній системі всесвіту й індивідуальність у суспільстві. Необхідно відмітити і той факт, що тексти статей збірки В. В. Розанова «Сутінки просвіти» емоційні, публіцистичні. Філософ розмовляє з читачем, звертаючись до його власного життєвого досвіду. Досвід педагога був у російського мислителя достатній. У цьому досвіді кожен одиничний факт, будь-яка дрібниця слугували для В. В. Розанова предметом осмислення.

Думки В. В. Розанова про розвиток індивідуальності сьогодні особливо актуальні. Три принципи освіти повинні та сьогодні допомогти сформувати цілісний світогляд у людини, що вступає в життя, допомогти новому поколінню у духовній і моральній орієнтації. При цьому моральність слід розглядати як складову в структурі духовності.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 457 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.