Створення, цілі та принципи ООН

Корінні зміни у міжнародному розвитку відбулися під час Другої світової війни. Це стосується також історії розвитку міжнародних міжурядових організацій (ММУО). Якщо в 1939 р. у світі було лише 48 ММУО, то через десять років, до 1949 р. їх стало вже 100. В ті роки почала складатися система цих організацій, головне місце в якій справедливо зайняла Організація Об'єднаних Націй. Створенню ООН пе­редував досить тривалий історичний процес міждержавних відносин провідних країн світу періоду розвитку воєнних дій на фронтах Другої світової війни.

Невдовзі після відкриття Східного фронту, 14 серпня 1941 р. президент США Ф. Д. Рузвельт і прем'єр-міністр Ве­ликобританії У. Черчілль підписали так звану Атлантичну хартію. А вже 24 вересня 1941 р. на Міжсоюзницькій конфе­ренції у Лондоні пролунала Декларація уряду СРСР. Ці до­кументи стали початком обговорення і розробки проблеми організації загальної безпеки. Вони поставили надзвичайно важливе завдання пошуку шляхів і засобів для організації міжнародних відносин у суперечливому і напруженому світі.

Аналогічним документом, що містив ідею створення но­вої міжнародної організації безпеки, була Декларація уряду СРСР та уряду Польської Республіки про дружбу і взаємну допомогу, підписана 4 грудня 1941 р.

Проте прийнято вважати, що першим практичним кро­ком на шляху створення загальної організації безпеки стала Декларація чотирьох держав (СРСР, США, Великобританії і Китаю), підписана 30 жовтня 1943 р. на конференції в Мо­скві. Ця Декларація містила основні принципи, що були взя­ті за основу майбутньої організації. Рішення Московської конференції були підтверджені й розвинуті на конференції представників СРСР, США і Великобританії у Тегерані в листопаді—грудні 1943 р.

З наближенням розгрому фашизму в Другій світовій вій­ні активізувався процес підготовки створення міжнародної організації нового типу. Зокрема, за пропозицією США в серпні—жовтні 1944 р. у містечку Думбартон-Оксі, на око­лиці американської столиці, відбулася конференція чотирьох названих вище держав. Історичним підсумком конференції стало прийняття "Пропозицій щодо створення Загальної міжнародної організації безпеки". Згодом цей документ був покладений в основу створення Статуту ООН.

Напередодні розгрому фашизму, у лютому 1945 р. в Ялті відбулася конференція на найвищому рівні представників СРСР, США і Великобританії. На ній вдалося врегулювати дуже важливе питання — процедуру голосування у Раді Безпеки ООН. Основою цього механізму став принцип єд­ності дій великих держав при розв'язанні всіх питань, роз­глянутих у Раді Безпеки ООН. Цей принцип був покладений в основу ст. 27 Статуту ООН про голосування. Ялтинська конференція прийняла також рішення про скликання уста­новчої конференції ООН у Сан-Франциско 25 квітня 1945 р. Статут ООН був підписаний там же 26 червня 1945 р. на за­ключному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі ство­рення Міжнародної Організації за участю представників 50 держав. День набрання чинності Статутом ООН — 24 жовт­ня 1945 р. офіційно вважається днем створення ООН. За рі­шенням Генеральної Асамблеї, яке було прийнято в 1947 p., цей день оголошений Днем Об'єднаних Націй.

Статут ООН складається з преамбули і 19 розділів, що охоплюють 111 статей. Невід'ємною частиною Статуту ООН вважається Статут Міжнародного суду. Цілі і принципи Ор­ганізації Об'єднаних Націй проголошуються у преамбулі і розділі І Статуту ООН. Цілі Організації сформульовано у ст. 1. Це підтримання міжнародного миру та безпеки, розви­ток дружніх відносин між націями, здійснення міжнародного співробітництва у розв'язанні міжнародних проблем еконо­мічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру. У ст. 1 також сказано, що ООН має бути центром для узго­дження дій націй у досягненні спільних цілей.

Для досягнення викладених цілей Організація та її члени діють відповідно до принципів, закріплених у ст. 2 Статуту, З урахуванням ступеня деталізації на період прийняття Ста­туту ООН таких основних принципів, як уже зазначалося, було сім (див. главу 12 "Основні принципи міжнародного права").

Питання членства в Організації регламентуються норма­ми, що містяться у розділі И Статуту (статті 3—6). Наступні розділи Статуту визначають структуру, компетенцію і порядок функціонування головних органів ООН: Генеральної Асамблеї (розділ IV), Ради Безпеки (розділ V), механізму мирного розв'язання спорів (розділ VI—VII), ставлення до регіональних угод (розділ VIII). У Статуті ООН значне місце займають розділи, присвячені міжнародному економічному і соціальному співробітництву (розділ IX), Економічній і соці­альній раді (розділ X). Члени Організації закріпили своє ставлення до територій, які не мають самоврядування (роз­діл XI), і до міжнародної системи опіки (розділи XII, XIII). Основні положення про Міжнародний суд ООН викладено в розділі XIV, а про Секретаріат ООН — у розділі XV. Різні постанови, заходи щодо безпеки у перехідний період, а та­кож положення про ратифікацію і підписання угод містяться відповідно у заключних розділах Статуту ООН (XVI, XVII, XIX). Передбачено можливість зміни Статуту (розділ XVIII). Причому Статут розрізняє процедури-внесення поправок до Статуту (ст. 108) і його перегляду (ст. 109).

Статут ООН — це унікальний універсальний договір, ре­візія основних положень якого зможе спричинити надто не­гативні наслідки для всього світового співтовариства. Саме тому процедура внесення поправок і перегляду Статуту ду­же ретельно врегульована. Для внесення до Статуту попра­вок, що мають частковий характер, необхідно прийняти їх двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї ООН з подальшою ратифікацією двома третинами членів Органі­зації, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки.

Перегляд Статуту відбувається на Генеральній конфе­ренції членів ООН. Термін і місце її проведення мають бути визначені двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї і голосами будь-яких дев'яти (з п'ятнадцяти) чле­нів Ради Безпеки. Передбачено, що кожний член Організації матиме на такій конференції один голос. У майбутньому будь-яка зміна Статуту ООН, рекомендована двома третина­ми голосів учасників конференції, набирає чинності після ра­тифікації відповідно до конституційної процедури двома тре­тинами членів Організації, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки. Тобто й у разі перегляду Статуту для цього необхідна обов'язкова згода всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки.