Вугільні родовища у Донбасі відкрив 1721 року Григорій Капустін. Послідовники Капустіна – Іван Поліцин і Марк Титов 1722 року відкрили пласти у Підмосков’ї. Тоді ж Михайлом Волковим знайдені зразки вугілля у Кузбасі.
У 1743 році Микита Вепрейський та Семен Чирков організували розробку кам’яного вугілля в урочищі Скелевате поблизу Бахмута (тепер – м. Артемівськ) в Донбасі для цілей його використання при солеварінні.
На кінець XVIII ст. був накопичений достатній досвід розвідки і розробки викопного вугілля. Проте розміри видобування були ще незначні, лише в останні роки століття (1795р.) в зв’язку з будівництвом Луганського чавуноливарного заводу вони зросли. Основна маса вугілля для заводу добувалась в районі Лисичанська. Так, у 1806 році із 1661 тис. пудів вугілля, спожитих заводом, 1520 тис. були доставлені з Лисичанського.
Значне зростання видобутку вугілля в Донецькому басейні сталося після того, як почали будувати залізниці в 70 рр. XIX ст. В 1913 році в Донбасі було видобуто 25,3 млн. т вугілля, а в 1916 р. – 28,6 млн. т.
В зв’язку з початком першої світової війни, жовтневої революції 1917 р. кількість добуваємого вугілля знизилася до 5,6 млн. т у 1919 р. і до 4,5 млн. т у 1920 р. В роки відбудови народного господарства країни, вуглевидобуток зростав і у 1949 р. досяг 83,8 млн. т (табл. 1-1).
Таблиця 1‑1 – Видобуток вугілля в Україні, млн. т
 Роки
| ||||||||||
| Видобуток, млн. т | 25,3 | 4,5 | 24,5 | 83,8 | 78,0 | 222,3 | 215,7 | 161,8 | 83,6 | 71,7 |
В часи Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. шахти і вугільна промисловість були порушені. Відродження їх почалося у 1943 р. і на кінець 1950 р. уже було видобуто 78.0 млн. т вугілля, а в 1968 р. 222,3 млн. т. Потім почався спад промисловості. В 1996 р. в Україні було видобуто тільки 71.7 млн. т вугілля при його потребі 100-110 млн. т на рік.
Вугілля з одного із експортних товарів країни перейшло до категорії імпортних. Україна кожен рік повинна була закупати 20-30 млн. т вугілля із-за кордону.
Причиною спаду (крім об’єктивних – розробка вугілля на великих глибинах, ускладнення умов розробки пластів) явились: старіння шахтного фонду, зношеність обладнання, відсутність високоефективної виймальної техніки, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, неплатоспроможність споживачів вугілля і самих вугледобувних підприємств.
В 1996 році в Україні нараховувалось біля 230 вугледобувних підприємств. І тільки 25 % з них були беззбитковими і добували більше 50 млн. т вугілля на рік. Ще біля 30 % шахт могли робити рентабельно. Останні підприємства існували за рахунок дотацій країни. Вартість 1т видобуваємого вугілля на них на 45-110 грн. (8-22 доларів США) вище світової оптової вартості.
В 1995 році міністерство вугільної промисловості прийняло рішення закрити 40 шахт, що повинно було знизити вартість 1 т добуваємого вугілля на 4,3 %. Закриття шахт – складний процес, який потребує рішення фінансових, технічних і соціальних проблем.
В зв’язку з вибуттям шахт, треба компенсувати їх потужність за рахунок діючих шахт, що залишилися, та за рахунок вводу в експлуатацію нових шахт.
Програмою розвитку вугільної промисловості України передбачено будівництво нових шахт на розвіданих вугленосних площах Західного, Південного і Північного Донбасу, Південно-Західного району Львівсько-Волинського басейну, родовищ бурого вугілля для відкритих робіт Дніпровського басейну і Дніпровсько-Донецької впадини. Для цього в Донбасі підготовлено 49 ділянок для закладки нових шахт, у Львівсько-Волинському – 4, Дніпровському – 8 родовищ, з них 4 для відкритих робіт.
Нові і реконструйовані шахти оснащені сучасною технікою і технологією робіт, повинні забезпечити значне підняття безпеки і продуктивності праці гірників, знизити вартість видобуваємого вугілля, покращити техніко-економічні показники гірничих підприємств.
