Зміна стильових ознак вітчизняних рукописів XV-XVIII СТ.

Вище ми зазначали, що у східносло­в'янській рукописній книзі з найдавніших часів основним засобом оформлення були заставки, прикрашені орнаментом. їх виразний декор, як правило, підтримувався оздобленими ініціалами.

Великих сторінкових мініатюр у рукописах було небагато. Здебільшого на цілу сторінку зображали авторів євангельських текстів, а у Псалтирях — царя Давида. Таких рукописів як, наприклад, Київський Псалтир 1397 p., з численними маргінальними ілюстраціями, до нашого часу майже не збереглося.

У XV ст. східнослов'янські писці замінили пергамент на папір, а це зумовило зміну загального вигляду рукописної книги. Замість криючих щільних фарб, якими знаменщики виконували мініатюри на пергаменті, почали використовувати водяні фарби типу акварелі, які забезпечували прозорість кольорів.

Нова техніка живопису вимагала від май­стрів книги нових умінь. Раніше, наприклад, на пергаментному аркуші помилки в рисунку художники виправляли перекриванням однієї фарби іншою, оскільки фарби були криючими. Працюючи ж водяними фарбами на папері, необхідно було відразу чітко наносити пензлем фарби і в подальшому не перекривати їх, щоб уберегти яскраві кольори від забруднення.

Українських рукописів XV ст. збереглося значно більше, ніж рукописів минулих століть, але на мініатюри вони не багаті. їх оздоблення в основному зводиться до орнаментально-декоративних прикрас.

Наприкінці XV—на початку XVI ст. худож­ня стилістика вітчизняної рукописної книги поступово почала набувати рис ренесансного стилю. Традиційна умовно-площинна манера малювання ілюстрацій стала поступатися об'ємному світлотіньовому моделюванню фор­ми — художники почали виявляти інтерес до матеріальності предметів та індивідуальних рис людини.

До творів із новими стильовими ознаками варто віднести, наприклад, чудові мініатюри, виконані на пергаментних аркушах волинсь­ким художником Андрійчином до Євангелія середини XVI ст., виготовленого на папері. Мініатюри були вклеєні у рукопис. Я. Запаско, оцінюючи творчий доробок волинського митця, зазначає: «Перед нами яскравий зразок рішучої заміни східновізантійського, умовно-схематич­ного малюнка (так званого «внутрішнього») малюнком західним, природним, побудованим на візуальних враженнях (так званим «зовніш­нім»). До пластичного моделювання форми активно залучено світлотіньові прийоми маляр­ства, у тому числі й колір: одні й ті ж фарби залежно від інтенсивності світлового потоку, на них спрямованого, то вияскравлюються у відкритих місцях, то тьмяніють — у затінених, додатково створюючи ілюзію об'єму зображу­ваного. Кольорова гама багата і дзвінка: густі, насичені барви відкритих бордового, синього, блакитного, зеленого тонів доповнено розведе­ними білилами, півтонами: вохристо-жовтими і бузковими, щедро застосовано золото».

У вітчизняній книзі, починаючи з середини XVI ст., також набувають поширення декора­тивні прикраси, виконані з елементів розвине­ного рослинного орнаменту ренесансного характеру, яким пишно заповнювали книж­кові поля, оздоблювали заставки та обрам­лення сторінкових мініатюр. У декорі почали з'являтися букети квітів у вазах і квіткові гірлянди.

Таким типом орнаментики, наприклад, прикрашена одна з найвидатніших пам'яток українського книжкового мистецтва середини XVI ст. — Пересопницьке Євангеліє, переписа­не у 1556—1561 pp. видатним каліграфом Михайлом Васильовичем, сином протопопа Саноцького, у Дворецькому і Пересогшицькому монастирях на Волині. Ця книга є перекладом зі староболгарської мови місцевою україн­ською. У післямові каліграф пояснює, що рукопис перекладений «для лєпшого виразум-лення люду християнського посполитого». Євангеліє відзначається чудовим оздобленням. Численні заставки й ініціали виконані в основному з орнаментальних мотивів рослин­ного та плетінчастого характеру, з викорис­танням в ініціалах елементів тератології. Плетінчастим орнаментом оздоблені заставки рукопису та значна кількість ініціалів, а рос­линним обрамлені мініатюри із зображенням євангелістів, а також тексти на початкових і кінцевих сторінках. Прикраси до Євангелія виконані щільними фарбами червоного, синього, голубого, коричневого та зеленого кольорів, що притаманні західноукраїнським майстрам-оздоблювачам книги. Пишну рослинну орнаментику малювали на золотому тлі. У побудові численних прикрас до Євангелія відчувається глибока обізнаність українського художника у мистецтві оформлення західно­європейської ренесансної книги, зокрема рене­сансної орнаментики рослинного характеру.

У другій половині XVI ст. з появою в Україні вітчизняної друкованої книги рукопис­на книга почала поступово втрачати свої позиції. Під впливом чорно-білої друкованої

Слов'янська рукописна книга 155

гравюри через століття замість чудових кольорових оздоб і мініатюр у рукописах з'являються ілюстрації, виконані технікою перового рисунка (контуром) або розмиванням туші. Чорно-білими штриховими ілюстраціями оформлювали насамперед збірники церковних співів — Ірмологіони. В цих ілюстраціях були закладені реалістичні мотиви зображення домашнього інтер'єру, предметів ужиткового мистецтва, сільського та міського краєвидів. У XVIII ст. рукописну книгу писали й оформлювали не кваліфіковані каліграфи та художники, а переважно народні митці, які не мали фахової підготовки.

Пересопницьке

Євангеліє.

Євангеліст Лука.

Зразок

оздоблення

рукопису.

1556-1561 pp.

 

Стулки

Консульського

диптиха.

Слонова кістка.

Рим. TV cm.

З появою у III—II тис. до н. є. сувоїв, виготовлених у Єгипті з папірусу, на Сході з шовку та клинописних глиня­них «книжок» у країнах Месопотамії, рукописи почали зберігати у бібліотеках та архівах, де за ними ретельно догля­дали, їх вміщували по декілька у шкіряних круглих футлярах — капсулах (від лат. capsula — футляр, скринька). Для окремих сувоїв виготовляли шкіряні чохли, а в Греції та Римі для коштовних папірусів та пергаментів — круглі видов­бані з дерева пенали. У Вавилоні та Ассирії глиняні клинописні таблички клали у дерев'яні ящики. Конструктивна форма оправи, яку використовуємо до нашого часу, з'явила­ся тільки після винайдення книжкової

форми пергаментного кодексу. Прото­типом оправи вважають грецькі та римські «записники» у вигляді дерев'яних табличок, скріплених, з лівого боку мотузкою, стрічкою або металевими кільцями. В подальшому лицьові поверхні дощечок почали оздоблювати. До нашого часу, наприклад, збереглися римські та візантійські консульські диптихи, які дарували обраним на консульську посаду. Для оздоблення зовнішніх боків цих диптихів вирізьблювали оклади зі слонової кістки.

Частина 5