Особливості східнослов'янських рукописів зумовлені безпосереднім впливом книжкового мистецтва візантійської книги IX—XI ст. Велику роль у справі залучення Київської Русі до візантійської культури впродовж тривалого часу відігравала Болгарія, яка, починаючи з доби правління царя Симеона (885—927), виконувала своєрідну роль посередника при поширенні на Русі кириличної абетки та мистецтва книгоїшсання.
Візантія того часу, переживаючи розквіт у галузі архітектури, літератури та мистецтва, налагодила тісні культурні контакти з багатьма країнами Європи, в тому числі і з Київською Руссю. Візантійські художники-монумента-лісти користувалися великою популярністю, їх охоче запрошували в різні країни для виконання мозаїк і малярських робіт. Багато візантійських архітекторів, будівельників і мозаїстів працювало й на руських землях. Наприкінці X ст. за їх участю була збудована й оздоблена мозаїчними панно Десятинна
130 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
церква. В першій половині XI ст. візантійських майстрів запросив Ярослав Мудрий для будівництва та оздоблення мозаїками Софії Київської, а наприкінці століття вони разом із руськими майстрами писали ікони для Успенського собору в Києво-Печерській лаврі. На початку XII ст. візантійські майстри також прикрасили мозаїками собор Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Високим мистецьким рівнем відзначалась і візантійська книга, кращі зразки якої копіювали майже в усіх європейських країнах. Потужні західноєвропейські монастирі замовляли константинопольським каліграфам і художникам оформлення літургійних манускриптів. Користувалися послугами візантійських художників і руські замовники. На початку XII ст. за розпорядженням новгородського князя Мстислава Володимировича (1076—1132) тіун Наслав возив до Константинополя написане в Києві для князя Євангеліє (пізніше воно отримало назву Мстиславове Євангеліє), щоби візантійські художники виконали для рукопису оклад із коштовного каміння, золота і срібла.
Нова хвиля активного впливу візантійського книжкового мистецтва на слов'янське припадає на другу половину XIV ст., коли між православними монастирями знову налагодилися тісні культурно-освітні зв'язки. Руські майстри книги, приїжджаючи до Студитського монастиря у Царгород, мали можливість не тільки ознайомитись у великій монастирській бібліотеці з художнім оздобленням найкращих манускриптів минулих століть, а й зробити копії з кращих взірців книжкового мистецтва. З цього приводу російський книгознавець Ф. Буслаєв писав: «Візантійські рукописи для Давньої Русі були провідниками не тільки християнських ідей, але й античних форм, які виражали ці ідеї».
Вивчаючи мистецький доробок слов'янських рукописів, можна зробити висновок, що вітчизняні майстри вважали виготовлення рукописної книги глибоко творчим процесом. Щоби стати належними фахівцями книжкової справи, переписувачі довгий час навчалися каліграфічного мистецтва та «книжкового строєнія», а художники — малярства. Найбільш талановиті й досвідчені з них виконували найвідповідальнішу роботу — проектування майбутнього рукопису, яке передбачало створення єдиного художнього ансамблю майбутнього манускрипту і визначення загального образу книги.
Середньовічна рукописна книга, включаючи і західноєвропейську, і книгу слов'янського світу, розв'язала всі основні питання щодо функціонально-структурної та матеріально-конструктивної побудови книги. Були, наприклад, відпрацьовані способи скріплення зошитів у книжковий блок за допомогою тасьми та виготовлення кришок оправ. Технологічні знахідки при виконанні цих процесів, до речі, використовуються і сьогодні. На рівні тогочасних потреб було визначено чітку залежність конструювання та оформлення книги від її функціонального призначення: книги для церковних служб виготовляли великого формату з використанням численних заставок та мініатюр, для читання у побуті — значно меншого розміру і скромно оформлені. Поділялися книги і за тематичною ознакою: літургійні, духовні, світські, науково-популярні, навчальні та ін.
