Літературна і філософська спадщина О. М. Радищева

«Про доброчесності і нагородження» (стаття): провідна думка твору – добро і зло на землі завжди поруч.

«Лист до друга, що мешкає в Тобольську, по обов’язку звання свого» (1782 р., опубліковано в 1790 р.): твір написаний 8 серпня, наступного дня після відкриття пам’ятника Петру I в Петербурзі, друкувався в домашній друкарні О. М. Радищева.

У творі, розглядаючи перетворення Петра I, що дав перший поштовх Росії, О. М. Радищев стверджує, що навіть царі-перетворювачі не поступаються своєю владою на користь «вільності приватної». «... Немає і до кінця світу, може не бути прикладу, щоб Цар поступився добровільно своєю владою, сидячи на Престолі»[75].

«Вільність» (1781-1783 рр., ода): О. М. Радищев славить «зразок великий» Кромвеля, подвиги армії Вашингтону, вітає день грядущої революції в Росії – «найзначніший з усіх днів».

«Подорож з Петербурга в Москву» присвячена О. М. Кутузову. Була написана в середині 80-х рр., представлена в цензуру в 1789 р., надрукована з низкою додатків у домашній друкарні в 1790 р. Саме тут О. М. Радищевим сказано: «Лиха людини походять від людини». Епіграфом до твору є витяг («Чудовисько обло, пустотливе, величезне, тризевне та лає») з II тому поеми В. К. Тредиаковського «Телемахида» (Спб., 1766 р.). Вибір цього епіграфа не випадковий. У пісні XVIII, звідки він узятий, наданий опис відвідування героєм поеми Тилемахом підземного царства Тартара, де піддаються пекельним мукам царі, що «спожили в зло свою могутність на престолі …». Царі ці були мерзотними і страшнішими, ніж найстрашніші чудовиська міфології, у тому числі пекельний пес Цербер («дуже поганий пес Кервер»). «Чудовисько обло (кругле, товсте), пустотливе, величезне, стозевне (з пащею з ста зівами) і лає». Саме це пекельне чудовисько О. М. Радищев використав як алегоричне уособлення того самодержавно-кріпосницького ладу, що панував у Росії. Проти нього і спрямована вся його книга. Автор посилив образ «чудовиська», забезпечивши його замість трьох – ста пащами, як у іншого міфологічного чудовиська – гідри.

Схожий образ кілька разів використовується О. М. Радищевим і в самій «Подорожі». Наприклад, у главі «Хотілов»: «стоглаве чудовисько» – про кріпосне рабство. Надалі в оді «Вільність»: «І це чудовисько жахливе, як гідра, сто маючи глав» – про церкву.

Для сюжету О. М. Радищев використав звичну для літератури XVIII століття форму дорожніх заміток. Поїхавши по петербурзькій дорозі «в слід за Государем», «мандрівник» відкриває за зовнішнім блиском «процвітаючої» держави безодню народних страждань, а за оманливою «тишею» – розжарену до межі ненависть рабів, які чекають «години і нагоди», щоб повстати «на знищення своїх панів».

Позитивні персонажі книги різними способами намагаються допомогти «собі подібним». Вони апелюють до розуму «начальників» або «до закону» (глави «Любані», «Дивний»), поступають на службу до суду (глава «Зайцево»), намагаються відкрити очі «верховної влади» (глава «Спаська Полесть»), пишуть проекти до «поступового звільнення землеробів у Росії» і знищення придворного «пещення» (глави «Хотілов», «Відропуск»). Проте охоронці порядку виявляються нелюдяними тиранами. Просвіта монарха – можлива тільки уві сні. Служба в суді завершується повним розчаруванням, проекти звільнення кріпаків (співзвучні пропозиціям Коробиша, Козельського та ін. в Комісії по селянському питанню з утвору проекту Укладення) валяються у бруді на дорозі, вони кинуті «щирим другом» мандрівника.

Глава «Мідне» роз’яснює причину невдач мандрівника: «Але свобода сільських жителів скривдить право власності. А всі ті, хто б міг би дати свободу їй протистоять. Свободи не від їх рад чекати слід, а від самої тяжкості поневолення». З цієї миті герої книги припиняють спроби звільнити народ у рамках існуючого державного ладу.

В главі «Торжок» обґрунтовано необхідність революційної просвіти народу. В главі «Твер» (переказ оди «Вільність») змальовано картину розбудженої вільним словом грядущої революції, що відправляє царя – з усіх щонайпершого «злочинця» – на плаху.

В главі «Городня» повторюється заклик до «людинолюбної помсти»: нехай раби розіб’ють своїми оковами «глави нелюдяних своїх панів». На місце «побитого племені» встануть нові «великі мужі», вони будуть «...інших про себе думок і права пригноблення позбавлені»[76].

Висуваючи ідею селянської революції, О. М. Радищев, очевидно, враховував досвід французької революції, деякі висновки Марата.

У завершальній главі – «Слово про Ломоносова» – сформульована концепція революційної просвіти. Заслуги великого співвітчизника, що проклав шлях до «храму слави» російської словесності, не затуляють від О. М. Радищева вузькості його політичної позиції. Розглядаючи твори М. В. Ломоносова, О. М. Радищев пише, що той дотримувався звичаю «догождати царям» – лестив Єлизаветі. Письменник робить вибір на користь Франкліна, «який убрав грім з небес, і скіпетр з руки Царів». «Мужні письменники», що повстають на «згубність і всесилля», дадуть «перший мах» тому великому творінню, яке перетворить світ: «От як розумію я дію великої душі над душами сучасників або нащадків; от як розумію дію розуму над розумом»[77].

650 примірників книги О. М. Радищев з помічником віддрукував сам у купленій і встановленій ним у будинку друкарні. Книга продавалася в маленькій книжковій крамниці великих торгових рядів на Володимирській вулиці. Розходилася вона жваво, тому що була написана жвавою та дотепною мовою. У декілька днів було розкуплено безліч примірників. Коли ж влада, за доносом, дізналася про цю книгу, то тираж, що залишився, конфіскували, крамницю закрили.

«Подорож з Петербурга в Москву» – твір, написаний в жанрі сновидіння, яке привиділося оповідачеві під час однієї з його поїздок: «Я лежу в кибитці. Звук поштового дзвоника, надокучивши моїм вухам, призвав нарешті добродійного Морфея (бога сну). Гіркота розлуки моєї, переслідуючи мене в смерті подібний мій стан, представила мені можливість побути насамоті. Я бачив себе в просторій долині».

4 вересня 1790 р. Катерина II підписала указ про О. М. Радищева, що чекав з 24 липня виконання смертного вироку. Вона, демонструючи перед суспільством своє «людинолюбство», писала: «...Хоча по роду толь важливої провини заслуговує він цю страту по точній силі законів... але ми, дотримуючись правил наших, щоб з’єднати правосуддя з милосердям для загальної радості, яку вірні піддані наші розділяють з нами нині, коли Всевишній увінчав, наші невсипущі праці на благо Імперії. Від Нього нам мир жаданий світом зі Швецією, звільняємо його від позбавлення живота і повеліваємо замість того... заслати його в Сибір в Ілімський острог на десятирічне безвихідне перебування».

Через чотири дні автор «Подорожі з Петербурга в Москву» був відправлений «за вартою в Іркутське намісницьке правління».

«Житіє Федора Васильовича Ушакова» (1789 р., видано в домашній друкарні автора): твір був написаний під безпосереднім впливом Французької революції. У ньому використано автобіографічний матеріал для підкреслення найважливіших політичних аналогій. Це спогади про «бунт» студентів проти наглядача Бокума. Зіставляючи прагнення університетського наглядача Бокума з самовладдям Людовика XVI, О. М. Радищев стверджував, що запорука звільнення народу – в «крайності» пригноблення. Він кляв тих, хто хоче пом’якшити гніт, намагаючись стягнути «покрив цей з очей влади».

«Про людину, її смертність і безсмертя» (твір написаний у 1792-1796 рр., вперше вийшов у 1809 р.): Твір натхненно романтичний, стверджуючий життя: «Ти майбутнє твоє визначаєш сьогоденням; і вір, вір, вічність не є мрія».

Серед інших творів – «Бесіда про те, що є син Вітчизни» (1789 р.), «Лист про Китайський торг» (1792 р.), «Скорочене оповідання про придбання Сибіру» (1791-1796 рр.).