Мистецтво Польщі
Лекции.Орг

Поиск:


Мистецтво Польщі




Розподіл країни в 1795 році між Росією, Австрією та Прусією фактично позбавляє Польщу державності, але роздроблення країни стимулює прагнення зберегти національну єдність та самобутність, цілісність власної культури. Як і в інших європейських країнах, панівним напрямком першої третини століття був класицизм-ампір,найцікавішим представником якого у Польщі був учень Ф.Жерара А.Бродовський. Паралельно з класицистами працюють митці романтичних уподобань. Та найкращі досягнення польського мистецтва, зокрема – живопису – належать до реалістичного напрямку, найкращі досягнення якого формуються в середині століття.

Слід зауважити, що Польща протягом більшої частини століття залишалась аграрною країною і в національній культурі цього часу саме селяни стали символом життєдайності, вірності традиціям та надії на майбутнє. Тому специфікою поольських пейзажів чи побутових сцен став не привабливий мотив, як у барбізонців, а відчуття. що передовсім серед населення сільської місцевості можна знайти "справжню Польщу". Роль селянства як класу, як джерела і скарбниці народної культури обумовила своєрідність польської реалістичної школи.

Одним з визначних суспільних діячів 30-х – 40-х років століття і талановитим живописцем був Петро Міхаловський. Урядовець, що присвятив себе організації гірничої справи в країні, він також однаково віддано і яскраво працював як митець-романтик і як реаліст. Здебільшого майстер відображав історичні події, особливо -–кампанії Наполеона, якого обожнював, та давніші героїчні епізоди польського минулого. Залишились численні зображення – часто у вигляді ескізів та замальовок – кірасирів, гетьманів, вершники і коні. затяті бої, марші кавалерії тощо. В пізній фазі творчості Міхаловський часто звертається до портретів селян, виконуючи їх в стриманій сіро-рудаво-білій гамі. Моделями були парубки та чоловіки з його маєтків і митець трактує ці образи з пошаною, підкреслюючи гідність та самоповагу. Такі роботи як "Парубок",приваблюють майстерністю світлотіньового моделювання, живою, виразною фактурою.

В жанрі реалістичного пейзажно-побутового жанру. першої половини століття одне з чільних місць належить Яну Ф.Піварському (1795 – 1859). Точніше кажучи. в його композиціях поєднується зображення природи з побутовими сценами з життя нижчих верств населення. Типовим прикладом може бути полотно "Корчма "Останній грош"". Власне, ці вуличні міські та сільські сценки відтворені подекуди несміливо. з документальною детальністю, але вони прокладають шлях удосконаленню жанру. Учнем Піварського був талановитий графік та живописець Франц Костревський (1826 – 1911). Він активно співпрацював як іллюстратор у варшавськизх періодичних виданнях середини століття, таких як: "Колосся", "Мандрівник", "Ілюстрований тижневик" тощо і його численні графічні роботи досить широко та гостро змальовують тогочасне життя. В живописних полотнах він, як і його учитель, поєднує пейзажне тло, що нагадує голандську манеруз національними побутовими мотивами та типами людей, як у "Пожежі в містечку" "Продажі лісу".

Високим рівнем майстерності позначені твори Джозефа Шерментовського (1833 – 1876), який більшу частину життя провів у Парижі і сформувався як живописець під впливом барбізонців. Але майстер зберігає самобутність і техніки і тематики, створюючи суворі і правдиві, сумно-сіруваті в тоні композиції "Похорон селянина", "Сироти". Водночас, живописна обдарованість митця в тонкому за настроєм полотні "В парку", що випереджає за відтворенням яскравого враження імпресіоністів. До кращих робіт Шерментовського належить "Худоба, що спускається до водопою". Традиційні риси побутового живопису поєднуються тут з вишукано-розмаїтою гамою барв, що зазнають впливу м'якого денного світла, чисто пленерними ефектами.

Різноманітність зацікавлень притаманна творчості Войцеха Герсона.(1831 – 1901). Він писав типові для всіх польських жанристів мотиви вітчизняного села та звичаї і повсякденне життя його мешканців. Майстерним зразком цього напрямку є "Цвинтар у горах", де реальні враження зазнають творчої інтерпретації, втілюючись в досконалу гру барв сріблястого колориту. Митець писав також історичні композиції, такі як "Премислава", "Коперник, що викладає в Римі" тощо. Цікавим портретистом був Бонавентура Дамбровський (1807 – 1862). Чудовий портрет вроцлавського купця Пала Пеліццаро демонструє самовдоволену гідність і спокій впевненої у собі людини, виявляючи спецефічні риси представника "середнього класу".

Портретні традиції Дамбровського розвиває та удосконалює Генріх Родаковський (1823 – 1894), що навчався у Відні і Парижі і досяг визнання своїми роботами навіть серед паризьких художніх критиків. До найвідоміших творів майстра належить портрет генерала Генріха Дембінського, одного з воєначальників угорської революційної армії 1849 року. Портрет воконано в загальній золотисто-зеленаво-коричнюватійгамі з яскравими акцентами червоного та блакиті. Генерал сидить під навісою військового намету, спираючись щокою на кулак і його спокійна, сповнена глибокої задуми постать контрастує з динамічним рухом солдат на дальньому плані.

Гостортою соціально-політичного підтексту позначені твори Максиміліана Жеримського (1846 – 1874), що за короткий час недовгого життя виконав ряд високомайстерних творів з глибоким змістом і високотехнічних. Особливо цікавою є серія, присвячена військам повстанців: "Похід уланів", "Тривога в обозі повстанців", "Пікет повстанців" тощо. Події розвиваються пленері, композиції вирізняються увагою до деталей і, разом з тим, - свободою, лагідно-гармонійним колоритом. Ті ж риси притаманні і пейзажним творам майстра, таким як "Пейзаж із сходом сонця".

Після січневого повстання і до кінця ХІХ століття з одного боку посилюються царські утиски відносно Польщі, а з іншого – бурхливо розвиваються капіталістичні відносини, особливо в розвинених регіонах навколо Варшави та Лодзі. Активізується суспільна ідея позитивізму як програма всебічного економічного та суспільно-культурного розвитку при усвідомленні неможливості політичних змін. В галузі образотворчого мистецтва ці ідеї виявляються в посиленні реалістичних тенденцій з виразним суспільним забарвленням. Відносно сільської тематики пейзажно-побуьового живопису ці ідеї найповніше втілились в творчості талановитого учня Герсона Жозефа Хельмонського (1849 – 1911). Незважаючи на роки навчання у Мюнхені та багаторічне перебування у Парижі Хельмонський залишився типово польським живописцем. В його творах поєднуються вірність традиціям національного малярства попередніх часів навіть відносно колориту, сміливість характеристик і висока фахова майстерність. Турбуючись про загальну правдивість і вірність реаліям, митець захоплюється сміливістю жестів та динамізмом композиції. Часто зустрічається у Хельмонського мотив кінських запрягів чи перегонів. Іноді цей мотив набуває розвинутох фабули, як наприклад у "Від'їзді гостей взимку" або "Кінських торгах у Балці". Поряд з цим з'являються твори майже документально-оповідного характеру з повсякденного польського життя: "На фольварку", "Бабине літо" тощо. Одним з кращих творів митця є полотно "Перед корчмою" – з танцюючою серед болота вулиці юрбою підпитої сільської бідноти. Рівень високої фахової майстерності митці виявляється в майже гігантській "Четвірці" – блискучому щодо перспективної побудови полотні з запрягом коней, що несеться через пусте поле просто на глядача.

Цікавим майстром тогочасного живопису, що відображував життя і побут гуцулів, був Теодор Ахентович (1859 – 1936). Його "Коломийка" експресивно предає настрійвогнистого танцю гуцульської молоді на очах літніх глядачів, що згромадились на призьбі. Пізніше майстер переходить на техніу пастелі, створюючи делікатні жіночі та дитячі портрети. Пастеллю виконана і відома робота Ахентовича "Процесія Іордану" з ії акцентом на орнаменталізм лінії і поєднанні з характерністю образів.

Серед польських митців ХІХ століття найбільшої слави та загальноєвропейського визнання заслужив майстер, що поставив за мету своєї творчості відтворення героїчного минулого своєї країни. Ян Матейко (1838 – 1893) однаково віртуозно виявив себе і в історичному і в портретному жанрі. Вихованець Краківської школи красних мистецтв, Матейко в роки навчання багато сил і часу віддавретельному вивченню вітчизняної історії, побуту, звичаїв старої Польщі, виконуючи незчисленну кількість замальовок та ескізів архітектури, костюмів, предметів побуту тощо, а також начерків з натури. Певний відбиток на формування творчої особистості митця наклало і досить недовге навчання в Мюнхені та Відні, поїздки до Італії та Франції. Проте, справжнім джерелом натхнення для Матейка завжди був рідний Краків.

Вже його перше полотно як цілком самостійного автора зробило його відомим. Написаний під враженням переживань через поразку повстання 1861 року, "Станьчик на балу у королеви Бони" має автопортретний характер. В образі придворного блазня Матейко передає драму шляхетної людини, що вболіває за долю Вітчизни. Виразність композиції будується на контрастах: протиставленні блазнівського одягу Станьчика та його одухотвореного обличчя мислителя, нерухомістю постаті героя, що сидить глибокій задумі та рухливому натовпу придворних на другому плані. Після остаточного трагічного завершення польського повстання Матейко пише "Проповідь Скарги", що отримує золоту медальу Парижі. Героєм багатофігурної композиції став Петро Скарга, що виголошує полум'яну проповідь перед королем Зігмундом ІІІ Вазою, викриваючи байдужу бездіяльність та самозакоханість магнатів, що протистояли утворенню єдиної міцної держави. На зміну гірким роздумам Станьчика приходить сміливий виклик, активна дійовість Скарги.

Найуславленішим серед сучасників твором Матейка стала грандіозна "Грюнвальдська битва". Картина вражає як фаховою майстерністю так і глибиною виявлення суті події, дійсно історичною правдою. Справжнім героєм і події і композиції виступає народ, що завжди є нездоланним в єдності і загальному зусиллі. Всі образи воїнів з народу трактовані з великою симпатією. Композиційна побудова гігантського полотна ставить глядача в центр битви, робить його співучасником події і ніби затягує у вихорлюдських тіл та коней. Слід також віддати належне історико-художній обізнаності митця, що захоплює нас майже документальними деталями.

Своє захоплення добою Відродження та гордість за видатного співвітчизника тієї епохи майстер втілив у композиції "Коперник", де в образі уславленого вченого уособлено сміливо-допитливу наукову думку ренесансу. Тут в рівній мірі виявились і відчуття історичного часу і блискуче обдарування портретиста. Матейко виконав багато портретів на замовлення, що поєднують традиційні риси репрезентативного портрету з віртуозністю передачі матеріальності предмктів. Часто в таких роботах присутнє і щире почуття, як, наприклад, в численних портретах дітей художника. До кращих надбань польського портретного живопису належить і автопортрет митця – правдивий та лаконічний. Вся увага зосереджується на яскраво освітленому хворобливо-шляхетному обличчі, що ніби випромінює напруженість духовного життя, тугу та сумніви палкого емоційного серця автора.

В останні десятиліття ХІХ століття польське мистецтво підпорядковується в своєму розвитку загальноєвропейським тенденціям, не втрачаючи своєрідності. Зокрема, з 1880-х років набуває розповсюдження імпресіонізм, прибираючи національного забарвлення. Ще в 1882 році з'являється полотно, що вважається початком польського імпресіонізму. Його автором був Олександр Жеримський, молодший брат Максиміліана (1850 – 1901).Вихованець Варшавської малювальної школи та Мюнхенської академії, він спочатку виявив себе як здібний живописець-реаліст. В його роботах раннього періоду реалістичні засади збагачуються тонким аналізом гри кольорів під впливом світла. Тематика цих творів пов'язана з життям та турбоами варшавськоє бідноти: це "Єврейка з цитринами", "Пристань на Сольцю", відомі "Видобувачі піску". Наприкінці 1870-х років Жеримський приступає до втілення задуму у "стилі ретро", тобто, композиції з життя рококової доби, що отримує назву "В альтанці". Грунтуючись на ретельно опрацьованих етюдах, майстер виконоє полотно, головна мета якого – простежити зміни кольорів, обумовлені сонячним світлом. Локальні кольори поступаються місцем чистим пігментам, що гакладаються делікатним способом, близьким до дивізіонізму.

В наступному десятилітті Жеримський працює як пейзажист. Під час перебування в Парижі він захоплюється його мотивами. Серед кращих робіт циклу – "Вечір над Сеною" з її тонко відчутим та майстерно переданим станом сутінок, що темніють "просто на очах". Особливо віртуозно застосована тут технікароздільного мазка, особливо в зображенні води. Об'єктивна правда мотиву поєднується з чисто живописними цінностями образу. В пізніших роботах мистця італійського періоду посилюється ретельність обробки деталей і манери накладання барвного шару та грунтовність малюнку. В таких полотнах Жеримського як "Сади в Тіволі", "Італійський парк", "Сади вілли Боргезе" головною діючою особою є сонце, що робить яскравішою зелень, а тіні забарвлює у фіолетові тони. Віртуозна тежніка поєднується з окреслени насторєм в образах природи.

Більш послідовними та відданими ініціаторами польського імпресіонізму були два товариша – Панькевич та Подковінський, що познайомились в Малювальній школі і разом навчались де-який час в Академиї мистецтв в Петербурзі. З 1889 року вогни перебувають у Парижі і захоплюються ідеями імпресіоністів. Йозеф Панькевич (1866 – 1940) розпочинає самостійну творчість як відданий прихильник зазначеного напрямку цікавим полотном "Квітковий ринок перед церквою Сен-Мадлен". Але в роботі мають місце і цілком відмінні від "чистого імпресіонізму" риси: не втрачається виразний малюнок і простір вирішується традиційною прямою перцептивною перспективою, а не за допомогою планів. Лише барвна структура насичується блакиттю і тіні окреслюються кольором.

Виразно імпресіоністичними є роботи Панькевича наступних років, такі як "Літо". Тут має місце і "випадковість" композиції, і побудована на планах глибина. і виявлення простору через блакить, і способ млювання короткими "смужками" чи крапками. Пізніше Панькевич під впливом Боннара веде пошуки власного напрямку – так званого колоризму.

Владислав Подковінський (1866 – 1895). на відміну від Панькевича, ще до Парижу був популярним іллюстатором багатьох варшавських періодичних видань: "ллюсторваного тижневика", "Мандрівника" тощо, тому спочатку сподівається і у Франції працювати як графік. Та під впливом товариша він набагато послідовніше віддається новим живописним ідеям. Особливо плідними в його короткому житті були 1891 та 1892 роки, коли митець створив велику серію пленерних полотен в маєтках своїх знайомих Мокра Вєсь та в Хресному. Це – "Пейзаж з конюшиною", "Діти в садку", "В агрусті", "В садку" тощо. Сповнений світла, сонця та радощів життя "Люблін в сонці", де все вібрує спекотою та інтенсивними барвами. Соковиті тони жовтого, блакиті та зелені формують колористичну гаму. Картина "Мокра Вєсь" чудово відтворює стан спокійної природи в променях сонця, що заходить. Зовні ординарний мотив – сільський пейзаж з хатками на дальньому березі – переростає в чудовий ліричний образ рідної природи. Делікатно накладені дрібненькими мазками інтенсивні фарби формують рефлекси світла на будинках та листі дерев, кола на воді тощо.

Дещо іншими за манерою є варшавські пейзажі майстра цих років. Це стосується, передовсім. композицій "Вулиця Новий світ взимку" та "Новий світ влітку", що фіксують краєвид із вікна майстерні Подковінського. Остання з названих сяє блакитно-рожевими тонами, передаючи динаміку вуличного руху. Світло "розчиняє" контури людей, екіпажів, будинків, зберігаючи цілісність образів. Митець був також здібним портретистом. Про це свідчить автопортрет 1892 року, де автор з тонкою психологічною проникливістю відтворює стан людини, змученої фізичними стражданнями та духовними переживаннями. На обличчі – частково міцно освітленому. а частково майже злитому з тлом – вираз блю і, водночас, - допитливої уваги творця.В портреті приятеля майстра Ф.Ясенського виразно відчутні зміни в творчих зацікавленнях Подковінського. Здається, ніби з невизначено трактованого, вируючого тла проявляється обличчя чоловіказ виразними рисами і дещо загадковим виразом, виліплене широкими планами. Ця ніби "матеріалізація" обличчя з тла надає портретові символічного характеру.

Останні роботи Подковінського все більше тяжіють до символізму. Як і вже згаданий портрет Ф.Ясенського вони виконуються втемній колористичній гамі, обмеженій подекуди коричнево-чорною палітрою. Думки про смерть, що не полишають митця. матеріалізуються в композиціях типу "Танок кістяків", навіяних творчою уявою, що має маль спільного з реальною дійсністю. Ці роботи приносять популярність митцеві, але справжньої слави він досягає завдяки знаменитому полотну "Шаленство пристрастей", що вразило варшавську публіку. Типово символічний, цілком у руслі "кінця століття" твір фактично є зображенням оголеної жінкиверхи на чорному баскому коні, що мчить у бурхливому просторі. Кінь і вершниця летять у безвість як пристрасний порив, як вихор у світлі блискавиці. На обличчі жінки - –ираз чуттєвої екзальтації. композицію характеризує розмах. динаміка і гіпнотизм авторського бачення. Твір витримано в темній, майже чорній гамі; світлі плями – то тіложінки і її золотаве волосся. Ще більшої сенсаційності роботі надав неординарний вчинок автора: він порізав полотно на виставці (пізніше твір реставрували). Останні незавершені роботи митця – "На цвинтарі" та "жалобний марш" є надзвичайно символічними.

Майстром різнобічних зацікавлень виявив себе Леон Вищолковський (1852 – 1936). Він вчився у Герсона та Я.Матейка і на варшавський реалізм та кракіський історизм нашарувались враження від французького живопису кінця століття. Ранні роботи митця відображають історичні події ("Королевич Казимір та Длугш") і написані переважно в ясній, світлій гамі ("В будуарі"). Та справді високого рівня досягає майстер у 1890-і роки. Ціла серія полотен створена ним під час перебування в Україні, зокрема – в Білій церкві. В картинах "Рибалки", "Копання буряків", "Орання на Україні" тощо правдиво відтворені сцени важкої повсякденної праці та невибагливий відпочинок українських селян. В цих творах присутня чітка, продумана композиція та організація простору за законами тримірної лінійної перспективи, що не характерно для імпресіонізму. Але майстерно передане освітлення та формування колориту на основі контрасту додаткових барв в техніці, що нагадує дивізіонізм, наближає роботи до французького малярства.

Наприкінці століття Вищолковський захоплюється новими тенденціями, що виявились в європейськоому модерні і в його роботах починає домінувати не пастель, а акварель. Зокрема, він створює чуджову серію краєвидів Татр – велично-суворих, з скелястими урвищами і глибокими озерами, що тонуть в напівтемряві. Та характерно, що ці мотиви митець відтвоює за імпресіоністичною традицією серійно, пильно стежачи за змінами стану природи в різні пори дня ("Морське око", "Чорний став"). Вищолковський виконував також багато портретів знайомих літераторів, акторів, митців (Портрет Ж.Хельмонського). Полюбляв майстер і увіткові натюрморти.

Значною мірою пов'язав свій живопис із імпресіоністичною манерою і Ян станіславський (1860 – 1907), один з найцікавіших польських пейзажистів межі століть. Він теж подорожував по Україні і ряд його цікавих робіт створено саме в цей час. Це стосується і чудових, неодноразово відтворених "Будяків" і особливо – талановитого полтна "Вулики на Україні". Досить банальний мотив – сільські вулики, розміщені в садку – став приводом для виникнення дивної краси образу сяючої в сонячних променях природи.

В 1897 році Кракові виникає товариство "Мистецтво", представники якого пропагують ідеї європейського модерну, що отримав у Польщі назву Сецессія. Розпочинається доба "Молодої Польщі", яка триває в галузі культури до початку першої світової війни. В цей період найяскравішою постаттю національного мистецтва став Станіслав Виспянський (1869 – 1907), на диво різнобічно обдарована особистість: живописець і поет, сценограф, драматург та графік. Його улюбленою технікою в галузі образотворчого мистецтва була пастель, що найбільше відповідала прагненню фіксувати миттєві враження. Найцікавіші твори митця належать до портретного жанру. Для його портретівхарактерним є поєднання площинно трактованих плям чистого кольору та вибагливо трактованих лінійних гнучких ритмів, що розмежовують кольори. Тло часто перетворюється на декоративно стилізовану композицію, що активно формує образ ( портрети Г.Ліщинської, Е.Паренської тощо). Надзвичайно цікавою є експресивна композиція Виспянського "Опудала" як алегоричне авторське бачення тогочасної суспільної ситкації. Композиція вирішена в блакитно-рудавій та фіолетовій гамі і представляє фантастичний хоровод дванадцяти солом'яних опудал у світлі двох ліхтарів. їх фантастичні тіні відбиваютьсяу воді, а вдалині видніється силует вавельського собору.

Не менш цікавими є також виконані Виспянським в техніці пастелі ескізи вітражів для костьолу францисканців у Кракові. Як і створені ним ескізи з алегоричним відтворенням астральної системи Коперника ("Аполлон – астральна система Коперника"), вони позначені рисами справжнього монументалізму.

 

 





Дата добавления: 2015-05-06; просмотров: 568 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.