Особливості побудови та оздоблення найвизначніших східнослов'янських кириличних рукописів

Остромирове Євангеліє (зберігається в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі). Серед давніх точно датованих пам'яток слов'янської писемності Остромирове Євангеліє (апракос скороченої редакції) є найдавнішим і найкраще художньо оздобленим рукописом слов'янського світу. Книга написана на тонкому, добре обробленому пергаменті, виготовленому з телячих шкур, у київському великокняжому скрииторії при Софійському соборі майже за сім місяців (від 21 жовтня 1056 р. до 12 травня 1057 p.). Рукопис виготовлено для новгородського посадника Остромира, який був родичем київського князя Ізяслава Ярославича.

Серед східнослов'янських рукописів Остромирове Євангеліє має найбільший розмір — 35 х ЗО см. Книга складається з 294 аркушів. Текст написаний великим чітким уставним письмом у два стовпці, по 18 рядків кожен. Висота корпуса знаків приблизно дорівнює 6,86 мм.

Книгознавці встановили, що основний текст Євангелія написаний двома каліграфами, з яких один (ім'я невідоме) написав перших 24 аркуші, а другий — диякон Григорій — решту (270) аркушів. Ще два майстри, можливо, виконували золотом заголовки та написи в мініатюрах. Дослідники відзначають, що писець Григорій був дуже здібним худож-ником-каліграфом свого часу і мав певні естетичні погляди на побудову кириличних літер. Він використав дуже контрастний тип шрифту, у якому знаки мали різну ширину. Наприклад, округлі літери «о», «є», «с» Григорій малював удвічі вужчими від прямокутних типу «н» і набагато світлішими. Крім цього, Григорій здебільшого вживав знаки з нижніми виносними елементами. Це давало йому можливість досягати на сторінках Євангелія своєрідної декоративності письма. Оцінюючи каліграфічну виразність шрифту Григорія в Остромировому Євангелії, російський історик і мистецтвознавець В. Стасов писав: «...Тут стільки тонкого смаку, художнього уміння, грації, м'яких і делікатних сполучень, що їх неможливо віднести до праці простого каліграфа, бо тоді ми повинні визнати, що каліграфи XI ст. були... водночас і чудовими живописцями свого часу».

Євангеліє прикрашене трьома сторінковими мініатюрами. Серед 18 заставок — одна велика прямокутна (розміру двох стовпців) і 17 невеликих (розміру одного стовпця) у вигляді декоративних смужок. Кінцівок у рукописі немає. Численні колірні ініціали та заголовки написані золотом.

У руконисі всі структурні елементи органічно поєднані один з одним і становлять цілісний художній книжковий ансамбль. Важливу роль у художньому оздобленні рукопису відіграє загальний колорит: текст написаний темно-коричневим чорнилом; у декорі заставок, обрамлень мініатюр, а також ініціалів багато золота; в мініатюрах і прикрасах використано сині, зелені (світлого і темного відтінків), вишневі, червоні, червоно-коричневі, вохристі, бордові та інші фарби, які надають сторінкам особливої художньої виразності.

Слов'янська рукописна книга

В Євангелії налічується 242 великих (висотою 5—6 рядків) і 26 менших (висотою 2— З рядки) багатоколірних ініціалів, оздоблених орнаментом візантійського стилю (стилізовані рослинні мотиви та геометричні форми). В орнаментах цих літер художники майстерно закомпонували малюнки квітів і великих пелюсток, зображення фантастичних істот, тварин (лева, крокодила, дракона) і птахів (орла, грифона), а також людських облич анфас та в профіль.

Складаючи ініціальні літери зі стрічок і зображень істот, майстри виявили велику фантазію і не повторили жодної композиції.

Наприклад, у декор літери «Р» вкомпоно-вано профільне зображення голови старої людини з великими очима і довгою звивистою борідкою. Це обличчя наче скопійоване з великої храмової фрески. А в орнамент літери «В» вміщено обличчя анфас із майстерно вимальованими очима, які проникливо-напружено дивляться на читача.

У деяких ініціалах трапляються малюнки напівптахів або наиівтварин, які перегукуються із зображеннями іранських міфічних істот. Наприклад, у літеру «В» вкомпоновано малюнок напівсобаки-нанівнтаха, який асоціюється з образом одного зі слов'янських язичницьких богів Симаргла і який часто згадувався у руських літописах до XIV ст. Значення багатьох зооморфних малюнків ще не з'ясоване. Одні з них пов'язуються з певними язичницькими богами, інші (наприклад, округлі людські обличчя), — ймовірно, з прадавніми дохристиянськими народними віруваннями, які нагадують про культ сонця. Варто нагадати, що в оздобленні Остромирового Євангелія ми вперше зустрічаємо орнаментально-декоративні прикраси тератологічного стилю, який у ХІ11 ст. стане панівним в оздобленні східнослов'янської рукописної книги.

Тонкими золотими лініями облямовані не тільки стрічки та різноманітні зображення і рослинні елементи, — ними відокремлені один від одного й усі кольори, тому ініціали нагадують собою коштовні вироби ювелірного мистецтва.

Геометричним і рослинним орнаментом візантійського стилю оздоблені також заставки й обрамлення мініатюр. Декор складений зі стилізованих мотивів стеблин, п'ятипелюсткової арніки та трипелюсткової лілії (крин), закомпонованих у трикутники, ромби, кола

і серцеподібні форми. Декоративні фігури 0(.щюмщюае

МаЙСТерНО З'єднані ОДНа З ОДНОЮ у ЦІЛІСНУ Євангеліє..

композицію, намальовані на золотому тлі Зіштк

кириличного

чистими яскравими фарбами (червоною, игтатиш,

СИНЬОЮ, ЗелеНОЮ) І НагадуЮТЬ ПИШНІ ПрИКраСИ письма.

з мозаїк і фресок Софії Київської та Михай- Д»якон Грииц

1056-1057 pp.

лівського Золотоверхого собору.

Посередині великої прямокутної заставки на білому тлі пергаменту золотом написане ім'я євангеліста.

Цей тип книжкового декору був розроблений візантійськими художниками-мініатю-ристами ще у X — на початку XI ст.; в XI ст. він набув широкого розповсюдження у книжковому мистецтві Болгарії, Київської Русі та багатьох країн слов'янського світу.

На трьох великих сторінкових мініатюрах, виконаних двома, а можливо, й трьома художниками, зображені фігури легендарних авторів євангельських текстів: Іоанна з юнаком Прохором, Луки і Марка. Четверта мініатюра із зображенням фігури євангеліста Матвія з невідомих причин не була виконана, і сторінка залишилася чистою.

Мініатюра із зображеннями Іоанна та Прохора намальована безпосередньо на пергаментному аркуші першого зошита. Деякі дослідники книги висловлюють думку, що вона, можливо, виконана дияконом Григорієм, але з цим припущенням більшість учених не згідні.

Мініатюри із зображеннями Луки та Марка намальовані на окремих пергаментних аркушах і потім вшиті у рукопис.

Євангелісти зображені за роботою: на першій мініатюрі Іоани диктує текст своєму учневі — юнаку Прохорові; на другій — Лука приймає простягнутий йому з неба сувій; на третій — Марк, відклавши писання і підвівши ' голову, слухає голос із неба. У верхніх частинах

146 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Остромирове

Євангеліє.

Євангеліст Іоанн.

Мініатюра.

1056-1057 pp.

мініатюр зображені символи євангелістів: Іоанна — орел, Луки — телець, Марка — лев.

Вгорі першої мініатюри намальований величний крокуючий лев. Його силует, очі, морда та грива окреслені золотим контуром. Образ лева науковці трактують як символ Христа. До речі, зображення крокуючого лева є на фресці південної вежі Софії Київської.

На мініатюрах ретельно вимальоване приладдя для письма.

Біля Луки на столі лежать аркуші пергаменту, пенал, циркуль, інструмент для розмітки рядків, губка та глечик із водою.

Кодекси лежать на спеціальних підставках (пюпітрах), а Марк, сидячи і тримаючи в руках розгорнутий рукопис, каламом записує у ньому свої думки.

Перед учнем Прохором стоїть низький стіл, на якому також розміщене письмове приладдя. Прохор на колінах тримає пергаментний аркуш і пише на ньому пташиним пером.

Зображення євангелістів першої і третьої мініатюр вписані в складну чотирикутну форму, побудовану з напівкруглих пелюсток, — квадрифолій. До речі, у візантійській мініатюрі форма квадрифолію поширена не була. Композиція з фігурою Луки традиційно виконана у прямокутнику.

Мініатюри відзначаються художньо-шіастич-ним трактуванням. Мініатюра із зображенням євангеліста Іоанна з Прохором виконана у

вільній живописній манері, з використанням об'ємного моделювання предметів і людських облич, глибоких тіней та відблисків. Колорит побудований на тонких кольоросиолученнях. На Іоанні голубий хітон і сріблясто-сірий гема-тій; у Прохора хітон також голубого кольору, але іншого відтінку; німби над головами покриті фарбою вишневого кольору. Об'ємне обличчя Прохора написане ніжно-вохристою фарбою. Глибокі тіні виконані фарбами вишневого та червоного кольорів, а висвітлені місця («света») підкреслені білильними штрихами. Тло мініатюри суцільно вкрите золотом; нижня частина мініатюри заповнена орнаментом у вигляді мозаїчної підлоги, на якій стоїть Іоанн. Квадрифолій обрамлений широкою золотою смугою, заповненою рослинним орнаментом візантійського стилю. Кути композиції теж заповнені золотим рослинним декором.

У мініатюрі в деяких місцях обсипалися фарби, і на білому пергаменті відкрились енергійні штрихи попереднього малюнка. Художник спочатку наніс на пергамент легкою рожевою фарбою малюнок обличчя Іоанна, його волосся, рук, складок одягу й інших предметів. Сучасні художники відзначають, що автор цієї мініатюри майстерно володів малюнком.

Обидві мініатюри — із зображеннями Луки та Марка — за художньо-графічною стилістикою достатньо близькі, хоча виконані, ймовірно, різними художниками. Це підтверджують особливості малюнків, колорит і трактування складок одягу. В обох мініатюрах фігури й обличчя євангелістів намальовані площинно, світлотіньові нюанси не використовуються, основна увага зосереджена на чіткій лінійності та золотому контурі. Так, золотими лініями обведені всі частини облич, зморшки на чолі, складки одягу; золотим контуром ретельно відокремлюються всі колірні плями. Цей графічний прийом у живописі був добре відомий руським художникам-монументалістам та іконописцям. У живописно-графічній манері, наприклад, виконані фрески в північному притворі Софійського собору.

В обох мініатюрах художники користуються яскравими та насиченими фарбами: обличчя і руки євангелістів написані вохрою; в одязі Марка використані вишнева та синя фарби, Луки — смарагдово-зелена з голубим відтінком; в орнаментальних прикрасах вжиті червоні, зелені, сині, рожеві кольори.

Тло мініатюр, широкі смуги рамок та квадрифолію покриті щільним золотом. Усі

Слов'янська рукописна книга 147

форми — німби, архітектурна споруда з аркою, лава з подушкою, килим під ногами — ретельно замальовані рослинним і геометричним орнаментами візантійського стилю; світло-рожеве тло квадрифолію в мініатюрі із зображенням Марка густо заповнене декором, складеним із червоних і зелених трипелюсткових квіток лілії.

Загалом живописно-графічна манера цих двох мініатюр, виконаних площинно яскравими і чистими фарбами з використанням контурних золотих ліній, нагадує техніку знаменитих київських нерегородчастих емалей, яка була відома на Київщині вже з X ст.

Деякі болгарські дослідники Остромирового Євангелія, вказуючи на дуже високий рівень художнього оздоблення книги і особливо на наявність кольорових зооморфічних ініціалів, аналогічних ініціалам у болгарських рукописах XI ст., висловлюють думку, що Остромировє Євангеліє є копією болгарського манускрипта, створеного ще на початку X ст. в знаменитій придворній книжковій майстерні у м. Преела-ві. До того ж, на їхню думку, Євангеліє виготовлене болгарськими ішсцями та художниками.

Багато вітчизняних книгознавців рішуче відстоюють факт виготовлення рукопису майстрами київського великокняжого скрипторію, створеного Ярославом Мудрим при Софії Київській. У ньому, як відомо, була велика бібліотека, фонд якої становили не тільки книги, написані вітчизняними нисцями, а й численні західноєвропейські, болгарські, східні та візантійські манускрипти. Київські майстри книги ретельно вивчали оздоблення цих книжок і запозичувати з них деякі елементи. Мистецтвознавці, наприклад, відзначають, що в оздобленні ініціалів і заставок Остромирового Євангелія простежується вплив візантійських і болгарських художніх традицій, а в мініатюрному живописі — західноєвропейських.

Висока професійна майстерність руських писців і художників-знаменщиків, які створили Остромировє Євангеліє, свідчить про те, що ця видатна пам'ятка руського книжкового мистецтва XI ст. не могла бути першоство-реним рукописом. Досконала каліграфія та професійний рівень художнього оздоблення й ілюстрування цього рукопису доводили наявність у Київській Русі того часу розвиненої професійної школи книгонисання. У другій половині X — першій половині XI ст. в містах великої Київської Русі, ймовірно, діяло декілька потужних скрипторіїв, але, на жаль,

створені тут рукописи не збереглися. До речі, диякон Григорій у післямові звертається до читачів і особливо до тих багатьох руських переписувачів книг, які, на його думку, малюють шрифт значно краще за нього, щоб вони не нарікали на нього за «погрішності» і зроблені у тексті помилки, а щоб виправили їх.

Ізборник Святослава (зберігається у Державному історичному музеї в Москві). Другою чудовою пам'яткою древньоруського книго-писання є Ізборник Святослава. Цей манускрипт написаний у 1073 р. на замовлення,

Остромировє Євангеліє. Євангеліст Марк. Мініатюра. 1056-1057 pp.

Остромировє Євангеліє. Євангеліст Лука. Мініатюра. 1056-1057 pp.

148 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАЛУСКРИПІУ

Ізборник

Святослава.

Родина князя

Святослава.

1073 р.

ймовірно, старшого сина Ярослава Мудрого — київського князя Ізяслава (1024—1078). Пізніше рукопис перейшов до його брата Святослава (1027—1076), за наказом якого до нього дописали кілька аркушів тексту і додали ще дві мініатюри. На одній із них був зображений сам князь Святослав Ярославич зі своею родиною, а на другій — образ Спаса на престолі.

Великоформатний рукопис (33,6 X 24,8 см) є своєрідною морально-етичною та богословською енциклопедією раннього Середньовіччя, складеною з 383 статей і фрагментів Святого Письма та книг житійного змісту. Він переписаний із болгарського манускрипту X ст., перекладеного з грецького оригіналу для царя Симеона. Руський писець — диякон Іоанн — замість імені болгарського царя вписав ім'я київського князя Святослава. У пишно оздобленій рамці було написано: «Великий серед князів князь Святослав — державний владика, бажаючи виявити прихований у глибині многотрудних книг смисл, звелів мені, необізнаному з мудрістю, переказати промови, дотримуючись тотожності змісту».

У рукописі були розглянуті питання не тільки релігійного, а й науково-популярного характеру, вміщено статті з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики та поетики. Книга призначалася для особистого користування князем і членами його родини.

Ізборник Святослава, складений із 266 пергаментних аркушів, написаний кириличним уставним письмом у два стовпці; кожен із двох стовпців на сторінці налічував 29 рядків. У рукописі намальовані дві кольорові заставки великого розміру, шириною двох стовпців, у формі квадрата з вирізьбленими посередині заставок прямокутником і колом, у яких розміщено тексти заголовків. Заставки оздоблені орнаментом візантійського стилю, складеного зі стилізованих рослинних і геометричних елементів. У верхній частині заставок розміщені зображення левів і павичів, а з боків — куріпок. Під заставками — великі ініціали, виконані червоною, зеленою, синьою фарбами і обведені золотим контуром.

Ізборник Святослава 1073 р. славиться своїми мініатюрами та малюнками (у 1076 р. Ізборник був переписаний, але без мініатюр).

На початку рукопису зображено княжу родину. На цій мініатюрі з постатями князя Святослава, княгині та п'яти їх синів угорі золотом написано: «Гліб, Олег, Давид, Роман, Мирослав, Княгиня, Святослав». Мініатюра намальована щільними фарбами на пергаменті, який не був відповідно оброблений і не мав попереднього грунтування, тому фарби частково відшарувались і осипались. Автор мініатюри ретельно вималював і розфарбував деталі одягу персонажів. Наприклад, одяг князя Святослава темно-синього кольору; на правому плечі у

Слов'янська рукописна книга 149

Інборіиш Святослава. Початкова сторінка. 1073 p.

150 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

нього яхонтова застібка, на голові соболина шапка зі золотою тулією, а на ногах — сап'янові чоботи зеленого кольору. В одязі княгині та синів також ретельно виписані різноманітні деталі. У трактуванні облич майстер намагався передати індивідуальні риси персонажів. Це групове зображення князівської родини вважається найдавнішою мініатюрою у східнослов'янській рукописній книзі.

Друга мініатюра із зображенням Спаса на престолі також намальована на пергаментному аркуші, попередньо не заґрунтованому, тому в багатьох місцях фарби відшарувалися.

Рукопис прикрашений чотирма архітектурно-монументальними фронтиспісами, на яких умовно подаються одночасно інтер'єри й екстер'єри храмів. Композиція фронтиспісів побудована за єдиним принципом: у її основі лежить квадрат, щільно заповнений елементами геометричного та рослинного орнаменту. Вгорі над квадратом у перших двох мініатюрах намальовано по три напівсферичні куполи, завершені не хрестами, а кулями (за традицією у візантійських мініатюрах так зображали світські споруди). Зображенням хреста завершені куполи на третій і четвертій мініатюрах.

На всіх фронтиспісах в нижній частині мініатюр у просвітах арок зображені групи святих, серед яких єпископи, ієреї та монахи. Кожна група святих складається зі 7 осіб. Наприклад, на першому фронтиспісі зображені, ймовірно, автори, твори яких увійшли до Ізборника: Василій Великий, Кирило Александрійський, Іоанн Златоуст, Ісидор Пелусіота, Григорій Ниський, Єпифаній Кіпрський та Григорій Назіанзін.

Площина архітектурних фронтиспісів густо заповнена різноманітним за кольором і рисунком орнаментом. Книгознавці підкреслюють, що руські художники (ймовірно, над мініатюрами працювали два майстри) не дотримувалися візантійських канонів і досить вільно використовували елементи візантійського орнаменту. В їхньому орнаменті наявні пальмети, кола у різних поєднаннях, серцеподібні форми, квітки арніки та лілії, сітчасті прикраси, розфарбовані спектральними кольорами («райдуга»), трикутники, прикраси у вигляді східчастих узорів («городки»), рисок, хрестиків та інших геометричних форм. Руські майстри, які працювали в скрипторії при Софійському соборі, дотримувалися перш за все традицій київської художньої школи книжкового мистецтва, які, як свідчить оздоб-

лення Остромирового Євангелія та Ізборника Святослава, у другій половині XI ст. вже були сформовані і мали високий мистецький рівень. Підтримуючи цю думку, відомий російський знавець візантійського мистецтва, доктор мистецтвознавства В. Лихачева підкреслює, що «сполучення багатьох видів орнаменту складені на невеликому просторі, які характерні для мініатюр Ізборника, неможливо розглядати як візантійську особливість. Не типове для візантійського мистецтва XI ст. й колірне рішення мініатюр, у яких багато вохри, карміну та зелених фарб».

Краса декору архітектурних фронтиспісів підсилена ще й тим, що руські художники-мініатюристи, використовуючи творчий доробок київських майстрів емалевого мистецтва, облямували золотим контуром майже всі орнаментальні елементи, від чого ще яскравіше засяяли фарби. А ритмічне розташування з боків храмових споруд квіток на витягнутих стеблах, фазанів, куріпок та гордовитих павичів значно полегшило і композиційну геометричність, і колірну щільність мініатюр, яка тяжіє до манери фрескового живопису.

Ізборник Святослава відреставровано у 1978—1981 pp. З мініатюр було знято багатолітній шар — і вони знову набули колористичного «звучання».

Художнє оздоблення Ізборника було об'єктом досліджень багатьох учених. Ось що пише, зокрема, історик книги В. Щепкін: «У колориті руські майстри намагалися засвоїти весняну гаму візантійської мініатюри та її золоте сяйво. Це особливо вдалося майстрові найбільш розкішного рукопису, що дійшов до нас, — Ізборника 1073 року. Можливо, крім цих рис, у колориті мініатюр Ізборника дійсно далася взнаки і та особлива лагідність, яка розлита в малоруському краєвиді, і властива всьому пізнішому українському мистецтву, — це м'якість краєвиду Задніпров'я, Чернігівської рівнини, яку можна побачити і тепер з висоти Київських гір, з Хрещатика».

Київський Псалтир (зберігається в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі). Рукопис є однією з найвизначніших пам'яток українського книжкового мистецтва. У ньому каліграф зробив напис, що влітку 6905 p., тобто у 1397 р., «...списана бисть книга Давида царя повелінням смиренного владики Михаїла рукою грішного раба Спиридонія протодиякона, а писана в граді Києві».

Слов'янська рукописна книга 151

Ізборник Святослава. Фронтиспіс. Мініатюра. 1073 р.

152 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Київський

Псалтир.

Сторінка з

мініатюрами на

нолях.

1397 p.

Формат рукопису ЗО х 24,5 см. Текст написаний уставним письмом, по 14—15 рядків на сторінці, висота літер у середньому 7 мм. У книзі зроблено великі поля для ілюстрацій.

Псалтир містить 1 фронтиспіс (малюнок на цілу сторінку), 1 заставку, 302 кольорові ілюстрації на полях і численні орнаментально-декоративні ініціали. Оздоблення книги, ймовірно, виконане двома художниками: одному приписують ілюстрації, другому — декоративні прикраси й ініціали.

На фронтиспісі на золотому тлі в центрі композиції зображений цар Давид, який сидить перед пюпітром із книгою в руках. У прямокутній заставці розміщено зображення Деісуса і сім фігур святих, намальованих до пояса.

В обрамленні фронтиспісної мініатюри та в оздобленні заставки майстер використав рослинно-геометричний орнамент із барвистих квітів, укомпонованих в геометричні фігури, композиції яких нагадують прикраси двох найвідоміших рукописів XI ст. — Остромирового Євангелія та Ізборника Святослава.

Система орнаментально-декоративного оздоблення численних кольорових ініціалів Псалтиря також близька до оздоблення ініціальних літер Остромирового Євангелія.

Проте найголовнішим елементом оздоблення Київського Псалтиря є маргінальні ілюстрації на великих, спеціально залишених для мініатюр, полях. Ці ілюстрації є основою побудови загального образу книги. Вони, як правило, розміщені поряд із текстом, зміст якого

Слов'янська рукописна книга 153

пояснюють. Якщо ж малюнки розташовані на відстані від тексту, то вони з'єднані з текстом червоною лінією з необхідними словами.

Для мініатюр Псалтиря характерна змістова різноманітність і складна за конфігурацією композиція. Художник стежив за ритмічним розташуванням ілюстрацій: багатофігурні сцени з архітектурними краєвидами чергуються з невеличкими малюнками. Чіткість текстових стовпців підкреслюється вільною конфігурацією малюнків, виконаних на пергаменті без кольорового тла.

Мистецтвознавці зазначають, що руський художник-знаменщик був професійним рисувальником і колористом, до того ж добре знав художню стилістику візантійського мистецтва мініатюри XI—XII ст.

Вище йшлося про давні зв'язки між руськими монастирями і Студитським монастирем у Константинополі. У другій половині XIV ст. ці зв'язки значно посилилися. Вітчизняні майстри книги вдосконалювали свою майстерність у Студитському скрипторії поруч із багатьма ченцями з Грузії, Вірменії, Болгарії та Сербії. Вони копіювали найкращі візантійські манускрипти XI—XII ст., які ретельно зберігалися в бібліотеці монастиря, намагаючись осягнути мистецьку глибину та пластичну виразність візантійських мініатюр. Можливо, і художник Київського Псалтиря перебував деякий час у Студитському монастирі, пізнаючи художню систему оздоблення богослужбової літератури, і зокрема — Псалтирів та Лекціонаріїв, для яких було характерним розміщення на полях розповідних ілюстрацій і алегоричних фігур. Наприклад, у Псалтирях великі сторінкові мініатюри, як правило, були присвячені історії життя Давида й епізодам Старого Завіту. А в зміст маргінальних ілюстрацій художники намагалися вкласти глибоку суть молитов Давида. Малюнки тлумачили навіть окремі слова псалмів. Крім цього, майстри книги обов'язково включали в рукопис мініатюри, зміст яких відображав історію християнської церкви і перш за все — іконоборський рух у Візантії у другій половині VIII — першій половині IX ст.

Дослідники книги зазначають, що за стильовими ознаками та колірними особливостями мініатюри Київського Псалтиря подібні до мініатюр візантійських манускриптів другої половини XI ст., які зберігаються в Британському музеї (Псалтир XI ст.) та Паризькій національній бібліотеці (Євангеліє XI ст.). Для

цих трьох рукописів характерні композиції мініатюр, у яких фігури персонажів зображені в легкому русі, видовженими, навшпиньках, з одухотвореними обличчями. Лінія землі під ногами і тло відсутні, що ніби надає фігурам невагомості.

Мініатюри відзначаються професійним малюнком, використанням світлотіньових нюансів, легкістю складок одягу та благородством кольорів, заснованим на синіх (від світлого до темного відтінків), світло-зелених, жовтих, сіро-фіолетових, бузкових і червоних фарбах, з використанням золотих штри-хів-асистів (густих штрихових решіток), нанесених на малюнок фігур поверх фарб.

Беручи до уваги не тільки стилістичні риси, а й іконографічні візантійські канони, книгознавці дійшли висновку, що київський художник-знаменщик, оздоблюючи Псалтир, ймовірно, орієнтувався на візантійський прототип. Однак руський митець не обмежився простим копіюванням візантійських мініатюр, а втілив у зображення своє поняття художньої виразності. Крім цього, можливо, за вказівками київських церковних ієрархів, деякі ілюстрації ікоіюборської тематики були відхилені, оскільки ця тема не вважалася у XIV ст. актуальною для Києва. І навпаки, сцени із зображенням церковних свят ретельно перемальовані без будь-яких доповнень, зі збереженням дрібних деталей.

Київський знаменщик був дуже обдарованою людиною — професійно володів рисунком і технікою малярства. Сучасні мистецтвознавці, порівнюючи деякі його маргінальні мініатюри з аналогічними ілюстраціями у візантійських Псалтирях XI—XII ст., підкреслюють перевагу Спиридонія як художника. Наприклад, в одній із ілюстрацій він зображає царя Саула, що сидить на троні, і молодих жінок, які танцюють для нього.

Жіночі фігури мають виразні видовжені силуети, їхнім рухам притаманна легкість і граційність, ритмічні складки одягу підкреслюють красу жіночого тіла. Майстерно виконана й мініатюра із зображенням раю, яка розміщена по всьому лівому полю сторінки: художник намалював буйну зелену траву, великі дерева з райськими птахами. На нижньому полі сторінки зображені павичі серед яскравих квітів. У рукописі виконано ще багато чудових мініатюр, які можна подовгу розглядати, насолоджуючись високою професійністю та смаком художника.

154 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Пересопницьке

Євангеліє.

Фрагмент

сторінки.

1556-1561 pp.

У 1978 р. було виготовлено факсимільне видання Київського Псалтиря, що стало чудовим подарунком книговидавців шанувальникам книги. Розглядаючи оздоблений маргінальними ілюстраціями рукопис, сучасний читач може оцінити ту величезну працю, яку вклав високообдарований київський майстер кнши в кінці XIV ст. у своє дітище — Київський Псалтир.