Конструювання та оздоблення оправ рукописної книги

КОНСТРУКЦІЯ ТА ОЗДОБЛЕННЯ ОПРАВ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ РУКОПИСНОЇ КНИГИ

КОНСТРУКЦІЯ ТА ОЗДОБЛЕННЯ ОПРАВ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ РУКОПИСІВ

КОНСТРУКЦІЯ ТА ОЗДОБЛЕННЯ ОПРАВ РУКОПИСІВ КРАЇН АРАБСЬКОГО СХОДУ

158 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТІ,7

Шкіряна

палітурка

манускрипту

з ланцюгами.

XII сіп.

КОНСТРУКЦІЯ ТА ОЗДОБЛЕННЯ ОПРАВ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ

РУКОПИСНОЇ КНИГИ

Можливо, християни були одними з перших, хто почав користуватися рукописами ко-дексного типу — ще у катакомбний період. Аркуші кодексів зручно було перегортати у процесі богослужіння, а при необхідності — швидко знаходити потрібне місце в тексті. Перші богослужбові папірусні кодекси робили у вигляді скріплених зошитів — приблизно 25 х 15 см. Фрагменти найдавніших папірусних кодексів, які збереглися до нашого часу, датуються II ст. н. є. Поява багато-зошитових кодексів змусила майстрів удосконалювати систему комплектування аркушів у зошити, а зошитів — у книжкові блоки (фальцювання). На зошитах і аркушах почали використовувати цифрові та буквені позначки (решіаманти, кустоди, систему фоліації), які запобігали помилкам при виготовленні книжкових блоків.

Конструювання та оздоблення оправ рукописіюї книги 159

Найдавніший спосіб скріплення зошитів у книжковий блок був, можливо, винайдений у II—III ст. коптами — християнами, які проживали на півдні Єгипту. Вони скріплювали зошити, пришиваючи їх один до одного і одночасно до спинки шкіряної оправи, а мотузка чи нитка створювала на поверхні спинки ланцюжковий візерунок. Краї скріплених зошитів потім обрізали з трьох боків спеціальними ножами. Пізніше почали застосовувати інший спосіб зшивання: зошити прикріплювали до спинки майбутньої шкіряної оправи поздовжніми стібками.

У Візантії, а згодом і в європейських країнах, для виготовлення рукописів великого обсягу з'явився новий спосіб скріплення зошитів — на мотузках, які після зшивання опукло лягали впоперек спинки блоку. Щоб уберегти від псування книжкові блоки, на верхні й нижні краї спинки блоку підшивали шматочки тонкої шкіри або пергаменту, які згодом отримали назву каптал (від нім. Kaptal, скорочено від Kaptalband — стрічка, якою скріплюють аркуші). У сучасних книгах кантал приклеюють.

У побуті для зберігання невеликих кодексів, складених з одного або кількох зошитів, вирізали дві дощечки, які, за принципом диптихів, з лівого боку скріплювали з зошитами ремінцями або металевими кільцями. Це були своєрідні оправи. Заможні читачі прикрашали верхні, а іноді й нижні кришки кодексів, прикріплюючи до них тонкі пластини зі слонової кістки або металу. За бажанням замовників на пластинах вирізьблювали різноманітні зображення й орнаментально-декоративні прикраси.

Найдавніші коптські книжкові оправи датуються III—IV ст. їх виготовляли з грубих дерев'яних дощок, у яких попередньо робили наскрізні отвори. До ремінців, які протягували через отвори, і прикріплювали зошити книжкового блоку. Корінці літургійних рукописів покривали тонкою шкірою, а дошки оправ прикрашали декоративним різьбленням. Згодом коптські майстри навчилися покривати дошки оправ шкірою і розробили методику оздоблення шкіряних книжкових оправ.

Перед тим як наклеїти шкіру на дерев'яні кришки, у ній прорізали ножем контурні орнаментально-декоративні прикраси. Потім шкіру розтягували і під прорізи підкладали визолочений пергамент. Найулюбленішим декоративним мотивом коптських майстрів було зображення хреста, навколо якого вільно компонувалися прикраси у вигляді квадратів, овалів, ромбів, які, перетинаючись, створювали чіткий візерунок.

Ще один тип коптської книжкової оправи виготовляли зі шкіри у вигляді сучасної папки з клапанами, у яку вкладали книжковий блок. Такі шкіряні оправи іноді прикрашали сліпим тисненням.

Технологія виготовлення багатозшиткових книжкових блоків і прикріплення до них кришок оправ, а також техніка оздоблення шкіряних оправ, винайдені коптами у IV ст., були добре відомі і римським, і візантійським майстрам. У VI—VII ст. з ними ознайомилися французькі й ірландські художники. Так, оздоблення у формі хреста, навколо якого розміщені геометричні малюнки у вигляді заповнених орнаментних квадратів, ромбів та

Коптська книжкова оправа-торбинка. Єгипет. IU-rV ст.

160 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Оклад зі

слонової

кістки.

Зображений

автор рукопису

«Історія франків»

єпископ Григорій

Турський.

Франція.

Друга половина

IX cm.

овалів, винайдене коптськими художниками, використовували і візантійці, а особливо ірландці. Доречно навести як приклад чудові орнаментально-декоративні прикраси в ірландській рукописній книзі VII—IX ст. — так звані сторінки-килими.

Вище зазначалося, що процес становлення внутрішньої структурної побудови книги -кодексу та її матеріальної конструкції набув міжнаціонального характеру. Рукописи постійно «мандрували» з регіону в регіон, і тому всі новації, які з'являлися в будь-якому монастирському скрипторії, підхоплювали і впроваджували майстри книги в інших країнах.

Окладні оправи

У багатьох європейських країнах ранні рукописні книги, текст яких був добре прикрашений, але які не мали оправи, зберігались як коштовні речі у спеціальних ящиках, скринях, кошелях і гарно оздоблених шкатулах.

Після того як у 313 p., за часів римського імператора Константина 1 християнство було визнане офіційною державною релігією, для

богослужбових рукописів у монастирях, де вони писалися, почали виготовляти оздоблені шкіряні оправи. Кришки для оправ робили з дуба, бука та кипариса. Зовнішньому оздобленню манускриптів почали приділяти значну увагу. Ще у IV ст. в монастирі Віваріум був виготовлений кодекс-посібник, який містив найкращі орнаментально-декоративні прикраси для оздоблення оправ. Ігумен монастиря Кассіодор у передмові до посібника писав: «Численні зразки цього мистецтва ми намалювали в одній книжці, і кожен може користуватися потрібними йому малюнками». Для напрестольних Євангелій виготовляли так звані оклади — оздоблені пластини з міді, срібла, золота чи слонової кістки, які прикріплювали зверху до міцних кришок, попередньо покритих шкірою. На цих пластинах художники вирізьблювали зображення Ісуса Христа, євангелістів або євангельські сцени, обрамлю-ючи ілюстративні композиції вибагливими орнаментально-декоративними прикрасами.

Художню систему оздоблення окладів напрестольних Євангелій для церков і храмів з використанням золота, срібла, емалі, коштовних каменів та різних золотарських технік, винайдену коптськими майстрами, а пізніше вдосконалену візантійськими золотарями, використовували майстри всього християнського світу. Ці художні прийоми стали традиційними і характерними для оздоблення напрестольних Євангелій і в наш час. Не менш розкішно оздоблювали й оклади богослужбових рукописів на замовлення представників імператорських родин, церковних ієрархів, інших заможних і впливових осіб. Згадки про ченців-палітурників з'являються в рукописних книгах починаючи з XII ст.

Загалом коштовні оклади ранньої рукописної книги можна поділити на три типи:

1) оклади з рельєфними пластинами зі слонової кістки;

2) оклади з листового срібла або золота, оздоблені емаллю та коштовним камінням;

3) литі й карбовані металеві оклади з дорогоцінними прикрасами.

Середня частина накладних оздоблених пластин була дещо глибша порівняно з берегами. Цей прийом використовували ще у ранніх оправах зі слонової кістки, розміщуючи різьблені зображення нижче від зовнішніх берегів з метою кращого їх збереження. Коштовні та напівкоштовні камені, як правило, не шліфували, а тільки ретельно полірували.

Конструювання та оядоблеїшя оправ рукописної книги 161

Латинське

Євангеліє.

Оклад,

виготовлений

із золота,

срібла

і коштовних

каменів.

Німеччина.

ХІТІ ст.

Сюжетами для рельєфних зображень зі слонової кістки служили переважно епізоди з життя Ісуса Христа, Діви Марії та святих. У базиліці італійського міста Монц зберігається Євангеліє з коштовною оправою, виконаною візантійськими золотарями на початку VII ст. Це Євангеліє належало лашобардській королеві Теодолінді. Палітурні кришки оправи оздоблені листовим золотом, пере-

городчастою візантійською емаллю та коштовними каменями. На цей період припадають і два Євангелія з пишно прикрашеними окладами, які зберігаються в ризниці Собору св. Марка у Венеції.

До нашого часу збереглися стулки консульського диптиха, вирізьблені зі слонової кістки (IV ст.), оклад зі слонової кістки з рельєфним зображенням автора «Історії франків» єпископа

162 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Шкіряча оправа

я бліитовим

(безколірним)

тисненням.

Німеччина.

Кінець XV ст.

Григорія Турського, яке виготовлене у добу Каро-лінзького відродження (875 р.), та коштовний оклад латинського Євангелія ХНІ ст., створений золотарями з листового срібла, литого золота (рельєфні зображення Вседержителя та євангельських символів) і оздоблений коштовними каменями (Берлінська державна бібліотека).

Шкіряні оправи

Оправи для ужиткових рукописів були значно скромнішими. З часів Каролінзького відродження (друга половина VIII—початок IX ст.) та передроманського періоду (IX—X ст.) збереглося близько 130 таких оправ. За конструкцією їх можна поділити на два типи. До першого належать оправи у вигляді конверта з ірубої овечої шкіри без використання дерев'яних або картонних кришок. Другий тин — це оправи з нефарбованої та нерозгладженої шкіри, натягнутої на дерев'яну кришку.

При виготовленні шкіряних оправ оброблену вологу шкіру натягували на дерев'яну дошку, після чого виконували на її поверхні декоративні зображення за допомогою металевих штампів і гладильниць технікою блішпового (від нім. blind — сліпий) безколірного тиснення. Декоративні прикраси складалися здебільшого з геометричних фігур, хрестів, рисок, елементів рослинного орнаменту, а у другій половині IX—X ст. сюди додались елементи із зображеннями риб, птахів і тварин. Майстерні з виготовлення шкіряних оправ діяли в основному при мо-

настирях, розташованих у Північній Франції та Південно-Західній Німеччині.

Деякі зміни у мистецтві оздоблення шкіряних оправ з'явились у романський період (XII—перша половина XIII ст.). Блінтове тиснення на козячій або телячій шкірі значно збагатилося за рахунок використання нових профілів дрібних штампів, які давали опуклі відбитки. Оброблені блінтовим тисненням за допомогою дрібних штампів фактурні «плями» контрастували з гладкою поверхнею шкіри. Більшими штампами на палітурних кришках виконували сліпе зображення євангельських сцен.

У XII ст. найбільш відомим осередком виготовлення оправ став Париж. Паризькі майстри почали активніше використовувати техніку прорізування ножами на бичачій шкірі орнаментально-декоративних прикрас. В кутках і в центрі такої оправи закріплювали невеличкі опуклі металеві жуковини (кнопки), які захищали рельєфне оздоблення від пошкодження.

У пізньоґотичиу добу (XIV—XV ст.) загальна кількість виготовлених розкішних оправ значно зменшилась. У містах розвинули свою діяльність численні світські переписувальні майстерні, тому рукописна книга поступово почала втрачати характер коштовності. Кришки для оправ зі слонової кістки зовсім перестали виготовляти, а важкі виливні та чеканні оклади з дорогоцінних металів замінили на окремі вирізьблені металеві прикраси — планети.

У Німеччині, Франції й Англії техніка виготовлення та оздоблення шкіряних оправ була подібною. Для коштовних і великих манускриптів оправи виготовляли з коричневої телячої або фарбованої козячої шкіри, яку натягували на дошки. На верхній частині кришки оправи витискували назву книжки. Обрізи блоку фарбували жовтою, зеленою або червоною фарбами. Для того щоб кутки кришок оправи не ламалися, їх покривали з лицьового та зворотного боку металевими трикутниками, на поверхні яких вирізьблювали або чеканили декоративні прикраси, іноді з використанням зображень людей і тварин. Також ретельно оздоблювали й металеві застібки, які почали виготовляти для того, щоб захистити книжковий блок від проникнення всередину пилу та вицвітання паперу. Для книги більшого формату майстри робили дві (іноді три) металеві застібки, для меншого — одну.

Конструювання та оздоблення оправ рукописної книги 163

Шкіряна

оправа,

віготовлена

за допомогою

прорізування

ліній

декоративних

прикрас ножами

і розширювання

прорізів

гладильницями.

Німеччина.

Кінець XV cm.

Згодом металеві застібки для оправ були замінені шкіряними. Товщина дерев'яних дощок для кришок стала неоднаковою: біля зовнішніх обрізів блоку тіло дощок робили трохи товстішим. Коли застібки защіпалися, то потовщені краї кришок оправи міцніше притискали аркуші книжкового блоку.

Великоформатні й важкі манускрипти — фоліанти — розміщували на масивних пюпітрах, до яких їх іноді прикріплювали ланцюгами. У давшх англійських книгосховищах зберігається багато фоліантів, які приковані до таких підставок-июпітрів. Невеликого формату книги з коштовним оформленням зберігались, як у давнгагу в Ірландії, в багато оздоблених ковчегах.

Для коштовних фоліантів виготовляли закладки-реєстри з тонкої шкіри або пергаменту, їх прикріплювали до верхнього капталу спинки блоку за принципом віяла.

З'явився новий тип оправи у вигляді кошеля (своєрідної сумки), яку виготовляли з дуже м'якої шкіри, оксамиту або шовку. Книгу-кошіль власник прикріплював до пояса. Такими книгами найчастіше користувалися мандрівні ченці та купці.

Шкіряні оправи готичної доби, які збереглися до нашого часу, за технікою виготовлення можна поділити на дві групи: оправи із різьбленням ножами та різцями, зробленим по вологій шкірі, і оправи з блінтовим тисненням.

164 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Штампи

для тиснення

на шкірі.

Зразки

розфарбованих

обрізів

книжкошіх

блоків.

Техніка різьблення на шкірі ножами і різцями набула особливого поширення в Німеччині. Для оправ використовували здебільшого волячу шкіру природного кольору. На натягнуту на дошку вологу шкіру наносили контурний малюнок, по штрихах якого потім робили прорізи. Ці прорізи розширювали спеціальними металевими гладильницями — лопаточками. Щоби бордюрш рамки стали більш опуклими, з одного боку бордюрних ліній гладильницею робили заглиблення, а з іншого

їй

гх підрізали ножем і ці прорізи заповнювали воском. Після цього шкіру трохи розтягували і заповнені воском прорізи ставали ще опуклішими. Техніку різьблення на шкірі використовували разом із карбуванням пуансонами (від франц. роіпсоп — шило), на кінцях яких були заглибини у формі півкулі; пуансонами, як правило, торшонували (від франц. torchon — ганчірка) тло у вигляді рельєфної фактури, а саме зображення залишали гладким.

Німецький художник-різьбяр по шкірі міг вільно вибирати штампи і створювати на свій смак індивідуальні за малюнком орнаментально-декоративні візерунки, ускладнюючи композиції введенням людських фігур. Улюбленими декоративними прикрасами того часу були елементи готичних стрілчастих форм. Провідними різьбярами книжкових оправ у XV ст. вважалися майстер Гульбе з Нюрнберґа та майстер Вундер із Відня.

Наприкінці XV ст. ця творча техніка оздоблення шкіряних оправ забулася.

У добу пізньої готики внаслідок зростання культури й освіченості набули значної популярності навчальні та світські рукописи. Книга стала значно дешевшою. Палітурники, щоб пришвидшити процес оздоблення оправ, відмовляються від трудомісткого різьблення на шкірі, замінивши його технікою блінтового тиснення, яка у той час набуває активного творчого розвитку. Крім гладильниць у середині XV ст. почали використовувати штампи-ролі — прикріплене до тримача металеве коліщатко, на ободі якого вирізьблені дрібні декоративні зображення. Пізніше застосовують планети ('від франц. plaque — накладений) у вигляді великих штампів, на яких вигравірувані опуклі або втиснені декоративні прикраси. На штампах ретельно вирізьблювали декоративні елементи, зображення людей, тварин і фантастичних істот. Тут були і готичний стрілчастий дах, і квіти, і плоди граната, і пальмети, і мисливські сцени. На планетах гравірували зображення Ісуса Христа, Діви Марії та євангелістів. Особливою популярністю у майстрів користувалися прикраси у вигляді Готичних стрілчастих арочних фризів, а також вибагливі декоративні композиції, складені зі сучкуватих стебел і гілок з листками, що в'ються навколо стовбура.

Крім шкіряних у добу пізньої ґотики стали популярними оксамитові оправи з металевими й емалевими медальйонами, а також дерев'яні кришки, на яких малювали олійними фарбами

Конструювання та оядоблтня оправ рукописної книги 165

складні сюжетні зображення. Наприклад, на дерев'яній оправі до розрахункової книги податкового управління м. Сієн (від 1329 р.) олійними фарбами по крейдованому ґрунтові намальований чернець, який рахує гроші.

У XV ст. палітурна справа, досягши високого технічного рівня та набувши значного поширення, стала самостійною професією. Відкрилися численні майстерні, з'явилися майстри, які витискували на готових шкіряних оправах штампи з власними ініціалами. А в 1433 р. у Нюрнберзі домініканець Конрад Форстер на виготовлених ним оправах уперше почав витискувати окремими буквеними штампами своє повне ім'я та прізвище.

У цей період на оздоблення європейської шкіряної оправи справляли значний вплив перський і арабський орнаменти, які прийшли в Європу через італійські міста зі сходу — з Сирії та Лівану і з заходу — з мавританської Іспанії. Популярними у палітурників стали поширені на Сході шкіри типу марокен (від назви країни Марокко) і сап'ян (тонка кольорова м'яка шкіра із козячих шкур) марокканського виготовлення.

В Італії новий стиль художньої обробки палітурок освоїли майстри Венеції, Неаполя, Флоренції та Мілану. У XV—XVI ст. в цих містах працювали палітурники з багатьох європейських і східних країн. Завдяки їм мистецтво оправи в Італії досягло високого рівня і справило серйозний вплив на палітурну справу всіх європейських країн.

У кінці XV ст. в оформленні італійської палітурки почали широко застосовувати золочення: на шкірі спочатку штампом виконували блінтове тиснення, потім шкіру зволожували яєчним білком і оцтом, а після цього на оброблені місця зверху накладали поталь ('латунні або алюмінієві пластини товщиіюю 0,3—0,5 мм) і піддавали тисненню нагрітим штампом. На шкірі залишався яскравий золотистий декоративний відбиток. Для візерунків на палітурних штампах використовували мотиви східних декоративних арабесок і мавританського орнаменту.

Ще з XIV ст. було прийнято ставити книги на полички обрізами назовні, тому па них чорнилом чи фарбою писали назви книжок. Майстри книги доби Відродження (XVct.) ускладнили цей оздоблювальний прийом: обрізи рукописів почали золотити або покривати складним багатоколірним орнаментом. На обрізах художники іноді малювали навіть композиції з фігурами людей. Щоби декоративні прикраси на книжкових обрізах були виразнішими, майстри за допомогою пуансонів обробляли (торшонували) обрізи рукопису, досягаючи певної їх фактурності.

У другій половині XV ст. з винайденням книгодрукування рухомими літерами з'являється новий вид оправи, — новий і за технікою виготовлення, і за характером оздоблення. нртм,1тя

ЗмЄНШЄННЯ формату ВИДаНЬ ДаЛО МОЖЛИВІСТЬ Ое/жн'яіюї іцшшш

виготовляти в друкарні частину тиражу у видав- *' блок"

НИЧІЙ ОПраВІ З ТИПОВИМ Оформленням. Напри- дшшіу оп/шоал:

166 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТІ'

XII cm.

клад, у друкарнях Альда Мануція (1150—1515) Мстислава. (Венеція) { Антона Коберґера (1445-1513)

Коштовний

оклад. (Нюрнберґ) почали діяти цехи палітурників, де виготовляли іноді частину тиражу у видавничих оправах за розробленим зразком.

Саме від цього часу починається розвиток сучасної видавничої оправи.

КОНСТРУКЦІЯ ТА ОЗДОБЛЕННЯ ОПРАВ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ РУКОПИСІВ

Система побудови книжкових блоків і оправ східнослов'янських рукописів не відрізнялася від технології, винайденої європейськими майстрами ще у добу раннього середньовіччя. Фальцювання та зшивання зошитів, виготовлення книжкових блоків, кріплення дерев'яних дощок до блока книги й обтягування їх шкірою або тканиною, оздоблення палітурних кришок за допомогою тиснення («басмленія») на шкірі та прикрашення обрізів блока — всі процеси виконували на основі європейської середньовічної технології.

Ранні слов'янські методичні вказівки щодо виготовлення оправ припадають на першу половину XVI ст. Із них ми дізнаємось, якими знаряддями праці користувалися майстри-палі-турники. «Уставка» (лещата) служила для зшивання зошитів і виготовлення книжкового блока; спеціальні округлі ножі — для обрізання блока; «дорожники» — для тиснення

на шкірі прямих ліній, а «філетки» — для тиснення овальних. Дрібні прикраси виконували за допомогою невеличких штампів, які називали «басми», а великі середники та кутки на оправах — за допомогою великих басм — «кліше». Для виконання бордюрного декору використовували «ролі-накатки». Спеціальними «чеканами» наносили на обрізи блоків різноманітні фактури, а «гладильницями» з кістки або дерева розгладжували («лощили») шкіру на палітурних кришках та золоті покриття на книжкових обрізах.

Кришки для східнослов'янських палітурок з X ст. до другої половини XVII ст. були дерев'яні — з дуба, бука, граба, сосни. їх обтягували шкірою — свинячою, дубленою (замша), опойком, сап'яном, пергаментом. Іноді дерево обтягували тканиною: оксамитом, парчею, шовком, атласом, при виготовленні ужиткових рукописів — полотном. Для богослужбових рукописів, якими користувалися в церквах і храмах, а також для «підносних» подарункових книг виготовляли коштовні оклади.

Окладні оправи

Над виготовленням оправ-окладів працювали різні фахівці, що і дало змогу створити цінні високохудожні речі. Вони не ставили перед собою і, зрозуміло, не вирішували завдань, пов'язаних із розробкою загального образу книги. Серед цих майстрів були золотарі, які виготовляли металеві пластини та золоті елементи оздоблення; майстри з черні, які гравіювали на золоті та сріблі, заповнюючи глибокі штрихи черневим сплавом, що складався зі срібла, міді та сірки; художники з фініфті (різновид емалевої техніки) та скані (філігранне виконання загального тла з тонкого золотого або срібного дроту у вигляді вибагливих спіралей).

Коштовні оклади щільно прикріплювали до дерев'яних палітурних кришок, які спочатку покривали шкірою, а потім ще раз (крім спинки) обтягували («поволочували») оксамитом. На такій м'якій основі оклад утримувався міцніше.

Найдавнішим окладом, який дійшов до нашого часу, є оклад, виготовлений («построений») у XII ст. для Мстиславового Євангелія у Константинополі. Це Євангеліє у 1117 р. Олекса, син священика Лазаря, «списав» для новгородського князя Мстислава Володимировича (1076—1132). За наказом князя його

Конструювання та оздоблешш оправ рукописної книги 167

тіун Наслав прибув у Візантію до Царгорода для виготовлення коштовного окладу для книги. Після повернення тіуна з Константинополя оклад доробили київські майстри-золотарі. Прикрашений золотом, коштовним камінням і фініфтю, він став високохудожнім витвором золотарського мистецтва. У 1125 р. було виконано приписку до Євангелія: «Цену же Євангелія сего един Бог ведас». Протягом століть зберігання, починаючи з ХШ ст. й до середини XVI ст., оклад кілька разів реставрували.

До нашого часу зберігся оклад до Євангелія апракос, виготовлений східнослов'янськими майстрами у 1392 р. на замовлення боярина Федора Кошки. Дерев'яні кришки оправи обтягнуті італійським червоним оксамитом, на якому зеленим кольором зображено рослинний декор. До верхньої кришки прикріплена срібна пластина. Середня частина окладу покрита тонкою золоченою сканню із вмонтованими в

неї емалевими кіотцями різної форми, в яких розташовані відлиті з золота та срібла фігури Спаса Вседержителя з предстоящими, архангелів і святих. У кутках окладу розміщені фігури чотирьох сидячих апостолів, а між ними — півфігурні зображення святих.

Обрізи книжкового блока покриті тонкими срібними пластинами (так званими навісами, або застінками), які прикріплені до верхньої кришки оправи дротяними шарнірами. На них уміло вирізьблені півфігурні зображення у колах. До нижньої кришки оправи прикріплені три металеві жуковини (опуклості), які також декоровані орнаментом.

Заслуговує на увагу також оклад лицьового (прикрашеного мініатюрами) Євангелія Бо-ровського Пафнутьєвського монастиря, виготовленого у 1530—1533 pp. в Новгородській книгописній майстерні архієпископа Макарія (1482—1563). У вигляді великої срібної пластини він прикріплений до верхньої палітурної

Євангеліє

Кошки.

Коштовний

оклад.

Фрагмент.

1392,).

168 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО М/ШУСКРИІПТ

Дерев'яна

опрааа

з набитими

металевими

прикрасами.

XIV cm.

кришки. На пластині в центрі та у кутках вмонтовані невеликі кіотці. В центральному кіотці вирізьблено Розп'яття з предстоящими, по боках якого стоять архангели, а вгорі та знизу — два серафими; в куткових чотирьох кіотцях — фігури євангелістів. Площина між кіотцями щільно заповнена тонким сітчастим орнаментом, виконаним сканню, з вкрапленнями у декор двадцяти двох коштовних каменів. Торці (поперечні зрізи) палітурних кришок також оздоблені сканною смужкою, а обріз книжкового блока вкритий тонкою золотою пластинкою, на якій орнаментальні прикраси виконані технікою чеканки.

Техніки оздоблення окладів для богослужбових рукописів, особливо напрестольних Євангелій і «вкладних» книг (оздоблених рукописів, які заможні парафіяни дарували храмам), дотримуються при виготовленні християнських богослужбових книг до нашого часу. Проте в кожному регіоні Європи існують свої традиційні канони. Наприклад, для оздоблення окладів українських і російських напрестольних Євангелій характерні такі золотарські техніки, як скань, чернь та фініфть.

Є деякі особливості і в іконографії: в розташованих посередині окладів кіотцях, виготовлених для українських напрестольних Євангелій, розміщене, як правило, зображення Розп'яття з предстоящими, а на окладах західноєвропейських богослужбових рукописів у рельєфних середниках зображений Ісус Христос, який сидить на престолі, в одній руці тримаючи Євангеліє, а другою благословляючи. Крім цього, на окладах східнослов'янських богослужбових книг євангелісті]} зображають разом із їхніми символами. Ніколи євангельські символи не трапляються окремо від фігур євангелістів, як це прийнято при оздобленні окладів західноєвропейських богослужбових манускриптів.

Шкіряні оправи

Для виготовлення ранніх ужиткових оправ використовували дерев'яні дошки завтовшки до 2 см, обрізані за розміром блока, та грубу телячу шкіру, яку натягували на дерев'яні дошки. Палітурні кришки прикріплювали до блока за допомогою трьох—п'яти (залежно від його розміру) довгих ремінців, до яких були

Конструювання та оздоблення оправ рукописної книги 169

підшиті зошити книги. Як і в давніх коптських оправах, ремінці протягували через кілька наскрізних отворів у дошках, зроблених попередньо для кожного ремінця, і закріплювали. Оправи майже не оздоблювали. При потребі на верхню кришку оправи набивали деякі оздоби.

Наприкінці XIV — на початку XV ст. майстри почали прикрашати шкіряні палітурні кришки. При цьому користувалися дорожниками, якими робили два-три ряди блінтових ліній. Декоративні подвійні чи потрійні лінії, перетинаючись, утворювали ритмічний ромбоподібний декор, посередині якого вмонтовували невеличкі оздоби у вигляді концентричних кіл. А за допомогою окремих невеликих басм утворювали безперервні орнаментально-декоративні смужки. Басми були різноманітної форми: розетки, ромби, квадрати, у вигляді серця, плетінчасті, квіткові тощо. Оздоблювали, як правило, тільки верхні палітурні кришки. На нижніх кришках оправ робили тільки лінійні бордюрні рамки.

Наприкінці XV—на початку XVI ст. оформ-лювачі почали використовувати ролеві штампи (накатки). Великі басми-кліше, які попередньо підігрівали на вогні, служили для витискування блінтових складних бордюрів, рельєфних середників і кутків. А згодом за допомогою роликів різної ширини з рослинним або квітковим орнаментом почали виконувати тиснення золотом складних візерунків.

Ще у другій половині XIV ст. обтягнені шкірою чи оксамитом палітурні кришки почали оздоблювати металевими прикрасами — залізними кутками та середниками у формі поставлених на кут квадратів, які прорізали наскрізь, роблячи орнаментальні візерунки. Навкруг середників набивали один-два ряди невеличких овальних опуклих жуковин. Книги мали по три-чотири накидні металеві застібки.

Прикладом оздоблення може служити шкіряна палітурка Службової Мінеї на жовтень 1369 р. До нашого часу також збереглась оправа Псалтиря XIV ст., виготовлена з італійського оксамиту. Посередині верхньої кришки розміщена шестикутна срібна орнаментальна розетка, кути якої закінчуються квітами-кринами. У плетеному прорізаному орнаменті вмонтовані зображення шести тварин. Кутки палітурки також оздоблені срібними прорізаними орнаментальними накладками.

Оздоблення шкіряних онрав поступово ускладнювалось, і у XVII ст. вітчизняні майс-

три почали використовувати для тиснення підігріті на вогні ролі з орнаментальними візерунками у стилі пишного українського бароко. Мистецький рівень оздоблення оправ залежав і від вибору фактури та кольору палітурних матеріалів, і від тиснення ролями — золотого чи блінтового, і від покриття обрізів золотом та фарбами.

Для оздоблення ужиткових оправ застосовували в основному телячу шкіру. Внутрішні боки палітурних кришок заклеювали пергаментом або тканиною.

Оздоблюючи коштовні оправи, використовували дорогі шкіри і тканини: тонкий м'який сап'ян, оксамит, виткану золотом і сріблом парчу, шовковий з вилиском муар.