Розділ 1. Основи теорії фінансів 2 страница

Крім зазначеного в західних наукових виданнях до фінансових ресурсів часто зараховують також кредитні; при цьому фінанси ви­значають як управління грошовими операціями, переважно банків­ськими та кредитними. Близьким до попереднього є визначення фі­нансів як науки про гроші, кредит, банківську справу, державний бюджет, доходи та витрати. Згідно з іншим підходом фінанси — це виражений у грошовій формі капітал, що спрямовується на певні цілі за допомогою фінансових ринків або інститутів. Крім того, поняття "фінанси" пов'язують також з пошуком методів і засобів ефективно­го використання фінансових ресурсів, інвестування економічної ді­яльності. В останньому значенні фінанси є засобом вивчення методів ефективного управління капіталом, удосконалення методології фі­нансового обліку, аналізу фінансово-господарської діяльності, а та­кож способів використання вільних коштів у активах або розробки проектів одержання високих доходів з якнайменшим ризиком.

Отже, у зарубіжній науці поняття фінансів трактується дуже вільно.

Сутність категорії "фінанси" розкривається в її функціях, які ха­рактеризують суспільне призначення. Можна сказати, що під фінансо­вими функціями розуміється "робота", яку виконують фінанси.

В узагальненому вигляді можна вважати, що фінанси виконують дві основні функції: розподільну і контрольну.

Зміст розподільної функції полягає в тому, що фінанси є основним інструментом розподілу й перерозподілу ВВП. За допомогою фінан­сів держава здійснює розподіл суспільного продукту не тільки в натурально-речовій формі, а й за вартістю. У цьому зв'язку стає можливим і необхідним контроль за забезпеченням вартісних і нату­рально-речових пропорцій у процесі розширеного відтворення.

Контрольна функція фінансів полягає в тому, що вони є інстру­ментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єк­тів обмінно-розподільних відносин. Фінанси здійснюють контроль на всіх стадіях створення, розподілу та використання суспільного продукту й національного доходу. Цей контроль охоплює всю діяль­ність юридичних і фізичних осіб та держави.

Через розподільну й контрольну функції фінанси активно впли­вають на процес відтворення, опосередковуючи, по-перше, створен­ня фондів нагромадження та споживання, по-друге — додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання. Це сприяє збільшенню суспільного продукту, а відтак і національного доходу.

1.2. Структура й загальна характеристика фінансової системи

Фінансові відносини у країні, маючи різноманітні форми вияву, разом утворюють цілісну фінансову систему, кожна ланка якої є носієм певних властивих їй фінансових відносин, що реалізуються у створенні та використанні відповідних грошових фондів. Усі ланки фінансової системи в сукупності відображають державний устрій країни, характеризують ступінь розвиненості її грошових, кредит­них, валютних та інших відносин.

Таким чином, фінансова система — це сукупність взаємопов'яза­них ланок, кожна з яких, з одного боку, є носієм властивих їй фінансових відносин, з іншого — перебуває в певному зв'язку з іншими ланками системи. Тому фінансова система має певну чітку структуру, завдяки якій, розглядаючи кожну з ланок, можна дістати комплексне уявлення про фінансову систему загалом.

Фінансова система визначається як сукупність, з одного боку, певних сфер фінансових відносин, з іншого — різних інститутів, що

забезпечують функціонування, взаємодію цих сфер і процес управ­ління ними.

В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб'єктів фінансових відносин — держави, підприємства і населення) — це сукупність трьох сфер фінансових відносин: держав­них фінансів, фінансів підприємств і домогосподарств. Модель фі­нансової системи подана на рис. 1.4.

Фінансова система країни

Державні фінанси

Фінанси підприємств

 

 

Фінанси домогосподарств

 

Рис. 1.4. Структура фінансової системи

Наведена модель визначає загальні взаємозв'язки основних сфер фінансових відносин. Але динамічні зміни в соціально-економічному житті ускладнюють фінансові процеси, що, у свою чергу, познача­ється на складі фінансової системи (з'являються нові фінансові інсти­тути) і змісті її окремих ланок. У фінансовій системі окремі підсисте­ми вирізняються за такими ознаками:

• наявністю власної фінансової бази, що утворюється на основі первинних доходів суб'єктів економічних відносин;

• функціональним призначенням кожної підсистеми, що забезпечує фінансування витрат для досягнення конкретних специфічних цілей

(для суб'єктів господарювання це виробництво та реалізація товарів і надання послуг з метою отримання прибутку та збіль­шення капіталу; для працівників — задоволення матеріальних і духовних потреб індивіда, сім'ї; для держави — задоволення суспільних потреб, соціальна підтримка і захист економічно неактивного населення та безробітних); • єдністю та взаємодією підсистем, що визначаються спільністю джерела первинних доходів (ВВП) і фінансової політики, спрямо­ваної на узгодження інтересів суб'єктів економічних відносин, а також взаємоузгодженістю їх фінансових планів і балансів. В Україні нині фінансова система реформується в напрямі поси­лення суспільного значення соціальних страхових фондів. Зокрема, основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнятими Верховною Радою України в січні 1998 p., передбачено запровадження п'яти видів такого страху­вання: пенсійного; медичного; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; на випадок безробіття; від нещасних випадків на виробництві.

Формування та використання коштів загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування здійснюються на принципах солі­дарності. Для цього створено систему цільових централізованих фондів як некомерційних самоврядних організацій, управління яки­ми здійснюється на паритетній основі державою, представниками за­страхованих осіб і роботодавців.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування вже має міцну власну фінансову базу, яку за обсягами можна порівняти з до­ходами бюджетної системи України. Наприклад, у 2000 р. бюджет Пенсійного фонду дорівнював майже 42 % державного бюджету, або 9 % ВВП. Наявні також інші ознаки, за якими виокремлюється сфера фінансів страхування: цільове фінансування витрат, пов'яза­них зі специфічним характером різних видів страхування; єдність і взаємодія з іншими підсистемами, що визначається формуванням страхових фондів у процесі перерозподілу доходів держави, підпри­ємств, населення. Тому сучасну фінансову систему України можна уявити як сукупність державних фінансів, фінансів підприємств (установ, організацій), фінансів домогосподарств і фінансів страху­вання, завдяки цим ланкам формується, розподіляється та пере­розподіляється основна частина коштів централізованих і децент­ралізованих грошових фондів країни (рис. 1.5).

Фінансова система

Державні фінанси

Фінанси підприємств,

установ, організацій

Фінанси

домо-

господарств

Фінанси страхування

 

Державний бюджет

Місцеві бюджети

комерційних

некомерщиних (неприбуткових)

цільових централізо­ваних фондів загально­обов'язкового державного страхування

 

Державні цільові позабюджетні фонди

страхових компаній

 

Державний кредит

товариств взаємного страхування

Рис. 1.5. Ланки сучасної фінансової системи України

Державні фінанси — основний елемент структури фінансової сис­теми. Його складовими є державний бюджет (основний фінансовий план держави за доходами та видатками), місцеві бюджети, держав­ні цільові позабюджетні фонди і державний кредит.

Кожна складова державних фінансів виконує певні функції і за­безпечує здійснення відповідної фінансово-економічної політики, сприяє розв'язанню певних соціальних проблем, підтримує розвиток культури та мистецтва. Один з основних напрямів дії державних фінансів полягає в узгодженні інтересів усіх членів суспільства і сек­торів економіки.

Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки держав­ному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витрат­ній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави.

Другою за значенням ланкою державних фінансів є система місцевих фінансів з відповідними їм бюджетами.

Держава як суб'єкт ринкової економіки не тільки формує і реалі­зує стратегічні плани соціально-економічного розвитку, а й сама є безпосереднім учасником господарської діяльності. Об'єктами дер­жавної власності у країнах з розвиненою ринковою економікою ста­ють переважно непривабливі для приватного бізнесу підприємства, які потребують великих капіталовкладень, або ті, що лише у відда­леній перспективі можуть стати окупними. Серед них транспортні та оборонні підприємства, підприємства зв'язку та ін. Частина таких підприємств належить державі, а частина є акціонерними товарис­твами, контрольний пакет акцій яких належить державі.

Різновидом державного підприємництва слід вважати й надання концесій (оренду на комерційній основі природних і виробничих ре­сурсів, що належать державі).

Державні позабюджетні цільові фонди — це форма перерозподілу й використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування окремих суспільних споживачів і комплексно витра­чаються на основі певної їх самостійності. У західних країнах кіль­кість таких фондів коливається від ЗО до 80.

За цільовим призначенням державні позабюджетні фонди поді­ляються на загальноекономічні та спеціального призначення. Поря­док їх формування та використання регламентується чинним законо­давством.

В Україні до державних позабюджетних цільових фондів належать Пенсійний фонд, фонди загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування, фонди захисту довкілля, приватизації, підтримки підприємницької діяльності та ін. Вони формуються за рахунок чітко визначених джерел і істотно підвищують маневреність фінансової си­стеми, забезпечуючи реалізацію стратегічних напрямів економічної та соціальної політики держави.

Фінанси підприємств, організацій, установ — це економічні відно­сини на рівні окремих суб'єктів господарювання (юридичних осіб), пов'язані з формуванням, розподілом та використанням коштів у процесі здійснення господарської діяльності. Фінанси підприємств відіграють важливу роль не тільки у фінансовій системі, а й у забез­печенні ефективного економічного та соціального розвитку країни: • за їх рахунок формується найбільша частина фінансових ресурсів,

які концентруються державою для централізованого фінансування

різноманітних суспільних потреб;

• вони створюють необхідний фінансовий базис для забезпечення неперервності виробничого процесу, спрямованого на задоволен­ня попиту на товари та послуги;

• система фінансів підприємств сприяє формуванню фінансового потенціалу їх розвитку відповідно до стратегії підприємств на різних стадіях їх життєвого циклу;

• за їх допомогою підприємства децентралізовано розв'язують соціальні завдання розвитку суспільства, оскільки частина сформованих підприємствами фінансових ресурсів спрямовується на споживання;

• вони уможливлюють ефективне використання грошових заощад­жень населення, тобто їх можна інвестувати в акції, облігації та інші дохідні фінансові інструменти;

• вони сприяють раціоналізації обігу коштів у країні, забезпечу­ючи ефективне їх використання у процесі функціонування еко­номіки.

Важливою складовою фінансів підприємства є реалізація відносин "держава — підприємство", які схематично зображено на рис. 1.6.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

		----------------------- >	Ринок товарів і послуг
	'			}
			Податки і збори
	1 \	1				г
	Держава		Підприємство
і	k			Державні послуги і дотації	і	k і	і
		Ринок факторів виробництва

Рис. 1.6. Економічні відносини "держава — підприємство"

За допомогою державних послуг (дотацій) реалізується політика сприяння економіці для підвищення її ефективності, а податки та збори є інструментом підтримки конкурентної боротьби.

Як бачимо з рис. 1.6, відносини "держава — підприємство" багатогранні. З одного боку, держава, здійснюючи певні організа-

ційно-політичні заходи, визначає межі підприємницької діяльності, регулює економічне життя країни (активізуючи або стримуючи діло­ву активність), стимулює розвиток конкуренції. З іншого боку, дер­жава сама є підприємцем. На неї припадає близько третини всіх ви­роблених товарів і наданих комунальних послуг. Отже, держава є водночас і провідником, і носієм своєї політики.

Складовими фінансів підприємств є відносини "підприємство — підприємство", "підприємство — комерційні посередники", "під­приємство — банк", "підприємство — структурні підрозділи", "під­приємство — працівники" та ін.

Фінансові процеси, що відбуваються на підприємстві, відобра­жаються у фінансовому плані, складеному у формі балансу доходів і витрат. Цей план, у свою чергу, відображає зміст фінансових проце­сів, що опосередковують усі напрями діяльності суб'єкта господарю­вання.

Фінанси населення (домогосподарств) — це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом та використанням грошових фондів, створених з особистих доходів населенням. Фінанси домо-господарства виражаються у формі його бюджету; якщо доходи перевищують видатки, з'являється можливість заощаджувати, а от­же, здійснювати інвестування, поповнювати страхові фонди і здійс­нювати підприємницьку діяльність. Основними доходами домогос­подарств є заробітна плата, рента, прибуток від підприємницької діяльності, орендна плата, проценти, дивіденди, пенсія, субсидія, стипендія, спадщина, виграші.

Розмір доходу суттєво впливає на життя людини та її родини. Зазначимо деякі аспекти такого впливу.

1. Матеріальний добробут. Здебільшого визначається трьома факторами: розміром доходу, рівнями цін і податків.

2. Можливості духовного розвитку. Збільшення доходів не обо­в'язково супроводжується збільшенням потреби в духовному роз­витку, але гроші дають можливість купувати книги, займатися музи­кою, колекціонувати, подорожувати, відвідувати театри, музеї тощо.

3. Вплив на характер, манери, психологію, світогляд. Існує теорія, згідно з якою гроші можуть змінити людину, але в гірший чи кра­щий бік — залежить безпосередньо від людини. Усі люди не можуть отримувати однакові доходи, ідея абсолютної рівності нереалістич­на. У суспільстві об'єктивно складається диференціація людей залеж­но від отримуваних ними доходів. Доходи є неминучою і позитив-

ною ознакою з точки зору економічного прогресу. Проте надто ве­ликий розрив між доходами людей спричинює появу в суспільстві ве­ликих проблем. Тому така диференціація має бути контрольованою.

Для виробництва, як відомо, потрібні певні економічні ресурси — фактори виробництва: праця, земля і природна сировина, капітал, підприємницькі здібності. Усі ресурси мають ціну, яка визначається багатьма чинниками. Продаючи ресурси, їх власники отримують певні грошові доходи.

Люди продають свою працю, отримуючи в обмін на цей ресурс заробітну плату, що перетворюється на дохід від реалізації людиною своїх фізичних та інтелектуальних здібностей створювати блага. За­робітна плата є основним доходом для більшості населення. її рівень визначають такі чинники: попит на працю; пропозиція праці; полі­тика держави щодо оплати праці; політика профспілок.

Продаж землі та природної сировини дає їх власникам грошовий дохід у вигляді ренти — ціни за користування землею та іншими природними ресурсами, кількість яких лімітована. Кількість землі та природної сировини неможливо збільшити, тому пропозиція цього ресурсу не може перевищувати природний ліміт його запасу. Через це пропозиція є доволі пасивною.

Розмір ренти залежить переважно від попиту й визначається та­кими чинниками: зміною цін на продукцію, що виросла на певній ді­лянці землі; рівнем продуктивності, якого можна досягти на тій чи іншій земельній ділянці.

Необхідним елементом виробництва є капітал, який визначаєть­ся як економічна категорія, що виражає суспільно-виробничі відно­сини способу виробництва, а також як грошові кошти, призначені для придбання засобів виробництва та робочої сили з метою одер­жання прибутку, розвитку й максимізації ринкової вартості підпри­ємства. Власники капіталу отримують дохід на капітал, форми яко­го можуть бути різні: проценти, дивіденди, орендна плата тощо.

Організацію економічної діяльності бере на себе підприємець. Звичайно, він не робитиме це безплатно. За свої підприємницькі здіб­ності він сподівається отримати грошову винагороду у формі при­бутку — чистого доходу, який визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (робіт, послуг) і витратами, пов'язаними з підприємницькою діяльністю.

В Україні, як і в інших державах, окремі люди отримують доходи, не пов'язані ні з пропозицією економічних ресурсів, ні з передаван-

ням їх у тимчасове користування. Це пенсіонери, інваліди, діти, пе­реважна більшість студентів, безробітні. Усі вони мають особливий соціальний статус, який дає їм право отримувати певні доходи у ви­гляді пенсій, допомог, виплат, стипендій тощо.

Основні джерела і форми доходів домогосподарств подано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Джерела і форми доходів домогосподарств

 

Джерело доходів	Форма доходів
Пропозиція економічних ресурсів	Заробітна плата Рента Прибуток
Пропозиція грошей	Процент
Наявність особливого соціального статусу	Пенсія Стипендія Допомога Виплати
Випадкові, епізодичні обставини	Виграш Спадщина Знахідка Інше

Визначальна роль у формуванні фінансів населення належить вза­ємодії домогосподарств і держави. Схематично фінансові відносини між ними зображено на рис. 1.7.

------------ Податки, збори на соціальні потреби ------------

Домогосподарство

Держава

Державні та соціальні послуги

Трансфертні платежі

Рис. 1. 7. Фінансові відносини між домогосподарством і державою

Трансферти — це особливий вид витрат з державного бюджету, пов'язаний з прямим перерозподілом доходів членів суспільства.

Держава збирає податки з підприємств і домогосподарств та передає частину їх доходів малозабезпеченим, дітям та інвалідам. Розмір трансфертів значною мірою визначається економічними можливос­тями держави і її соціально-економічною політикою.

З огляду на викладене основне завдання держави — підтримува­ти відносну соціальну рівність доходів населення. Адже в суспільстві, що функціонує на ринкових засадах, абсолютна рівність неможлива, тому держава в особі демократичних урядів має сприяти скорочен­ню розриву в доходах домогосподарств. Великі доходи завдяки втручанню держави мають перерозподілятися через трансфертні платежі. Держава повинна визначати стратегічні напрями соціальної політики й соціального захисту на основі принципу соціальної спра­ведливості. Але реалізація цього принципу не зводиться до пере­розподілу, а потребує профілактичних заходів щодо попередження негативних виявів ринкової економіки (безробіття, збільшення дифе­ренціації в доходах населення, інфляція тощо).

Соціальний захист населення здійснюється за допомогою надан­ня державою соціальних гарантій — зобов'язань перед членами сус­пільства щодо формування їхніх доходів, умов отримання певних товарів і послуг, створення робочих місць. До основних соціальних гарантій держави належать матеріальне забезпечення пенсіонерів, інвалідів та інших осіб, які з об'єктивних причин не в змозі забезпе­чити себе самостійно; створення умов для відтворення трудових ре­сурсів на певному соціально-економічному рівні (питання освітньої та професійної підготовки, рівень культури, здоров'я тощо); підтрим­ка і захист тимчасово незайнятого населення.

Як держава реалізує соціальні гарантії — на яких умовах, за до­помогою яких механізмів — залежить від багатьох обставин, серед яких можна виокремити такі:

• особливості соціально-економічної системи країни;

• стадії економічного циклу, що позначається на таких макроеконо-мічних показниках, як обсяг національного виробництва, рівень інфляції, безробіття;

• світогляд, партійна належність людей, які входять до складу уряду країни, місцевих органів влади;

• історичні традиції.

Основними способами реалізації гарантій є обов'язкове соціаль­не страхування і здійснення трансфертних платежів; державне фінан­сування соціальної сфери (освіти, медицини, культури тощо); визна-

чення реальних стандартів малозабезпеченості та мінімального рів­ня доходів; регулювання відносин зайнятості.

Можна зазначити, що в Україні почалося формування системи со­ціального захисту, що ґрунтується на фінансуванні за рахунок страхо­вих фондів. Наявність такої системи є відмітною ознакою високороз-винених країн із соціально орієнтованою ринковою економікою.

Фінанси страхування — це сукупність особливих замкнених пере-розподільних відносин, що виникають з приводу формування цільо­вих фондів страхування за рахунок грошових внесків. Ці фонди при­значені для відшкодування можливих втрат суб'єктів господарювання й населення. За таких умов економічна категорія страхування є скла­довою категорії фінансів. У країнах із соціально орієнтованою рин­ковою економікою такий підхід до страхування не випадковий. Страхові платежі становлять там значні суми.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, страхова спра­ва тільки починає розвиватися. Започатковано створення повноцінної системи фондів страхування. Зазначимо, що наявність у державі ефек­тивної системи страхування визначає рівень розвиненості ринкових відносин і соціально-економічної захищеності громадян.

Складові фінансової системи України тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Фінансовий стан кожного елемента цієї системи, з одного боку, залежить від фінансового стану інших елементів, з іншого — впливає на них.

Поряд з позитивними тенденціями розвитку фінансової системи України існують і дестабілізуючі фактори. Окремі ланки фінансової системи ще дуже слабкі.

Удосконалення фінансової системи України має ґрунтуватися на забезпеченні фінансової безпеки, зміцненні фінансової самодостатно­сті її інститутів, фінансовій інтеграції України у світове співтоварист­во через активізацію її участі в діяльності міжнародних фінансових організацій на рівних з іншими країнами правах. На нашу думку, вдо­сконалення фінансової системи України можливе через здійснення комплексу заходів:

• чіткий розподіл фінансових ресурсів між центральними та регіональними органами влади як на стадії їх реформування, так і у процесі їх використання;

• розширення функцій, прав і можливостей регіонів з підвищен­ням їх відповідальності за результати діяльності;

• перегляд витратної частини державного бюджету (відмова від фінансування більшої частини виробничого сектора, особливо за тими напрямами, де є зацікавленість приватного капіталу);

• перегляд політики надання субсидій у напрямі їх скорочення, за винятком пріоритетних галузей (капіталомістких, зокрема сіль­ського господарства);

• максимальне скорочення дотацій збитковим підприємствам;

• реструктуризація підприємств;

• формування необхідних централізованих резервів для їх ви­користання замість залучення емісійних кредитів;

• чітка організація діяльності державного казначейства з метою контролю за надходженням коштів і їх цільовим використанням.

1.3. Фінансова політика

Фінансова політика — це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досяг­нення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, під­порядкованих реалізації інтересів суспільства.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонуван­ня фінансової системи держави і на цій основі — ефективніше вико­нання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій.

Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основ­ні напрями формування, розподілу та використання фінансів, і систе­мою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики — грошово-кредитному, ціновому, оплати праці.