Лекции.Орг
 

Категории:


ОБНОВЛЕНИЕ ЗЕМЛИ: Прошло более трех лет с тех пор, как Совет Министров СССР и Центральный Комитет ВКП...


Теория отведений Эйнтховена: Сердце человека – это мощная мышца. При синхронном возбуждении волокон сердечной мышцы...


Экологические группы птиц Астраханской области: Птицы приспособлены к различным условиям обитания, на чем и основана их экологическая классификация...

ІНФЕКЦІЙНА БЕЗПЕКА. ІНФЕКЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ. САНІТАРНО-ПРОТИЕШДЕМІЧНИЙ РЕЖИМ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ



Після вивчення теми студент має: Знати:

— поняття інфекційної безпеки;

— визначення і масштаб проблем внутрішньолікарняної інфекції;

— способи передачі інфекції;

— чинники, що впливають на сприйнятливість організму хазяїна;

— групи ризику розвитку внутрішньолікарняної інфекції;

— види збудників, що спричинюють внутрішньолікарняну інфекцію;

— резервуари збудників внутрішньолікарняних інфекцій;

— способи передачі конкретних збудників;

— заходи профілактики і контролю внутрішньолікарняних інфекцій;

— види, способи і режими дезінфекції в лікувально-профілактичному за­кладі;

— ділі, завдання і принципи роботи централізованого стерилізаційного від­далення;

— засоби контролю стерилізації;

— профілактику передачі парентерального гепатиту і ВІЛ-інфекції в лікувально-профілактичному закладі;

— правила техніки безпеки під час приготування дезінфекційних засобів, правила надання першої допомоги при потраплянні хлоровмісних розчинів на шкіруі слизові оболонки;

— вимоги до особистої гігієни і медичного одягу персоналу;


 

Тема І

— можливі проблеми пацієнта, наприклад страх перед ВІЛ-інфікуванням. Сестринські втручання;

— перелік дезінфекційних засобів, дозволених до застосування в Україні (Державний реєстр дезінфекційних засобів за 01.01.2009р.).

Уміти:

— проводити вологе прибирання у лікувально-профілактичному закладі із застосуванням дезінфекційних розчинів;

— проводити провітрювання і кварцування приміщень лікувально-профі­лактичного закладу;

— проводити контроль санітарного стану палат, тумбочок, холодильників;

— контролювати якість передстерилізаціиного очищення;

— дезінфікувати і утилізувати використаний одноразовий медичний ін­струментарій;

— дотримуватись техніки безпеки при роботі з біологічними рідинами. Володіти навичками:

— оброблення рук до і після виконання маніпуляції;

— оброблення рук і слизових оболонок при контакті з біологічними ріди­нами;

— використання захисних пристосувань (маска, халат, окуляри, шапочка, фартух);

— приготування мийних і дезінфекційних розчинів різної концентрації;

— дезінфікування предметів догляду;

— виконання передстерилізаціиного очищення виробів медичного призна­чення;

— виготовлення перев'язувального матеріалу.

Внутрішньолікарняна інфекція: механізм передачі, профілактика

Інфекція(від лат. іп^есііо — зараження) — стан зараження організму пато­генними мікроорганізмами, при якому відбувається взаємодія між збудника­ми захворювання і макроорганізмом.

Інфекційний процес— це складний комплекс специфічних біохімічних, морфологічних та імунологічних змін, що виникають в організмі при потра­плянні патогенного агента в організм.

Внутрішньолікарняна (нозокоміальна, госпітальна, шпитальна, лікарня­на) інфекція(за визначенням ВООЗ) — це будь-яке клінічно визначене інфек­ційне захворювання, що уражує пацієнта в результаті його перебування в ста­ціонарі або амбулаторного лікування, а також захворювання співробітників лікарні внаслідок їх роботи в цьому закладі незалежно від часу проявів симп­томів захворювання — під час або після перебування в лікарні впродовж міся­ця. Високий рівень спостерігають у хірургічних, урологічних відділеннях, по-


 

Інфекційна безпека, інфекційний контроль. Санітарно-протиепідемічний режим

логових будинках. Причинами швидкого поширення внутрішньолікарняної інфекції є:

а) порушення правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму;

б) збільшення кількості госпіталізованих недоношених дітей і людей старе­чого віку;

в) зниження імунного бар'єра у населення, у тому числі і у медичних пра­цівників;

г) стійкість мікрофлори до дезінфектантів та антисептиків;

ґ) упровадження великої кількості лікувальних і діагностичних втручань тощо.

Внурішньолікарняна інфекція — небезпека, яку не можна побачити і від­чути одразу, має тенденцію бути проігнорованою, зменшеною або забутою. Здоров'я можна втратити навіть унаслідок одноразового нехтування елемен­тарними, відомими нині заходами безпеки:

— використання захисних засобів: окулярів, масок (респіраторів), рукави­чок, фартухів під час роботи з дезінфекційними і стерилізувальними засоба­ми;

— використання універсальних заходів застереження: рукавичок, масок, халатів, фартухів, окулярів під час роботи із біологічними рідинами пацієнтів;

— додержання особливої ретельності та дбайливості, правил техніки безпе­ки під час роботи з біологічними рідинами, які можуть спричинити шкідли­вий вплив.

Найпоширенішими внутрішньолікарняними інфекціями є:

1) інфекції сечової системи;

2) гнійно-запальні інфекції;

3) інфекції дихальних шляхів;

4) бактеріемії;

5) інфекції шкіри та слизових оболонок.

Зараження відбувається за наявності епідемічного процесу:

1. Збудник інфекції (джерело) — бактерії, віруси, гриби, найпростіші.

2. Шляхи і фактори передачі — повітряно-краплинний, повітряно-пиловий (від об'єктів навколишнього середовища), контактний — прямий, непрямий, опосередкований (руки медперсоналу, інструментарій, перев'язувальний ма­теріал), предметно-побутовий (через апаратуру, інструментарій, білизну), ге-моконтактний (вертикальний, перинатальний — від матері до дитини), харчо­вий, водний, трансмісивний (через укуси комарів, комах, кліщів) — табл. 7.

3. Сприйнятливість населення до певної інфекції — пацієнти (новонаро­джені недоношені діти, хворі після оперативних втручань, хворі, яким прово­дили інвазивні лікувальні і діагностичні процедури: ін'єкції, інтубація, кате­теризація, узяття крові), пацієнти зі зниженою резистентністю (хворі на цукровий діабет, хворі, які одержують променеву терапію, імунодепресанти, "опікові" хворі, особи літнього віку, хворі, яким проведена нераціональна ан-тибіотикотерапія), медичний персонал.

 


 

Таблиця 7. Механізми передачі внутрішньолікарняних інфекцій

 

 

Природний Штучний (артифіціальний)
Аерогенний (повітряно-краплинний, повітряно-пиловий) Контактний (недостатньо оброблені руки медперсоналу, використання неякісно простерилізованих або продезінфіко­ваних приборів, апаратури, предметів догляду та інших виробів медичного призначення)
Контактний (опосе­редкований контакт або через предмети догляду) Гемоконтактний (переливання крові, використання інстру­ментарію, приладів та апаратури, які забруднені кров'ю)
Трансмісивний (через переносника)
Фекально-пероральний (харчо­вий, водний, контактно-побутовий) Пересадження органів і тканин (штучне запліднення від недостатньо обстежених донорів)

Місце зараження: стаціонар, поліклініка, лабораторія, донорський пункт.

Причини зараження: контакт із хворими, носієм, порушення санітарно-гігієнічного, протиепідемічного режимів, незнезаражений інструментарій, фахова діяльність, аварії в лабораторії.

Первинна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі: травний тракт, дихальні шляхи, кров, зовнішні покриви.

Розвиток інфекції та тяжкість клінічних проявів залежать не тільки від влас­тивостей збудника, а й від деяких чинників, що властиві організмові хазяїна: вік, наявність супутніх захворювань, генетично зумовлений імунний статус, на­явність імунодефіциту, неадекватне харчування (дефіцит вітамінів, мінералів), зміна нормальної мікрофлори людини, психологічний стан. Сприйнятливість людського організму збільшується за наявності відкритих ран, інвазійних при­строїв (катетери, трахеостоми тощо), основного хронічного захворювання (цу­кровий діабет, імунодефіцит, лейкоз), певного терапевтичного втручання (іму-нопригнічувальна терапія, опромінення, антибіотикотерапія).

Інфекція може бути:

1) екзогенною, коли інфекційний агент потрапляє в організм з навколиш­нього середовища;

2) ендогенною, коли інфекційний агент первинно присутній в організмі. Наслідки внутрішньолікарняної інфекції:

— додаткова захворюваність;

— збільшення тривалості госпіталізації;

— довготривалі фізичні й неврологічні ускладнення, порушення розвитку;

— зростання витрат на госпіталізацію;

— загибель пацієнтів.


 

Профілактика внутрішньолікарняного зараження в стаціонарі включає широке коло профілактичних заходів: І. Санітарно-гігієнічні заходи

1. Режим провітрювання: вентиляція, кондиціонери, переносні повітро-ачищувачі, роздільні вентиляційні канали.

2. Прибирання помешкань: регулярність проведення, використання дезін­фектантів, дезінфекція збирального інвентарю.

3. Дезінфекція постільних речей: дезінфекційна камера.

4. Разові комплекти.

II. Розміщення хворих

1. Дотримання санітарних норм устаткування боксів.

2. Устаткування ізоляторів для хворих з ВІЛ-інфекцією.

3. Ізоляція хворих з ускладненнями.

4. Пологовий будинок: мати і дитина.

III. Раціональна терапія

1. Раціональна антибіотикотерапія.

2. Обґрунтованість.

IV. Протиепідемічний режим

1. Знезаражування інструментарію: централізовані стерилізаційні відді­лення.

2. Безпечне харчування: контроль харчоблоку, пункту роздачі; раціональ­не збереження продуктів.

3. Контроль здоров'я персоналу (Наказ МОЗ України "Щодо організації проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій виробництв і організацій, діяльність яких пов'язана з об­слуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хво­роб" № 280 від 23.07.2002 р.) хворих.

Дезінфекція (від. франц. йез — заперечення; лат. іпїесііо — інфекція) — це знищення в середовищі, яке оточує людину, патогенних мікроорганізмів (бак­терій, вірусів, рикетсій, найпростіших, грибів, токсинів), їх переносників (ко­мах, кліщів, гризунів та ін.).

Мета — знищення збудника інфекції в середовищі, що оточує людину, на об'єктах устаткування і медичного інструментарію в лікувальному закладі.

Дезінфекцію поділяють на: 1) власне дезінфекцію; 2) дезінсекцію; 3) дера­тизацію; 4) стерилізацію.

Дезінсекція — комплекс науково обґрунтованих заходів і способів бороть­би із членистоногими, що є переносниками інфекційних хвороб. Може бути профілактичною (створення умов, які стримують їх розмноження) і винищу­вальною.

Дератизація — це комплекс заходів, що спрямовані на знищення гризу-шв, які є джерелами або переносниками інфекційних хвороб.

Розрізняють два види дезінфекції: 1) профілактичну; 2) осередкову (вогни­щеву) — мал. 5.


 

Мал. 5. Види дезінфекції

Профілактичну дезінфекцію проводять постійно, незалежно від наявності джерела інфекційного захворювання. Мета — запобігання виникненню і по­ширенню інфекційного захворювання та накопиченню збудника захворюван­ня в навколишньому середовищі.

Осередкову дезінфекцію, залежно від того, на якому етапі передачі збудни­ка інфекції її проводять, поділяють на поточну та заключну.

Поточну дезінфекцію проводять в осередку інфекції в присутності хворого чи бацилоносія. Мета — запобігання розсіюванню збудника в навколишньому середовищі шляхом негайного знищення збудника інфекції після його виве­дення з організму хворого чи носія.

Заключну дезінфекцію виконують одноразово в осередку інфекції після ізо­ляції, виїзду, смерті хворого чи бацилоносія. Мета — повне знезараження об'єктів, які могли бути заражені збудником інфекції. Проводять в осередках тих інфекцій, збудники яких стійкі в навколишньому середовищі. До них на­лежать: чума, холера, поворотний тиф, черевний тиф, сальмонельоз, дизенте­рія, гастроентерит, коліт, інфекційний гепатит А і вірусний гепатит, поліомі­єліт, туберкульоз, дифтерія, менінгококова інфекція, грибкові захворювання,


 

здястяні інвазії та деякі інші. Заключну дезінфекцію виконують дезінфекцій­ні бригади санепідемстанції.

Для проведення дезінфекції необхідно знати:

1) що підлягає знезараженню;

2) коли слід провести дезінфекцію;

3) чим провести дезінфекцію;

4) як здійснити дезінфекцію.

Методи дезінфекції: механічний, фізичний, хімічний.

Механічні методи — чищення, вологе прибирання, прання, провітрювання, затрушування, вентиляція, фільтрація. Цими засобами можна звільнити багато речей і поверхонь від пилу і бруду, а тому — від значної кількості мікроорганіз­мів. Побутовий пилосос разом з пилом видаляє до 98 % мікроорганізмів.

При провітрюванні помешкань протягом 15 хв кількість мікроорганізмів у повітрі різко зменшується, а через ЗО хв їх майже немає. Промисловість ви-жускає спеціальне вентиляційне обладнання, що широко застосовується в дікувально-профілактичних закладах. Провітрювання має велике значення для профілактики грипу, кору, вітряної віспи, краснухи й інших інфекційних хвороб, збудники яких передаються краплинним шляхом і нестійкі в повітрі. Для зменшення бактерійного забруднення повітря чи води можна використо­вувати ще й фільтрування.

Фізичні методи. Термічні і променеві засоби — це використання високої ато низької температури, висушування, ультразвуку, струменів ультрависо­кої частоти, а також надвисокочастотного, радіоактивного опромінення, освіт­лення ультрафіолетовими лампами, що мають бактерицидну дію.

Гаряче повітря або сухий жар застосовують у повітряних стерилізаторах та інших апаратах для знезараження лабораторного посуду, інструментів. Гаря­че повітря використовують також у повітряних камерах для дезінсекції одягу, матраців, подушок, ковдр або інших речей. Прасування білизни, одягу також сприяє знезараженню.

Кип'ятіння застосовують для дезінфекції виробів зі скла, металу, стійких полімерних матеріалів, гуми. При кип'ятінні виробів із полімерних матеріа­лів усі вироби мають бути попередньо загорнуті в марлю. Кип'ятінням знеза­ражують посуд, предмети догляду за хворими, білизну, іграшки. Для дез­інфекції виробів цим методом використовують дистильовану воду — час кип'ятіння ЗО хв з моменту закипання. Знезаражувана дія кип'ятіння поси­люється при додаванні у воду соди — час кип'ятіння скорочується до 15 хв. Слід зазначити, що всі вироби мають бути занурені у воду. Кип'ятіння прово­дять у спеціальних кип'ятильниках або в закритому емальованому посуді.

Водяну пару використовують у дезінфекційних камерах для знезаражен­ня одягу, постільної білизни й інших м'яких речей. У парових стерилізато­рах її використовують для стерилізації перев'язувального матеріалу та ін­струментів.


 

Тема І

Випалювання і прожарювання за допомогою спиртівки, газового пальника чи паяльної лампи використовують для дезінфекції лабораторних петель, го­лок, ватних корків, пробірок тощо.

Спалювання. У спеціальних печах, ямах або на багаттях спалюють сміття, ганчірки, залишки їжі, трупи тварин тощо.

Пастеризація — це прогрівання харчових продуктів до температури 70— 80 °С протягом 30 хв, що призводить до загибелі вегетативних форм мікроорга­нізмів, але не знищує їх спор.

Тиндалізація (повторна, дрібна пастеризація) — прогрівання білкового ма­теріалу при температурі 56—58 °С протягом 1 год щодня впродовж 5—6 днів. У такий спосіб вдається знищити спори, які проростають.

Холод. Штучне заморожування патогенних збудників не призводить до їх повної загибелі. Однак при низькій температурі знижується кількість мікро­організмів, а також сповільнюється їхня життєдіяльність. Тому такий метод оброблення використовують у харчовій промисловості для консервування.

Висушування. Іноді можуть використовувати саме такий спосіб дезінфек­ції, оскільки деякі патогенні мікроорганізми під впливом тривалого висушу­вання гинуть.

Сонячне світло, ультрафіолетові промені використовують для зниження бактерійного забруднення повітря і поверхонь. Ультрафіолетові промені одер­жують за допомогою спеціальних бактерицидних ламп, які широко застосову­ються у маніпуляційних кабінетах, операційних блоках, палатах та інших приміщеннях лікарень і поліклінік.

Хімічні методи знезараження ґрунтуються на використанні хімічних ре­човин або їх поєднанні з мийними засобами.

Вимоги, що ставляться до хімічних дезінфектантів:

— добра їх розчинність у воді або утворення в ній емульсії;

— ефективність у мінімальних концентраціях і здатність швидко знищува­ти мікроорганізми;

— забезпечення знезаражувальної дії навіть за наявності органічних речо­вин;

— стійкість при збереженні;

— нетоксичність для людей.

Ефективність дезінфекції залежить від таких чинників: концентрація ак­тивної речовини, її кількість, особливості об'єктів знезараження, засоби їх оброблення і час впливу (витримки). Зокрема, наявність у середовищі органіч­них речовин (крові, слизу, мокротиння) затримує процес загибелі мікро­організмів; підвищення температури розчину посилює бактерицидний ефект.

Найчастіше вдаються до вологого методу дезінфекції з використанням дез­інфекційних розчинів або аерозолів. Шляхом занурення в розчини обробляють білизну, посуд, іграшки; зрошення — стіни, меблі; протирання — картини, поліровані речі. Аерозолі застосовують насамперед для знезараження повітря і поверхонь.


 

У дезінфекційній практиці використовують різні хімічні сполуки. Доміну­ючими довгий час залишаються хлоровмісні препарати: хлорне вапно, хлора­ніл, гіпохлорити; перекисні з'єднання: перекис водню; розчини фенолу, фор-

жальд егіду.

Країни Західної Європи для дезінфекції використовують комплексні пре-■арати, наприклад на основі четвертинних амонієвих з'єднань, альдегідів, спиртів тощо; хлоровмісні займають дуже незначне місце.

Хлоровмісні засоби. Хлорне вапно. Діюча речовина — активний хлор. Ви-мускають трьох ґатунків, що містять відповідно 35, 32 і 26 % активного хло­ру. Хлорне вапно, яке містить менше ніж 15 % активного хлору, для дезін­фекції непридатне. Активним хлором називають ту його кількість, яку можуть витіснити з хлорного вапна розведені хлоридна чи сульфатна кисло­ти. Використовують для дезінфекції при кишкових інфекціях та інфекціях дихальних шляхів. Має вірулецидні, бактерицидні, спороцидні та фунгіцид­ні властивості.

Сухе хлорне вапно застосовують для знезараження рідких виділень хворого (мокротиння, блювотні маси, сеча, рідкий кал) і дезінфекції місць виплоду мух.Для приготування робочих розчинів використовують освітлений 10 % (маточний) розчин хлорного вапна. Застосовують переважно для дезінфекції шкувально-профілактичних і житлових приміщень при кишкових і краплин­них інфекціях бактерійної та вірусної етіології. Слід зазначити, що хлорне запно має стійкий неприємний запах, подразнює слизові оболонки очей і ди-жальних шляхів, знебарвлює тканини, призводить до корозії металу.

Хлораміни (хлорамін Б, хлорамін ХБ) містять 25—29 % розчин активного жлору. Діють бактерицидно, вірулецидно і фунгіцидно. На спори бактерій впливають тільки активовані 1—4 % розчини хлорамінів. Активування дося­гають шляхом додавання до розчинів аміаку (1:1—1:2). Активовані розчини готують безпосередньо перед їх використанням. Активування хлораміну або жлорного вапна дає змогу зменшити концентрацію препаратів у 2—10 разів, експозицію — у 3—4 рази, а витрати препарату — у 2—10 разів. Для знезара­ження білизни, посуду, іграшок, предметів догляду за хворими, приміщень, мебліввикористовують 0,2—3 % розчин хлораміну. Міцні концентрації (5—10 %) застосовують для знищення збудників туберкульозу, мікозу і спо­рових форм.

Хлорантоїн — багатокомпонентний дезінфектант III покоління з мийним ефектом. Має бактерицидну, вірулецидну і фунгіцидну активність. За дезін­фекційною активністю він у 5—10 разів переважає хлорне вапно і хлорамін. Використовують для знезараження виробів медичного і санітарно-технічного призначення, білизни, посуду; для поточної і заключної дезінфекції в лікувально-профілактичних закладах, будинках відпочинку, санаторіях, школах, гуртожитках, на вокзалах, підприємствах громадського харчування, в осередках кишкових і краплинних інфекцій — у концентрації 0,1—0,2 %, в осередках дерматомікозу і туберкульозу — у концентрації 1—3 %.


 

Четвертинні амонієві з'єднання (ЧАЗ) і їхні аналоги є катіоноактивними поверхнево-активними речовинами. Використовують для дезінфекції стін, підлог, меблів. У сполученні з іншими дезінфектантами використовують для дезінфекції інструментів і антисептичного оброблення шкіри.

Похідні фену. Найчастіше змішують з милом або з мийними засобами, щоб розчинити у воді. Застосовують: фенол (З—5—8 % розчин у 10 % розчині ка­лійного мила для дезінфекції приміщень, меблів, білизни, іграшок, ванн, вби­ралень, відділень); мильно-фенолову суміш (3—5 % розчин фенолу і 2 % роз­чин мила); 1-хлор-бета-нафтол (33 % паста). Останньому препарату притаманна вибіркова дія на туберкульозну паличку, тому і застосовують його здебільшого у вигляді 0,5—4 % розчинів у лікувальних закладах протитубер­кульозного профілю та в сімейних осередках.

Альдегіди. Формальдегід (альдегід мурашиної кислоти) використовують у вигляді 40 % розчину у воді, який називають формаліном. Його застосовують як дезодоруючий та дезінфекційний засіб, у пароформалінових камерах. Глу-таровий альдегід характеризується вираженою спороцидною активністю, його застосовують під час стерилізації виробів медичного призначення, в основно­му з термолабільних матеріалів (дезінфекція високого рівня — ендоскопи, ди­хальна апаратура, наркозне устаткування), інструментарію.

Окисники. Найчастіше застосовують у хірургічній практиці: перекис водню — З—6 % у 0,5 % розчині мийних засобів; надоцтова кислота та створений на її основі дезоксон-1 мають сильні бактерицидні, вірулецидні, фунгіцидні влас­тивості, використовують для профілактичної й осередкової дезінфекції; над-мурашину кислоту та "Первомур" ("С-4" ) — для знезараження рук та опера­ційного інструментарію,

Луги (їдкий натр, їдке калі, негашене вапно, каустична та кальцинована сода, суміш лугів зрізними домішками, ДЕМП). Застосовують у ветеринарній практиці.

Спирти (етиловий, пропіловий та ізопропіловий). Використовують для знеза­раження рук хірургів та консервації біологічних об'єктів. Найсильнішу бактери­цидну дію має 70 % спирт як шкірний антисептик (самостійно або в суміші з хлоргексидином). Пропіленгліколь і триетиленгліколь рекомендовано для дезін­фекції повітря, адже вони згубно діють на бактерії і є безпечними для людей.

Через те що в лікувальні заклади приймають хворих, вагітних і породілей, не обстежених на СНІД, вірусний гепатит, кожного з них розглядають як по­тенційного носія вірусу. Саме тому весь інструментарій, предмети догляду, до­вкілля під час їх знезаражування розмежовують на дві групи:

I група — без біологічних забруднень (кров, слиз, молоко, блювотні маси, вагінальні виділення тощо);

II група — з наявністю біологічних забруднень.

Інструментарій без біологічних забруднень можна дезінфікувати, повністю зануривши його, або протерти двічі ганчіркою, змоченою дезінфекційним роз­чином, з інтервалом у 15 хв, або оросити деззасобом з терміном дії 60 хв.


 

Для цього інструментарію застосовуються такі концентрації дезінфекцій­них розчинів:

— 1 % розчин хлораміну — повне занурення на ЗО хв;

— 0,25 % розчин гіпохлориду натрію — повне занурення на 30 хв;

— 0,5 % розчин гіпохлориду кальцію — повне занурення на ЗО хв;

— 0,2 % розчин сульфохлорантоїну — повне занурення на ЗО хв.

Режим дезінфекції інструментарію та предметів догляду з біологічним за-брудненням дещо інший. При забрудненні розчину кров'ю його знезаражу­зальні властивості зменшуються, тому всі інструменти насамперед необхідно очистити від біологічних забруднень — промити в дезінфекційному розчині. При дезінфекції виробів, що мають внутрішні канали, порожнини, дезрозчи-нив кількості 5—10 мл пропускають через канал для усунення залишків кро-ні сироватки чи інших біологічних рідин відразу ж після їх використання. після цього вироби повністю занурюють у розчин на необхідний час в іншій «ясності. Дезінфекційні розчини із залишками біологічних речовин зливають в «крему ємність і лише після відповідної експозиції виливають.

Якщо вироби виготовлені з корозійнонестійких металів і не витримують контакту з дезрозчинами, їх слід промити в ємності з водою. Промивні води не заражують шляхом кип'ятіння протягом ЗО хв або засипають сухим хлор-ним вапном або хлораміном для досягнення 3 % концентрації. Інструментарій дезінфікують в окремій ємності.

дезінфекції можуть бути використані такі розчини: 6 % розчин перекису водню — термін знезараження 60 хв; 3 % розчин хлораміну — термін знезараження 60 хв; 0,5 % активований розчин хлораміну — термін знезараження 60 хв; 3 % освітлений розчин хлорного вапна — термін знезараження 60 хв.

Увесь інструментарій дезінфікують у розібраному вигляді. Відходи крові жустки, сироватка), сечу, блювотні маси, ексудат й інші біологічні рідини длязнезараження виливають у ємності із кришками, засипають сухим хлор-нимвапном у співвідношенні 1:5 (200 г сухого деззасобу на 1 л рідини), пере-змішують і витримують 1 год, після чого виливають; перев'язувальний матері-алів, забруднений кров'ю і гнійними виділеннями, повністю заливають дезінфекційним розчином, витримують термін знезараження, після чого ви-охлождають.Знезараженню підлягають усі біологічні відходи (плацента, видале­ні частини органів тощо).

Білизну, забруднену кров'ю, занурюють у дезінфекційний розчин (3 % роз­чин хлораміну, 0,5 % розчин сульфохлорантоїну) з розрахунку 5 л розчину на 1 кг сухої білизни терміном 2 год. Після цього прополіскують у воді і перуть.

Для знезараження стін, підлоги в приміщеннях, де є можливість забруд-нення кров'ю й іншими біологічними рідинами (операційна, пологовий зал та ін.) їх зрошують дезінфекційним розчином, витримують час знезараження і після цього прибирають.


 

Згідно з діючими нормативними документами, дезінфекційні розчини для знезараження інструментарію, предметів догляду тощо використовують одно­разово.

Дезінфекційні розчини виготовляють:

а) безпосередньо перед використанням в ємності, де проводиться дезінфек­ція виробів медичного призначення. При цьому на робочому місці мають бути деззасіб та мірна ємність для правильного приготування дезрозчину. Ємність, в якій проводять дезінфекцію виробів медичного призначення, повинна бути промаркована — вказують назву дезінфекційного розчину, його концентра­цію, роблять помітку — "виготовляється щоденно";

б) дезрозчин готують дезінфектори у великій кількості, при правильному зберіганні його можна використовувати 7—10днів (дезрозчини мають зберіга­тись у темній закритій тарі). При такому варіанті або при виборі того чи іншого дезінфекційного засобу слід звертати увагу, на який вид мікроорганізмів він діє, і вибирати найбільш оптимальний серед них, його концентрацію, час зне­зараження.

Після застосування дезінфекційних розчинів усі вироби медичного призна­чення ретельно промивають під проточною водою до повного зникнення запа­ху дезрозчину.

Дезінфекція у лікувально-профілактичних закладахпередбачає такі заходи:

— санітарне оброблення пацієнтів, яких приймають у стаціонар, і дезін­фекція їхньої білизни та одягу;

— організація і проведення профілактичної та поточної дезінфекції усіх приміщень лікарні залежно від режиму їх роботи;

— проведення дезінфекції та дератизації для знищення побутових комах та гризунів і запобігання їх розмноженню;

— дезінфекція транспорту, який може бути джерелом поширення інфек­ції.

Поточну дезінфекцію в лікарні проводять для запобігання виникненню вну­трішньо лікарняної інфекції.

До заходів, що блокують виникнення внутрішньолікарняної інфекції та за­безпечують своєчасну ізоляцію її джерел, належать постійний бактеріологіч­ний контроль і обстеження можливих джерел та шляхів її поширення (хворі з гострою чи хронічною інфекцією, персонал відділення, повітря палат і операційно-перев'язувального блока, інструментарій тощо). Бактеріологічно­му контролю підлягають: фартухи, змиви з рук, матеріал з операційного сто­ла, столик анестезіолога, наркозний апарат, ларингоскоп, шланги для відве­дення кисню. Обстеження персоналу відділень на носійство золотистого стафілокока проводять 1 раз на квартал. Виявлені бактеріоносії підлягають са­нації до повного одужання. Працівників, у яких не вдається ліквідувати хро­нічний запальний процес дихальних шляхів, переводять на іншу роботу.

Контроль якості дезінфекційних заходів здійснюють дезінфекційні стан­ції, санепідемстанції та бактеріологічні лабораторії лікувальних закладів, її


змінюють шляхом візуального, а також об'єктивного контролю з використан­ням хімічного і бактеріологічного методів.

Візуальний контроль має на меті з'ясувати санітарний стан об'єкта, своє­часність проведення дезінфекційних заходів, обґрунтованість вибору об'єктів і методів знезараження.

Хімічний контроль використовують для визначення дієвості робочих роз­чинів відповідно до інструкцій. Виявлення в лабораторних умовах меншої, ніж потрібно, кількості діючої речовини є доказом поганої якості дезінфекції.

У разі застосування хлоровмісних засобів можна вирисовувати йод-крох-■альний метод контролю. Якщо контрольована поверхня дійсно була обробле-яа хлоровмісним дезрозчином, то при дотику до неї тампона, змоченого суміш -мпо 3 % розчину йодиду калію з 2 % розчином крохмального клейстеру, з'явиться специфічне синьо-буре забарвлення. Воно зникне після протирання ваткою, змоченою у 3 % розчині тіосульфату натрію.

Бактеріологічний контроль дезінфекції проводять в осередках кишкових інфекцій шляхом виявлення кишкової палички на оброблених предметах. Для каяття змивів готують ватні тампони на паличках і стерилізують у паперових жакетах. При взятті проб тампон змочують у 1 % розчині тіосульфату натрію або в середовищі збагачення. Змиви з кожного об'єкта роблять одним тампо-■ам. Після взяття змиву тампон занурюють до дна пробірки з живильним се­редовищем. При цьому краї пробірки обпалюють над полум'ям пальника. На жій зазначають порядковий номер і під тим самим номером заносять у список жредмет, з якого була взята проба.

Дезінфекцію вважають якісною за відсутності росту мікроорганізмів.

Для профілактики гнійних ускладнень проводять комплекс санітарно-грофілактичних заходів, які спрямовані на запобігання розвитку збудників інфекції в рані, їх знищення і переривання шляхів передачі. Тут особливе зна­чення мають антисептика та асептика.

Антисептика — це комплекс заходів, які спрямовані на знищення мікро­організмів у рані, патологічному вогнищі або організмі в цілому.

Асептика — це комплекс заходів, спрямованих на запобігання проникнен-жю мікроорганізмів у рану.

Особливе значення для дотримання асептики має стан рук медичного персо-жалу. На шкірі рук міститься дуже багато мікроорганізмів. Вони є не лише на поверхні, а й у порах, численних складках, волосяних цибулинах, потових і сальних залозах. Особливо багато мікроорганізмів під нігтьовими пластинка-■н. Тому нігті на руках у медичного персоналу мають бути коротко зрізані. Осіб, які мають тріщини, подряпини, задирки, мозолі, гнояки та інші запальні процеси, не допускають до маніпуляцій.

Медична сестра повинна обов'язково мити руки як перед, так і після про-

аеіення маніпуляції. На руках можуть міститися золотистий стафілокок, епі-

діермальний стафілокок, ентерокок, ешерихія колі, сальмонела, вірус гепати-

у А тощо. Частина мікроорганізмів на шкірі резидентна (постійна), частина


 

— транзиторна (непостійна). Постійні мікроорганізми (наприклад, епідер­мальний стафілокок) не тільки виживають, а й розмножуються у поверхневих шарах шкіри. Транзиторна мікрофлора — це результат свіжого зараження. Термін її життя на шкірі обмежений. Транзиторна флора може бути представ­лена патогенними мікроорганізмами, які можуть потрапляти на руки з коло­ній мікроорганізмів інфікованих пацієнтів або інфікованого обладнання. Мит­тя рук — серйозний дієвий захід профілактики внутрішньолікарняної інфекції і гарантування безпеки персоналу.

Європейський стандарт поділяє оброблення рук медичного персоналу на рівні спеціального оброблення (деконтамінації):

1) соціальний рівень (побутовий) — миття не дуже забруднених рук водою з милом дає змогу видалити зі шкіри більшість транзиторних мікроорганізмів (антисептичне мило);

2) гігієнічний рівень (дезінфекція) — це найефективніший метод видалення і знищення мікроорганізмів під час оброблення рук (антисептичне мило або антисептик);

3) хірургічний рівень — це спеціальне оброблення рук та передпліччя від бру­ду, повне знищення транзиторної та зниження резидентної мікрофлори перед кожним хірургічним втручанням (антисептичне мило + антисептик — табл. 8).

Таблиця 8. Види комплексного оброблення рук під час проведення медичних маніпуляцій

 

 

 

 

Перепік медичних маніпуляцій Рівень спеціального оброблення Викорис рукав  
соціальний (побутовий) гігієнічний (дезінфекція) хірургічний хчок
ДО після ДО після миття антисеп­тика несте-рильні сте­рильні
Приготування та роздавання їжі + +            
Роздавання лікар­ських засобів + + +          
Приготування внутрішньовенних розчинів + + +         +
Огляд, пальпація, аускультація + + 4-          
Введення внутріш-ньом'язових ін'єкцій +   +rr +        
Введення внутріш­ньовенних ін'єкцій +   +* +     +  

 

 

 

Перелік медичних маніпуляцій Рівень спеціального оброблення Викорисі рукави  
соціальний (побутовий) гігієнічний (дезінфекція) хірургічний ІЧОК
ДО після ДО після миття антисеп­тика несте-рильні сте­рильні
Венесекція, поста­новка або видален-жя внутрішньосу-динного катетера +     +   +   +
Спинномозкова, плевральна, абдо­мінальна пункції, дренування порож­нин, перитонеаль-> жий діаліз, епіду-ральна анестезія, малі та великі за обсягом оперативні втручання, у тому числі біопсія, прийняття пологів       + + +   +
Перев'язування чистих післяопера­ційних ран +   + +   +   +
Перев'язування яторинно-інфікованих та відкритих ран +     +   +   +
Робота в асептич­них блоках з іму-нодефіцитними | пацієнтами +     +   +   +
Гінекологічний огляд та маніпуляції +     + +     +
Цистоскопія,| постановка сечово­го катетера +     +   +   +
| Бронхоскопія +   + +     +  

 

* Використання тільки спиртових шкірних антисептиків.

Стерилізація (від лат. віегііів — безплідний) — знищення всіх мікроорганіз-ев та їхніх спор (табл. 9).


 

Таблиця 9. Методи стерилізації

Метод стериліза­ції Умови стериліза­ції Метод якості проведення стерилізації Термін збері­гання стерилі­заційного матеріалу
Паровий (автоклав) 1,5 атм. — 120 °С — 45 хв 2 атм. — 132 °С — 20 хв Фізичний — суха сірка, бензойна кислота, антипірин чи амідопірин — температура плавлення — 110 °С. При хімічному методі в бікс кладуть спеціально оброблену смужку філь­трувального паперу. Олівцем на ньому пишуть слово "стерильно", потім смужку паперу просякають розчином крохмалю і опускають у розчин Люголя. Смужка паперу стає інтенсивно синьою і слово "стериль­но" зникає. За температури 115 °С йод випаровується, папір знебарвлюється, унаслідок чого проявляється зазначе­ний напис. Біологічний — невеликі шматочки матеріалу, який підлягає стерилізації, вміщують у 2—3 пробір­ки, закривають ватою і закладають у бікс. Після стерилізації пробірки відправляють для дослідження в бактеріологічну лабораторію. Якщо через 2—3 дні не спостерігають росту бактерій, матеріал вважають стериль­ним. Це найнадійніший метод Бікс з філь­тром — 20 діб. Бікс без фільтра та в інших упаков­ках — 3 доби
Повітря­ний (сухожа-рова шафа) 180 °С — 1 год 160 °С — 2,5 год Фізичний — альбуцид, аспірин — температура плавлення — 160 °С, сахароза, тіосечовина, бурштинова або аскорбінова кислота, барбітал, температура плавлення — 180 °С. Біологічний — як біотести використо­вують пробірки, інфіковані синьо-гнійною паличкою. Термічний — за допомогою термометра В упаковці — 3 доби, у відкритій посудині — використо­вують одразу після стерилі­зації

 

Стерилізації підлягають усі вироби медичного призначення, які в процесі свого використання передбачають контакт з рановою поверхнею, слизовими оболонками й ін'єкційними засобами. Наприклад, ножиці для зрізання нігтів лише дезінфікують, а ножиці для зняття швів обов'язково мають бути стериль­ними; термометр медичний після використання дезінфікують, а коли необхід-


но виміряти температуру в прямій кишці (у дітей, гінекологічних хворих), мого потрібно стерилізувати.

Хімічний метод стерилізації проводять за допомогою розчинів хімічних засобів. Його рекомендують для виробів з полімерних матеріалів, скла, коро­зійностійких металів. Найчастіше використовують 6 % розчин перекису вод­ню. Стерилізація відбувається при кімнатній температурі — 6 год, у підігріто­му до 50 °С розчині — 3 год.

Стерилізацію слід проводити при повному зануренні виробів, що вільно роз­кладаються в ємності з розчином, довгі вироби викладають по спіралі. Усі ка­нали і порожнини заповнюються розчином. Після закінчення часу стериліза-дії всі вироби двічі занурюють на 5 хв у дистильовану воду, щоразу змінюючи Ж. Потім вироби переносять за допомогою стерильного корнцангу в стерильну ємність або укладку. Термін збереження стерильності виробів у стерильній єм-жості — 3 доби. Розчин перекису водню можна використовувати протягом 7 діб з дня приготування за умови збереження його в закритій ємності, у темному місці. Подальше використання розчину можливе лише за умови контролю змісту активно діючих речовин.

Для стерилізації термонестійких предметів (хірургічний інструментарій, виготовлені з полімерних матеріалів, гумові предмети тощо) можна викорис­товувати 1 % розчин надоцтової кислоти. Для хімічного методу стерилізації — розчин дезоксону із глутаровим альдегідом.

Дуже зручно користуватись засобами зарубіжного виробництва. Так, при використанні 2 % розчину корзолексу стерильність досягається через 60 хв, * при застосуванні 4 % розчину — через ЗО хв. Корзолекс має антикорозійні властивості, тому ним зручно стерилізувати оптичний та ріжучий інструмен­тарій. Проте слід зазначити, що широке застосування його обмежує вар­тість.

Стерилізація іонізаційним випромінюванням. Променеву стерилізацію проводять іонізаційним променем великої енергетичної сили, який може про­никати на різну глибину в матеріал, що підлягає стерилізації. Переважно за­стосовують (3- і у-опромінення. Цей вид стерилізації широко використовують на промислових підприємствах, де виробляють інструментарій одноразового жористування (шприци, системи для переливання крові, перев'язувальний матеріал). Предмети пакують у герметичні поліетиленові пакети із зазначен­ням терміну зберігання (до кількох років).

Газовий метод стерилізації в промислових умовах застосовують для об­роблення термонестійких предметів, які не витримують стерилізації в авто­клаві або в сухожаровій шафі (катетери, зонди зі штучних матеріалів, шланги, ігротези, ендоскопи, оптичні прилади, кетгут). Найчастіше використовують оксид етилену, пари формаліну. Застосовується в заводських умовах в спеці­альних газових стерилізаторах; у приміщеннях для стерилізації виробів одно­разового призначення має бути витяжна вентиляція.


 

Кип'ятіння як метод стерилізації медичного інструментарію згідно з галу­зевим стандартом ОСТ 42-21-2-85 "Стерилизация и дезинфекция изделий ме-дицинского назначения. Методьі, средства и режимьі", не передбачене. Але як виняток (у невеликих лікарнях, амбулаторіях, домашніх умовах), коли не­можливо простерилізувати іншими методами, можна застосовувати кип'я­тіння. Стерилізацію шляхом кип'ятіння проводять у спеціальних металевих кип'ятильниках з решіткою для вкладання інструментарію. Заливають ін­струментарій холодною дистильованою водою і кип'ятять 45 хв з моменту за­кипання.

За якістю стерилізації ведуть бактеріологічний контроль. Працівники бак-лабораторії беруть змиви на стерильність 1 раз на 7—10 днів.

При багатопрофільних лікувально-профілактичних закладах і великих лікарнях організовані центральні стерилізаційні відділення, в яких прово­дять передстерилізаціине очищення інструментарію та стерилізацію білиз­ни, перев'язувального матеріалу, інструментарію та інших медичних виро­бів паровим та повітряним методами. У нестерильній зоні виділяють кілька окремих кімнат: приймально-сортувальна, в якій приймають із відділень і сортують шприци, голки, інструментарій; кімнати для проведення передсте-рилізаційного очищення та кімнати, де інструментарій висушують і переві­ряють на цілість та придатність до роботи, готують до стерилізації і заванта­жують у автоклав чи сухожарову шафу.

У чистій зоні після закінчення стерилізації стерильний матеріал виймають із стерилізаційних апаратів і видають за призначенням.

Санітарно-протиепідемічний режим лікувальних закладів

У приймальному відділеннісанітарно-гігієнічний режим має виключати за­несення інфекції в стаціонар. Після огляду кожного прийнятого пацієнта кле­йонку на кушетці слід протирати дезінфекційним розчином. Якщо пацієнта оглядають на наявність педикульозу, він проходить повне санітарне оброблення (душ або ванна, при цьому видають знезаражену губку). Пацієнт переодягається в чисту лікарняну білизну (із дозволу лікаря може залишитися у своїй білизні). Після огляду пацієнта руки потрібно вимити милом (в одноразовому розфасу­ванні) з дворазовим намилюванням, а після огляду інфекційного хворого — про­тягом 2 хв 0,2 % розчином хлораміну або 0,1 % розчином дезоксону-1.

Приймальні відділення повинні мати засоби дезінфекції і дезінсекції: мило, губки індивідуального користування, посуд для збереження чистих і викорис­таних губок, наконечники для клізм і посуд для збереження їх у чистому ви­гляді.

Після огляду пацієнта металеві шпателі кип'ятять упродовж 15 хв, а термо­метри дезінфікують в 1 % розчині хлораміну або в 0,1 % розчині дезоксону протягом 15 хв або занурюють у 3 % розчин перекису водню на 80 хв.


 

У лікувальних відділеннях стаціонарів ліжко, тумбочку і підставку для підкладного судна протирають дезінфекційними розчинами. Постільні речі після виписування пацієнта необхідно обробляти в дезінфекційній камері.

Гігієнічну ванну пацієнтам призначають 1 раз на 7—10 днів зі зміною білиз­ни. При заміні постільної і натільної білизни її акуратно складають у ємності із кришкою або мішки з бавовняної тканини. Після заміни білизни підлогу і предмети протирають дезінфекційними розчинами. Увесь інвентар для приби­рання — щітки, ганчірки, відра — має бути маркованим для різних примі­щень. Інвентар, яким прибирали, знезаражують, замочуючи на 1 год у 1 % розчині хлораміну або 0,5 % розчині хлорного вапна з подальшим полоскан­ням у чистій воді й висушуванням (у вологому середовищі розмножуються псевдомонади і клебсієли).

У плановому порядку 1 раз на місяць і, крім того, за показаннями прово­дять бактеріологічні дослідження повітря, рідких лікарських форм, грудно­го молока, рідин для пиття хворих, змивів із рук персоналу, предметів до­гляду.

Особливу увагу приділяють стерильності хірургічного інструментарію, го­лок, шприців, шовного матеріалу, катетерів, апаратів для штучного кровообі­гу, ендоскопічної апаратури. При цьому визначають наявність стафілококів, синьогнійної палички, клебсієл, протея, кишкової палички та ін.

Санітарний нагляд за лікарняними закладами включає контроль санітарно-технічного стану харчоблоку, транспорту для перевезення продуктів, утри­мання інвентарю і посуду, дотримання технології приготування їжі, термінів її реалізації, правил миття і дезінфекції посуду.

Медичний персонал лікарняних закладів може стати джерелом збудників інфекції (як носій або хворий на легкі форми), а також виявитися жертвою, заразившись від хворого, його крові і виділень. Для зменшення цієї небезпеки проводять періодичний медичний огляд і обстеження персоналу. Доцільно мати картотеку, в якій повинні бути зазначені захворювання, що переніс ко­жен зі співробітників. Виявлені носії і хворі мають бути відсторонені від робо­ти і пройти курс лікування.

Найважливішою складовою інфекційної безпеки є запобігання можливості передачі мікроорганізмів від пацієнтів до медичного персоналу. Захист медич­ного персоналу від зараження — актуальна тема при роботі з інфекційними хворими і носіями внутрішньолікарняної інфекції. Завдання профілактики внутрішньолікарняної інфекції серед медичного персоналу:

1) організація санітарно-епідеміологічного нагляду медичного персоналу за інфекцією (облік та реєстрація);

2) розроблення і впровадження профілактичних та протиепідемічних захо­дів для захисту медичного персоналу від зараження (запобігання артифіцій-ним зараженням):

• широке використання одноразового медичного одягу;

• застосування шкірних антисептиків;


 

• широке застосування засобів індивідуального захисту (окуляри, щитки, екрани, маски, рукавички тощо);

• організація специфічної та екстреної профілактики медперсоналу (ще­плення — бажано від тифу, грипу, поліомієліту (при епідемії), БЦЖ; рекомен­довано від дифтерії, гепатиту В, правця);

3) упровадження в лікувальний процес безпечних в епідемічному плані ме­дичних технологій;

4) розроблення стандартів медичних маніпуляцій, що включають правила протиепідемічного режиму з метою профілактики внутрішньолікарняної ін­фекції серед пацієнтів та медперсоналу.





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 5193 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.035 с.