Зростання в XIV — першій половині XV СТ. Попиту на книгу

Розвиток ремісництва і торгівлі в Європі XI—XIII ст., зміцнення міських, державних та військо­вих адміністративних апаратів породжують потребу у великій кількості осві­чених чиновників, а це, в свою чергу, вимагає зміни характеру самої освіти. В міських шко­лах, починаючи з кінця XI ст., помітним стає послаблення впливу церковної ідеології на навчальний процес. Виникає необхідність у заснуванні вищих навчальних закладів.

Потреба в університетській книзі

В італійському місті Салерно було відкрито перший у Європі вищий медичний навчаль­ний заклад (XI ст.). Найдавніші університе­ти Західної Європи були створені у Болоньї (1119) та Парижі (1200). На початку ХНІ ст. в Англії відкривають свої двері Кембри­джський та Оксфордський університети, а в

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 175

Іспанії — Саламанцький (1218). У Східній Європі були засновані: Празький (1348), Кра­ківський (1364), Віденський (1365), Лейп­цизький (1409) університети. Наприкінці XIV — на початку XV ст. у країнах Європи вже діяло 55 університетів.

Щоби забезпечити учнів і студентів необхід­ною літературою, книжкові майстерні були змушені значно збільшити «тиражність» книг навчального та науково-пізнавального змісту: від букварів і лекційних курсів до науково-популярних та довідково-енциклопедичних рукописів.

Переписувачі в монастирських скрипторіях займалися копіюванням канонічних рукопи­сів і були не в змозі задовольнити попит на книги для освітянських закладів. Тому в міс­тах почали відкриватися численні книжкові ремісничі майстерні для масового виготовлення потрібної літератури, які з часом стали об'єдну­ватись у цехи.

Щоби збільшити «тиражність» рукописів і водночас зберегти їх певний мистецький рі­вень, у таких майстернях відбувся поділ пра­ці: одні майстри каліграфічно писали текст, інші оздоблювали рукопис.

Створювалися скрипторії і при універси­тетських бібліотеках, де самі студенти за не­велику платню власноруч переписували лек­ційні курси, наукові трактати та необхідні для навчання праці з науково-пізнавальними ко­ментарями. Представники навчальних закла­дів розшукували найбільш потрібні універси­тетам рукописи і за великі гроші їх купували.

Для копіювання студентам роздавали окре­мі зошити рукопису, а після закінчення робо­ти з новостворених зошитів комплектували рукопис. Щоби не переплутати місцями зо­шити при виготовленні книжкових блоків, їх позначали кустодами — римськими поряд­ковими цифрами. Іноді, щоби знати, скільки аркушів у зошиті, до цих цифр додавали ла­тинські літери: «В» — два аркуші, «Т» — три аркуші, «G» — чотири аркуші і т. д. У кожного університету були свої правила розміщення кустод на сторінках: на полях угорі або вни­зу, посередині або ближче до корінця. Крім цього, на кожній сторінці внизу під основним текстом писали рвкламанти. Іноді користу­валися фоліацією за допомогою римських, а згодом і арабських цифр.

Середньовічні університети, на відміну від сучасних вищих навчальних закладів, не мали чітких навчальних планів і річних курсів, не

було й чіткого прикріплення студентів до пе­вних факультетів. Навчання проводилося у формі вивчення текстів творів авторитетних філософів і провідних служителів церкви з детальними науковими коментарями майже до кожного речення чи навіть до окремих слів. Замість іспитів практикувалися прилюдні ди­спути, на яких переможцем ставав той сту­дент, який на захист своєї тези наводив яко­мога більше точних цитат зі Святого Письма, творів священнослужителів, учених. Цитува­ли вони й дигести (від лат. digesta — части­на Кодифікації Юстиніана) — зібрання тво­рів видатних римських юристів стосовно при­ватного права. Тому студенти мали потребу в повних і науково виправлених списках (копі­ях) текстів усіх рукописів, які вивчалися. Щоби переписати необхідні твори, вони час­то переходили з одного навчального закладу до іншого, переїжджали з Кракова до Падуї, з Праги до Кельна та інших міст, шукаючи в бібліотеках університетів найточніші спис­ки рукописів.

В економічно розвинених містах, де існу­вали університети, у XII—XIII ст. почали з'яв­лятися переписувачі книжок зі знаннями ла­тини, грецької та єврейської мов, які мали наукову університетську освіту, — антиква-рїі (від лат. antiquarius — знавець давнини). Вони закуповували стародавні рукописи, пе­реписували їх, робили звірку списків з оригі­налами, виконували в текстах необхідні уточ­нення та виправлення і продавали примірни­ки у своїх крамницях. Діяльність антикваріїв згодом почала регламентуватися університе­тами: ціна рукописів мала бути доступною для студентів.

Наприклад, за регламентом Паризького уні­верситету від 1342 p., всі книгопродавці міста були зобов'язані вивішувати перелік існуючих у них манускриптів і продавати їх студентам за помірними цінами, встановленими універси­тетом. Такі ж університетські регламенти-цін-ники діяли у Відні, Лондоні, Тулузі, Падуї, Болоньї та інших містах Європи.

У більшості університетів існував факуль­тет, на якому вивчали «сім вільних мистецтв»: це предмети групи «тривія» (граматика, логі­ка, риторика) та групи «квадривія» (арифме­тика, геометрія, музика й астрономія). Цей факультет вважався рівноправним з основ­ними факультетами: богословським, на яко­му також частково вивчалася філософія, юри­дичним і медичним, але насправді був иідго-

176 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

товчим. На факультеті «семи вільних мис­тецтв» обов'язково навчалися лише ті студен­ти, які надалі збиралися викладати певні ди­сципліни на основних факультетах.

Курси лекцій та наукові диспути в євро­пейських університетах, а також навчання в багатьох спеціалізованих міських школах про­водилися латинською мовою. Тому щороку у вересні одночасно для кількох тисяч нових студентів були потрібні посібники для вивчення латинської граматики. Із наявних на той час посібників найбільшою популярністю користу­валася невелика за обсягом книга (тридцять-сорок сторінок) — «Про вісім частин мови», складена з питань і відповідей, яку написав ще в IV ст. римський учитель Елій Донат.

Таким чином, типовий загальний під­готовчий процес до вступу в університети і саме навчання в них у XIV ст. сформували масову потребу в книзі навчального характе­ру. Дослідник книги В. Люблінський зазна­чає, що університетська навчальна практика згодом привела до формування великого по­питу — одночасного та масового попиту — на велику кількість однакових рукописних примі­рників, необхідних для навчального процесу. До того ж тексти цих книжок повинні були пройти наукове редагування. Отже, технологія виготовлення книги мала змінитися відповідно до попиту на книгу: треба було розробити методи механічного розмноження текстів.

Розповсюдження гуманістичної книги

Поряд з університетською наукою, поки ще за своєю суттю схоластичною, у XIV ст. по­чала формуватися нова, незалежна від цер­ковних догм наука. Серед інтелігенції зароди­вся рух, який отримав назву гуманістичного (від лат. humanus — людський, людяний). Представники цього руху відкрито виступали проти феодальної замкнутості та церковного впливу. Багато з них звернулися до античної філософії та літератури. Гуманісти-філологи знаходили та переписували рукописи грець­ких і римських авторів. Багато рукописів античних класиків були на той час науково вивірені й переписані вченими з науково-обґрунтованими коментарями.

Одними з перших до витоків класичної античної культури звернулися такі митці, як великий італійський поет Дайте Аліґ'єрі (1265—1321) і відомий італійський живопи­сець Джотто ді Бондоне (1267—1337). їх

творчі погляди на основі глибокої віри в ду­ховні сили незалежної людини та її творчий розум були підхоплені багатьма гуманістич­но настроєними вченими, літераторами, ху­дожниками доби Відродження XIV—першої половини XV ст.

До найвідоміших гуманістів періоду ран­нього Відродження відносять засновника іта­лійської національної поезії Франческо Пет­рарку (1304—1374), який витратив багато зусиль на пошуки рукописів античних авто­рів. Він зібрав власну бібліотеку, яка на­лічувала понад 1000 назв, і передав її у вла­сність рідній Венеції для створення після його смерті міської публічної бібліотеки.

Збиранням і реставруванням давніх руко­писів займалися також Джованні Боккаччо (1313—1375) — автор «Декамерона», Нікко-ло Нікколі (1363—1437) — відомий бібліо­філ, Паджо Браччоліні (1380-1459) — письменник, гуманіст, перекладач, археолог і бібліограф.

П. Браччоліні, що деякий час працював скриптором у папській курії, заснував ка­ліграфічне училище. Його учні, навчившись писати чітким і гарним каліграфічним міну­скулом, працювали переписувачами у бага­тьох скрипторіях Італії.

Поширення гуманістичних поглядів та ідей у західноєвропейських країнах вплинуло на перегляд системи освіти в світських школах і наближення її до життя. Поряд із латиномов-ною літературою, доступною лише вузькому колу освічених людей, у країнах Європи по­чала активно розвиватися література націо­нальними мовами. До початку XV ст. мовами народів Європи вже було створено величезну кількість прозаїчних і поетичних творів: но­вел, казок, байок, героїчних поем, любовної лірики, політичних та сатиричних памфлетів, драматичних творів.

Розвиток нових науки та літератури, неза­лежних від впливу церковної ідеології, які формувалися поза межами університетських наукових і літературних кіл, починаючи з ча­сів Ф. Петрарки і майже до середини XV ст., в основному відбувався у рамках італійського гуманізму. Німеччина, Франція та Англія сприйняли гуманістичні ідеї лише у першій половині XV ст., а країни Східної Європи — тільки наприкінці XV — на початку XVI ст. Тому попит на твори гуманістичного харак­теру в цих країнах ще не був достатньо роз­винений.

Передумови виникнення книгодрукування, в Європі 177

Популярність книги для городян

Попит на рукописи для городян, перепи­сані рідними мовами, в європейських країнах наприкінці XIV — у першій половині XV ст. ще не був постійним і рівномірним. Виняток становили книги, що містили сенсаційну ін­формацію: відкриття нових торговельних шляхів, мандрівничі описи невідомих земель, різні пророцтва тощо. Хоча зміст цих руко­писів не вимагав від переписувачів дотриман­ня ідентичності текстів, але пошуки більш досконалих способів виготовлення книг від­бувались і в багатьох міських книжкових май­стернях. Так, у м. Хагенау (Ельзас) шкіль­ний учитель Дібольт Лаубер у 20-х роках XV ст. створив книжкову майстерню, працівники якої (16 переписувачів і стільки ж ілюстра­торів) виготовляли велику кількість книжок не на замовлення, а на продаж. Майстерню Д. Лаубера можна порівняти зі своєрідною книжковою фабрикою, де існував поділ праці і використовувалися деякі технічні вдоскона­лення. Зокрема, ілюстрації малювали в руко­писах за допомогою трафаретних шаблонів. У переліку продукції цієї майстерні-фірми налічувалося 40 назв книжок для міського читача.

Про збільшення попиту на книгу для горо­дян свідчить і той факт, що в Парижі у пер­шій половині XV ст. ремісники, які ви­готовляли книги, та книготорговці займали цілий квартал міста — Латинський.

Необхідність ідентичних церковнослужбових книг

Ще один вагомий фактор, який активно вплинув на пошуки масового виготовлення книг, — це великий попит на літургійну та духовну літературу з вивіреними й ідентични­ми текстами.

При переписуванні Біблії (особливо на­ціональними мовами) та інших церковно-службових книг траплялося, як правило, ба­гато помилок і тенденційних «викривлень», що часто трактувалися не на користь Католицької Церкви. Тому церковні ієрархи були вкрай зацікавлені, щоби миряни католицького віро­сповідання в усіх країнах Європи —від Ірла­ндії до Туреччини та від Норвегії до півден­них кордонів католицького світу — мали церковнослужбові книги з абсолютно однако­вими текстами. Світські рукописи, як прави­ло, були малі за обсягом — по кілька десят-

ків сторінок, тоді як церковні книги налічу­вали сотні аркушів. Тому Церква проявляла інтерес до перетворень у галузі книговироб-ництва, сподіваючись забезпечити тисячі ка­толицьких храмів необхідною однаковою цер­ковною літературою.

Таким чином, аналізуючи передумови ви­никнення в Західній Європі у середині XV ст. книгодрукування рухомими металевими літе­рами, можна впевнено стверджувати, що ви­найдення тиражування способом «механічного письма» було не випадковим, а глибоко законо­мірним явищем, в основі якого закладено фактор масового й одночасного попиту на книги з науково вивіреними ідентичними те­кстами. Це — букварі для початкових шкіл, навчальні посібники для спеціалізованих мі­ських шкіл і університетів, лекційні курси, наукові та науково-популярні книги з комен­тарями, гуманістичні науково-літературні тра­ктати, книги античних класиків з перевіре­ними текстами, рукописи для побутового чи­тання, численні церковнослужбові та духовні рукописи.