Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Життєвий і творчий шлях О.М. Радищева




 

Олександр Миколайович Радищев (1749-1802 рр.) – російський мислитель, основоположник революційної теорії в інтелектуальному російському русі, поет, громадський діяч.

Народився в Москві, в сім’ї військового – (сержанта) Миколи Опанасовича Радищева і Фекли Степанівни – дочки капітана Семенівського полку Степана Івановича Аргамакова.

Дід О. М. Радищева по батькові – Опанас Петрович Радищев, бідний калузький дворянин, був у потішних Петра Великого, потім був його денщиком, служив у гвардії. Одружившись на багатій і дуже молодій дівчині в період царювання імператриці Ганни Іванівни, зробився полковником і командиром одного з малоросійських драгунських полків. Мав 300 душ кріпосних селян.

Микола Опанасович Радищев, багатий поміщик, на відміну від більшості представників свого класу, користувався повагою селян за доброту і справедливість. Під час селянської війни під проводом О. Пугачова, коли повсталі громили садиби своїх власників, Радищеви опинилися в числі небагатьох дворян, не постраждалих на території, зайнятій повстанцями. Існує переказ, що під час Пугачовського повстання селяни цього села укрили свого пана і врятували його від розправи.

Дитинство (до 7-річного віку) О. М. Радищев провів у селі Немцово (Калузької губернії). У 1757 р. після смерті діда сім’я переїхала в маєток бабусі – село Верхнє Аблязово (Саратовської губернії).

Підлітком (у 1762 р.) О. М. Радищев потрапив у Пажеський корпус і досить близько познайомився з придворним життям: пажі прислуговували особам царської фамілії, виконували їх доручення. Зображуючи в главі своєї «Подорожі з Петербурга в Москву» «щось, що сидить у владі на престолі», письменник керувався не лише даними, отриманими з інших рук.

У 1766 р. дванадцять молодих людей (в їх числі шість пажів, що зарекомендували себе успіхами у вивченні наук) були послані в Лейпциг для набуття юридичних та інших знань – уряд мав потребу у кваліфікованих чиновниках. У цій групі знаходився і О. М. Радищев. Бунт студентів проти наглядача Бокума згуртував їх в тісне коло однодумців, на чолі якого встав Ф. В. Ушаков. Між членами гуртка збереглися на все життя дружні зв’язки, що не виключали різких ідейних зіткнень (полеміка О. М. Радищева з О. М. Кутузовим у 80-90-х рр.). П’ятирічне перебування за кордоном – на юридичному факультеті Лейпцігського університету – він описав в «Житії Федора Васильовича Ушакова» (1789 р.).

В університеті майбутній письменник слухав курси математики, психології і метафізики у філософа К. Вольфа. Природне, народне і цивільне право читав професор Шотт.

У ці роки О. М. Радищев почав захоплюватися філософією. Він вивчав праці представників європейської Просвіти, раціоналістичної і емпіричної філософії, теоретиків природного права Т. Гоббса, С. Пуфендорфа, Г. В. Лейбниця, К. Вольфа, Ж.-Ж. Руссо, а також К. А. Гельвеція, Д. Дідро, І. Гердера, І. Канта.

Велику роль в ідейному становленні А. Н. Радищева відіграла книга К. А. Гельвеція «Про розум». Коли французький просвітник, що пережив через свій твір розгнуздану кампанію критики, дізнався, що ціла група російських молодих людей з ентузіазмом читає його філософську працю (про це повідомив його письменник Ф. М. Гримм, що приїхав до Парижу з Лейпцига), він був приємно здивований. Книга Гельвеція, засуджена Сорбонною, проклята паризьким архієпископом і римським папою, засуджена до спалювання парламентом Парижу, вказала О. М. Радищеву і його друзям з лейпцігського гуртка шлях до вирішення багатьох світоглядних питань. За словами філософа, читаючи її, вони вчилися мислити.

У Лейпцигу О. М. Радищев познайомився також із творами Ф. Вольтера, Д. Дідро та інших видатних діячів французької Просвіти. Із захопленням читав він твори їх російських послідовників, критичні судження яких торкалися соціальних устроїв Росії. Російським студентам були відомі наступні видання: книга Я. П. Козельского «Філософічні пропозиції», зошити, що видавались Н. І. Новіковим до сатиричного журналу «Трутень».

Лейпцігський період знаменував початок творчої біографії мислителя. Володіючи основними європейськими мовами, він звичайно знайомився з творами безпосередньо в оригіналах.

Повернувшись із Німеччини в 1771 р., О. М. Радищев служив протоколістом Сенату (1771-73 рр.), обер-аудитором (військовим прокурором) штабу Фінляндської дивізії (1773-75 рр.), отримав чин секунд-майора і вийшов у відставку. З 1775 по 1777 р. О. М. Радищев жив у своєму маєтку під Москвою.

З січня 1778 до 1780 р. О. М. Радищев перебував на службі в Комерц-колегії в якості асесора. У 1780 р. його призначають заступником радника, потім (з квітня 1790 р.) – радником митних справ петербурзької Казенної палати – керівником митниці.

Службова діяльність дала йому можливість познайомитися з людьми різних станів, побачити зловживання «можновладців», соціальну приналежність церкви, упізнати тяжке становище народу. Дослідники відмічають відгомони пугачовських маніфестів, які чутні в його творах.

Перші ж роки служби в Росії довели йому неможливість застосування отриманих за кордоном знань «на користь вітчизні»[74]. Різкій радикалізації його поглядів сприяє загальна обстановка кінця 60-х – початку 70-х рр. Відмова Катерини II від виконання декларативних обіцянок «Наказу» (1766 р.), припинення роботи Комісії по створенню проекту Укладення (1767-68 рр.), явне небажання вживати заходи для полегшення долі кріпосних «рабів» ставлять в опозицію до самодержавства радикальне крило російських просвітників.

Слід звернути увагу на деякі риси характеру О. М. Радищева, без яких не була б зрозуміла його літературна і філософська спадщина. Людина рідкісної сміливості та прямоти, він усім своїм способом життя підтверджував єдність думок, слів і справ. Був непохитний в обстоюванні власної думки. У комерц-колегії він один не боявся заперечувати її всесильному президентові. О. М. Радищев дивував своїх сучасників тим, що, керуючи митницею, проявляв щонайповнішу безкорисливість – багато його попередників і спадкоємців набували в митниці достатки, і це сприймалося як щось само собою зрозуміле. З гідністю тримав він себе і при дворі.



О. М. Радищев активно брав участь у літературному житті. Він співпрацював у сатиричних журналах Новікова і в «Розмовляючому громадянинові», що видавався «Суспільством друзів словесних наук». О. М. Радищев опублікував переклад книги французького історика і соціаліста-утопіста Габріеля Бонно де Мабли (1709-1785 рр.) «Роздуми про грецьку історію і про причини благоденствування і нещастя греків» (1773 р.). Він забезпечив переклад своїми примітками. Мислитель рішуче засуджував самодержавство як «супротивний людському єству стан».

У своїх творах О. М. Радищев згадує мислителів старовини, знаменитих сучасників-філософів, політиків, полководців. У канві найзначніших міркувань він посилається на тридцять видатних умів людства: Горація, Протагора, Сократа, Аристотеля, Піфагора, Сенеку, М. Т. Цицерона, П. Абеляра, П. Бейля, Р. Декарта, Ф. Бекона, А. Арно, Д. Дідро, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є і багатьох інших.

Період зрілої творчості О. М. Радищева припадає на 80-ті роки. Після тимчасового спаду, пов’язаного з подіями Селянської війни 1773-75 рр., багато опозиційно настроєних дворян пішли в масонську містику. Російська просвітницька думка знову набуває радикальної спрямованості та інтересу до антифеодальної ідеології Заходу. Поновлює письменницьку діяльність і А. Н. Радищев.

Подолання цих кризових явищ було певною мірою визначене подіями Американської війни за незалежність (1775-83 рр.). Революції в Америці та Франції, за ходом яких О. М. Радищев уважно спостерігав, допомагали йому «провидіти» майбутнє Росії.

На початку 80-х рр. філософ познайомився з колективною працею енциклопедистів – тритомним виданням «Історії обох Індій». Його автори (Г. Т. Ф. Рейналь, Д. Дідро, Ж. А. Нежон та ін.) заявляли про неміцність перетворень, що здійснюються «освіченими» деспотами без участі народів і без їх волі. На сторінках праці стверджувалася ідея прогресивності громадянських воєн, пропагувалися успіхи озброєної боротьби американських колоній за незалежність. Приклад вільної Америки «оголив», на думку О. М. Радищева, мету визвольного руху в Росії. У той же час банкрутство освіченого абсолютизму Катерини II в Росії дозволило О. М. Радищеву позбавитися від залишків віри в «просвіту» монархів, властивих авторам видання «Історії обох Індій».

У 1785 р. Катерина II нагородила О. М. Радищева орденом Володимира. Цей орден був затверджений у 1782 р., його «днем урочистостей» вважалося 22 вересня. Згідно із статутом, ним нагороджувалися ті дворяни-чиновники, що відзначилися по службі або «бездоганно» прослужили 35 років. Девізом ордену був стандартний на ті часи девіз «Користь, честь, слава».

Все змінилося після публікації в 1790 «Подорожей з Петербурга в Москву». У травні 1790 р. в крамниці столичного книгаря Герасима Зотова з’явилася книга «Подорож з Петербурга в Москву». На перший погляд, в ній не було нічого особливого. Твори, в яких мандрівники ділилися своїми враженнями з читачами, були типовими для XVIII століття. Тому цензор, понадіявшись на «нешкідливість» жанру, пропустив рукопис у друк, не ознайомившись із його змістом. Але після того, як книга почала розходитися, виявилось, що вона нікого не залишає байдужим. Вона викликала захоплення і ненависть, набувала друзів і ворогів. Слух про неї незабаром досяг імператриці. Особливу увагу імператриця звернула на ті місця «Подорожі», де йшлося про релігію та церкву. Вона відмічала, що міркування автора «неподібні» і «зовсім осоружні» закону Божу, десяти заповідям, святому писанню, православ’ю, християнству взагалі. В цей час ще свіжі були враження від грандіозної селянської війни, що нещодавно закінчилася. Коли йшли військові дії, навіть дві столиці імперії не почували себе у безпеці, верхи суспільства переживали смуток і паніку.

Катерина II визнала, що О. М. Радищев – бунтівник гірший від Пугачова. Дійсно, філософа, передусім, цікавить доля російського кріпосного селянина; він показує його «нелюдяне пригноблення» і моральне приниження, «приреченість тяжкістю своїх оков», положенням «вола в ярмі». На відміну від Ж.-Ж. Руссо і його послідовників, основи «людської спільності» О. М. Радищев бачив не в «гуманній природі людей», а в здатності людини за певних обставин проявляти граничну рішучість щодо відвоювання свободи особистості, «олюднення людини». Не в усіх главах «Подорожі» має місце заклик «до обурення». У главі «Хотілов» дається проект реформ згори, які кваліфікуються як «засіб» попередження прийдешньої «пагуби звірств».

Проте, ще не дочитавши книгу до кінця, Катерина II розпорядилася заарештувати автора і ув’язнити його в Петропавлівську фортецю. За її переконанням, за видання книги, сповненої «найшкідливішими роздумами», спробу «вчинити в народі обурення проти начальників і начальства», «...несамовиті роздуми проти сану і влади царської».

О. М. Радищев за свої твори був оголошений державним злочинцем. Палата кримінального суду винесла йому смертний вирок, який був затверджений сенатом. З нагоди укладення мирного договору зі Швецією, що завершив війну 1788-1790 рр., Катерина II замінила О. М. Радищеву страту засланням «до Сибіру, в Ілімський острог на десятирічне безвихідне перебування».

Ні Петропавлівська фортеця з її суворим режимом, ні очікування смерті після виголошення вироку, ні заслання, куди він був відправлений у кайданах, не змінили О. М. Радищева. Прибувши в січні 1792 р. в глухий Ілімськ, що знаходився більш ніж в п’ятистах верстах на північ від Іркутська (тоді в ньому було всього біля півсотні будинків), письменник вже через декілька днів приступає до створення трактату «Про людину, про її смертність і безсмертя». Трактат, написаний у вільній манері, у формі звернення до синів, є філософським дослідженням. При його написанні було використано безліч творів, переважно французьких, німецьких і англійських авторів. Робота над цією філософською монографією поглинула у О. М. Радищева усі роки його сибірського заслання. Природно, що твір, в який було вкладено стільки сил, він розраховував довести до широкого кола читачів. Письменнику не вдалося побачити твір опублікованим, праця вийшла в світ незабаром після його смерті – у 1809 р.

Навряд чи можна сумніватися в тому, що, створюючи трактат, автор розглядав його як підцензурний. Трактат складається з чотирьох книг. У перших двох книгах доводиться, що уявлення про безсмертя душі не що інше, як уява, сон, химерна мрія. У наступних – в третій і четвертій – наводяться аргументи на користь того, що заперечувалося в попередніх. Читачеві надається можливість зробити вибір самому, приєднатися до тієї системи поглядів, яку він, зваживши всі за і проти, знайде більш правдоподібною, ясною і очевидною.

Нашого сучасника така позиція автора здатна здивувати і спантеличити. Проте сприйняття подібних, зовні суперечливих творів аудиторією колишніх часів не було тотожне нинішньому сприйняттю. Подібний прийом – паралельний виклад взаємовиключних основоположень – широко використовувався у філософії різних країн і до О. М. Радищева. Представлені в трактаті релігійні ідеї були досить тривіальні. Про безсмертя душі постійно йшлося в численних церквах імперії, на уроках «закону божого», на сторінках теологічної літератури. Тому розділи трактату, що оповідали про безсмертя душі, викликали зовсім не той інтерес, ніж ті, які його відкидали. Тенденційність цього твору О. М. Радищева, нині приглушена часом, дуже чуйно фіксувалася в іншу історичну епоху: мислячими людьми книга сприймалася як протидіюча релігії.

У засланні письменником також було створено «Скорочене оповідання про придбання Сибіру» і «Лист про Китайський торг».

Заслання О. М. Радищева закінчилося дещо раніше призначеного строку. У 1796 р. померла Катерина II і на престол вступив Павло I. Неприязнь нового імператора до своєї попередниці виявилася благом для тих, хто був репресований при колишньому режимі. У 1797 р. О. М. Радищеву було дозволено оселитися в родовому маєтку Немцово (у 2-х км від Малоярославця). Тут він повинен був жити, нікуди без особливого дозволу не виїжджаючи і знаходячись під поліцейським наглядом. Навіть для того, щоб з’їздити в Саратовську губернію до осліплого батька і розбитої паралічем матері, письменнику довелося звертатися з проханням до самого імператора. Звільнення з сільської глушини приніс палацовий переворот 1801 р., що звів на престол Олександра I. Урядом намічаються зміни і реформи. О. М. Радищеву було дозволено переїзд до столиці, де він був залучений до Комісії графа П. В. Завадовського по складанню Зведення законів. Мислитель проявив велику активність, уклавши записку «Про законоположення», «Проект громадського укладення» та інші проекти, в яких знову розвивав ідеї знищення кріпосного права, табелі про ранги, вимагав заборони продажу селян у рекрути, відміни тілесних покарань і тортур, введення суду присяжних, прилюдного судочинства, свободи слова та друку.

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 477 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.