Розділ 1. Основи теорії фінансів 1 страница

ББК 65.261я73

© М. В. Грідчіна, В. Б. Захожай, Л. Л. Осіпчук та ін., 2002

© М. В. Грідчіна, В. Б. Захожай,

Л. Л. Осіпчук та ін., 2004, випр. і допов.

© Міжрегіональна Академія
ISBN 966-608-448-1 управління персоналом (МАУП), 2004

Вступ

Формування майбутніх фахівців з економіки та менеджменту пе­редбачає вивчення фундаментальних економічних дисциплін, засво­єння базових економічних понять і категорій, їх взаємозв'язків і вза­ємозалежності, впливу на суспільство, окремі підприємства та громадян. Мета пропонованого підручника — висвітлити сутність основних фінансових категорій і відносин, що виникають між суб'єк­тами ринкової економіки, а також механізми й організаційні струк­тури, які забезпечують функціонування фінансової системи країни. Автори намагалися комплексно підійти до вивчення фінансової систе­ми України, розглянувши її особливості як сукупності економічних відносин щодо формування, розподілу, перерозподілу і використан­ня валового внутрішнього продукту (ВВП), так і мережі спеціальних інституцій, що становлять організаційну структуру фінансової систе­ми і забезпечують функціонування фінансів.

Послідовність викладу матеріалу підпорядкована логіці вивчення фінансових відносин. У розд. 1 наведено поняття фінансів і фінансо­вої системи, визначено окремі сфери фінансових відносин і їх взаємо­зв'язок, розкрито сутність і зміст фінансової політики держави, основ­ні концепції формування державного бюджету країни. У розд. 2-5 викладено основи функціонування складових фінансової системи країни. Розділ 6 присвячений фінансовому ринку як найважливішо­му механізму, що забезпечує взаємодію складових фінансової систе­ми. У розд. 7 розглянуто ступінь і види фінансового контролю як механізму, що сприяє підвищенню ефективності функціонування фі­нансової системи. У розд. 8 розкрито роль фінансів у розвитку між­народних зв'язків.

Зміст цього підручника відповідає програмі дисципліни "Теорія фінансів", вивчення якої передує вивченню спеціальних фінансово-економічних дисциплін "Фінанси підприємств", "Фінансовий менедж­мент", "Податкова система", "Ринок фінансових послуг" та ін.

Підручник підготовлений колективом авторів: М. Грідчіна — вступ, підрозд. 3.1, 7.1, 7.3, 7.4; В. Захожай — підрозд. 2.1; Л. Осіпчук — розд. 1; Ю. Субботовіч — підрозд. 2.4, 2.5, 3.4; К. Тем-чишина — підрозд. 3.2, 3.3; О. Фесенко — підрозд. 2.2, 2.3; Г. Філі-на — розд. 4, 5, 8; В. Ходаківська — розд. 6; Н. Яковлева — під­розд. 7.2.

З

Розділ 1. Основи теорії фінансів

1.1. Фінанси і їх місце в системі суспільних відносин

Фінанси — одна з небагатьох економічних категорій, яку дослі­джують майже всі напрями економічної науки (якщо визначати ці напрями з огляду на фінансові проблеми). Визначення фінансів як багатопланової категорії є стратегічним у їх вивченні. Найчасті­ше фінанси розглядаються через призму історичних, економічних і юридичних підходів.

Історичний аспект — основа будь-якої наукової категорії. Істо­ричні корені й джерела допомагають розкрити її зміст.

Якщо історія не є актуальною без сучасності, то сучасність без іс­торії просто незрозуміла. Проаналізувавши літературні джерела з іс­торії фінансової науки, переконуємось, що теоретичні й прикладні розв'язання сучасних фінансових проблем базуються на висновках науки минулого. Так, ще в 1910 р. на значенні історії "чистої" фінан­сової науки наголошував російський вчений М. Фрідман [96]. Він висвітлив фінансові ідеї, що найістотніше вплинули на розвиток на­уки і про які тривалий час дискутували представники різних науко­вих напрямів, політичних партій і економічних груп. На думку М. Фрідмана, таке подання найважливіших фінансових концепцій має сприяти відображенню об'єктивного погляду на фінансову дійс­ність і критичному ставленню до вчень. Професор Колумбійського університету Е. Селігман вважав, що основне завдання економіки — пояснити те, що є; якщо суспільство — це результат еволюції, то мо­жна пояснити те, що є, лише знаючи, що було [86].

Згідно з історичним підходом поняття "фінанси" є категорією іс­торичною, що виникла разом з появою держави і нерозривно пов'я­зана з її існуванням та функціонуванням, визначає характер і мету певної історичної епохи. Історичну основу фінансів визнають усі на­укові діячі у сфері фінансів.

Поняття "фінанси" походить від латинського — finantia, що бук­вально означає платіж, збір. Фінанси виникли і тривалий час розви-

вались як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти, різних форм державних утво­рень і захисту певної території. З цією метою держава запроваджува­ла різні форми податків, зборів і платежів. Використання зібраних у такий спосіб грошей виключало контроль з боку пересічних грома­дян. Внаслідок цього протягом майже шести століть поняття "фінан­си" сприймалось як форма гноблення населення і несправедливого зменшення його доходів.

Фінанси є продуктом існування держави і товарно-грошових від­носин. Зміст цього поняття пов'язаний з певною історичною епохою. Він відтворює еволюцію товарно-грошових відносин, розширення функцій держави, а також методи і способи реалізації цих функцій. І хоча термін "фінанси" почали застосовувати ще наприкінці XIII ст., найбільшого поширення він дістав у XIX ст., коли функції держави значно розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини почали домінувати в економічних системах. У свою чергу, розвиток товарно-грошових відносин був зумовлений суспільним поділом праці, наявністю різних форм власності та започаткованих на їх ос­нові організаційно-правових форм господарювання, економічною відокремленістю їх суб'єктів і зовнішньоекономічними зв'язками. Ін­шими словами, фінанси стали універсальним і дійовим елементом економічного життя.

З огляду на викладене можна стверджувати, що фінансова наука, як і всі інші, виникла з практики. Більшість науковців вважають, що вона виникла у XV-XVI ст. Вперше про господарські об'єкти згаду­ється у працях античних філософів Ксенофонта й Арістотеля.

У середні віки панування натурального господарства і зумовле­ний цим слабкий розвиток фінансів не сприяли розвитку фінансової науки. Для цього періоду характерне формування загальних поло­жень про фінансову моральність в окремих теологічних, філософсь­ких, політичних і юридичних працях схоластиків.

Фінансова наука виникла водночас із політичною економією в XV ст. у північній Італії, що переживала економічне і культурне під­несення. На межі середньовіччя і нової історії торговий капіталізм не тільки створив матеріальні умови для виникнення нової галузі сус­пільного знання, а й зумовив необхідність свідомого ставлення до фінансового господарства [80].

Сучасні підходи до виявлення суті фінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси, викладені в на-

уковш літературі, внесли певну плутанину у визначення цієї еконо­мічної категорії. У поняття "фінанси" вкладають різний зміст — це й "фінансові ресурси", і "капітал", і "грошові потоки ", і "фінансо­вий ринок", і "фінансові фонди" тощо. У повсякденному житті по­няття "фінанси" часто вживають у значенні "гроші". Але фінанси — це не гроші, хоча вони й мають грошову форму. їх неможливо відчу­ти, торкнутися, оплатити ними покупку. Рух коштів, що пов'язаний з обслуговуванням роздрібного товарообороту, оплатою комуналь­них, транспортних та інших послуг, отриманням спадщини чи дару­нків, не вважається фінансами.

Здійснимо певні розмежування і чіткіше визначимо суть категорії "фінанси". Економічний зміст фінансів можна виявити, проаналізу­вавши класичну модель економічного кругообігу (рис. 1.1).

Наведена модель демонструє зв'язок між двома потоками — то­варним і грошовим. Рух цих потоків в економічному кругообігу на-

Ринок товарів і послуг Грошові потоки

Валовий

внутрішній ■

продукт

 

 

		:-
и-		Я
и.
п	ч	Т.
S
X	К
ре
Т

Валовий ->• внутрішній -продукт

. Споживчі. (сумарні) витрати

 

Підприємства (фірми) і

Домогосподарства А

* Р-

Є

Грошові

Ринок ресурсів ^_ (факторів) виробництва*

Рис. 1.1. Модель економічного кругообігу ресурсів, продуктів і доходів у ринковій економіці

* Фактор — це ресурс, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва.

бирає різних форм: виторгу від реалізації, споживчих (сумарних) ви­трат, пофакторних доходів* та ін. Кожна форма характеризує відпо­відну фазу розподілу вартості створеного валового продукту.

Фінансові відносини в системі економічного кругообігу виника­ють на стадії виробництва (зв'язок "домогосподарства — підприєм­ства"). Саме на цій стадії відбувається первинний розподіл створеної вартості й формуються первинні доходи (заробітна плата, процент, рента, прибуток). Сума цих доходів на рівні суспільства утворює національний дохід країни. Потоки формування національного до­ходу є найбільш значущими в економічному кругообігу. Рух цих потоків пов'язаний з економічними відносинами, що виникають у суспільстві з приводу розподілу прибутку, формування фондів внутрішньогосподарського призначення, взаєморозрахунків з дер­жавою тощо.

Наступна стадія виникнення фінансових відносин пов'язана з пе­рерозподілом первинних доходів і формуванням фондів суспільного значення — державного бюджету, позабюджетних і банківських фондів та ін. Особливість цієї стадії полягає в тому, що фінансові відносини опосередковують перерозподіл раніше створених доходів і взаємодіють з такими економічними категоріями, як податки і кредит.

Таким чином, фінансові відносини визначаються як суспільні відносини між державою, юридичними особами та фізичними особа­ми, що виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання певних грошових фондів.

З огляду на багатоплановість вияву фінансових відносин існують різні підходи до визначення економічної суті поняття "фінанси".

По-перше, фінанси — це система економічних (грошових) відно­син, за допомогою яких створюються, розподіляються та перероз­поділяються фонди грошових коштів.

По-друге, фінанси — це сукупність об'єктивно зумовлених еконо­мічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб'єктів господарю­вання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулю­вання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства.

* Пофакторні доходи — це доходи, отримані від використання факторів виробництва (землі, капіталу, праці, підприємницьких здібностей, інформації).

По-третє, фінанси — це система економічних відносин між дер­жавою, юридичними та фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих та децент­ралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Об'єктивною умовою реалізації фінансів є наявність фінансових ресурсів, рух яких забезпечується певною грошовою масою. Тому з'ясуємо, що означає поняття "фінансові ресурси".

Фінансовими ресурсами, з одного боку, вважається сукупність ресурсів усіх секторів економіки (державного та приватного, колек­тивних підприємств, громадських організацій), з іншого — сукуп­ність грошових фондів, що утворюються у процесі створення, роз­поділу, перерозподілу та використання валового внутрішнього продукту і національного доходу за певний період.

Основним джерелом фінансових ресурсів є ВВП. Найбільша час­тина фінансових ресурсів утворюється за рахунок прибутку, заробіт­ної плати, амортизації, непрямих податків, відрахувань юридичних осіб на соціальне страхування.

Як бачимо, фінансові ресурси формуються здебільшого з частини ВВП, що є новоствореною вартістю (національним доходом). Частко­во до їх формування залучається також раніше створена вартість — через відшкодування придбання, виготовлення (або поліпшення) ос­новних фондів (амортизацію) у вигляді таких обов'язкових плате­жів, як збір за геологорозвідувальні дослідження, платежі за викори­стання природних ресурсів, рентні платежі.

Існує також таке визначення поняття "фінансові ресурси": це су­купність цінних паперів і платіжних засобів. Воно пов'язане з вели­кими масштабами розвитку фінансового ринку, через посередницт­во якого у країнах з розвиненою ринковою економікою справді мобілізується значна частина фінансових ресурсів за допомогою продажу-купівлі різних видів фінансових інструментів. Тому іноді фінансовий ринок називають ринком фінансових ресурсів. У ринко­вих умовах через фінансовий ринок перерозподіляється переважна більшість фінансових ресурсів, і фінансова система не може функці­онувати без нього (тому фінансовому ринку присвячено окремий розділ підручника). Проте не можна звужувати поняття фінансових ресурсів до сукупності фінансових інструментів (різних видів цінних паперів), що обертаються на фінансовому ринку. Адже значна части­на фінансових ресурсів залучається й використовується без посеред-

ництва фінансового ринку, наприклад, фінансові ресурси державного бюджету формуються здебільшого через збирання податків з підпри­ємств і населення й тільки періодично певна частка цих ресурсів мо­білізується через фінансовий ринок (розміщення державних позик).

Фінанси мають грошову форму вираження, оскільки без руху грошей неможливі фінансові відносини. Гроші є матеріальним носі­єм фінансових відносин, а їх кількість в обігу (грошова маса) впли­ває на ефективність функціонування фінансової системи.

Надмірність грошової маси призводить до інфляції; високий рі­вень інфляції руйнує фінансову систему, бо примушує населення і підприємства якнайшвидше міняти їх на товарно-матеріальні чи ва­лютні цінності, об'єкти нерухомості, здійснювати бартерні операції. У результаті грошові потоки, що наповнюють централізовані та де­централізовані фонди коштів, зменшуються, а з часом зовсім зника­ють, сфера дії фінансів звужується. Якщо центральний банк країни, здійснюючи надто жорстку монетарну політику і намагаючись подо­лати інфляцію, набагато зменшить кількість грошей в обігу, це нега­тивно вплине на функціонування фінансової системи — зменшаться обсяги реалізації товарів і послуг, а отже, зменшиться ВВП — основ­не джерело фінансових ресурсів. Таким чином, фінансова система може бути стабільною тільки тоді, коли центральний банк правиль­но визначатиме, яка маса грошей має перебувати в обігу, і ефектив­но регулюватиме її засобами грошово-кредитної політики.

Грошова маса (М), тобто загальна кількість грошей в обігу, пла­нується за агрегатним методом. Грошові агрегати — це встановлені центральним банком країни специфічні групування грошових форм за принципом ліквідності. Ліквідність грошей — це швидкість, з якою їх можна обміняти на товари (послуги), тобто використати на поточне споживання.

У різних країнах застосовують різні грошові агрегати.

Так, Національний банк України (НБУ) для планування грошо­вого обігу встановлює такі агрегати:

М₀ = гроші поза банком, тобто готівкові;

М₁ - М₀ + кошти на поточних банківських рахунках у національ­ній валюті;

М₂ = М₁ + строкові депозити в національній валюті;

М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Таким чином, кожний наступний агрегат утворюється додаван­ням до попереднього наступної грошової форми (маси грошей, що мають меншу ліквідність).

Агрегат М₃ дорівнює М, тобто загальній масі грошей в обігу. За­вдяки взаємопов'язаності грошових агрегатів НБУ, вживаючи від­повідних заходів з регулювання будь-якого з них, впливає на загаль­ний обсяг грошової маси.

Федеральна резервна служба, що виконує у США функції цент­рального банку й відповідає за монетарну політику, застосовує такі грошові агрегати [69, с 66]:

Mj = готівка + дорожні чеки + депозити до вимог + інші чекові депозити;

М₂ = М₁ + строкові вклади малого номіналу + ощадні вклади + де­позитні рахунки грошового ринку + взаємні фонди грошового ринку (неінституційні) + одноденні угоди про взаємний викуп + одноденні позики в євродоларах;

М₃ = М₂ + строкові вклади великого номіналу + титули власнос­ті взаємних фондів грошового ринку (інституційні) + довгострокові угоди про взаємний викуп + строкові євродолари;

L - М₃ + короткострокові державні цінні папери + комерційні векселі + ощадні облігації + банківські акцепти.

Для регулювання грошової маси (тобто збільшення чи зменшен­ня кількості грошей в обігу) центральні банки застосовують такі ін­струменти грошово-кредитної політики:

• встановлення облікової ставки, за допомогою якої централь­ний банк впливає на "ціну" грошей у країні. Для отримання кредит­них ресурсів комерційні банки можуть пред'являти центральному банку векселі надійних боржників для переобліку чи надавати заста­ву у вигляді цінних паперів. У результаті переобліку векселів і під за­ставу цінних паперів центральний банк може надавати комерційним банкам кредити, плата за які дорівнює обліковій процентній ставці. Якщо вона підвищується, тобто гроші дорожчають, комерційним банкам доводиться більше сплачувати за отримання додаткових кредитних ресурсів. У разі зменшення облікової ставки залучення в обіг додаткових коштів від центрального банку коштує менше, тоб­то підвищуються можливості комерційних банків збільшувати гро­шову масу;

• купівля і продаж центральним банком цінних паперів і валют­них цінностей (іноземної валюти, цінних паперів, виражених в іно­земній валюті, банківських металів) у комерційних банків. Купуючи цінні папери і валютні цінності, центральний банк "створює" гроші, тобто кількість грошей в обігу збільшується. Коли ж центральний

банк продає їх, він тим самим "знищує" гроші, і їх кількість в обігу зменшується;

• встановлення мінімальної ставки обов'язкового резервування, тобто певного процента коштів, залучених комерційними банками від клієнтів. Вони зобов'язані закріпити (зарезервувати) цю частку коштів на кореспондентському рахунку в центральному банку, тобто не використовувати її в активних операціях. Збільшуючи процентну ставку обов'язкового резерву, центральний банк "зв'язує" більшу масу грошей, а зменшуючи її, навпаки, вивільняє гроші, у результаті чого їх кількість в обігу зростає.

Розглядаючи категорію "фінанси", важливо усвідомлювати не тільки їх матеріальну основу та грошову форму виразу, а й необхід­ність обов'язкової наявності достатньої кількості способів, методів та інструментів, спрямованих на свідоме використання фінансових ресурсів і грошових потоків. Однією з форм управління з боку дер­жави економічним і соціальним розвитком суспільства є правове регулювання фінансових відносин, що виникають у процесі створен­ня та використання фондів фінансових ресурсів. Усі дії держави у сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах, що визнача­ють коло юридичних й фізичних осіб, між якими виникають фінан­сові відносини і на які поширюється дія правових норм, а також пра­ва й обов'язки зазначених осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів.

Останнім часом в економічному та політичному житті України відбулися значні зміни, зумовлені здобуттям незалежності та пере­ходом до ринкових відносин. У цьому зв'язку розширилося коло суб'єктів фінансових відносин, ускладнилася їх взаємодія, урізно­манітнилися фінансові ресурси, способи їх руху, розподілу та пере­розподілу.

Сучасній практиці господарювання притаманна певна особли­вість руху товарних і грошових потоків. Вона полягає в тому, що в модель економічного кругообігу включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями та фінансовими ринками.

Заощадження — це частина доходів домогосподарств, не спрямо­ваних на оплату товарів і послуг, сплату податків, погашення борго­вих зобов'язань.

Інвестиції — це сукупність майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку, доходу або досягнення соціального ефекту. Розрізняють фінансові та реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різні фінансові інст­рументи: цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у виробничі фонди (ос­новні та оборотні): матеріальні (будівлі, обладнання, споруди та ін.) і нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічну, науково-практичну, інструктивну, технологічну та іншу документацію).

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин щодо фінансових інвестицій, які регулюють потоки коштів від їх власників до позичальників.

У сучасній ринковій економіці власниками вільних коштів є пере­важно домогосподарства. їх витрати менші, ніж доходи, на величи­ну заощаджень. Найпоширенішими формами заощадження коштів у ринковій економіці є вклади в банки і купівля цінних паперів.

Позичальниками коштів на фінансовому ринку є підприємства й держава. їх витрати, як правило, перевищують доходи; вони дорів­нюють сумі доходів та інвестицій.

Залучення до економічного кругообігу заощаджень та інвестицій ускладнює механізм регулювання грошових потоків, включаючи до моделі кругообігу фінансові ринки. Без них може уповільнитись або зовсім припинитися переливання коштів від власників до позичаль­ників. У ринковій економіці розрізняють два способи переливання коштів: пряме та непряме фінансування. Пряме фінансування — це сукупність фінансових ринкових каналів, якими кошти перемі­щуються безпосередньо від власників до позичальників. Ця форма фінансування включає внески у статутний капітал підприємств і фі­нансування через отримання позик.

Фінансування шляхом внесків у статутний фонд означає, що під­приємство отримує інвестиційні кошти в обмін на право володіння частиною його власності.

Фінансування через отримання позик здійснюється за допомогою укладення угод, за якими підприємство отримує кошти в обмін на зобов'язання повернути їх у майбутньому з процентами, але без на­дання кредитору прав на будь-яку частину його власності. Таке фі­нансування здійснюється шляхом отримання банківських кредитів та продажу облігацій.

Другий спосіб фінансування — непряме (опосередковане) фінансу­вання — це сукупність фінансових каналів, якими кошти перемі­щуються через фінансових посередників. До них належать банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, довірчі това-

риства, фондові біржі та інші інститути. Функції фінансових посе­редників полягають в акумуляції коштів для подальшого їх розмі­щення на комерційній основі (див. підрозд. 6.5).

Таким чином, класична модель економічного кругообігу усклад­нюється (рис. 1.2).

Витрати

на національний

продукт

Ринок товарів

і послуг

А

Споживчі витрати

■ Витрати на інвестиції

Підприємства -*-

-Фінансові ринки<-

Домогосподарства

 

Інвестиції

Заощадження

S

І

£

І

С

" __________________ ^. Ринок факторів __________________ Д

виробництва

Рис. 1.2. Вплив фінансових ринків на економічний кругообіг ресурсів, товарів і грошей

У наведеній моделі відсутні такі суб'єкти економічної діяльності, як держава і сектор міждержавних економічних зв'язків. Вони є не­віддільною складовою сучасного економічного кругообігу доходів, витрат і ресурсів. Державний сектор взаємодіє з іншими економічни­ми суб'єктами через інструменти державного впливу (податки, дер­жавні витрати, державні позики).

Розглянемо модель економічного кругообігу, що включає дер­жавний сектор (рис. 1.3).

Наведена модель може ускладнитись, якщо до неї приєднати сек­тор міжнародних господарських зв'язків. У цьому разі отримаємо не замкнену, а відкриту модель економічного кругообігу, опосередко­вану міжнародними фінансовими відносинами. У такій моделі кругообігу розглядається економіка країни, пов'язана з іншими дер­жавами механізмами експорту, імпорту та валютними фінансовими операціями.

Витрати на національний продукт

Ринок товарів і послуг "*

Tt

■Витрати на інвестиції-

Державні закупівлі

Споживчі витрати

 

Домогосподарства

Національний _ дохід

Підприємства

- Інвестиції-

Витрати на економічні — ресурси

Податки -

Держава (уряд) < —

t ' Державні позики

Фінансові

(у разі дефіциту бюджету) і

ринки

- Заощадження ■

_^. Ринок факторів. виробництва

Рис. 1.3. Спрощена модель економічного кругообігу з урахуванням державного сектора

Таким чином, поняття фінансів (фінансових відносин) тісно по­в'язане з розвитком економічної системи загалом. Воно не є статич­ним. Сфера дії фінансових відносин постійно розширюється, наби­рає нових форм, визначаючи нові підходи до розуміння суті цього поняття. Про це свідчать також наявні відмінності у визначенні по­няття "фінанси" західними й вітчизняними економістами.

Нині в Україні з'явилося багато зарубіжних перекладених видань з фінансів і фінансового управління. Найвідоміша в Україні англо-американська фінансова школа, представниками якої є Дж. ван Хорн, Р. Холт, Дж. Стігліц, Дж. Сігел, Дж. Херріс та ін. Дослідження цих вчених-фінансистів базуються на вивченні фінансів корпорацій, фу­нкціонування фінансового ринку, на аналізі корпоративних цінних паперів. Ці напрями фінансової науки необхідно розвивати і у нас, адже реформування форм власності в Україні пов'язане з акціону-ванням і утворенням корпорацій. Але вітчизняний ринок корпора­тивних цінних паперів перебуває лише на стадії становлення, і цінні папери використовуються переважно як фінансові інструменти зміни контролю над підприємством. До того ж хоча корпоративні фінан­си є дуже важливою складовою фінансової науки, їх дослідженнями

не можна обмежитись, оскільки вони не охоплюють інших видів фінансових відносин у державі.

В умовах ринкової економіки фінансисти замість поняття "фінан­сові ресурси" частіше вживають поняття "капітал" як реальніше для них, бо саме капітал є тим об'єктом, на який можна впливати, реалі-зуючи основну мету діяльності будь-якої фірми — отримати дохід для максимізації її ринкової вартості. Для західних фінансистів капі­тал — об'єктивний фактор виробництва, частина фінансових ресур­сів (перетворена їх форма). За такого трактування принципова від­мінність між фінансовими ресурсами й капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який період фінансових ресурсів не менше, ніж капіталу. Якщо ці показники однакові, це означає, що фірма не має жодних фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси задія-ні. У практиці ринкової економіки фінансові ресурси й капітал не розрізняють. Цьому сприяє те, що фінансова звітність в усьому світі побудована так, що в ній відображають не фінансові ресурси, а їх перетворені форми — зобов'язання та капітал.