Лекции.Орг

Поиск:


Устал с поисками информации? Мы тебе поможем!

Онтологія філософського осмислення М. В. Ломоносовим проблеми державно-правових побудов




 

В. М. Ломоносов належить до тієї плеяди великих людей, чиї імена стали символом національної гордості, а життя яких є рідкісним прикладом людського подвигу. За визначенням А. С. Пушкіна, М. В. Ломоносов був «першим нашим університетом»[35]. Для діяльності М. В. Ломоносова характерна не лише енциклопедичність, що вражала вже його сучасників, але і дивовижна здатність проникати у безмежні глибини багатьох галузей людського пізнання. Виходець із селян, він ніколи не поривав зв’язку з простим народом.

М. В. Ломоносов був не лише великим ученим, але й великим громадянином. Він жив в епоху, коли почав розкладатися феодалізм. У цей час селянські рухи, які порушували основи кріпацької системи державного устрою, завершилися в другій половині XVIII ст. селянською революцією О. Пугачова. Феодальна знать змушена була щоразу поступатися буржуазії, що зароджувалася.

Зазначимо, що онтологію філософського осмислення М. В. Ломоносовим проблеми державно-правових побудов можливо інтерпретувати, лише розкриваючи сутність його історичної концепції виникнення давньоруської державності та давньоруської держави загалом. Учений не був істориком права в нашому розумінні, не був він і юристом. Але, займаючись упродовж багатьох років проблемами походження слов’янських племен і перших державних утворень у них, М. В. Ломоносову доводилося торкатися питань правової науки, без вивчення яких немислиме розуміння ніякого історичного процесу.

В онтологічному контексті, у поглядах М. В. Ломоносова на походження та суть давньоруської держави багато в чому позначився вплив школи природного права. Услід за Ф. Прокоповичем і В. Н. Татищевим М. В. Ломоносов виступив прибічником централізованої держави та абсолютної монархії. Він не бачив у народних масах тих прихованих титанічних сил, які здатні здійснювати великі соціально-економічні та культурні перетворення в житті країни, і тому вважав, що майбутнє Росії цілком залежить від виняткових здібностей освіченого монарха. Державу він порівнював із бджолиним роєм, де «один володар повеліває, інші слухають. Він (монарх) наділяє кожного своєю ділянкою роботи: ледачих і до справи нездібних виганяє з вулика, як з громадянського суспільства; інші бджоли в призначених працях обертаються»[36]. Таке розуміння сутності держави, без урахування класових протиріч, що роздирали російське феодальне суспільство, було характерне для передової частини дворянських істориків першої половини XVIII ст. Але, на відміну від дворянських ідеологів «освіченого абсолютизму», М. В. Ломоносов ставив питання про просвіту і матеріальний добробут народних мас, а не про збереження дворянських привілеїв.

Наука історія в Росії до М. В. Ломоносова була представлена «Синопсисом», «Історією» В. Н. Татищева та декількома роботами німецьких учених, які не могли повною мірою задовольнити зростаючі запити сучасників. Це був час, коли наукове осмислення історичного минулого Росії, що стала найбільшою державою на європейському континенті, перетворилося на національну необхідність.

Походження давньоруської держави є основною темою історичних досліджень М. В. Ломоносова. Багато з його висновків, що стосуються генезису Русі, залишилися непохитними та знайшли своє підтвердження в сучасній історичній науці. Вже «Нариси плану російської історії» 1751 р. наочно показують, що М. В. Ломоносов не намагався сліпо йти ні за «Повістю минулих літ», ні за «Синопсисом», ні, тим більше, за історичними роботами німецьких учених, а мав свою строго визначену та глибоко розроблену періодизацію вітчизняної історії. Своє оповідання він починає не від покликання варягів, а «від часів, глибокою старовиною сокровенних».

Російський народ і його доля стоїть у центрі досліджень М. В. Ломоносова. У вступі до «Історії» він пише: «Обставини, до особливих людей належні, тут не повинні чекати дармових речей, де увесь розум повинен слухати та спостерігати праведну славу цілої вітчизни»[37]. У посвяті до першої частини «Історії Російської» В. Н. Татищева М. В. Ломоносов на перший план висуває діяння государів, «…тих, що заслугами своїми Росію звеличили», історію народу він ставить у залежність від її «володарів, а особливо самодержавних»[38]. Усе це знаходиться в прямому зв’язку з абсолютистськими поглядами М. В. Ломоносова, але слід зауважити, що така категорична постановка питання більш відповідна поглядам Н. В. Татищева, ніж поглядам автора посвяти до першої частини «Історії Російської».

У гносеологічному контексті для всієї творчості М. В. Ломоносова взагалі, та для розробки питань походження давньоруської держави зокрема, характерне прагнення науково обґрунтувати та послідовно розкрити причини того чи іншого явища з позиції критики церковного догмата. «Несправедливо вважають ті, – писав М. В. Ломоносов, – які «думають, що все, як спочатку Богом створено. …і тому не потрібно досліджувати причин, чому речі внутрішніми властивостями та положенням місць різняться. …Такі міркування дуже шкідливі для приросту всіх наук.... хоча деяким розумникам і легко бути філософами, вивчаючи напам’ять три слова «Бог так створив», ніж давши відповідь походження всіх причин, для чого речі існують»[39]. У розвитку атеїстичного погляду в галузі природознавства і соціальних наук М. В. Ломоносов пішов значно далі від попередників – В. Н. Татищева та Кантемира. Залишаючись ідеалістом у розумінні законів громадського розвитку, він бачив вирішальну роль розуму, просвіти та науки у формуванні Російської держави на всіх її етапах.

Розробку вітчизняної історії М. В. Ломоносов розпочинає з питання про те, як і за яких умов сформувався російський народ і хто були його предками. Відкрито, хоча і в дещо обережній формі, він виступає проти церковного догмата, згідно з яким вважалося, що слов’яни походять від біблейського Мосоха, онука Ноя. Сміливо переступивши через біблейську легенду, М. В. Ломоносов звертається безпосередньо до історичних фактів. Скіфи і сармати, на його думку, є предками слов’ян: «Обидва народи взяли велику участь у великому цьому земель просторі»[40]. Вказуючи, що в працях древніх істориків (Геродота, Страбола, Плінія) скіфи та сармати виступають під різними іменами, М. В. Ломоносов підкреслює різноплемінний склад цих народів, що підтверджується даними сучасної науки. До древніх предків слов’ян він відносить також ведів та антів, які «з’єднались зі спорідненими собі слов’янами, множили їх силу»[41]. Процес асиміляції різних народів із слов’янами тривав і в пізнішу епоху, коли «словенське володіння зросло з часом» і «багато областей, які в самодержавство перших князів російських чудським народом населені були, після слов’янами наповнилися»[42]. Рівень сучасної М. В. Ломоносову історичної науки не дозволив йому детальніше простежити генетичний ланцюг, що зв’язує слов’янські народи з російською нацією, але, «міркуючи про різні племена, що сформували Росію», вчений підкреслює, що «в складі російського народу перевага слов’ян дуже велика»[43]. Особливу увагу М. В. Ломоносов приділяє питанню про «далеку старовину словенського народу», ім’я якого «пізно досягло слуху зовнішніх письменників, ледве раніше царства Юстиніана»[44]. Те, що древні греки і римляни так пізно дізналися про слов’ян, на думку М. В. Ломоносова, не є доказом того, що слов’янські народи виникли незадовго до часів юстиніанових, «ім’я словенське, ймовірно, набагато раніше у цих народів вживалося, ніж в Грецію або Рим досягло і увійшло до звичаю»[45].



Якщо для німецьких дослідників історії слов’ян і Давньої Русі будь-яке свідчення древніх грецьких і римських письменників є аксіомою, то для М. В. Ломоносова це лише допоміжний матеріал.

Заперечення М. В. Ломоносова на дисертацію Г.-Ф. Міллера показують, наскільки критично він підходить до вивчення грецьких і римських джерел. Констатуючи, що «в північних російських межах словенські жителі не згадані», М. В. Ломоносов пише, що це пояснюється «не стільки малолюдством, скільки незнанням іноземних письменників»[46]. Відсутність у зовнішніх авторів згадок про північних слов’ян, на думку російського вченого, зовсім не означає, що ці народи не існували або були дуже нечисленні, бо «народи від імен не починаються, але імена народам даються»[47].

З найбільшою глибиною та рідкісним науковим передбаченням геній М. В. Ломоносова проявився в критиці «норманського питання» у вітчизняній історії, початок розгляду якого поклала дисертація Г. 3. Байєра «De varagis». Основні положення кенигсбергського вченого Г. 3. Байєра були сприйняті і розвинені Г.-Ф. Міллером, А.-Л. Шлецером та іншими німецькими ученими-істориками. Слід зауважити, що вперше з критикою норманської теорії виступив В. Н. Татищев. Але, будучи помірним норманістом, він не зміг вирішити історичну проблему, що стоїть перед ним, обмежившись окремими зауваженнями, які не порушували цілісності концепції німецьких істориків.

Кон’юнктурні положення норманської теорії походження Російської держави, принесені в російську історію із заходу, докорінно спотворювали суть історичного процесу формування державності у слов’янських племен. Патріотичні почуття, а іноді, і наукова принциповість були чужі німецьким академікам, багато хто з яких почав займатися російською історією з суто спекулятивних міркувань. При цьому деякі з них не знали навіть російської мови.

Уперше з критикою норманської теорії М. В. Ломоносов виступив у 1749 р. в зауваженнях на дисертацію Г.-Ф. Міллера про «Походження імені та народу російського». Ці положення він надалі розвинув у «Короткому російському літописцеві» і «Древній історії».

Норманська теорія заперечує походження дарньоруської держави як результату внутрішнього суспільно-економічного розвитку. Норманісти зв’язували початок державності на Русі з моментом покликання варягів на князювання в Новгород і завоювання ними слов’янських племен у басейні Дніпра. Вони вважали, що самі варяги, «з яких був Рюрик з братами, не були коліна і мови словенської... вони були скандинави, тобто шведи»[48].

М. В. Ломоносов піддав критиці всі основні положення цієї антинаукової концепції генезису Давньої Русі. Ця держава, на його думку, існувала задовго до покликання варягів-росів, але у формі роз’єднаних племінних союзів та окремих князівств. Племінні союзи південних і північних слов’ян, які без монархії вважали себе вільними, на його думку, обтяжувалися будь-якою владою. Відмічаючи роль слов’ян у розвитку всесвітньої історії, М. В. Ломоносов ще раз підкреслює волелюбність слов’янських племен та їх нетерпиме відношення до всякого пригнічення. Тим самим вчений натякає, що князівська влада існувала не завжди, а стала продуктом історичного розвитку Давньої Русі. Особливо яскраво показав він це на прикладі древнього Новгорода, де новгородці варягам відмовили в данині і стали самі собою правити. Але класові протиріччя, що розхитували староруське феодальне суспільство, призвели до падіння народоправства: новгородці вдалися до значних розбратів і міжусобних воєн, повставши родами один проти одного. Саме в момент гострих класових протиріч новгородці, а точніше, та частина новгородців, яка отримала перемогу в цій боротьбі, звернулася до варягів з наступними словами: «земля наша велика і щедра, а наряду у нас немає; та підете до нас князювати і володіти нами».

Акцентуючи на цьому факті увагу, М. В. Ломоносов підкреслює, що причиною покликання варягів стали не слабкість і нездатність росів до державного управління, як це наполегливо намагалися довести прибічники норманської теорії, а класові протиріччя, які були пригнічені силою варязької дружини.

Проте у світлі раціоналістичного світогляду М. В. Ломоносова, що стоїть на позиціях «освіченого абсолютизму», така форма державного управління, як народоправство, зовсім не властива соціально-економічній природі Російської держави. З трьох форм державного устрою – демократії, аристократії і монархії – остання, на думку М. В. Ломоносова, є для Росії найбільш ефективною. Шляхом історичних узагальнень і порівнянь він прагне довести доцільність абсолютної монархії саме для російської держави.

Так, вказуючи на загальні риси державного устрою, які притаманні античному Риму і давньоруській державі (наявність самоврядування в ранній період розвитку цих держав та єдинодержавність – у пізніший), М. В. Ломоносов протиставляє античному Риму Давню Русь. Таке протиставлення зроблене лише з однією метою, щоб показати, якщо «Римська держава громадським володінням піднялася, а самодержавством прийшла до занепаду», то Росія «різноуявною вільністю... трохи не дійшла до крайнього руйнування» і лише «самодержавством... множилася, зміцнилася, прославилася»[49]. Сила та могутність Російської держави, добробут її підданих, на думку М. В. Ломоносова, цілком залежать від заслуг освічених монархів.

Розвиток Давньої Русі розглядається ним як безперервний процес боротьби князів за єдинодержавність. І хоча М. В. Ломоносов помічає, що підкорення слов’янських племен іноді супроводжувалося жорстким насильством і важкою даниною, проте ця боротьба розцінюється ним як вираження турботи про ці племена з боку київських князів.

Наріжним каменем дискусії, початок якій поклала дисертація Г.-З. Байєра, було питання: варяги, покликані новгородцями, були генетичною гілкою одного із слов’янських племен чи це були скандинави. М. В. Ломоносов проводить різку грань не лише між скандинавами і варягами-росами, але й відділяє варягів як соціальну групу від варягів-росів. Остання обставина зазвичай випадала з поля зору дослідників, тоді як вона має велике наукове значення. Варяги, вважає М. В. Ломоносов, це не етнічна, а соціальна група. Неправильно міркує той, писав мислитель, «хто варязьке ім’я приписує одному народу. Багато сильних доказів запевняють, що варяги – від різних племен і мов склалися і лише одним з’єднані – звичаєм до розбою по морях»[50]. І далі: «вони не були також одними шведами, бо в цьому випадку спожив би історик власне їх ім’я»[51].

Варяги-роси, як зазначає М. В. Ломоносов, – це одне зі слов’янських племен, що жили по південно-східних берегах Варязького моря між Віслою та Двіною. Тому немає нічого дивовижного, що новгородці звернулися до своїх сусідів-слов’ян. На підтвердження своєї думки М. В. Ломоносов наводить низку доказів, що мають велике наукове значення. Так, він вказує на відсутність слів скандинавського походження в російській мові. Хоча ця точка зору М. В. Ломоносова у наш час не отримала свого розвитку, проте вона отримала достатню кількість послідовників.

У прямому зв’язку з етнографічною і соціальною природою варягів-росів стоїть і питання про походження терміна «Русь», тісно пов’язане «з питанням про походження Російської держави і російського народу». М. В. Ломоносов не розбирає питання про походження слова «Русь». Він лише констатує, що «це ім’я не повинне починатися від часу пришестя Рюрика до новгородців, бо воно було поширеним по південно-східних берегах Варязького моря, тягнулося від років давніх»[52]. Але ще задовго до того часу, коли волзькі роси досягли берегів Варязького моря, вважає М. В. Ломоносов, існував цей етнічний термін на півдні держави.

Семантична особливість слова «Русь» означена значними труднощами у встановленні етнографічної та національної природи його походження. Слід визнати, що і нині в цьому питанні ще дуже багато неясного. Заслуга М. В. Ломоносова полягає в тому, що він перший науково довів: немає ніякої спадкоємності між ім’ям «Русь» і «варязьким питанням», що слово «Русь» тубільного походження і відомо було задовго до покликання Рюрика.

Роботи М. В. Ломоносова щодо питання походження давньоруської держави мають велике наукове значення для вивчення виникнення феодалізму Давньої Русі. Проте з незрозумілих причин дослідники російського феодалізму не зверталися до робіт вченого для розкриття даного питання, тоді як його блискуча розробка «норманського питання» напряму пов’язана з проблемою виникнення феодальних стосунків у давньоруській державі. Саме М. В. Ломоносов перший висловив думку, що державні утворення на території Давньої Русі існували і до «імперії Рюриковичів».

Творча спадщина М. В. Ломоносова як історика, що розглядав правові основи Російської держави, ще недостатньо вивчена, а тому ще відкрита для сучасників. Розвиток вітчизняної історичної науки дає блискуче підтвердження життєвості багатьох наукових висновків ученого.


ФІЛОСОФСЬКА СПАДЩИНА Г. С. СКОВОРОДИ – «ФІЛОСОФА З НАРОДУ»

 

 






Дата добавления: 2015-09-20; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 394 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:





© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.