Твір В. В. Розанова «Про розуміння. Досвід дослідження природи, границь і внутрішньої будови науки як суцільного знання» – єдина його праця, присвячена питанням гносеології. Він спробував розробити концепцію «розуміння», яка подолала б антагонізм між позитивною наукою і філософією. Розум від народження влаштований гармонійно. Він містить сім умоглядних схем: ідею існування, ідеї сутності, власності, причини (чи походження), наслідку (чи цілі), схожості і відмінності і ідею числа. Шляхом поєднання умогляду і досвіду ми приходимо до «розуміння» «інтегрального пізнання» цілісного гармонійно влаштованого світу. Людський дух – це незалежна субстанція, нематеріальне єство, здатне творити різні форми, – ідеї, накладаючи їх на матеріальну субстанцію. Такими формами є, наприклад, скульптура, музика, держава й інші. Дух – це «форма форм». Після руйнування тіла дух перебуває як форма чистого існування, не обмежена ніякими межами. «Розуміння не лише безперечне за науку та філософію, але і величезніше, ніж вони. Форми, що залишилися не заміщеними, вкажуть, яких границь і яких цілей ще не досягла людина, і що, отже, належить ще виконати їй. У ідею розуміння не поміщено ніякого знання, здатного стати змістовним... Тому те, що виводиться, буде низкою істин формального знання. Вони утворюють собою віхи інших областей людської творчості і межі, що строго встановлюють науку ззовні, вчення про будову науки – про її внутрішні форми, виконання яких повинне стати змістом її майбутнього розвитку і вченням про відношення її до природи людини і до життя»[226]. Робота «Про розуміння. Досвід дослідження природи, границь і внутрішньої будови науки як суцільного знання», в цілому, носить методологічний характер. Основу праці складають думки В. В. Розанова про те, що повинно бути зрозуміло, яким методом слід керуватися в розумінні, і який результат розуміння імовірно має бути отриманий у кожному окремому випадку.
З приводу кінцевих результатів розуміння того або іншого боку буття світу природи і світу людини В. В. Розанов не дає остаточної, вичерпної відповіді. Можна було б зробити висновок про те, що ніяких остаточних відповідей не може бути, з огляду на «потенційність» – вічної «незавершеності» природи розуму і нескінченності пізнаваного. Але В. В. Розанов вважає, що остаточне розуміння можливе: «Таким чином, воно, – (розуміння) – останнє в діяльності розуму. Розуміння, це те, в чому розум може знайти заспокоєння. Лише розуміння здатне знищити в розумі біль нерозуміння – величезного зла, яке закладене в людській природі. Розуміння з’являється, так що стає благом споглядання істини, незмінної у своєму змісті, нескоро минущої та в часі закінченої»[227]. Можна було б зробити висновок про психологічний критерій пізнавального процесу. Але слід зазначити, що гносеологія найтіснішим чином пов’язана у В. В. Розанова з онтологією. Психологія – це форма пізнання, вона – складова частина пізнання у вченні «Про розуміння. Досвід дослідження природи, границь і внутрішньої будови науки як суцільного знання». Розум, яким створив його Бог, вважає мислитель, досягає заспокоєння, лише набувши істини. Тому психологічної помилки бути не може. Природа людська розуміється філософом, перш за все, як духовна природа, що спочатку добра та чиста. У ній закладена інтуїція істини, добра й краси. Завдання людини – дослідження своєї власної природи.
