Життєвий і творчий шлях М. В. Гоголя

Микола Васильович Гоголь (20.03.1809 – 21.02.1852) – письменник, прозаїк, драматург, критик, історик, публіцист. Народився в патріархальній дворянській сім’ї.

Первинну освіту майбутній письменник отримав удома, від «найманого семінариста». У 1818-1819 рр. разом з молодшим братом Іваном М. В. Гоголь навчався в Полтавському повітовому училищі. Влітку 1820 р. готувався до вступу в Полтавську гімназію. У 1821 р. він був прийнятий в Гімназію вищих наук, що відкрилася в Ніжині. Навчання в гімназії йшло відповідно до поставленого імператором Олександром I завдання боротьби з європейським вільнодумством. Таке навчання включало, першочергово, програму релігійного виховання. По-перше, загальні ранкові і вечірні молитви, по-друге, молитви перед початком і закінченням уроків, по-третє, Закон Божий двічі на тиждень, по-четверте, щодня півгодини перед класним зайняттям читання священиком Нового Заповіту, по-п’яте, увечері, після занять, читання книг духовного змісту, по-шосте, щоденне заучування напам’ять віршів із Писання. Таким був визначений Статутом гімназії майже «монастирський» побут її учнів. Багатьма рисами цього побуту М. В. Гоголь скористався згодом, при описі побуту бурси в творах «Тарас Бульба» та «Вій». Ніжинську гімназію він жартома називав «бурсою».

Наприкінці грудня 1828 р. М. В. Гоголь приїхав до Петербурга з широкими, але смутними планами про благородну працю на благо Вітчизни. Обмежений у матеріальних засобах, він випробує свої сили в якості чиновника, актора, художника, заробляє на хліб уроками. У пресі М. В. Гоголь дебютував двічі. Спочатку – як поет. У 1829 р. він опублікував вірш «Італія» (без підпису) і написану ще в Ніжині, в дусі німецької романтичної школи, поему «Ганц Кюхельгартен» (під псевдонімом В. Алов). Остання отримала в журналах негативні рецензії, після чого М. В. Гоголь постарався спалити всі ті примірники тиражу, що залишилися у продавців книг. Другий дебют був у прозі та відразу відніс М. В. Гоголя в число перших літераторів Росії.

У 1831-1832 роках вийшов у світ цикл повістей «Вечора на хуторі поблизу Диканьки», що не містили, на відміну від першого досвіду, «нічого германського і колишнього». У той час М. В. Гоголь познайомився з В. О. Жуковським, П. О. Плетньовим, бароном О. О. Дельвігом, О. С. Пушкіним. Своїми повістями він став відомий при Дворі Імператора Росії. Завдяки П. О. Плетньову, який був вихователем спадкоємця Російського престолу, у березні 1831 р. М. В. Гоголь вступив на посаду молодшого учителя історії Патріотичного інституту, що знаходився у веденні імператриці Олександри Федорівни. Літо 1831 р. письменник провів на батьківщині, у Васильївці. Проїздом у Москві він познайомився з М. П. Погодіним, І. І. Дмитрієвим, М. Н. Загоскіним, М. С. Щепкіним, О. М. Бодянським, М. О. Максимовичем. Перебування в першопрестольній послужило йому поштовхом до роздумів про принципові відмінності між самобутньою, «старосвітською» культурою Росії і новітньою європейською «просвітою» «цивілізованого» Петербурга, критика якого була розгорнута ним у циклі «петербурзьких» повістей. Ці роздуми полягли пізніше, після декількох років перебування М. В. Гоголя за кордоном, в основу протиставлення «ідилічного», «несучасного», але культурно-цінного Риму і духовно-порожнього, суєтного Парижа в повісті «Рим» (1842 р.).

У 1834 р. М. В. Гоголь разом з його близькими друзями – М. Є. Жуковським, М. П. Погодіним, М. О. Максимовичем, а також С. П. Шевирьовим і К. М. Базілі – стає одним із перших співробітників міністра народної просвіти С. С. Уварова. Останній проголосив у своїй діяльності наслідування одвічних основоположень Православ’я, Самодержавства і Народності. Результатом цієї співпраці стала публікація М. В. Гоголем в заснованому Уваровим «Журналі Міністерства Народної Просвіти» чотирьох статей, тісно пов’язаних із написаною рік потому повістю «Тарас Бульба». Крім того, М. В. Гоголь поступив ад’юнктом-професором на кафедру загальної історії при Санкт-Петербурзькому університеті. Плідна співпраця Н. В. Гоголя з С. С. Уваровим була перервана конфліктом, в який О. С. Пушкін вступив з С. С. Уваровим у 1835 році.

У 1835 р. виходять у світ збірки М. В. Гоголя «Арабески» і «Миргород». Примірник «Миргорода» він передає С. С. Уварову для того, що піднести імператорові Миколі I. Критики були одностайні в оцінці таланту М. В. Гоголя. Особливо серед повістей «Миргорода» вони виділили «Тараса Бульбу». Влітку того ж року М. В. Гоголь знову відвідує Москву, Васильївку, відпочиває в Криму, заїжджає в Київ до Максимовича, де здійснює тривалі прогулянки по старому Києву і його Святим місцям. У цьому ж році він залишає службу в Петербурзькому університеті та Патріотичному інституті і починає працювати над поемою «Мертві душі», створює комедію «Ревізор». Обидва ці задуми мають безпосереднє відношення до проблеми народності, поставленої перед літераторами міністром С. С. Уваровим. М. В. Гоголь так висловлював своє розуміння народності: «Добре осяяне в серці насіння Христове дало все краще, що не є в російському характері... Для того, щоб зробитися росіянином...йти до джерела усього російського, до Нього Самого, слід за цим звернутися». У цьому визначенні полягає головна ідея «Мертвих душ». Смерть душ героїв поеми полягає, по М. В. Гоголю, в тому, що замість Джерела усього російського – Спасителя – його герої, герої «Мертвих душ», звертаються до західної єретичної «просвіти», вони є носіями європейської «бісової традиції». Виведені М. В. Гоголем типи є «мертвими душами» тому, що вони неправославні, у справжньому значенні цього слова, і ненародні. Ці переконання і визначають основний зміст творчості М. В. Гоголя – критику плодів європейської секуляризованої «просвіти» на російському ґрунті (на найбуденнішому, побутовому рівні) і затвердження ідеалів патріархального російського побуту.

19 квітня 1836 р. на сцені Олександрійського театру в Петербурзі відбулася прем’єра «Ревізора», на якій був присутній Государ Імператор Микола Павлович, що дозволив п’єсу до друкування і постановки.

6 червня 1836 року М. В. Гоголь від’їжджає за кордон, плануючи провести там півтора року. Зі своїх закордонних мандрів він виніс глибоке переконання у великому покликанні Росії як єдиної вільної держави у світі, що сповідує Православ’я. Пояснюючи своє довге перебування поза межами вітчизни, М. В. Гоголь визнав: «...З кожного кута Європи погляд мій бачить нові сторони Росії». Про свою поему в той же час він писав: «Зовсім не губернія і не декілька негідних поміщиків, і не те, що їм приписують, є предмет «Мертвих душ». Це доки ще таємниця, яка повинна була раптом, до подиву усіх... розкритися в наступних томах». Розгадка цієї «таємниці» полягає в тому, що в «Мертвих душах», як і в «Ревізорові», М. В. Гоголем виведені зовсім не російські типи, а, за словами самого письменника, «тимчасові, скороминущі особи, що утворилися серед бродіння нової закваски», вони є результатом європейського впливу. Тому не лише в спогадах про Росію, але і у безпосередніх враженнях від Західної Європи, – де головним чином і створювалися «Мертві душі», – М. В. Гоголь черпав матеріал для своєї поеми, об’їздивши для цього майже усі європейські землі. Уявленням про переважно західні витоки своїх героїв, що зображені в «Мертвих душах», багато чим пояснюється патріотичний задум «Тараса Бульби». Друга редакція цього роману була написана М. В. Гоголем одночасно із закінченням першого тому поеми.

Навесні 1840 року М. В. Гоголь вирушає в Рим, де проводить майже півтора роки – до завершення першого тому «Мертвих душ». Тоді ж він починає роботу над другим томом поеми, продовження якої було пов’язане з роздумами письменника про духовне, «небесне братерство» російського народу, віру в те, що всяка російська людина, подібно до самовідданих запорожців «Тараса Бульби», здатна «раптом» «поступити в лицарство». Восени 1841 року М. В. Гоголь повертається в Росію для видання першої частини «Мертвих душ» і підготовки у пресі зібрання творів, де уперше були надруковані «Шинель», «Театральний роз’їзд», друга редакція «Тараса Бульби» і інші твори. Під час перебування в Москві М. В. Гоголь отримує від преосвященного Інокентія (Борисова), єпископа Харківського (згодом архієпископа), благословення на паломництво в Єрусалим.

У березні 1845 р. М. В. Гоголеві від Государя Миколи Павловича був призначений трирічний пансіон – тисяча рублів сріблом у рік. Спадкоємець Олександр Миколайович додав від себе таку ж суму. У червні 1845 р. письменник спалює початкову редакцію другого тому «Мертвих душ», пише заповіт, опублікований згодом у книзі «Вибрані місця з листування із друзями». У зв’язку зі спалюванням другого тому «Мертвих душ», він пробує залишити літературну творчість і піти до монастиря. 29 червня 1845 р. М. В. Гоголь приїхав у Веймар, щоб обговорити свій намір з православним священиком, протоієреєм Стефаном Сабініним. Протоієрей, бачачи його хворобливий стан, переконав письменника не приймати остаточно рішення. У 1846 р., отримавши звістку про переклад першого тому «Мертвих душ» німецькою мовою, М. В. Гоголь писав М. М. Язикову: «...Цьому твору непристойно являтися в перекладі ні в якому випадку до часу його закінчення, і я б не хотів, щоб іноземці впали в таку безглузду помилку, в яку впала велика частина моїх співвітчизників, що прийняла «Мертві душі» за портрет Росії».

На початку 1847 р. виходить у світ книга М. В. Гоголя «Вибрані місця з листування із друзями», задум її, як і продовження «Мертвих душ», був пов’язаний із роздумами письменника над долями Росії і всього світу. Завдяки проповідницькому тону, книга для більшості читачів стала несподіванкою, а у деяких з них викликала різке неприйняття (В. Г. Білинський та ін.). Маючи намір порозумітися з читачами, М. В. Гоголь працює над «Авторською сповіддю» і статтею «Мистецтво є примирення з життям». На початку 1848 р. з Неаполя він вирушає в паломництво на Святу Землю, де долучається до Святих Таємниць біля вівтаря Труни Христової.

У квітні 1848 р. М. В. Гоголь повертається в Росію і, провівши літо на батьківщині у Васильївці, приїжджає до Москви, де зупиняється у Погодіна. Ф. В. Чижов, що зустрів у 1848 р. М. В. Гоголя в Києві після його повернення з Єрусалиму, згадував, як той сказав йому: «...Хто сильно ужився в життя римське, тому після Риму тільки Москва і може подобатися». У 1850 р. М. В. Гоголь писав О. С. Стурдзе з Васильївки: «Нізащо б я не виїхав з Москви, яку так люблю. Та і взагалі Росія все мені стає ближче і ближче. Окрім властивості батьківщини, є в ній щось ще вище за батьківщину, точно як би це та земля, ближче до батьківщини небесної». Будучи присутнім в 1851 р., в день святкування двадцятип’ятиріччя царювання імператора Миколи I, і дивлячись на святкову столицю, М. В. Гоголь виголошував: «Як це нагадує мені вічне місто».

У кінці 1848 р. письменник переїжджає від Погодіна до графа О. П. Толстого на Нікітський бульвар. Будинок на цьому бульварі, що належав графові Толстому, згодом обер-прокуророві Святішого Синоду, і став останнім місцем мешкання М. В. Гоголя. Нині в цьому будинку розташовується меморіал, присвячений пам’яті письменника. У 1849 р. М. В. Гоголь читає у Смирнової, Шеверьова, Аксакових глави другого тому «Мертвих душ», зустрічається з архімандритом Феодором (Бухаревим). 17-19 червня 1850 р. проїздом на батьківщину М. В. Гоголь уперше відвідує Оптину Пустель. Літо того ж року він проводить у Васильївці, на зиму переїжджає до Одеси, де замислює нове видання своїх творів. Навесні 1851 р. М. В. Гоголь востаннє приїжджає у Васильївку, а дорогою назад до Москви, 2 червня, ще раз відвідує Оптину Пустель. Восени 1851 р. М. В. Гоголь мав намір побувати на Святій горі Афон.

У липні – на початку серпня 1851 р. М. В. Гоголь читав Шевирьову нові глави другого тому «Мертвих душ». Пізніше, у вересні, перед новою поїздкою на батьківщину, що не відбулася, – початок книги «Роздумів про Божественну Літургію». 22 вересня М. В. Гоголь виїхав з Москви у Васильївку і близько 27 вересня повернувся назад в Москву, побувавши 24-25 вересня утретє в Оптиній Пустелі. Через декілька днів, 1 жовтня, М. В. Гоголь відвідав Троїце-Сергієву лавру, де зустрічався зі студентами Московської Духовної Академії. 5 листопада 1851 на квартирі графа О. П. Толстого він читав московським письменникам і артистам «Ревізора».

26 січня 1852 р. настала кончина Е. М. Хомякової (дружини О. С. Хомякова і сестри Язикова), яка справила на М. В. Гоголя глибоке враження. 7 лютого 1852 р. він їде у свою колишню приходську церкву, де сповідується і причащається Святих Христових Таємниць. У ніч з 11 на 12 лютого спалює рукописи другого тому «Мертвих душ». Чорнові нариси окремих глав цього тому, разом із рукописами «Роздумів про Божественну Літургію», були виявлені після смерті письменника в його паперах. 18 лютого 1852 р. М. В. Гоголь соборувався і ще раз долучався до Святих Таємниць. Помер письменник 21 лютого 1852 р.