Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Матеріально-технічний поступ у сфері книговиготовлення




Виготовлення паперу

Думка про тиражування книг, тобто виго­товлення не кількох десятків, а кількох со­тень і тисяч примірників однієї назви, навряд чи могла виникнути у середньовічних скрип-торів, оскільки основним матеріалом для пись­ма був пергамент — матеріал дуже коштов­ний. Для створення одного примірника ману­скрипту середнього обсягу потрібно було при­близно 16 телячих шкур, а для 30—35 примі­рників їх знадобилось би більше ніж 500. Дослідник книги Д. Лихачев з цього приводу жартував, що для виготовлення навіть одного середньовічного фоліанта великого обсягу (до тисячі сторінок) довелось би використати шкури з цілого стада.

Ідея масового книговиробництва могла за­родитися лише з появою нового, дешевшого матеріалу для письма. І таким матеріалом став папір, який поступово замінив коштовний пергамент.

Нагадаємо, що напір був винайдений у Ки­таї ще на початку II ст., але на Сході його почали використовувати значно пізніше.

178 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Портрет

Цай Луня.

З китайської

ксилографи.

XV cm.

Тільки у V ст. китайський історик Фан Є зафіксував факт винайдення паперу: «Цай Лунь почав виготовляти писальний матеріал з кори дерева, конопель, ганчір'я і старих рибальських сітей. Про це він доповів імпера­торові, який був дуже задоволений».

Історики припускають, що шлях до винай­дення паперу в Китаї був довготривалим і по­чався, можливо, ще у IV—III ст. до н. є. Ймо­вірно, східних майстрів наштовхнув на його винайдення процес виготовлення шовку, який почали використовувати для переписування сувоїв ще в V—IV ст. до н. є. Обробляючи шовк у воді, вони бачили, як дрібні волокна підні­маються на поверхню і ущільнюються, утво­рюючи тонку, майже прозору плівку.

Згодом, можливо, у І ст. почали розділяти сировину для шовку на дрібні волокна і ство­рювати з них тонкі шари повсті. Але ця сиро­вина була занадто коштовною, щоби з неї виготовляти матеріал для письма, тому май­стри навчилися переробляти очіс льону (клоч­чя), рисову та конопляну солому, інші побу­тові відходи. Все це подрібнювали, вимочува­ли у воді, розтовкали ногами та витримували кілька діб, перемішавши з вапном і попелом. Потім суміш виварювали в чанах і розтовка­ли в кам'яних ступах до отримання клейкої

кашоподібної маси. Масу очищали від сучків, скалок та згустків і викладали у чани з во­дою. Потім майстер перемішував масу, щоби на поверхню води піднявся шар із окремих переплетених волокон і, користуючись зви­чайним ситом, зачерпував цей шар разом з водою і тряс ситом так, щоби вода стекла, а волокна на сітці сита ущільнилися. Сітку для сита виготовляли з тонких бамбукових гіло­чок або шовкових ниток. Тонкі шари воло­кон після цього витримували під пресом, щоб відтиснути з них залишки води, і висушували на сонці або у спеціальних печах. Так вигото­вляли перший папір.

Цай Лунь у 105 p., ймовірно, лише вдос­коналив технологію виготовлення паперу з рос­линної сировини, додатково використавши згадані Фаном Є. складники і замінивши при­мітивне сито чотирикутним великим черпа­ком.

У НІ—IV ст. в Китаї паперу виготовлялося досить багато. З літератури відомо, що з ньо­го робили парасольки, світильники, шпале­ри, дитячі іграшки, а також серветки та носовички. У XIII — XIV ст. в Китаї із цупко­го паперу почали виготовляти грошові знаки.

Найдавніші зразки китайського паперу, знайдені археологами в Середній Азії, да­туються з 99 р. Цей папір виготовлений із рамі — багаторічної трави родини кропиво­вих — з додатком луба шовковиці. Папір як матеріал для письма набув у Китаї певної популярності не одразу. Лише в IV ст. китай­ський імператор династії Цзінь видав наказ про обов'язкове писання не на бамбукових планках, а на папері.

Таємницю виготовлення паперу в Підне­бесній імперії, як називали Китай, надійно збе­рігали. Майстрів, які без дозволу імператора намагалися навчити іноземців цьому ремеслу, засуджували до страти. Але через певний час папір навчилися виготовляти в Кореї та Япо­нії, а у VII ст. з ним були ознайомлені й наро­ди середньоазійських країн.

У першій половині VIII ст. араби завоювали Хорезмську державу і всі землі, які лежали між річками Амудар'я та Сирдар'я, з такими великими містами, як Самарканд і Бухара. Розбивши в 751 р. на річці Тхераз військо китайського імператора, араби захопили ба­гато полонених, серед яких були і майстри з виготовлення паперу.

Згодом Самарканд став найбільшим осе­редком виробництва паперу, а середньоазійські

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 179

Стародавня

китайська

технологія

виготовлення

паперу.

З китайської

ксилографи.

XVII ст.

 

майстри у VII—IX ст. забезпечували цим ма­теріалом усі регіони великої арабської дер­жави.

Як відомо, китайські майстри подрібню­вали сировину в ступах. У Самарканді для її подрібнення почали використовувати млино­ві жорна, а сітку для сита-черпака робили з металевих дротів, натягнутих під прямим ку­том. Гладкий проклеєний папір із легким коричневим відтінком виготовляли різних со­ртів і форматів. Арабські папірники не міти­ли свою продукцію жодними знаками. Дослі­дники довго вважали, що арабські майстри використовували для виробництва паперу ба-

вовну, але численні мікроскопічні аналізи цю гіпотезу не підтвердили.

Поступово, починаючи з кінця IX — поча­тку X ст., через так званий арабський міст паперовиробництво почало проникати в захі­дні регіони Халіфату: паперові млини з'яви­лись у Багдаді (Ірак), Дамаску (Сирія), Ти-верії (Палестина), Тріполі (Ліван), Каїрі (Єгипет), а також в іспанських містах. У мо­настирі поблизу м. Бургос (Іспанія) зберіга­ється паперовий рукопис — Требник, виготов­лений на початку XI ст.

Вже у 1144 р. в Іспанії біля Валенсії у м. Хатива почали виготовляти місцевий папір,

180 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

який арабські купці продавали у багатьох пор­тових містах Середземномор'я. В XIV ст. тут діяло вже понад 40 підприємств, що виготов­ляли папір відмінної якості, який почав кон­курувати з арабським.

В Італії виготовлення паперу почалося в м. Фабріано у 1268 р. За століття було побу­довано багато паперових млинів: у Болоньї, Пармі, Падуї, Турині.

Фабрика у Болоньї, яка почала діяти з 1389 p., виготовляла папір чотирьох фор­матних розмірів: найбільший (740 X 500 мм) мав назву «imperialle», трохи менший (615 X 445 мм) — «realle», середній (515 X 345 мм) — «mecane», а найменший (450x315 мм) — «recute». До речі, згодом ці розміри аркушів стали використовувати в інших європейських країнах: у Франції відомі формати «imperial», «royal», «moyen», «mejan»; у Німеччині — «imperial», «royal», «median», «regal»; в Анг­лії — «imperial», «royal», «median», «cha­ncery».

Удосконалюючи процес виготовлення па­перу, європейські майстри почали викорис­товувати механічну силу падаючої води у мли­нах, в Голландії — силу вітру для подрібнення ганчір'я та рослинної сировини в ступах де­рев'яними товкачами, обкованими металом,

Процес

виготовлення

паперу.

З ксилографи

Шоста Аммана.

XVI cm.

 

та перетирання цієї маси на жорнах до на­піврідкого стану.

Європейці вдосконалили і черпаки-рами, на дно яких почали натягувати тонкі мідні дроти, що перетиналися. Дроти, натягнені щільно вздовж рами, називали вержерами (від франц. uergeures), а дроти, натягнені впо­перек рами менш щільно, — понтузами (від франц. pontusean). Коли розглядати тогочас­ні аркуші паперу на світло, то можна побачи­ти світлі лінії, які залишилися від тих дротів.

Робота майстра-черпальника була тяжкою і тривала по 16 годин у день. Після того як вода із зачерпнутої маси стекла і волокна ущі­льнилися, майстер перевертав раму і клав во­логий аркуш на повсть або сукно, прикриваючи його зверху знову ж таки повстю або сукном. Великий стіс перекладених аркушів (за цехо­вою традицією він налічував 181 аркуш) помі­щали під гвинтовий прес для відтискання за­лишків води. Потім аркуші розвішували на мотузках для остаточного їх просушування.

Щоби зробити папір кращим для письма, у масу часто додавали желатиновий клей, оскільки на проклеєному папері чорнило не розтікалося.

Власники італійських паперових плинів з рекламною метою вплітали в дротяні сітки во­дяні знаки, так звані філіграні (від лат. JUum — нитка і granum — зерно) у вигляді зображень дзвона, орла, єдинорога, корони, квітки, гро­на винограду, власних ініціалів тощо. За цими водяними знаками науковці визначають міс­це, час і навіть конкретні роки виготовлення паперу. Найдавніший із водяних знаків був створений у 1282 р. в м. Болонья. Кому він належав — невідомо. У м. Фабріано перші філіграні з'явилися у 1293 р.

З XIV ст. папір почали виготовляти в ба­гатьох країнах Європи: Франції (1326), Ні­меччині (1390), Португалії (1411), Швей­царії (1411), Туреччині (1486), Англії(1488), Польщі (1491), Австрії (1498), Чехії (1505), Швеції (1523), Литві (1524), Угорщині (1530), Росії (1565).

На історичних землях України виробництво паперу започатковане у першій половині XVI ст. У краківських актах 1538 р. і 1539 р. згадується, що протягом 1538—1541 pp. в м. Буськ (на р. Західний Буг) була створена папірня, на якій працювали майстри Іван і Григорій; у актах 1552 р. є запис про виник­нення паперових млинів у містечках Янів і Брюховичі (біля Львова). У другій половині

Передумови шшшшсіііін кіш/одрунуїшпнн в Європі 181

XVI ст. почали діяти папірні на Волині у Ново­му Ставі (1573-1574) та в Острозі (1580).

Перший європейський папір у цілому не відзначався якістю; він мав бруднувато-жов­тий відтінок, нерівномірну структуру (луб'яні скалки та сучки), а чорнило при писанні на ньому розпливалося. Тому до паперу як до писального матеріалу досить довго ставилися з упередженням, вважаючи, що його можна використовувати лише для чорнової роботи та для певних підготовчих етапів при виготовлен­ні книг. Відомо, що у XIII ст. в папській канцелярії багато документів, складених на папері, пізніше переписували на пергамент. А у 1221 р. німецький король та імператор Священної Римської імперії Фрідріх II Гоген-штауфен наказав переписати на пергаменті всі державні документи, до того написані на папері.

Поступово папір ставав якіснішим і заво­йовував ринки збуту поза Європою. Наприк­лад, починаючи з другої половини XIV ст. ві­зантійські майстри манускриптів усе частіше користувалися папером європейського ви­робництва.

У XV ст. в Західній Європі лідером-па-перовиробником стала Німеччина. Виготов­лений тут папір, різноманітний за якістю та розмірами, експортувався в усі кутки Європи.

Появу в західноєвропейських країнах XIV ст. численних паперових млинів і налагоджен­ня масового виробництва нового матеріалу для письма — наперу різних видів і сортів — істо­рики книги розглядають як одну із матеріаль­но-технічних передумов виникнення масово­го книговиробництва в Європі, тобто реаліза­ції ідеї «механічного письма». З винайденням друкування перед папірниками постали нові вимоги: аркуші повинні мати гладку та рівну

поверхню, бути міцними й еластичними і, найголовніше, — добре вбирати друкарську фарбу. Надалі історія паперу являла собою перманентну боротьбу за вдосконалення його друкарських властивостей.

Створення блокових книг

Наприкінці XIV ст. з'явилися паперові гральні карти, виготовлені за допомогою шта­мпування окремих знаків, вирізьблених з де­рев'яних форм, а на початку XV ст. — пер­ші картинки релігійної тематики. Вони були ще дуже примітивні як за змістом, так і за якістю вирізьблених на дерев'яних дошках малюнків.

Згодом тематика аркушів, «видрукованих» ручним способом із дерев'яних гравюр, роз­ширюється: до зображень окремих святих до­даються біблійні та євангельські сцени. Пізні­ше почали виготовляти календарі та картин­ки з сюжетами на історичні й моралістичні теми, додаючи виконані від руки короткі під­писи. Розфарбовували ілюстрації теж ручним способом.

Послідовність виготовлення лубочних кар­тинок була така: на дерев'яній відшліфованій дошці в дзеркальному відображенні вирізь­блювали зображення так, щоби малюнок за­лишався рельєфним, а проміжки між рельє­фами були заглиблені. Потім на рельєф нано­сили тампоном чорнило і зверху клали аркуш наперу, який міцно притискали до поверхні дошки мацою — подушечкою овальної фор­ми, яка була обтягнута шкірою і мала ручку-грибок. На папері залишався відбиток вирізь­бленого зображення. З готових дерев'яних форм можна було робити багато відбитків.

Досить швидко різьбярі пристосували спосіб отримання відбитків із дерев'яних

Найдавніші

філіграні

папірень

м. Фабріано.

Італія.

XIII-XV ст.

182 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Ксилографічний

аркуш до

«Біблії бідних».

Нідерланди.

Середина XV cm.

вирізьблених суцільних форм для виготовлення так званих блокбухів (від нім. Block — блок і Buch — книга) — блокових, або ксилогра­фічних книжок. Спочатку майстри склеюва­ли два відбитки зворотними боками й отри­мували продукцію на кшталт сучасних по-штівок. Пізніше на одному боці паперового аркуша за допомогою чорнила та маци поча­ли робити по два суміжних відбитки, а за­бруднений при роботі зворотний бік заклею­вали чистим аркушем і згинали навпіл, ство­рюючи своєрідний книжковий розгорт. Зго­дом додумалися склеювати аркуші забруд­неними боками один до одного і згинати,

отримуючи листівку, яка мала чотири сторі­нки. Для продажу зігнуті аркуші вкладали в картонні кришки, щоб запобігти їх пош­кодженню. Видання з відбитками на одному боці паперового аркуша в науковій практиці називають анопістографічними. Такий спо­сіб виготовлення блокових книг був не зо­всім зручний і до того ж потребував удвічі більше паперу. Для виготовлення двобічних відбитків майстри пристосували гвинтовий прес, який використовували в палітурних майстернях. За його допомогою почали ти­ражувати зображення і тексти з обох боків паперового аркуша, по дві сторінки на кож-

184 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

тварин, ставлячи розпечене тавро на ріг, вухо або спину тварини. Давні штампи виготов­ляли з різних порід каменю (яшми, агату, сердоліку, оніксу, гірського кришталю), ви­різьблюючи на поверхні різноманітні опуклі зображення. Наприклад, у Єгипті в III ст. разом з ієрогліфами, які засвідчували осо­бистість власника печатки, вирізьблювали жука-гнойовика, якого вважали священною комахою.

Народи Індії на плоских штампах з ієро­гліфічними написами виконували зображен­ня слонів, носорогів і биків (III тис. до н. є.). У Месопотамії, де з III тис. до н. є. виготовля­ли глиняні таблички, користувалися печатка-ми-штампами у вигляді кам'яних циліндрич­них роликів. На їх поверхні вирізьблювали рельєфний малюнок міфологічного змісту, а також прізвище власника печатки. Такий штами мав наскрізний отвір уздовж своєї осі для встановлення палички, за допомогою якої циліндр прокочували по поверхні м'я­кої глиняної таблички, залишаючи чіткий відбиток.

В Ассирії у І тис. до н. є. було винайдено своєрідне «друкування» — тиражування цар­ських наказів. Робилося це так: на глиняній табличці вирізьблювали опуклі клинописні рядки у дзеркальному відображенні, а потім її обпалювали. Нею й тиражували, тобто видавлювали на м'яких глиняних табличках ідентичні тексти, які також обпалювали і роз­силали у міста великої імперії.

Ще з давніх часів на зливках дорогоцін­них металів купці ставили свій знак, підтвер­джуючи їх вагу, і користувалися ними як гро­шима. Згодом це стало державною справою:

на монетних дворах майстри відливали та кар­бували за допомогою штампів металеві моне­ти різної ваги, спочатку із золота і срібла, а пізніше з міді та бронзи. Значна увага приді­лялась ідентичності зображень і написів на грошах, тому штампи вирізьблювали з міцно­го та якісного матеріалу.

Для рекламування своєї продукції майстри з виготовлення цегли використовували фор­ми з опуклими знаками. З цією ж метою при виготовленні печива на поверхню кожного шматка м'якого тіста перед випіканням печа-ткою-штампом наносили декоративні зобра­ження та написи.

Відбитки з опуклих форм

Принцип сучасного книгодрукування був сформований у стародавні часи, коли власники печаток-штампів почали вкривати їх фарбою і переносити зображення на папірус, шкіру або тканину. Цей спосіб виготовлення відбит­ків з опуклих форм використовували у бага­тьох країнах світу.

Відомо, що в Китаї у II ст. на площах ве­ликих міст встановлювали кам'яні стели з ви­різьбленими на них текстами великого китай­ського філософа Конфуція. З цих текстів на­вчилися робити відбитки на папері, вироб­ництво якого вже було налагоджене. Робили це наступним чином: вологий аркуш паперу накладали на кам'яний напис і вдавлювали папір щіткою у заглиблення між штрихами зо­бражень та ієрогліфічних знаків. Коли папір висихав, на опуклі частини аркуша наносили тампоном чи широким пензлем чорну або ко­льорову водяну фарбу — на папері з'являлося точне відображення зі стели.

 

Найдавніший

китайський

відбиток

з опуклої кам'яної

форми.

VI cm.

 

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 185

Використання печаток-штампів у нашій країні теж відоме ще з давніх часів. До сього­днішніх днів дійшла угода князя Ігоря з греками (944), скріплена його власною пе­чаткою. У руських князів були навіть спеціа­льні хоронителі державної печатки — печа­тники. Наприклад, відомо, що у князя Да­нила Галицького печатником був Кирило.

У книзі «Історія монголів», написаній пап­ським послом Джованні Карпіні, який протя­гом 1246 р. перебував у резиденції монголь­ського хана Гаюка, згадується ім'я різьбяра печаток руського майстра Козьми, що виго­товив для хана печатку із золота. Два відбит­ки цієї печатки було зроблено червоною фар­бою на паперовій витягнутій грамоті, наді­сланій Гаюк-ханом до Риму (зберігається у бібліотечних сховищах Ватикану).

Вибійка тканини

Техніка виготовлення вибійки — тканини з нанесеним візерунком — була винайдена, можливо, у перших століттях нашої ери. Для цього використовували дерев'яну дошку, на гладкій поверхні якої вирізьблювали декора­тивні візерунки. Дерев'яну форму вкривали рідкою фарбою і притискали до тканини — на тканині залишався відбиток візерунків.

У сховищах Ермітажу в Санкт-Петербурзі зберігається зразок візантійської вибійки IV— V ст. із зображенням сцени полювання: уза­гальнені світлі силуети людей і тварин на те­мно-синьому тлі. Технологія виготовлення цієї тканини така: на вирізьблені опуклі елементи дерев'яної форми нанесли шар воску, який перетиснули на тканину. Після цього ткани­ну занурили у синю фарбу. Не покриті вос­ком місця на тканині зафарбувались у синій колір, а силуетні зображення людей і тварин зберегли натуральний колір тканини.

У нашій країні на початку XX ст. у с. Ле-винки (Чернігівська обл.) під час розкопок могильників слов'ян-сіверян археологи знайшли зразки вибійчаних тканин X—XI ст. У цілому ж широке розповсюдження технології виготов­лення вибійки в Європі датується XII—XIII ст.

У 1898 р. на сході Франції у містечку Сен-неки під час ремонту одного з будинків знай­дена стара горіхова дошка з вирізьбленим на її поверхні опуклим зображенням фрагмента сцени Розп'яття. На вплетеній в композицію стрічці вирізьблено напис латинськими літе­рами. Характер малюнка та різьбярська ма­нера наближені до стилістики ранніх європей-

ських гравюр кінця XIV ст., які дійшли до нашого часу. Дошку використовували для виготовлення вибійчаної тканини. За прізви­щем французького друкаря, який придбав її для своєї колекції, вона називається дошкою Прота і датується 1397 р.

У львівських магістратських актах за 1538 р. згадується ім'я «колтринника» Лесь-ка, який виготовляв шпалери.

Розвиток способу різьблення декоративних зображень на дерев'яних дошках і перенесення фарби з дерев'яних форм на тканину згодом привів до винайдення ксилографії.

Ксилографія

Ксилографія (від грец. хуіоп — зрубане дерево і grapho — пишу) — це гравюра (від франц. grawer — висікати, вирізати) на де­реві, за допомогою якої можна зробити на папері велику кількість відбитків зображення або тексту. Виготовлення ксилографії було до­сить трудомісткою справою. Відшліфовану поверхню дошки вкривали клейким шаром, потім на неї клали тонкий папір з попередньо

Дошка Прота і відбиток:і неї. Франція. XIV ст.

186 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Брюссельська

мадонна.

Ксилографія.

1418,).

намальованим зображенням і притискали його так, щоби на поверхні дошки залишився від­биток малюнка у дзеркальному відображенні. Контури цього малюнка і літери обрізали спе­ціально загостреними ножами так, щоби штри­хи і плями, які потім відіб'ються на папері, стали опуклими, а проміжки між штрихами — заглибленими.

Із зображень і текстів з дерев'яних граві­йованих дощок у Китаї в буддійських монас­тирях почали робити відбитки на папері ще у VII ст. Цим способом тиражували тексти фі­лософа Конфуція, молитви та заклинання.

Ксилографічні тексти набули поширення в країнах Сходу. Мабуть, тоді ж у Китаї по­чали виготовляти ксилографічні паперові кни­ги у вигляді сувоїв.

Зміст ксилографічних сувоїв був здебіль­шого релігійним, але широким попитом ко­ристувалися й різноманітні календарі, гадальні книги та навчальні посібники. Найдавнішою такою пам'яткою є сувій, знайдений науковцями у 1967 р. в Кореї, який датується 704—751 pp. До ксилографічних пам'яток відносять знай­дений у Японії буддійський талісман — папе­рову смугу розміром 46 X 6 см з ЗО стовпцями

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 187

тексту (по 5 знаків у кожному стовпці). Він був виготовлений приблизно у період 764—770 pp. Найдавніший китайський ксилографічний су­вій «Діамантова Сутра» датується 868 р.

У X—XI ст. ксилографічні книги на папері починають виготовляти і в країнах арабського світу. В Єгипті науковці знайшли багато їхніх фрагментів арабською мовою з періоду поча­тку X ст. — першої половини XIV ст.: моли­тви, заклинання, тексти з Корану.

Ймовірно, що ксилографічні сувої, книги кодексного типу, листівки з різними текстами, гральні карти були як сувеніри завезені лица­рями в Європу після їх численних хрестових походів у Єирію, Палестину та Північну Аф­рику у період від 1096 до 1270 pp. Знайомст­во європейських народів з китайською прак­тикою розмноження відбитків фарбами на папері з ксилографічних форм могло також відбутися через східнослов'янські землі, бо руські купці активно торгували з країнами безмежної монгольської імперії, де вже з пер­шої половини XIII ст. використовували па­перові гроші, виготовлені за допомогою кси­лографії.

Східні ксилографічні вироби, можливо, й наштовхнули європейських граверів у XIV ст. використати обрізну дерев'яну гравюру для ви­готовлення лубочної продукції: гральних карт, ярмаркових картинок релігійної тематики (в Україні їх називали «паперові образи»), а пізніше, вже у першій половині XV ст., — блокбухів.

Вище вказувалося, що у Європі здавна ви­користовували дерев'яні опуклі форми для виготовлення відбитків на тканині (XI— XII ст.) та виконання дерев'яними або мета­левими штампами контурів ініціалів у руко­писах, які потім розфарбовували від руки.

Ці дерев'яні опуклі форми ще не можна було назвати гравюрами у повному розумін­ні цього слова, оскільки дерев'яні форми ви­різьблювали переважно для виготовлення предметів декоративно-ужиткового характе­ру. З того часу, коли гравюру на дереві по­чали вирізьблювати спеціально для виготов­лення великої кількості відбитків на папері, вона почала розвиватися і як засіб масового тиражування, і як самостійний вид мис­тецтва.

Найдавнішими точно датованими європей­ськими ксилографіями є «Богоматір із чотир­ма святими», або «Брюссельська мадонна» (1418) та «Святий Христофор» (1423). Вив-

чаючи ксилографічні аркуші початку XV ст., книго дослідники дійшли висновку, що різь­бярство на дереві для виготовлення окремих лубочних гравюр, а потім і блокбухів було розвинене тоді здебільшого в країнах уздовж р. Рейн від Альп до Північного моря — Фран­ції, Німеччині, Швейцарії, Бельгії та Нідер­ландах. Ці перші ксилографії, які, ймовірно, виконані в монастирях, за технікою різьблен­ня були ще примітивними: композиції харак­теризувалися контурністю малюнка і відсут­ністю об'ємності форм. У більшості випадків гравюри розфарбовували від руки. Перших майстрів-граверів називали «друкарями гра­льних карт і святих».

Таким чином, лубочна гравюра на дереві кінця XIV — першої половини XV ст. впритул підійшла до реалізації ідеї "механічного пись­ма" і навіть почала виконувати деякі функції книгодрукування, але була неспроможна ста­ти універсальним способом виготовлення багатотиражних видань великого обсягу, бо технічні можливості різьбярства на дереві були обмежені: невеликий обсяг тексту, вико­ристання шрифтів великого розміру, неіден-тичність рисунка однакових літер і майже повна відсутність можливостей корегування тексту, оскільки форму робили суцільною. Тому ксилографічне тиражування розгляда­ють лише як певну механізацію процесу отри­мання відбитків, а не як розв'язання техніч­них питань, актуальних для книгодрукарського процесу.

Гравюра на металі

У багатьох країнах світу і, зокрема, Євро­пи гравюра на металі відома здавна. її ви­користовували ювеліри та золотарі для виготовлення й оздоблення різноманітних ви­робів із металу, а також для прикрашання технікою черні поверхні металевих пластин. Майстер із черні на поверхні металевої плас­тини спеціальними різцями — штихелями (від нім. Slichel — різець) вирізував орнаме­нтально-декоративні зображення так, щоби їх штрихи стали заглибленими. У заглиблення ретельно втирався порошок, до складу якого входили срібло, мідь, сірка та бура. Потім майстер підігрівав металеву пластину на вог­ні для того, щоби порошок розплавився у чо­рну масу і, застигаючи, рівномірно заповнив усі вирізьблені штрихи. Після шліфування поверхні пластини малюнок набував чіткої виразності. Цей спосіб виготовлення зобра-

188 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Ноклоііішт

аалхвія.

Техніка ійєло.

Італія.

Близько 1460 р.

ження на металевій пластині отримав назву нієло (від лат. nigellum — чорний порошок).

Для техніки нієло характерне темне тло, з глибини якого виходять світлі форми фігур і предметів. Такі витвори граверного мис­тецтва, як правило, мали вигляд дорогоцінних ювелірних виробів і часто нагадували карбо­вані медальйони. Наприклад, на невеличкій поверхні (115x105 мм) нієло, виготовлено­го в Італії близько 1460 p., вирізьблена скла­дна сцена «Поклоніння волхвів». її компози­ція включає 32 фігури людей, зображення коней, верблюдів, інших домашніх тварин.

Виготовляючи зображення, майстри-юве-ліри перевіряли виразність малюнка на плас­тині та робили, ймовірно, контрольні відбитки на вологому папері чи воску: заповнювали заглиблені штрихи чорним чорнилом або фа­рбою і притискали вологий папір чи розігрі­тий віск до поверхні пластини так, щоби на них залишився відбиток вирізьбленого зобра­ження. Згодом технологію виготовлення від­битків з металевих пластин на папері вдосконалили, і картинки нієло стали продава­ти на ярмарках.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1519 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Слабые люди всю жизнь стараются быть не хуже других. Сильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Борис Акунин
==> читать все изречения...

2316 - | 2231 -


© 2015-2025 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.009 с.