Мазьові пов'язки
Лекции.Орг

Поиск:


Мазьові пов'язки




Показання. Необхідність тривалого впливу лікарської речовини на шкіру.

Волого-висихаючі пов'язки.

Показання. Гострі запальні ураження шкіри, які супроводжують мацера­ція, екзема.

5. Припудрювання та присипання.

Показання. Для зменшення подразнення шкіри, її підсушування та дезін­фекції, запрілості, надмірного потіння, особливо в закритих місцях. Застосо­вують різні індиферентні присипки та пудри: рисову пудру, тальк (кремнієво-магнієва сіль), порошок оксиду цинку, борної кислоти, крохмаль.

Зовнішнє застосування лікарських речовин для лікування слизових оболо­нок

1. Інгаляційні методи впливу на слизову оболонку дихальних шляхів. Ін­галяція — один із методів уведення лікарських засобів у організм через органи дихання шляхом вдихання їх летких, зокрема аерозольних, форм. Інгаляцій­ним методом уводять газоподібні речовини — ки­сень, вуглекислий газ, закис азоту, а також деякі

лікарські засоби, яким надається форма аерозо­лів. Для застосування останніх використовують спеціальні апарати — інгалятори. Аерозольні препарати випускає фармацевтична промисло­вість у флаконах у суміші з летким газом. Відомі інгаляційні форми (сольбутамол, беротек, астмо-пент) для індивідуального користування хворими на бронхіальну астму (мал. 73).

2. Уведення крапель у кон'юнктивальний мі­шок. Краплі вводять у кон'юнктивальний мішок при різних захворюваннях кон'юнктиви (сполуч­на оболонка), рогівки, кришталика, сітківки ока.

Уведення крапель у ніс.

Мал. 73. Інгаляційне вве-

4. Закладання мазі в кон'юнктивальний мі-

дення ліків в організм:

а — загальний вигляд ае­розольного інгалятора; б

Lolc.

5. Уведення крапель у зовнішній слуховий інгаляція аерозолю із інди-хід. Цей метод застосовують при запаленні серед- відуального інгалятора нього вуха.


 

Внутрішній (ентеральний) метод застосування лікарських засобів

Цей метод передбачає приймання лікарських засобів через рот (рег оз, перо-рально) шляхом їх проковтування з водою або їжею або через пряму кишку (рег гесіит, ректально) і під язик (зиЬ Ііп^иае, сублінгвально). Метод зручний і простий у застосуванні, не потребує створення додаткових умов, використан­ня складних апаратів або пристроїв. Засвоєння організмом лікарських засобів, прийнятих через рот або пряму кишку, найбільш фізіологічне, оскільки має чимало спільного із засвоєнням харчових продуктів.

Однак внутрішній метод уведення лікарських засобів у організм має певні недоліки: а) тривалий період з моменту приймання препарату до його надхо­дження у кров і безпосередньо до патологічного вогнища внаслідок повільного всмоктування лікарського засобу із травного каналу; б) значна ймовірність руйнування лікарських засобів ферментами травних залоз; в) складнощі у за­безпеченні необхідної концентрації лікарського засобу в крові; г) вірогідність подразнення окремими препаратами травного каналу; ґ) труднощі або немож­ливість уведення пацієнтам з порушеним актом ковтання, після операцій у ро­товій порожнині, стравоході, шлунку або на прямій кишці; д) ускладнення при введенні засобів психічним хворим або пацієнтам у стані збудження; є) об­межена кількість лікарських засобів, які можуть бути введені в організм вну­трішнім шляхом, зокрема через пряму кишку.

Уведення лікарського засобу через пряму кишку (ректально) застосовують при захворюваннях прямої кишки (геморой, проктит), при порушеннях акту ковтання, нестримному блюванні, непрохідності стравоходу, фізичному і пси­хічному збудженні. Таким чином досягається безпосередній контакт препара­ту зі слизовою оболонкою прямої кишки. Недоліки цього методу полягають, насамперед, в обмеженій кількості препаратів, які всмоктує слизова оболонка прямої кишки (водні розчини серцевих глікозидів, 5 % і 10 % розчини глюко­зи, розчини хлоралгідрату, ізотонічний розчин натрію хлориду, розчини амі­нокислот).

Для ректального введення лікарських препаратів застосовують мікрокліз-ми, краплинні клізми і лікувальні свічки (супозиторії).

При сублінгвальному застосуванні ліків (під язик) забезпечується їх швид­ке і повноцінне всмоктування завдяки активній всмоктувальній властивості слизової оболонки рота та її інтенсивній васкуляризації. Оскільки за цього способу введення лікарський засіб не руйнується травними соками, його фар­макологічна активність переважає таку за умови внутрішнього введення пре­парату. Сублінгвально здебільшого вводять лікарські засоби швидкої дії, на­приклад, нітрогліцерин, валідол.

Існує кілька варіантів і форм роздавання ліків. Для індивідуального розпо­ділу лікарських засобів використовують спеціальні лотки, розділені на окремі вічка з прізвищами конкретних хворих відділення. Визначені згідно з лікар­ськими призначеннями ліки розміщують для кожного хворого у відповідному375


 

вічку. Для роздавання препаратів безпосередньо в палатах застосовують спеці­альні вічка з гніздами для розміщення твердих і рідких лікарських форм. Хво­рі, які перебувають на вільному режимі, можуть отримувати ліки безпосеред­ньо на сестринському посту.

Приймання ліків часто пов'язане з терміном споживання їжі.

При внутрішньому (ентеральному) методі введення лікувального засобу в організм має значення співвідношення його приймання і споживання їжі, яка залежно від характеру може суттєво впливати на ефект і "долю" препарату в організмі, змінювати рН середовища у шлунку та всмоктування препарату, брати участь у розведенні препарату та взаємодіяти з ним аж до інактивації.

Рекомендації при введенні ліків внутрішнім (ентеральним) шляхом:

1. Препарати, які необхідно приймати натще, за 1 год до або через 2—3 год після споживання їжі: протимікробні (сульфаніламіди, цефалоспорини, ери­троміцин, пеніцилінові, протитуберкульозні, антигельмінтні), холінергічні, бронходилататори, діуретики, вазодилататори.

Примітка: сульфаніламіди і вазодилататори потрібно запивати повною склянкою води.

2. При прийманні гризеофульвіну рекомендують споживати жирну їжу — підвищується всмоктування препарату.

3. Препарати, які не слід приймати з певними речовинами: протимікробні не можна запивати кислими напоями або фруктовими соками.

4. Під час їди приймають ферменти підшлункової залози, шлунковий сік, соляну кислоту, пепсин, водні і спиртові витяжки лікарських рослин, препа­рати, які впливають на запальні процеси кишок; також жовчогінні засоби, препарати заліза.

5. Ацетилсаліцилову кислоту, стероїдні гормони, препарати йоду і брому приймають після їди через значний подразливий вплив на слизову оболонку шлунка.

6. Запивають молоком йодовмісні препарати, ацетилсаліцилову кислоту.

7. Не можна запивати молоком препарати заліза, анальгетики, проносні, тетрацикліни — зменшується біодія цих препаратів.

8. Препарати, які необхідно приймати з їжею: анальгетики, антиаритмічні, антиконвульсанти, антидіабетичні, антигістамінні, гіпотензивні, протиза­пальні (індометацин), протимікробні (метронідазол), антинеопластичні, для лікування хвороби Паркінсона, нейролептики, серцеві глікозиди, діуретики, вазодилататори — оскільки їжа захищає слизову оболонку шлунка від подраз­нення лікарськими препаратами.

9. Якщо призначено антидепресант нуредал, не можна споживати сир, жир­не молоко, каву.

10. Натщесерце приймають лікарські засоби з жовчогінною і послаблюваль-ною активністю, а також мінеральні води для пацієнтів з підвищеною секре­торною активністю шлунка.

11. Калій потрібно приймати з їжею через шлункове подразнення.


 

12. Під час приймання антикоагулянтів (кумадин) слід уникати вітаміну К у дієті (зелені та жовті овочі).

13. Вітамін В12 — не приймати з молоком або з препаратами кальцію.

14. Антибіотики передбачають споживання рідини; тетрациклін — уникан­ня молока, препаратів заліза, кальцію.

15. Сульфонолуріани (толбутамід) слід приймати з їжею, уникати алкоголю.

Парентеральний метод застосування лікарських засобів

Парентеральний метод — це спосіб введення в організм лікарських засобів не лише поза травним каналом, тобто безпосередньо в кров, лімфатичні суди­ни, у порожнини плеври, перикарда, суглобів, спинномозковий канал, а й ми­наючи дихальні шляхи.

При використанні цього методу лікарські засоби надходять в організм через шкіру, завдяки чому досягається швидкий контакт ліків із патологічним вог­нищем. Парентеральне введення за­безпечує швидке поширення препа­ратів по різних органах і системах організму.

Незважаючи на деякі технічні складнощі, парентеральний метод має певні переваги над внутрішнім. Так, одними із найважливіших пе­реваг є точне дозування і швидкість введення препарату, а також віднос­но короткий термін прояву лікуваль­ної дії. Це має особливе значення на­самперед у випадках, які потребують невідкладної медичної допомоги.

Парентеральне введення лікар­ських засобів виконують шляхом ін'єкцій або вливань (інфузій) за до­помогою шприца (мал. 74) і ін'єк­ційної голки. На одному кінці шпри­ца розміщений конус для приєд­нання голки, а протилежний — відкритий, призначений для введення поршня, який закінчується стрижнем з ручкою.

Важливою складовою частиною ін'єкційного комплексу є ін'єкційні голки (мал. 75). їх виготовляють із нержавіючої сталі або платини. Це вузька порожниста трубочка, один


 

кінець якої зрізаний косо, а на іншому за­кріплена муфта, яка має щільно прилягати до наконечника шприца.

Залежно від свого призначення голки мають різні довжину (від 1,5 до 10 см і біль­ше) та діаметр (від 0,3 до 2 мм). Різним є та­кож зріз голки. Наприклад, у голки для внутрішньовенних ін'єкцій він має бути під кутом 45°, а для підшкірних — 35°. Залеж­но від методу ін'єкції використовують шприци та голки різних розмірів (табл. 35, 36). Щоб набрати в шприц необхідну дозу лікарського препарату, необхідно знати "ціну" однієї поділки шприца (мал. 76).

Найважливішою умовою профілактики ускладнень парентерального введення лі­карських засобів є суворе дотримання пра­вил асептики.

Асептика(від грец. азеріісов — не схиль- роЖнин: 2 — для переливання ний до гниття) — метод запобігання інфек- крові; З — для спинномозкової ційному забрудненню тканин та інстру- пункції; в — перехідні канюлі; г —• ментів при виконанні лікувальних і голка одноразового використання діагностичних процедур. Щодо паренте­рального введення лікарських засобів асептика передбачає створення умов, які запобігають надходженню до організму одночасно з лікарськими засобами мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності. Забезпечується системою за­ходів передін'єкційного знезараження рук та інструментарію (шприци, голки, пінцети), підготовки стерильних ін'єкційних розчинів, а також стерилізації ін'єкційного поля.

Перед проведенням ін'єкції медична сестра повинна ретельно вимити руки (див. практичні навички "Оброблення рук", "Знезараження рук медичної се­стри перед проведенням ін'єкції"), шкіру пацієнта в ділянці ін'єкції протерти ватою, змоченою 70 % розчином етилового спирту, а потім сумішшю спирту і настойки йоду. Після ін'єкції на місце уколу покласти ватний тампон, змоче­ний етиловим спиртом, і тримати його 5—8 хв у зафіксованому стані, притис­каючи пальцем.

Види парентерального введення лікарських засобів.Методом ін'єкції лі­карські засоби вводять внутрішньошкірно, підшкірно, внутрішньом'язово і внутрішньовенно (струминно або краплинно). У деяких випадках застосову­ють також внутрішньопорожнинне введення — у порожнину плеври, сечового міхура, матки. Рідше — внутрішньоартеріальне, внутрішньокісткове і внутрішньосуглобове, внутрішньосерцеве введення ліків, які виконує лише лікар.


 

Внутрішньошкірні ін'єкції застосовують з лікувальною і профілактичною метою (профілактика правця), для визначення чутливості організму до антибіо­тиків. У деяких людей з підвищеною чутливістю до різних речовин, зокрема до антибіотиків, їх введення в адекватних лікувальних дозах може спричини­ти різні алергійні ускладнення, наприклад набряк Квінке і анафілактичний шок. Ці ускладнення супроводжуються підвищенням артеріального тиску, зниженням наповнення пульсу, знепритомненням, набряком обличчя і слизо­вих оболонок, нудотою, блюванням, підвищенням температури.

Алергійні реакції, зокрема анафілактичний шок, у разі ненадання терміно­вої допомоги можуть призвести до смерті хворого.

Внутрішньошкірні ін'єкції призначають для місцевого знеболювання та діагностування ехінококозу (проба Кацонні), бруцельозу — бруцелін (проба Бюрне), туляремії — тулярин, дизентерії — дизентерин (проба Цуверкалова). Для виявлення активності туберкульозного процесу в організмі застосовують імунологічну внутрішньошкірну пробу Манту. Таким чином визначають чут­ливість організму до туберкуліну — препарату, який виготовляють із бактерій туберкульозу. Туберкулін у розведенні 1:2000 вводять внутрішньошкірно у ді­лянку згинальної поверхні передпліччя або зовнішньої поверхні плеча. Поява на 2-у—3-ю добу в місці ін'єкції набряку і почервоніння шкіри діаметром по­над 5 мм розцінюється як позитивна реакція.

Підшкірні ін'єкції. За допомогою цього методу вводять лікарські засоби, коли виникає потреба в їх відносно швидшому, аніж при внутрішньому (енте-ральному) методі, доступі в організм. Основні ділянки шкіри для підшкірних ін'єкцій — зовнішня поверхня плеча, підлопаткові ділянки, навколопупкова ділянка, передньобічна поверхня стегна (мал. 77).


 

Таблиця 35. Шприци та ін'єкційні голки, які застосовують в Україні

Колір канюлі (підгопковий конус) Червоний Безколірний (голка припая­на) Оранжевий Синій Зелений Червоний
Діаметр зрізу голки (0, мм) 0,3 0,33 0,5 0,6 0,8 1,5
Довжина голки, мм 38—40
Використання Туберкуліно­вий, внутріш-ньошкірно Інсуліновий, підшкірно Інсуліновий, підшкірно Підшкірно Внутрішньо-м'язово, вну­трішньовенно Для в'язких рідин, внутріш­ньовенно*
Ємність шпри­ца, мл 1,0 1,0 1,0 1,0; 2,0; 5,0 5,0; 10,0; 20,0 20,0
"Ціна" однієї поділки, мл 0,02 0,1 0,1; 0,1; 0,2 0,2; 0,5; 0,5; 1,0; 0,5; 1,0 0,5; 1,0

* Для взяття крові у донора.

Примітка: Туберкуліновий шприц: ємність шприца — 1,0, "ціна" однієї поділки — 0,02 мл. 0,1 мл туберкуліну звичайного шприца відповідає 2 міжнародним туберкуліновим одиницям (ТО), що становить одну дозу.

Інсуліновий шприц: ємність шприца — 1,0 мл — відповідає 40 ОД інсуліну (може бути 80 ОД, 100 ОД), "ціна" однієї поділки — 0,1 мл інсуліну звичайного шприца відповідає 4 ОД.


 

Насамперед у цих ділянках шкіру необхідно легко захопити в складку, завдяки чому вдається технічно виконати ін'єкцію. Певне значення має відсутність у цих ділянках великих судин і нервів, які можуть бути ушкоджені під час ін'єкцій.

Внутрішньом'язові ін'єкції. Деякі лікарські речовини при підшкірному введенні спричинюють біль і погано розсмоктуються, що може призвести до утворення підшкірних затвердінь — інфільтра­тів. У таких випадках доцільніше вводити препа­рати внутрішньом'язово. Антибіотики, сироватки, розчини дибазолу, папаверину, димедролу, сірча­нокислої магнезії вводять внутрішньом'язово.

Парентеральні методи протипоказані при зна­чних ураженнях шкіри (опіки, екзема, псоріаз), ін'єкцій при судомах, деяких психічних станах, збуджен­ні пацієнта.

З метою швидкого надходження в організм лікарських засобів і швидшого прояву їх оптимальної дії на патологічний процес застосовують метод їх внутрішньовенного введення. Цей спосіб надходження ліків у організм най­частіше використовують у випадках, які потребують невідкладного втручання у хворобливий процес, при екстремальних ситуаціях або раптовому погіршен­ні здоров'я пацієнта. Процедуру внутрішньовенного введення ліків застосову­ють при ускладнених проявах серцево-судинної недостатності (недостатність кровообігу, серцева астма, інфаркт міокарда, колапс), нападах бронхіальної астми, різноманітних кольках (ниркова, печінкова), інтоксикаціях, септич­них станах, порушеннях водно-сольового балансу, гіпертонічному кризі, ко­матозних станах, при значній втраті крові.

Вимоги до лікарських засобів, які вводяться внутрішньовенно:

1) мають бути стерильними та апірогенними;

2) їх осмотичний тиск має бути адекватний тиску крові;

3) температура в межах від 20 до 25 °С.

Лікарські засоби вводять у формі водних або спиртових розчинів внутріш­ньовенно струминно за допомогою стерильного шприца ємкістю 20 мл, або кра­плинно — за допомогою стерильної системи для внутрішньовенних вливань.

Внутрішньовенні струминні ін'єкції (впорскування). Найчастіше за до­помогою цього методу вводять невеликі об'єми лікарських розчинів (10— 20 мл). Іноді внутрішньовенно вводять одноразово декілька лікарських речо­вин, одна із яких є фармакологічно малоактивною (ізотонічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози), інші — фармакологічно активнішими, напри­клад, серцеві глікозиди, вітаміни, метаболіти, гормони.

Найчастіше для виконання маніпуляції використовують вену ліктьового зги­ну. З цією метою можуть бути використані також вени кисті, підключична або

382


 

стегнова вени. За неможливості введення ін'єкційної голки в порожнину вени (венопункція) доступ до неї проводять оперативним методом (венесекція).

Після проведення внутрішньовенної ін'єкції можуть виникнути такі ускладнення: запалення стінок вени (флебіт); при необачному введенні олій­них розчинів — жирова емболія; за швидкого введення лікарських засобів — запаморочення, колапс, порушення серцевого ритму.

В усіх випадках ускладнень внутрішньовенне введення лікарських засобів треба припинити і питання подальшого їх введення шляхом венепункції по­годити з лікарем.

Катетеризація периферійних вен

Як доводить сучасна практика, у більшості випадків катетеризація перифе­рійних вен більш доцільна і безпечна.

Внутрішньовенна терапія з використанням периферійного венозного кате­тера практично не спричинює ускладнень за умови дотримання таких умов: метод має застосовуватися не час від часу, а стати постійним і звичним у прак­тиці; слід забезпечити бездоганний догляд за катетером.

Периферійний венозний катетер уводять у периферійну вену (таким чином забезпечується доступ у кров'яне русло) за таких обставин:

1. Уведення лікарських препаратів пацієнтам, які не можуть приймати їх перорально, або коли необхідно швидко ввести ліки в ефективній концентрації (це особливо важливо, якщо препарат може змінити свої властивості при перо-ральному прийманні).

2. Проведення частих курсів внутрішньовенної терапії хронічним хворим.

3. Інвазивний моніторинг кров'яного тиску.

4. Узяття крові для серії клінічних досліджень, які виконують з тимчасо­вими інтервалами, наприклад, визначення толерантності до глюкози, вмісту лікарських засобів (наркотиків) у плазмі крові.

5. Доступ у кров'яне русло при невідкладних станах (швидкий венозний доступ при необхідності екстреного вливання лікарських засобів або досягнен­ня великої швидкості введення розчинів).

6. Переливання препаратів крові.

7. Парентеральне харчування (крім введення живильних сумішей, що міс­тять ліпіди).

8. Регідратація організму.

Правильно обраний венозний доступ досить важливий для успішної вну­трішньовенної терапії.

Під час обирання катетера враховують:

• діаметр вени;

• необхідну швидкість введення розчину;

• потенційну тривалість функціонування катетера у вені;

• властивості розчину, який вводять.


 

Види периферійних венозних кате­терів та їх застосування(мал. 78):

а) 14ОАТІОЕ — оранжевий колір — для швидкого переливання крові;

б) 16 ОАІГСЕ — сірий колір — для швидкого переливання крові або ком­понентів крові;

в) 18 ОАІКіЕ — зелений колір — для переливання крові або введення більших об'ємів рідини при проведен­ні хірургічних операцій;

г) 20 САІГОЕ — рожевий колір — для введення великих об'ємів рідини або крові (при використанні тонко­стінного катетера), швидкого введен­ня контрастних засобів при діагнос­тичних процедурах;

ґ) 22 САШЕ — блакитний колір — для проведення довготривалої медика­ментозної або інфузійної терапії, про­цедур у дітей, у дорослих — на мілких венах;

д) 24 ОАТІС-Е — жовтий колір — для дітей, новонароджених, виконання хі­міотерапії.

Мал. 78.Види периферійних веноз­них катетерів:

Істотне значення має те, з якого а — 14 ОАІГСЕ — оранжевий колір; матеріалу виготовлений катетер. Ві- б — 16 ОАИСЕ — сірий колір; в — тчизняні катетери переважно поліе- 18 САИСЕ — зелений колір; г — 20 ОА-тиленові. Це найпростіший в обробці П0Е ~ рожевий колір; ґ — 22 ОАІЖЕ матеріал, однак він зумовлює підви- ~ блакитний колір; 5-24 ОАТОЕ -щену тромбогенність, подразнення жовтии колір внутрішньої оболонки судин, через

свою твердість здатний їх перфорувати. Кращі тефлонові й поліуретанові ка­тетери, наприклад неофлон (інфузійна канюля). При їх застосуванні виникає значно менше ускладнень; якщо забезпечити за ними якісний догляд, термін їхньої експлуатації набагато більший, ніж поліетиленових. Це дає вираже­ний економічний ефект, незважаючи на досить високу вартість цих катете­рів. Головне — взяти найменший катетер, що забезпечує необхідну швид­кість введення розчину в самій великій здоступних периферійних вен (див. мал. 78).

При обиранні місця катетеризації враховують:

• переваги пацієнта;

• простоту доступу і придатність кровоносних судин для катетеризації.


 

Найчастіше катетеризують латеральні і меді­альні поверхневі вени руки, серединні (проміжні) вени ліктя і серединні (проміжні) вени передпліч­чя. Іноді за неможливості їх катетеризації вико­ристовуються п'ясткові й пальцеві вени (мал. 79).

Вибір вени для катетеризації:

— спочатку використовують дистальні вени;

— обирають вени м'які й еластичні на дотик;

— перевагу віддають великим венам, що відпо­відають довжині катетера;

— установлюють катетер у вену не на "робочій"

РУЦІ-

Катетер не слід уводити у такі вени:

• вени, що тверді на дотик і склерозовані (мож­ливе ушкодження їхньої внутрішньої оболонки);

• вени згинальних поверхонь суглобів (висо-Мал. 79. Поверхневікий ризик механічного ушкодження);

вени верхньої кінцівки: # вени, які розміщені близько до артерій або

проекцій (великий ризик проколу);

• вени нижніх кінцівок;

• вени, які були раніше катетеризовані (мож­ливе ушкодження внутрішньої стінки судини);

• вени кінцівок з переломами (можливе ушко-

латеральна та медіальна дження вен);

вени; 6 _ серединна вена • вени, які невеликі за розміром, видимі, але

передпліччя; 7 — дисталь- не пальпуються (невідомо їхній стан);

ний відділ медіальної вени; • вени долонної поверхні рук (є небезпека їх

5 — дистальний відділ ушкодження);

латеральної вени; 9 — тиль- • серединні ліктьові вени (зазвичай їх вико-

на венозна сітка кисті ристовують для взяття крові на дослідження);

• вени на кінцівці, що зазнавала хірургічного втручання або хіміотерапії.

Внутрішньовенне краплинне вливання (інфузія).Для проведення краплин­ного вливання до голки приєднують одноразову систему (мал. 80). Внутріш­ньовенні вливання залежать від в'язкості, температури розчину, розміру фла­кона та голки, які використовуються, також розміру та розміщення вени, стану тканин у місці введення голки.

При обиранні системи одноразового використання враховують колір напи­су на поліетиленовому пакеті: для крові та кровозамінної рідини напис черво­ного кольору (голка для крові більшого діаметра)!

За допомогою внутрішньовенних вливань в організм вводять різні лікарські засоби: розчини глюкози, натрію хлориду, калію, кальцію, еуфіліну, сірчано­кислої магнезії; серцеві глікозиди, анальгетики, седативні препарати, анти-


 

біотики, вітаміни. Також краплинним способом уводять кров і кровозамінні розчини, плазму, полі-глюкін, гемодез. За допомогою затискача регулю­ють необхідну швидкість краплинного вливання (здебільшого 40—60 крапель за 1 хв). Значне змен­шення частоти крапель (менше 10 за 1 хв) може з призвести до тромбування вени, а збільшення (по- 5 над 60 за 1 хв) — до перевантаження серцево- 6 судинної системи. Під час проведення внутрішньо- 4 венного краплинного вливання необхідно стежити за загальним станом пацієнта, систематично вимі­рювати пульс, дихання, артеріальний тиск. Кра­плинне вливання, насамперед сильнодійних засо­бів, передбачає обов'язкову присутність медичного персоналу під час усього періоду проведення мані­пуляції. Мал. 80. Одноразова си-

Ємність з розчином має розміщуватися на висоті стема для внутрішньо-90 см від пацієнта. Якщо розміщена дуже низько, венного краплинного вли­то швидкість вливання не є оптимальною і кров по- вання рідини: траплятиме в систему для вливання з формуван- 1 — голка; 2 — фільтр ням згустка. Для затримання пилу; 3

Якщо після витягання голки місце введення ви- голка для проколювання глядає запаленим, голку відправляють на мікробі- гумового корка флакона; ологічне дослідження. 4-канюлядляголки;5-

При сповільненому вливанні не можна форсува- пластмасовий ковпачок; ти введення рідини, стискати флакон або катетер, 6 ~ пластмасовий зати-

.-. скач; 7 — фільтр; 8

пластмасова крапельниця;

леновии пакет

адже це збільшує тиск на вену і може спричинити її проколювання, через що розчин розтікатиметься по прилеглих тканинах. Тиск у тканинах нижче венозного тиску, тому течія рідини поновиться. Але внаслідок проникнення рідини тиск у ткани­нах дуже швидко збільшиться, вливання припиниться і рука пацієнта стане роздутою.

Правила виконання вливання:

1. Рідина не потрапляє у вену:

— за необачності система не підключена — підключити і встановити необ­хідну швидкість вливання;

— переконатися, що трубка системи не скручена — перевірити, наскільки добре закріплена голка, чи не зміщена голка;

— перевірити висоту флакона — він має бути на 90 см вище місця введен­ня;

— перевірити положення кінцівки — іноді її необхідно зафіксувати м'якою шиною;


 

Застосування лікарських засобів

щлючити і встановити необ-ща — перевірити, наскільки на 90 см вище місця введен-юбхідно зафіксувати м'якою

— не стискувати трубку системи — це може призвести до витікання розчи­ну в прилеглі тканини і формування згустків крові в дрібних кровоносних су­динах;

— при введенні холодного або дуже концентрованого розчину може спосте­рігатися спазм вени — судин і зняття болю, і швидкість вливання збільшить­ся; злегка помасажувати шкіру над веною або локально застосувати тепло, що призведе до розширення.

2. Огляд місця введення голки:

— дізнатися у пацієнта, чи відчуває біль у цьому місці;

— при запаленні або набряку місця введення — негайно витягнути голку.

3. Витягання галки з вени:

— після оброблення рук обережно зняти прозору наклейку або фіксуючий пластир над місцем введення голки;

— за допомогою стерильного тампона акуратно витягнути голку, щільно притиснути тампон до шкіри; використану голку утилізувати;

— продовжувати притискати місце витягнення голки ще декілька хвилин до спинення кровотечі. Приклеїти стерильний пластир. Вимити руки, записа­ти у документацію.

Примітка: для виконання процедури потрібно правильно розрахувати швидкість введення рідини (об'єм рідини і час введення призначає лікар). її визначають за формулою:

Об'єм

Кількість крапель в 1 мл

Час(у годинах)

Кількість крапель за 1 хв може бути вказано на етикетці лікарського засобу.

Далі налаштувати систему для вливання, підраховуючи за допомогою го­динника кількість крапель за 1 хв. Швидкість введення перевіряють безліч ра­зів під час маніпуляції.

Постін'єкційні ускладнення

Недотримання правил асептики при обробленні рук персоналу і тіла хворо­го, а також порушення правил стерилізації інструментарію можуть спричини­ти різні ускладнення, насамперед у ділянці ін'єкції. Найчастіший їх прояв — післяін'єкційні інфільтрати, які здебільшого з'являються в недостатньо васкуляризованих ділянках (сідниці, зовнішня ділянка плеча).

При недотриманні правил антивірусної профілактики при стерилізації шприців можлива передача пацієнтові вірусу інфекційного гепатиту.

Слід зазначити, що деякі речовини, які вводяться підшкірно або внут-рішньом'язово (камфорна олія, розчин сірчанокислої магнезії), у зв'язку з по­вільним їх розсмоктуванням можуть спричиняти розвиток асептичних (безмі-кробних) інфільтратів. При перших ознаках запального процесу (гіперемія шкіри, набряк, підвищення місцевої і загальної температури, різкий біль у ді-


 

лянці уколу) доцільне застосування спеціальних медичних заходів. Перша до­помога при появі інфільтрату: прикладання до нього в початковій стадії холод­ного, а пізніше — зігрівального компресу або грілки, проведення сеансів УВЧ-терапії.

При формуванні гнійного процесу (утворення абсцесу) показане хірургічне втручання. При внутрішньом'язовому введенні деяких ліків (еуфіліну, магнію сульфату, анальгіну, димедролу) у ділянці ін'єкції може виникнути різкий біль. Тому ці препарати слід вводити разом з невеликою кількістю (1—2 мл) 0,5 % розчину новокаїну. Біль може виникнути також при потраплянні ін'єкційної голки в нервовий стовбур.

Іноді при проведенні внутрішньом'язових, підшкірних і, особливо, вну­трішньовенних ін'єкцій може бути ушкоджено артеріальну судину з утворен­ням крововиливу під шкіру (гематоми). У цьому разі слід негайно припинити виконання ін'єкції і застосувати засоби для спинення кровотечі.

Серед інших досить казуїстичних ускладнень трапляється поломка ін'єк­ційної голки, наприклад, при стиканні її з кісткою під час проведення внутрішньом'язової ін'єкції. Здебільшого вийняти голку вдається за допомо­гою хірургічного втручання.

Ускладнення спостерігають і за внутрішньовенного введення лікарських засобів. При проколюванні обох стінок вени внаслідок порушення техніки ве­непункції або при ущільнених стінках судини може утворитися паравенозна гематома, яку визначають за збільшенням об'єму тканини у ділянці ін'єкції і появою темної плями під шкірою. У цьому випадку голку негайно виймають із вени і на місце ін'єкції накладають щільну пов'язку. При випадковому введен­ні лікарських засобів у підшкірну клітковину може з'явитись різкий біль і за кілька годин після ін'єкції розвинутися підшкірний крововилив.

До тяжкого ускладнення — некрозу тканини — може призвести введення під шкіру значної дози 10 % розчину кальцію хлориду. З метою профілактики цього ускладнення необхідно негайно припинити подальше введення ліків, спробувати відкачати розчин, який вилився у клітковину, а потім в уражену ділянку іншим шприцом ввести 5—10 мл 0,25 % розчину новокаїну, а по пери­метру ділянки — 25 % розчин сірчанокислої магнезії — антагоніста кальцію хлориду.

Потрапляння повітря в судинне русло через грубе порушення техніки вну­трішньовенного введення лікарських засобів спричинює появу дуже тяжкого ускладнення — повітряної емболії, яка може спричинити раптову смерть паці­єнта. Для її запобігання слід суворо стежити за тим, аби зі шприца або із систе­ми при проведенні вливання було витіснено все повітря.

Слід також бути обачним і під час застосування олійних розчинів, при по­траплянні яких у венозне русло може виникнути жирова емболія.

Ускладненнями при катетеризації центральних та периферійних вен є кате-терасоційовані інфекції. Збудником є 5. аигеиз, 8. ерШегтісііз, Епіегососсиз зрр., Сагкіиіа зрр.


 

При проведенні внутрішньовенних вливань необхідно стежити за станом пацієнта, звертати увагу на його зовнішній вигляд, періодично визначати пульс, частоту дихання. При погіршенні стану — терміново застосувати захо­ди першої медичної допомоги, своєчасно викликати лікаря і припинити по­дальше виконання процедури.

Вакуумні системи взяття крові ВАКУЕТ. Процедура взяття крові за допомогою вакуумних пробірок

Для взяття проб крові найбільш: придатними є закриті вакуумні системи ВАКУЕТ. Цей спосіб має деякі переваги: узяття крові безпосередньо в пробір­ку (запобігає будь-якому контакту медика із кров'ю пацієнта); швидкість узят­тя крові (5—10 с); можливість узяти кров у дві або більше пробірки за дуже короткий проміжок часу без повторного введення голки у вену; максимально точне дотримання співвідношення кров—коагулянт; простота і надійність маркування та транспортування зразків; можливість використання пробірок при роботі з автоматичними аналізаторами.

Закрита система для взяття крові — це стерильна закрита кришкою пробірка, що виготовлена в заводських умовах, голка для венепункції, голко­тримач, який може бути інтегрований з голкою.

Сама пробірка може мати від'ємний тиск для затягування крові всередину (вакуумний тип), а також реактиви й інші добавки у необхідному, строго ви­значеному співвідношенні.

Узяття крові виконують у процедурних кабінетах, які мають бути забезпе­чені:

1) столом для взяття проб крові (можливе використання пересувного столи­ка), підставками (штативами) для пробірок, кріслом для венепункції. Пацієн­ту під час венепункції має бути максимально комфортно і безпечно у кріслі. Крім того, він має бути доступним для медичного персоналу процедурного ка­бінету. Тому обидва підлокітники крісла мають розміщуватися так, щоб мож­на було знайти оптимальну для кожного пацієнта позицію під час венепункції. Слід враховувати, що крісло має запобігати падінню пацієнта, якщо той зне­притомнів;

2) кушеткою;

3) холодильником;

4) гумовими рукавичками — одноразовими чи багаторазовими.

5) голками, які мають зберігатися в індивідуальних упаковках з кольоро­вим кодом відповідно до їхнього калібру. Калібр голки вказує на її діаметр. Традиційно використовують голки калібром від 19О до 230. Голки обов'язково повинні бути стерильними. Отже, завжди треба звертати увагу на цілість упа­ковки і термін застосування;

6) голкотримачами, які мають відповідати діаметру пробірок;


 

7) вакуумними пробірками для взяття крові. За відсутності вакуумних про­бірок — одноразовими пластиковими і скляними пробірками. Недопустимо застосувати скляні пробірки з колотим верхом, такі, що мають тріщини, а та­кож використовувати їх повторно;

8) джгутами — одноразовими і багаторазовими, гумовими і латексними, що спеціально призначені для цих цілей. При потраплянні крові чи інших біоло­гічних рідин на багаторазовий джгут його потрібно знезаразити. Одноразові джгути утилізують разом з використаним матеріалом;

9) марлевими серветками, а саме стерильними марлевими серветками (5,0x5,0 см чи 7,5x7,5 см) або серветками в заводській упаковці, що просякне-ні антисептичними засобами. Увага}. Ватні кульки використовувати не реко­мендується (за даними міжнародних стандартів);

10) антисептичними засобами (що дозволені до застосування) для оброблен­ня поверхні ін'єкційного поля. Застосовують у вигляді розчинів, що наносять­ся на стерильну марлеву серветку, або серветок (у заводській упаковці), про-сякнених такими засобами;

11) спеціальним захисним одягом для персоналу, що виконує маніпуляцію: халатом (штани і куртка чи комбінезон; халат поверх штанів чи комбінезона), шапочкою (косинкою), марлевою маскою, захисними окулярами чи щитком, гумовими рукавичками. Халат потрібно змінювати в міру забруднення, але не рідше 2 разів на тиждень. Має бути передбачена негайна зміна спецодягу у ви­падку забруднення його кров'ю;

12) рукавичками — допускається багаторазове їх використання зі знезара­жуванням після кожного пацієнта дворазовим протиранням серветками одно­разового використання, просякненими антисептичними засобами бактерицид­ної та противірусної дії. При взятті крові з підключичного катетера рукавички мають бути стерильні, одноразового використання;

13) стерильним пінцетом;

14) подушкою для вирівнювання ліктьового згину (за відсутності спеціаль­ного крісла або підставки);

15) контейнерами (контейнером настільним для голок з упором для безпеч­ного зняття голки; контейнером із вкладеним пластиковим мішком для зби­рання відходів). Контейнер для збирання відходів має бути міцним. Туди скла­дають використані голки (за відсутності першого контейнера), шприци з голками чи вакуум-утримувальні системи, використаний перев'язувальний матеріал).

16) льодом чи іншим охолоджувачем (рекомендується);

17) бактерицидним лейкопластиром для закриття місця ін'єкції;

18) зігрівальними приналежностями для посилення току крові — тепла (близько 40 °С) волога серветка, яку прикладають до місця пункції на 5 хв;

19) антисептичними засобами для оброблення рук і рукавичок;

20) дезінфекційним засобом для знезаражування використаного матеріалу і робочих поверхонь.


 

Пам'ятка щодо проведення маніпуляції.На робочому місці процедурної се­стри варто зберігати пам'ятку з вибору тієї чи іншої пробірки для мінімально необхідного обсягу крові, особливостей поводження із зразком, правил безпе­ки залежно від дослідження, що планується. Пробірки для взяття крові і блан­ки направлень маркують заздалегідь одним реєстраційним номером.

Ідентифікація пацієнта. Слід переконатися, що кров братимуть саме в того пацієнта, чиє прізвище зазначено в направленні. Незалежно від підрозді­лу клініки для ідентифікації пацієнта необхідно зібрати таку інформацію:

амбулаторний пацієнт: з'ясувати його ім'я і прізвище, домашню адресу і дату народження, номер амбулаторної карти (порівняти цю інформацію з тією, що зазначена в направленні);

стаціонарний пацієнт: з'ясувати ті самі дані — якщо пацієнт у стані сві­домості (порівняти з інформацією, що зазначена в направленні);

невстановлений пацієнт (пацієнт без свідомості чи з порушеною свідо­містю): у приймальному відділенні такому пацієнту має бути надане певне тимчасове, але чітке визначення, доки його особистість не буде встановлена.

Бесіда з пацієнтом передбачає завоювання довіри пацієнта. Потрібно поясни­ти йому, що хоч процедура взяття крові є часом і дещо болісною, але вона коротко­часна. При взятті крові у пацієнта з порушеною свідомістю необхідно дотримува­ти особливої обережності, щоб запобігти несподіваним рухам під час введення голки чи перебування її у просвіті вени. Напоготові має бути марлева серветка.

Перевірка дотримання пацієнтом обмежень у їжі (з урахуванням при­ймання препаратів, призначених пацієнту). Для деяких досліджень слід брати кров натще. Для отримання правильних результатів аналізу необхідно переко­натися в дотриманні цих обмежень. Процедура забезпечення дотримання діє­тичних обмежень, а також процедура оповіщення персоналу про їх скасування після взяття крові залежить від правил відповідного закладу охорони здоров'я.

Процедура взяття крові за допомогою вакуумних пробірок:

1. Вибрати пробірки, що відповідатимуть результатам тестів, підготувати голку, серветки, просякнені спиртом, пластир.

2. Накласти джгут (на 7—10 см вище місця венепункції).

3. Попросити пацієнта стиснути кулак. Не можна пропонувати пацієнто­ві виконати для руки фізичне навантаження (енергійне "стискання кулака кілька разів"), адже це може призвести до змін концентрації в крові деяких показників.

4. Вибрати місце венепункції. Найчастіше використовують серединну вену ліктя і підшкірну вену, однак можна здійснювати пункцію менш повнокров­них вен тильної поверхні зап'ястка і кисті.

5. Узяти голку і зняти захисний ковпачок (якщо використовується двосто­роння голка — зняти захисний ковпачок сірого кольору).

6. Помістити голку в голкотримач і загвинтити до упору.

7. Продезінфікувати місце венепункції (марлевою серветкою, зволоженою антисептичним засобом) круговими рухами, від центра до периферії.


 

8. Почекати до повного висихання антисептичного засобу чи просушити місце венепункції стерильним сухим тампоном (не пальпувати вену після об-робленняі).Якщо під час венепункції виникли складнощі і вену довелось про­мацувати повторно, цю ділянку потрібно продезінфікувати знову.

9. Зняти ковпачок з протилежного боку голки.

10. Обхопити лівою рукою передпліччя пацієнта так, щоб великий палець був на 3—5 см нижче від місця венепункції, натягнути шкіру. Розмістити гол­ку по ходу вени, скосом вгору, і пунктувати вену під кутом 25—30° до шкіри.

11. Заздалегідь підготовлену пробірку до упору помістити в голкотримач і утримувати доти, доки кров не припинить надходити в пробірку. При цьому голка, що розміщена з протилежного боку від вени, проколює гумову мембра­ну і гумову заглушку в кришці пробірки, і утворюється канал між пробіркою з вакуумом і порожниною вени. Кров над ходитиме у пробірку, доки не компен­сує вакуум у ній (якщо кров не йде — це означає, що голка пройшла вену на­скрізь, і в цьому разі потрібно трохи витягнути голку (але не виймати!), доки кров не піде в пробірку). Точність заповнення пробірки становить ±10 % від номінального об'єму. Для візуального контролю рівня заповнення на етикетці в пробірках деякі виробники зазначають оцінку рівня наповнення. При витя­ганні пробірки гумова мембрана повертається у вихідне положення, перекри­ваючи течію крові по голці. Якщо необхідно, у голкотримач можна вставляти інші пробірки для одержання об'єму крові, необхідного для різних досліджень. Повторно вводити голку у вену для цього не потрібно. Якщо необхідно взяти кров у кілька пробірок, треба повторити попередні процедури.

Пам'ятайте:

1. Суворо дотримуйте порядку взяття крові.

2. Пробірки для сироватки мають кришку червоного кольору.

3. Пробірки для дослідження коагуляції — кришку блакитного кольору.

4. Пробірки з іншими добавками — кришки бузкового, зеленого та інших кольорів.

5. Тільки-но кров почне надходити в пробірку, зніміть джгут.

6. Переконайтеся, що пацієнт розтиснув кулак.

7. Коли всі необхідні пробірки наповнені, прикладіть суху стерильну сер­ветку до місця венепункції.

8. Витягніть голку і зніміть її з голкотримача, застосовуючи спеціальний контейнер для використаних голок.

9. Накладіть на руку стисну пов'язку чи бактерицидний пластир.

10. Акуратно переверніть пробірку 8—10 разів. Не струшувати пробірку; різке змішування може спричинити утворення піни і гемолізі

11. Помістіть використаний інструментарій і матеріали в спеціально при­значений лоток чи контейнер для проведення дезінфекції.

12. Переконайтеся в гарному самопочутті пацієнта.

13. Нанесіть на етикетку найменування закладу, прізвище і ініціали пацієн­та, його стать, вік, дату і час взяття крові і відправте пробірку в лабораторію.


 

14. Транспортуйте пробірки в спеціальних контейнерах із кришками, що піддаються дезінфекції. Обробіть руки в рукавичках дезінфекційним засобом.





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 1052 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.046 с.