Починаючи з VII ст. до н. е. водночас із скіфською експансією в Північному Причорномор'ї відбувається і грецька колонізація. Її причини були: перенаселення міст-полісів, нестача придатної для обробітку землі, продуктів харчування, соціальна й політична боротьба, посилення торгового обміну. На відміну від скіфів, елліни-колоністи приходили невеликими загонами, відтворюючи на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання. Такою господарчою і водночас політичною системою був поліс – своєрідна форма соціально-економічної та політичної організації суспільства у вигляді міста-держави.
Греки заснували міста Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Тіру, перетворивши їх на центри торгівлі та ремесел. З V ст. до н. е. з об’єднаних грецьких міст на Таманському і Керченському півостровах створено Боспорське царство з центром у Пантікапеї.
Грецька колонія складалась із центру - поліса – та сільськогосподарських округів – хорів, а також розташованих навколо міст, селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. У центрі міста знаходилась головна площа – агора. Навколо неї розташовувалися адміністративні споруди, гімназії, крамниці. Поряд з містом знаходився цвинтар – некрополь. Міста оточувалися міцними оборонними стінами з баштами, були розбиті на квартали і мали досить впорядкований вигляд, зокрема, тут існували спеціальні гідросистеми, якими вода подавалася керамічними водогонами, широкі вулиці завжди були чистими.
Кожне місто-держава становила окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча – колегія і магістратам, обраним відкритим голосуванням. За винятком рабів, іноземців та жінок, всі жителі мали широкі політичні права. Молодь, перед тим, як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам. Одним з найважливіших обов’язків громадянина поліса була оборона його від ворогів.
У VI-III ст. до н. е. грецькі міста-держави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. Греки-колоністи займалися землеробством, скотарством, виноградарством,добуванням солі.Були розвинуті різноманітні ремесла: металургія і ковальство, гутництво, ткацтво, гончарство, ювелірне виробництво тощо. Досить розвинутим було суднобудування. Чи не перше місце в житті колоній посідала торгівля з метрополією та місцевими племенами – скіфами, сарматами, праслов'янами фракійцями, з якими колоністи мали тісні зв’язки. Основним предметом грецького експорту з теренів України була пшениця. Возили також рибу, сіль, шкіри, хутра, мед, віск, будівельний ліс, а також рабів. У Причорномор’я з метрополії ввозили вино, керамічні вироби, прикраси, скульптури тощо.
Починаючи з III ст.. до н. е. грецькі колонії поступово занепадають. Грецію і сусідні країни охоплює загальна криза, викликана розкладом рабовласницького господарства, війнами, неврожайними роками. Агресія скіфів у Західному Криму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї призводять до занепаду сільської округи античних міст – їхню основну економічну базу, спричиняють значні воєнні сутички. Підноситься Македонська держава, що прагне прибрати до своїх рук Північне Причорномор’я. усі ці події негативно позначилися на економіці грецьких колоній. Постійні напади варварів розладнали фінансовий стан міст-полісів – їх золоті та срібні гроші замінили мідними. З I ст.. до н. е., після того як причорноморські колонії стали васалами Римської імперії, їхнє господарство дещо стабілізувалося. Пожвавилося будівництво, відновлювалися інші галузі. Однак загальна криза рабовласницького господарства у II-III ст. до н. е. остаточно підірвала сили Римської імперії. Криза позначилася і на долі античних держав Північного Причорномор’я, економічний занепад яких розпочався в першій пол. III ст. н. е. Скоротилися
Торгові зв’язки, зменшилася товарність сільського господарства і ремесла, і, відповідно, скоротилися прибутки міст. Відбувалася поступова натуралізація всього господарства. У той же час на південних землях України з'являються нові войовничі племена готів з Прибалтики та гунів з Центральної Азії. У III-IV ст.. н. е. майже всі античні держави Північного Причорномор’я припинили своє існування. У 270 р. вони зазнають поразки від готів, а через століття їх остаточно знищила навала гунів.
Закінчився античний період в історії України. Протягом тисячоліття тут співіснували прийшле давньогрецьке і місцеве населення. Підтримуючи міцні економічні й культурні зв’язки з місцевими племенами, центри давньогрецької цивілізації на чорноморському узбережжі справили значний вплив на соціально-економічний, політичний, культурний розвиток місцевого населення. Греки принесли на причорноморські землі найрозвинутішу на той час культуру. Під її впливом тут поширюється грамотність, розвивається освіта.
Отже, на українських землях протягом тривалого часу формувалися державотворчі традиції, носіями яких були кіммерійці, скіфи, греки, сармати та деякі інші народи. Перебуваючи в тісному контакті з праслов'янами лісостепової смуги, де відбувався слов'янський, зокрема український, етногенез, вони певним чином впливали на економічний, політичний та культурний розвиток наших пращурів. Тому закономірно, що нинішня Україна як держава успадкувала історію й тих народів, які свого часу проживали на її теренах і створювали тут свої державні об'єднання
