Лекции.Орг

Поиск:


Мистецтво Россії




 

 

З 40-х років дякуючи Гоголю російська література стає трибуною, з якої досліджуються болючі питання сучасності. Тургєнєв, Толстой, Достоєвський - в літературі, російський театр - через Островського, російська музика - зусиллями " Могутньої купки", естетика - завдяки революціонерам - демократам, перш за все дякуючи Чернишевському, сприяла затвердженню реалістичного методу як основного в художній культурі середини та другої половини століття.

Пластичні мистецтва зайняли далеко не байдужу позицію щодо передачі конфліктів російського суспільного життя. Цікаво, що найшвидше найгостріші соціальні питання почав ставити жанровий живопис. Більш опосередковано та декілька пізніше рішуче заявляє про себе портрет і пейзаж, і , нарешті, історичний живопис, перш за все в творчості Сурикова.

Менш цікаво в цей період розвивається скульптура та архітектура. З кінця 30-х років здає свої позиції класицизм. Засоби його виразності суперечили тим новим задачам, які ставила архітектура другої половини ХІХ ст., яку називають ретроспективним стилізаторством або еклектикою ( від грецького слова "еклегейн" - вибирати). Художники - архітектори почали використовувати мотиви та закономірності архітектурних стилів минулих епох - готики, ренесансу, бароко, рококо. Особлива сторінка в російській архітектурі ІІ пол. ХІХ ст. - це доходні будинки. Однією з головних творчих проблем часу стала розробка моделі багатоквартирного житлового будинку.

Криза монументалізму в мистецтві другої половини століття дає себе взнаки і на розвитку монументальної скульптури. Пам`ятники стають дуже патетичними, роздрібленими за силуетом, деталізованими ( Мікешин "Тисячоліттю Росії"). Розвивається станкова скульптура, найбільш відомим майстром якої був Антокольський. В своїй творчості від підміняє відсутність монументальних засобів виразності зображенням "монументальних особистостей" - свідоцтво чому " Іван Грозний", " Петро І", " Вмираючий Сократ", " Спіноза", " Єрмак".

Живопис. У другій половині ХІХ століття критичне відношення до дійсності, яскраве відображення громадянської та моральної позиції, гостросоціальна направленість стають характерними і для живопису, в якому формується нова художня система бачення , висловлена в критичному реалізмі.

Душою критичного напрямку, який народжувався в живопису був В.Перов, показавший багато негативних сторін повсякденного життя: обман церковників(" Сільський хрестний хід на Паску", "Чаювання в Митищах"), безпросвітність життя російських селян ( " Проводи покійника", " Останній кабак у Застави"), побут міської бідноти ( " Тройця") та інтелігенції, вимушеної шукати зарабітку ("Приїзд гувенантки в купецький дім"). Вони прості за сюжетом, але пронизливі у своїй скорботі. До рубежу 60-70-х років належать кращі портретні роботи майстра: Достоєвського, Островського, Тургєнєва.

Навкруги Перова формувалися художники - жанристи відкритої соціальної направленості. Вони продовжували кращі традиції Федотова та Перова (Прянишников, Соломаткін).

В цей період в центрі офіційної школи - Петербургської Академії мистецтва - також починається боротьба за право мистецтва звернутися до реального життя, яка виливається в 1863 році в так званий бунт 14-ти. Ряд випускників Академії відмовилися писати програмну картину на тему скандінавського епосу, і, не одержавши дозвіл нав вільний вибір теми, вийшли з Академії, заснував "Петербургську артіль художників" ( Журавльов, Корзухін, Маковський, Морозов та ін.). А незабаром у Москві передові художні сили об`єдналися в "Товариство пересувних художніх виставок".

В 70-і роки прогресивний демократичний живопис одержує суспільне визнання. У нього з`являються свої критики - І.М.Крамський, В.В.Стасов, та свій колекціонер - П.М.Третьяков. Наступає період розквіту російського демократичного реалізму другої половини ХІХ століття.

Товариство пересувних виставок проіснувало більше 50 років ( до 1923 р.). Кожна його виставка була визначною подією в житті провінційного містечка. Передове мистецтво передвижників було відображенням революційно - демократичних ідей у вітчизняній культурі другої половини ХІХ століття. Соціальна спрямованість цього мистецтва та громадянський пафос ідеї виділяють його в європейському жанровому живопису ХІХ століття.

Товариство було створено за ініціативою Мясоєдова, підтримано Перовим, Ге, Крамським, Саврасовим, братами Маковськими та іншими митцями. В 70-х - 80-х роках до них приєдналися молоді художники, до складу яких входили Рєпін, Суриков, Васнєцов, Ярошенко, Савицький. З середини 80-х років участь у виставках приймають Сєров, Левітан, Полєнов.

З виходом чотирнадцяти " протестантів" авторитет Академії був значно підірваний. Хоч вона й залишалася головною художньою школою, все ж педагогічна система ( особливо з приходом П.П.Чистякова) набула нових рис.

Все більшу роль відігравало Московське училище живопису та ваяння, в якому в 40-х - 60-х роках навчалися О.Саврасов, В.Пукирьов, І.Шишкін, В.Перов та інші відомі в майбутньому художники. З самого початку в ньому був присутній інтерес до побутової картини, що робило цей навчальний заклад більш демократичним ніж Академія. В цьому велику роль відіграли В.Тропінін, та учень О.Венеціанова С.Зарянко, викладач училища з 1856 року, який виступав проти академічної системи копіювання, наголошуючи на необхідності приділяння більшої уваги зображенню з натури.

В подальшому - в 60-і роки в училищі починають викладати педагоги-демократи, педагогічні погляди яких тісно пов`язані з задачами боротьби за реалістичне національне мистецтво.

Вождем, теоретиком передвижництва був І.М.Крамський, для якого характерна віра в силу мистецтва, яке повинно формувати громадянські ідеали особистості та її удосконалювати. Частіше за все він звертався до євангельських сюжетів ( наприклад, " Христос в пустелі"). Роздуми одиноко сидячого на фоні кам`янистого пейзажу пустелі Христа, готовність принести себе в жертву заради високої мети - було дуже близьким народницькій інтелігенції 70-х років, а також поезії Некрасова. Художник писав про свій твір, що " це є вираз моїх особистих думок".

У жанрі портрету для художника цікавими є особистості високо духовні. Крамський створює цілу галерею образів визначних діячів російської культури - портрети Салтикова - Щедріна, Некрасова, Толстого , тобто тих, хто в своїх творах дає критичну негативну оцінку сучасним формам суспільного життя. Одним з кращих портретних робіт вважається створений майстром образ Л.Толстого. Вражає психологічна глибина індивідуальності великого письменника, яка розкрита завдяки використанню контрасту зовнішнього вигляду та внутрішньої значимості, допомагає чому також стриманість колориту. Вся увага глядача зосереджена на принизливому погляді письменника, що направлений прямо на глядача. Поряд з портретом Ф.М.Достоєвського, портрет Л.М.Толстого - найвище досягнення російського портретного живопису 70-х років. Написаний на заказ П.М.Третьякова цей портрет та інші портретні роботи ( Шевченка, Гончарова, Мельникова та інших) стали вагомим вкладом до галереї визначних діячів ХІХ століття, створених художниками - передвижниками.

В 1863 році виступив з першим самостійним твором виступив М.Ге. Це була "Таємнича вечеря", в якій прозвучала основна тема його творчості - драматичне зіткнення світогляду, тема краси душі, пожертви в ім"я справедливості. Майстер трактує традиційний сюжет як глибоко трагічний конфлікт характерів, який ми відчуваємо також в світлотіньових контрастах та динаміці поз. Деяка ідеалізація образу Христа не заважає прагненню художника до узагальнення форми, до її монументалізації, а навпаки робить тлумачення сюжету співзвучним ідеям свого часу.

М.Ге багато уваги приділяв портрету, зображуючи близьких йому людей, видатних діячів російської демократичної культури ( потрети Некрасова, Тургенева, Салтикова - Щедріна, Костомарова, Антокольського та інших). Його портрети відрізнялися від робіт Крамського своєю емоційністю, іноді навіть драматизмом. У вільній манері написаний портрет історика М.Костомарова, з яким художника зв"язували роки дружних стосунків. Для портретних робіт Ге характерний глибокий психологізм, велика етична сила. На першій виставці 1871 р. художник показує історичну картину " Петро І допитує свого сина Олексія", в якій прагне до конретності: конфлікт трактується ним не тільки як зіткнення двох особистостей, двох різних характерів, але й двох історичних сил.

Створючи цикл картин про страждання Христа майстер трактує їх як страждання суто людські( " Що є істина?", " Таємнича вечеря"). Наприклад, в "Голгофі" він з надзвичайною виразністю передає почуття людина перед стратою. З великою силою, правдивістю художник показує страшні душевні муки, що досягають апогею. Картина надзвичайно драматична, з експресивною трактовкою образу, напруженою колористичною гамою кольорів - все це підсилює звучання страждань герою твору.

Провідним жанром в 70-90 роки картини на побудові теми займають значне місце. Вже в першому своєму творі В.Максимов звертається до основної теми своєї творчості - зображення селянського життя, яке він сам знав прекрасно. В його роботах відтворюється художніми засобами образ післяреформенної Росії.

Важливі гострі проблеми суспільного життя піднімає Г.Мясоєдов, виступаючи з різкою критикою реформ 60-х років , драматизм життя селян після реформ відтворив також майстер багатофігурних композицій К.Савицький.

Одним з популярних художників-жанристів був В.Маковський, який зайняв помітне місце серед передвижників як майстер короткого юмористичного або драматичного оповідання, новелли в живопису. Він автор серії іллюстрацій до творів Гоголя. Ряд картин його присвячені побуту російського та українського селянства, але в той же час, Маковського найбільше цікавило життя різних верств суспільства міста. В картині " На бульварі", наприклад, ним піднімається важлива проблема післяреформенної Росії - негарний вплив міста на молодого сільського хлопця, який в нетверезому стані грає на гармошці, всім видом показуючи незацікавленість тими бідами й проблемами, про які розповідає йому молода дружина, яка приїхала до міста з маленькою дитиною. Підкреслює трагізм сцени осінній пейзаж, тонко написаний художником.

Жанрові твори М.Ярошенко можна назвати скоріше портретом-типом. "Кочегар" - це перше зображення робітника в російському живопису. Високоосвічена, гуманна людина, з сильним характером, ясним розумом майстер втілює в собі класичний тип художника-передвижника, якого не тільки хвилюють актуальні питання сучасності, але й який відгукується на них своїм мистецтвом. В картинах " Кочегар" та "Ув`язнений" вітчутно виявилися характерні особливості творчості Ярошенко: гуманізм, глибоке співчуття до революційного руху; при створенні картин - прагнення до психологічної виразності образів, любов до однофігурних композицій.

Та все ж увагу майстра привертає життя великого міста з його яскравими контрастами та протиріччями, його революційною боротьбою. В роботах "Студент" " Курсистка" Ярошенко створює узагальнений образ революційного студентсва другого етапу революційно - демократичного підйому в Росії. Взагалі, цикл картин, присвячений російській молоді, - цінний вклад Ярошенко в російський живопис.

Ярошенко - один з визначних майстрів портретного живопису. Більшість його творів такого плану, подібно портретам Крамського, написані на нейтральному тлі, без аксесуарів; вся увага художника зосереджена на зображенні обличчя та рук, які допомагають більш глибоко розкрити характер зображуваного. Такі портери І. Крамського, В. Максимова, Г. Успенського, М. Салтикова - Щедріна, Д.Менделеєва. Ми бачимо в цих роботах узагальнені риси кращих людей епохи - поєднання неповторно індивідуальних особливостей з типічним, національним. Шедевром потретного живопису Ярошенко є один з кращих портретів у російському живопису - актриси П.Стрепетової, в якому все сповнено внутрішнього трагізму. Він також сприймається як узагальнений образ передової російської жінки того часу.

Прослідковуючи історію розвитку демократичного жанрового живопису 70-90-х років, ми бачимо, що вона дала широке відображення життя післяреформенної Росії. Жанристи збагачували свій досвід використовуючи досягнення реалістичного портретного та пейзажного живопису. В результаті з"являються глибокі психологічні характеристики, зображення складних конфліктних ситуацій; перевтілення пейзажу в жанровій картині в живе середовище, в якому розвертається та чи інша дія.

Необхідність узагальнення, значимість зображуваних явищ визначають перехід від побутових сцен до творів сиснтетичного характеру, що визиває появу картин великих розмірів.

Своєрідним є шлях становлення також в 70-80-х роках батального жанру. В.Верещагін, слідуючи шляхом просвітительської віри в пізнавально - виховну силу мистецтва, показав весь жах війни та релігійного фанатизму. Одержавши за сімейною традицією воєнну освіту, Верещагін навчався також в Петербурзькій Академії мистецтв та в Парижі. Гуманізм майстра - намагання впливати мистецтвом на суспільну думку, повага до подвигу, до воїнського долгу, які він бачив в діях солдат. Участь у воєнних діях в Туркестанській армії в 1867 році мало вирішальний вплив на подальшу долю творчості Верещагіна. Свої военні враження художник передавав в серіях картин різних за сюжетами, об"єднаних подіями, які в них представлені, місцем де вони відбуваються та манерою виконання. В картинах Туркестанської серії ( " Після удачі", " Після невдачі") дається надзвичайно реалістичне зображення епізодів, як все відбувалося насправді. В картині " Смертельно поранений" показані останні хвилини життя людини, коли його рухи зафіксовані в життєвій достовірності, строго та документально.

Завершує Туркестанську серію " Апофеоз війни", картина яка задумана як образ-символ воєнного лиха. На рамі художник зробив підпис про те, що він присвячує картину " всім великим завойовникам, минулим, теперішнім та майбутнім". Етнографія Сходу приваблювала Верещагіна не менше ніж баталії. Прагнення до достовірності, любов до деталей, пристрасть до кольорової палітри характерна пейзажам, привяченим красі Сходу (" Двері Тамерлана").

Основу "Балканської серії" 1877-1881 р. представлено через образ героя війни - російського солдату. В центрі уваги художника стає не святкова, а повсякденна сторона, трагізм війни. Ми бачимо це навіть тоді, коли в картині "Шипка - Шейново. Скобелев під Шипкою" показано епізод переможного воєнного параду. І війська, і командуючий параду зображені на задньому плані. Увага глядача зупиняється на ще свіжих слідах боїв, на запорошених фігурах вбитих. Остання серія картин - " 1812 рік. Наполеон в Росії", в якій показаний розгром наполеонівської армії та героїзм російських партизан. Художник-воїн, демократ та патріот, Верещагін загинув в 1904 році в Порт - Артурі на броненосці " Петропавлівськ", підірваному японською міною, до останньої хвилини життя замальовуючи свої враження в альбом.

Характерний для побутового та батального жанрів демократизм характерний також для пейзажного жанру. Не звеличена природа з античними руїнами, не види Італії, а зовнішньо малоефектний середньоросійський пейзаж , сувора природа півночі стає головною темою живописців. Поглиблюються пошуки в області колориту, нових прийомів живописного зображення. Йде розвиток двох типів пейзажу: ліричного та епічного.

В історії російського пейзажного живопису О.Саврасову належить видатне місце: в його творчості знайшли відображення кращі традиції національного пейзажу попереднього періоду та закладені основи для подальшого розвитку цього жанру в майбутньому. Для Саврасова є характерним романтичне відношення до світу, правди в мистецтві, великому відчутті кольору. Вже на першій пересувній виставці глядачі побачили пейзаж О. Саврасова " Граки прилетіли", який відкрив собою цілу епоху в історії російського пейзажу. Простота обраного художником мотиву передається майстром з пронизливим відчуттям любові до цієї землі, з великою повагою акцентуються невловимі зразу прикмети місця й часу. Пейзаж Саврасова - пейзаж ліричний, камерний, інтимний. Він побудований на тонких відтінках настрою та на ніжній нюансировці кольору.

До майстрів епічного пейзажу можемо віднести І.Шишкіна, твори якого Стасов назвав " природою богатирського народу". Вже на першій виставці Товариства Шишкін виступає з картинами " Вечір", " Сосновий ліс". В 1878 році в картині " Жито" художник втілює епічно - величний образ рідної землі, з дуже детально виписаним переднім планом. В 80-і роки були створені найбільш вагомі твори майстра. В цей час складається остаточно його творчий метод, в основі якого лежить умова слідування натурі, її вивчення. При виписаності деталей ("Дубовий гай") художник не втрачає цілісності загального враження, а використовуючи гру світлотіней рельєфно виділивши основну групу дерев, об"єднує її з гаєм навкруги. Художник у своїх творах вирішує задачу великого композиційного пейзажу - картини, синтезуючи у своїх творах весь досвід вивчення російської природи на протязі тривалого часу(" В лісі графині Мордвинової"). Такі особливості художнього світосприйняття Шишкіна.

Видатним майстром епічного пейзажу став Ф.Васильєв. Вже в ранніх творах ми бачимо прагнення до поетичного перетворення малопомітних мотивів повсякденного життя . Картина " Після дощу" своїм ліризмом дуже близька Саврасову. Його твори сповнені глибоким настроєм та передають найменші зміни в природі: життя неба, предметів, при цьому зберігаючи узагальненість, цілісність картини, якій притаманне завжди велике поетичне почуття. Передаючи цю зміну станів природи, Васильєв використував тонкі кольорові відношення.

Особливе місце в пейзажному жанрі ІІ половини ХІХ ст. займає А.Куінджі з його вражаючими ефектами освітлення( " Українська ніч", "Березовий гай","Нічь на Дніпрі"), які надають пейзажам романтичного характеру, але з деякою театральністю, придуманістю, що відрізняє їх від інших творів передвижників-пейзажистів.

Багато художників, не являючись пейзажистами, залишили свій слід в пейзажному живопису другої половини століття. Серед них В.Полєнов, багато часу присвятивший побутовому та історичному жанрам, в картинах якого велику роль відіграє пейзаж( "Христос та грішниця"). Полєнов - реформатор російського живопису, який продовжує розвивати його на шляху пленера (особливо багато писав на пленері під час пенсіонерства у Франції). Після повернення на Батьківщину художник створює картину "Московський дворик"(1878), яка звучить як гімн патріархальній Москві, побаченій очима жителя Перербургу: типова московська щатрова дзвіниця та церква, московська садиба з ампірним портиком, дитяга гра - весь світ мирного побуту передав Полєнов у своєрідній повітряності пленерного живопису.

Провідником кращих традицій Саврасова та Васильєва у російському пейзажі кінця ХІХ століття був І.Левітан, кращий російський пейзажист, як називав його А.П.Чехов. На межі 80-90-х років він створює свої найвідоміші пейзажі "Березовий гай", "Вечірній звін", "Березень", "Золота осінь". У картині "Володимирка" Левітан засобами пейзажного живопису розповів про свої громадянські почуття, які склалися під впливом народних пісень та історичних відомостей про цей тракт, по якому вели на каторгу. Живописні пошуки Левітана підводять російський живопис майже до імпресіонізму. Він створює перш за все образи осені та весни - тих періодів в житті природи, коли нюанси настрою та фарб особливо багаті. Пейзаж у Левітана ліричний, навіть елегічний. Іноді він буває звінким, палаючим, але частіше засмученим, майже меланхолічним. Художник також є філософом, його роздуми сповнені сумом , думками про місце людини у Всесвіті, про її коротке земне існування(" Над вічним спокоєм").

Вершиною реалізму в російському живопису другої половини ХІХ століття справедливо вважається творчість Рєпіна та Сурикова, кожен з них створив монументальний героїчний образ народу.

І.Рєпін народився на Україні, але вчителем своїм вважав Крамського, з яким познайомився в Малювальній школі. Першою картиною, яка викликала активну реакцію суспільства були - " Бурлаки на Волзі". Створюючи її, Рєпін їздив на Волгу, шукав моделі, писав етюди. Картина вражає своєю виразністю, в ній ми знаходимо широкий спектр різних характерів та типажів. Берег Волги визначив положення групи зображених по горизонталі, починаючи від міцної фігури Каніна до майже падаючої фігури позаду; низький рівень горизонту дозволив прослідкувати чіткий силует темних фігур на тлі пейзажу. Завдяки фризовій композиції, як відмічають дослідники творчості Рєпіна, створюється монументальне, майже епічне враження. Залишаючи портретну схожість, Рєпін разом з тим прагнув типізації, узагальнення образів. Це синтетичне рішення дозволило трактувати невеликий епізод як серйозну соціальну проблему. Картина стала знаменною подією в художньому житті початку70-х років, але мала різносторонню реакцію на свою появу.

З середини 70-х років починається найбільш яскравий період творчості Рєпіна. Мабуть не було жанру, в якому б він не заявив про себе: портрети, портрети-типи, портрети-картини. Через конкретний образ в "Протодияконі" Рєпін створює типовий образ залишаючи всю гостроту індивідуальності. Композиційне рішення, коли фігура зображуваного заповнює собою весь простір - монументалізує образ. Стиль письма художника широкий, вільний, темпераментний, який малопомітно змінюється в залежності від моделі, яку портретує автор.

В побутовому живопису Рєпін створює монументальну роботу "Хрестовий похід в Курській губернії", яка символізує перемогу критичного реалізму в російському мистецтві того часу. Автор показує нам всі соціальні типи російської пореформенної Росії, яскраво демонструючи своє критичне ставлення до дійсності; з великим співчуттям зображуючи натовп, калік та мандрівників; кожен персонаж несе своє змістове та пластичне навантаження.

Цілий ряд картин написаний на історико-ревоглюційну тему. Це перш за все "Арешт пропагандиста", "Відмова від сповіді", " Не чекали". В картинах знайшла відображення майстерність художника-режисера, його тяжіння до психологізації образів, зображення драматичних ситуацій в жанровій картині, з яскравим розкриттям загального настрою сцен.

До 70-80-х років відносяться також основні твори Рєпіна історичного жанру: "Царівна Соф`я", "Іван Грозний та син його Іван 16 листопада 1581 року". Симфонією сміху, гімном свободолюбству, братству запорожців стала історична картина "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Композиційний центр картини - отаман Іван Сірко. Навкруги нього сміх розходиться хвилями. В картині багато різних типів і характерів, об`єднаних в єдиний моноліт любов`ю до Січі.

Рєпін був визначним портретистом, продовжуючи традиції Перова, Крамського, Ге, він залишив нам образи видатних письменників, композиторів, акторів. В кожному окремому випадку знаходив різні композиційні та колористичні рішення, якими міг виразно розкрити образ моделі, передати неповторне, індивідуальне. Перед нами - хворий, старий Писемський; Мусоргський, портрет якого був написаний за декілька днів до смерті композитора. Рєпін виявляє себе як майстер пленерного живопису, володіючий вмінням передавати найскладніші кольорові відтінки. Майстерність Рєпіна-портретиста знайшло відображення в передостанньому творі - "Святкове засідання Державної Ради 7 травня 1901 року в день столітнього ювілею від дня його заснування". Живописець заявив про себе також як теоретик мистецтва та талановитий письменник.

Великим був інтерес до історії у передової демократичної громадськості. Достатньо назвати праці М.Костомарова, І.Забєліна. Художники могли взяти для себе у них великий фактичний матеріал, подробиці побуту.

В творчості В.Сурикова історичний живопис знайшов своє сучасне розуміння. Це художньо відтворена національна історія, головним героєм якої є народ. Батьківщина Сурикова - Сибір, але в Москві, центрі народного життя, як зазначав художник, він пише перший відомий свій твір - "Ранок стрілецької страти". В ньому автор виявив глибокий історизм мислення та свою здібність чітко бачити основні, важливі етапи історії. Композиція цього монументального твору проста й лаконічна. Вона побудована на протистоянні. В лівій (більшій частині картини зображені стрільці, в правій - Петро та його сподвижники. Вся композиція ( особливо ліва її сторона) побудована на контрастах фігур, поглядів, поз. В цьому монументальному полотнищі позакано щось дещо більше, ніж смерть окремих особистостей. Це боротьба двох світів, боротьба не на життя, а на смерть. Ми ясно розуміємо на стороні кого симпатії самого художника. Характерну асиметричність мають архітектурні риси собору, що співвзвучні різноголосому хору стрільців та їх сімей; як і стрункі стіни та башти Кремля - чітким рядам петровських військ та спокійній позі Петра на коні.

Займаючись епохою Петра І, Суриков, прийшов до образу Меншикова. На картині " Меншиков в Березові" художник зобразив улюбленця Петра І за читанням Біблії в далекому Березові, куди був зісланий вельможа. Розкіш, яку зображає художник повинна була нагадувати про минуле життя володаря, прагнення до вищої, художньої правди характерна деталь цього твору. Картина побудована на виключному багатстві сполучень, на нюансировці кольору, зі сміливою, віртуозною передачею фактури тканин, світла, що пробивається крізь мерзле вікно.

Сурикова як майстра приваблювали героїчні особистості. На виставці 1887р. Він виставляє слідуюче велике полотно - "Бояриню Морозову". Тему картини було взято з ХУІІ ст., часу церковного розколу. Заможня бояриня Морозова виступила проти ніконовських реформ, за що була заслана далеко на північ. Перед засланняи її закуту в кандали провезли по вулицях Москви - саме цей момент і зобразив майстер. Довго тривали пошуки образу головної героїні, але результат цих пошуків був потрясінням для всіх бачивших картину.

Натовп оточуючий сани дуже різний. В правій його частині - співчуваючі боярині. В центрі та в лівій частині композиції, навпаки, показані ті, що насміхаються над нею. В цьому натовпі бояриня сприймається самотньо, її двохперстя, фанатичне обличчя, чорний одяг серед кольорового російського сприймається як символ кінця. Колорит картини розкриває історичну значимість того, що відбувається.

В кінці 80-х років Суриков створює жанрову картину "Взяття снігового містечка". В історичних картинах художник вибирає не трагічні ситуації, а сторінки славного національного минулого. Так створюється "Підкорення Сибіру Єрмаком", " Перехід Суворова через Альпи". Остання картина Сурикова " Степан Разін", побудова більше на фольклорному, ніж на реально існуючому матеріалі.

Поряд з Суриковим в російському історичному жанрі другої половини ХІХ століття працювали й інші художники. В творчості В.Васнецова фольклорний образ превалює навіть тоді, коли він зображує історичні події ("Після битви Ігоря Святославовича з половцями"). Ще частіше він звертається до казки, билини, епосу("Богатирі"). У 80-90-і роки Васнецов разом з іншими майстрами працює над розписами та іконами Володимирського собору в Києві, займається театрально-декораційним живописом.






Дата добавления: 2015-05-06; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 545 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Поиск на сайте:

Рекомендуемый контект:




© 2015-2021 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.008 с.