Зростання в XIV — першій половині XV СТ. Попиту на книгу

Розвиток ремісництва і торгівлі в Європі XI—XIII ст., зміцнення міських, державних та військових адміністративних апаратів породжують потребу у великій кількості освічених чиновників, а це, в свою чергу, вимагає зміни характеру самої освіти. В міських школах, починаючи з кінця XI ст., помітним стає послаблення впливу церковної ідеології на навчальний процес. Виникає необхідність у заснуванні вищих навчальних закладів.

Потреба в університетській книзі

В італійському місті Салерно було відкрито перший у Європі вищий медичний навчальний заклад (XI ст.). Найдавніші університети Західної Європи були створені у Болоньї (1119) та Парижі (1200). На початку ХНІ ст. в Англії відкривають свої двері Кембриджський та Оксфордський університети, а в

Передумови виникнення книгодрукування в Європі 175

Іспанії — Саламанцький (1218). У Східній Європі були засновані: Празький (1348), Краківський (1364), Віденський (1365), Лейпцизький (1409) університети. Наприкінці XIV — на початку XV ст. у країнах Європи вже діяло 55 університетів.

Щоби забезпечити учнів і студентів необхідною літературою, книжкові майстерні були змушені значно збільшити «тиражність» книг навчального та науково-пізнавального змісту: від букварів і лекційних курсів до науково-популярних та довідково-енциклопедичних рукописів.

Переписувачі в монастирських скрипторіях займалися копіюванням канонічних рукописів і були не в змозі задовольнити попит на книги для освітянських закладів. Тому в містах почали відкриватися численні книжкові ремісничі майстерні для масового виготовлення потрібної літератури, які з часом стали об'єднуватись у цехи.

Щоби збільшити «тиражність» рукописів і водночас зберегти їх певний мистецький рівень, у таких майстернях відбувся поділ праці: одні майстри каліграфічно писали текст, інші оздоблювали рукопис.

Створювалися скрипторії і при університетських бібліотеках, де самі студенти за невелику платню власноруч переписували лекційні курси, наукові трактати та необхідні для навчання праці з науково-пізнавальними коментарями. Представники навчальних закладів розшукували найбільш потрібні університетам рукописи і за великі гроші їх купували.

Для копіювання студентам роздавали окремі зошити рукопису, а після закінчення роботи з новостворених зошитів комплектували рукопис. Щоби не переплутати місцями зошити при виготовленні книжкових блоків, їх позначали кустодами — римськими порядковими цифрами. Іноді, щоби знати, скільки аркушів у зошиті, до цих цифр додавали латинські літери: «В» — два аркуші, «Т» — три аркуші, «G» — чотири аркуші і т. д. У кожного університету були свої правила розміщення кустод на сторінках: на полях угорі або внизу, посередині або ближче до корінця. Крім цього, на кожній сторінці внизу під основним текстом писали рвкламанти. Іноді користувалися фоліацією за допомогою римських, а згодом і арабських цифр.

Середньовічні університети, на відміну від сучасних вищих навчальних закладів, не мали чітких навчальних планів і річних курсів, не

було й чіткого прикріплення студентів до певних факультетів. Навчання проводилося у формі вивчення текстів творів авторитетних філософів і провідних служителів церкви з детальними науковими коментарями майже до кожного речення чи навіть до окремих слів. Замість іспитів практикувалися прилюдні диспути, на яких переможцем ставав той студент, який на захист своєї тези наводив якомога більше точних цитат зі Святого Письма, творів священнослужителів, учених. Цитували вони й дигести (від лат. digesta — частина Кодифікації Юстиніана) — зібрання творів видатних римських юристів стосовно приватного права. Тому студенти мали потребу в повних і науково виправлених списках (копіях) текстів усіх рукописів, які вивчалися. Щоби переписати необхідні твори, вони часто переходили з одного навчального закладу до іншого, переїжджали з Кракова до Падуї, з Праги до Кельна та інших міст, шукаючи в бібліотеках університетів найточніші списки рукописів.

В економічно розвинених містах, де існували університети, у XII—XIII ст. почали з'являтися переписувачі книжок зі знаннями латини, грецької та єврейської мов, які мали наукову університетську освіту, — антиква-рїі (від лат. antiquarius — знавець давнини). Вони закуповували стародавні рукописи, переписували їх, робили звірку списків з оригіналами, виконували в текстах необхідні уточнення та виправлення і продавали примірники у своїх крамницях. Діяльність антикваріїв згодом почала регламентуватися університетами: ціна рукописів мала бути доступною для студентів.

Наприклад, за регламентом Паризького університету від 1342 p., всі книгопродавці міста були зобов'язані вивішувати перелік існуючих у них манускриптів і продавати їх студентам за помірними цінами, встановленими університетом. Такі ж університетські регламенти-цін-ники діяли у Відні, Лондоні, Тулузі, Падуї, Болоньї та інших містах Європи.

У більшості університетів існував факультет, на якому вивчали «сім вільних мистецтв»: це предмети групи «тривія» (граматика, логіка, риторика) та групи «квадривія» (арифметика, геометрія, музика й астрономія). Цей факультет вважався рівноправним з основними факультетами: богословським, на якому також частково вивчалася філософія, юридичним і медичним, але насправді був иідго-

176 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

товчим. На факультеті «семи вільних мистецтв» обов'язково навчалися лише ті студенти, які надалі збиралися викладати певні дисципліни на основних факультетах.

Курси лекцій та наукові диспути в європейських університетах, а також навчання в багатьох спеціалізованих міських школах проводилися латинською мовою. Тому щороку у вересні одночасно для кількох тисяч нових студентів були потрібні посібники для вивчення латинської граматики. Із наявних на той час посібників найбільшою популярністю користувалася невелика за обсягом книга (тридцять-сорок сторінок) — «Про вісім частин мови», складена з питань і відповідей, яку написав ще в IV ст. римський учитель Елій Донат.

Таким чином, типовий загальний підготовчий процес до вступу в університети і саме навчання в них у XIV ст. сформували масову потребу в книзі навчального характеру. Дослідник книги В. Люблінський зазначає, що університетська навчальна практика згодом привела до формування великого попиту — одночасного та масового попиту — на велику кількість однакових рукописних примірників, необхідних для навчального процесу. До того ж тексти цих книжок повинні були пройти наукове редагування. Отже, технологія виготовлення книги мала змінитися відповідно до попиту на книгу: треба було розробити методи механічного розмноження текстів.

Розповсюдження гуманістичної книги

Поряд з університетською наукою, поки ще за своєю суттю схоластичною, у XIV ст. почала формуватися нова, незалежна від церковних догм наука. Серед інтелігенції зародився рух, який отримав назву гуманістичного (від лат. humanus — людський, людяний). Представники цього руху відкрито виступали проти феодальної замкнутості та церковного впливу. Багато з них звернулися до античної філософії та літератури. Гуманісти-філологи знаходили та переписували рукописи грецьких і римських авторів. Багато рукописів античних класиків були на той час науково вивірені й переписані вченими з науково-обґрунтованими коментарями.

Одними з перших до витоків класичної античної культури звернулися такі митці, як великий італійський поет Дайте Аліґ'єрі (1265—1321) і відомий італійський живописець Джотто ді Бондоне (1267—1337). їх

творчі погляди на основі глибокої віри в духовні сили незалежної людини та її творчий розум були підхоплені багатьма гуманістично настроєними вченими, літераторами, художниками доби Відродження XIV—першої половини XV ст.

До найвідоміших гуманістів періоду раннього Відродження відносять засновника італійської національної поезії Франческо Петрарку (1304—1374), який витратив багато зусиль на пошуки рукописів античних авторів. Він зібрав власну бібліотеку, яка налічувала понад 1000 назв, і передав її у власність рідній Венеції для створення після його смерті міської публічної бібліотеки.

Збиранням і реставруванням давніх рукописів займалися також Джованні Боккаччо (1313—1375) — автор «Декамерона», Нікко-ло Нікколі (1363—1437) — відомий бібліофіл, Паджо Браччоліні (1380-1459) — письменник, гуманіст, перекладач, археолог і бібліограф.

П. Браччоліні, що деякий час працював скриптором у папській курії, заснував каліграфічне училище. Його учні, навчившись писати чітким і гарним каліграфічним мінускулом, працювали переписувачами у багатьох скрипторіях Італії.

Поширення гуманістичних поглядів та ідей у західноєвропейських країнах вплинуло на перегляд системи освіти в світських школах і наближення її до життя. Поряд із латиномов-ною літературою, доступною лише вузькому колу освічених людей, у країнах Європи почала активно розвиватися література національними мовами. До початку XV ст. мовами народів Європи вже було створено величезну кількість прозаїчних і поетичних творів: новел, казок, байок, героїчних поем, любовної лірики, політичних та сатиричних памфлетів, драматичних творів.

Розвиток нових науки та літератури, незалежних від впливу церковної ідеології, які формувалися поза межами університетських наукових і літературних кіл, починаючи з часів Ф. Петрарки і майже до середини XV ст., в основному відбувався у рамках італійського гуманізму. Німеччина, Франція та Англія сприйняли гуманістичні ідеї лише у першій половині XV ст., а країни Східної Європи — тільки наприкінці XV — на початку XVI ст. Тому попит на твори гуманістичного характеру в цих країнах ще не був достатньо розвинений.

Передумови виникнення книгодрукування, в Європі 177

Популярність книги для городян

Попит на рукописи для городян, переписані рідними мовами, в європейських країнах наприкінці XIV — у першій половині XV ст. ще не був постійним і рівномірним. Виняток становили книги, що містили сенсаційну інформацію: відкриття нових торговельних шляхів, мандрівничі описи невідомих земель, різні пророцтва тощо. Хоча зміст цих рукописів не вимагав від переписувачів дотримання ідентичності текстів, але пошуки більш досконалих способів виготовлення книг відбувались і в багатьох міських книжкових майстернях. Так, у м. Хагенау (Ельзас) шкільний учитель Дібольт Лаубер у 20-х роках XV ст. створив книжкову майстерню, працівники якої (16 переписувачів і стільки ж ілюстраторів) виготовляли велику кількість книжок не на замовлення, а на продаж. Майстерню Д. Лаубера можна порівняти зі своєрідною книжковою фабрикою, де існував поділ праці і використовувалися деякі технічні вдосконалення. Зокрема, ілюстрації малювали в рукописах за допомогою трафаретних шаблонів. У переліку продукції цієї майстерні-фірми налічувалося 40 назв книжок для міського читача.

Про збільшення попиту на книгу для городян свідчить і той факт, що в Парижі у першій половині XV ст. ремісники, які виготовляли книги, та книготорговці займали цілий квартал міста — Латинський.

Необхідність ідентичних церковнослужбових книг

Ще один вагомий фактор, який активно вплинув на пошуки масового виготовлення книг, — це великий попит на літургійну та духовну літературу з вивіреними й ідентичними текстами.

При переписуванні Біблії (особливо національними мовами) та інших церковно-службових книг траплялося, як правило, багато помилок і тенденційних «викривлень», що часто трактувалися не на користь Католицької Церкви. Тому церковні ієрархи були вкрай зацікавлені, щоби миряни католицького віросповідання в усіх країнах Європи —від Ірландії до Туреччини та від Норвегії до південних кордонів католицького світу — мали церковнослужбові книги з абсолютно однаковими текстами. Світські рукописи, як правило, були малі за обсягом — по кілька десят-

ків сторінок, тоді як церковні книги налічували сотні аркушів. Тому Церква проявляла інтерес до перетворень у галузі книговироб-ництва, сподіваючись забезпечити тисячі католицьких храмів необхідною однаковою церковною літературою.

Таким чином, аналізуючи передумови виникнення в Західній Європі у середині XV ст. книгодрукування рухомими металевими літерами, можна впевнено стверджувати, що винайдення тиражування способом «механічного письма» було не випадковим, а глибоко закономірним явищем, в основі якого закладено фактор масового й одночасного попиту на книги з науково вивіреними ідентичними текстами. Це — букварі для початкових шкіл, навчальні посібники для спеціалізованих міських шкіл і університетів, лекційні курси, наукові та науково-популярні книги з коментарями, гуманістичні науково-літературні трактати, книги античних класиків з перевіреними текстами, рукописи для побутового читання, численні церковнослужбові та духовні рукописи.