Мініатюра західноєвропейських рукописів

У своєму розвитку мистецтво західно­європейської книжкової мініатюри пройшло довгий шлях. Він починався від ілюстрацій Меровінзького періоду (V—перша половина VIII ст.), в яких ще домінував спрощений стиль; великих орнаментально-декоративних ініціалів і сторінок-килимів у ірландській книзі (VIII—IX ст.); мініатюр часів Ка-ролінзького відродження (VIII—IX ст.), виконаних під впливом творчого доробку візантійських майстрів книги; умовно схема­тичних, але монументальних ілюстрацій періоду правління імператорів Оттонської династії (X—XI ст.) та алегоричних мініатюр так званого романського стилю (XII—XIII ст.). Завершувався цей шлях досягненнями мистецтва мініатюри у ґотичну добу (XIII— XIV ст.), яке почало впливати на станов­лення ранніх форм європейського станкового мистецтва.

Залежно від функціонального призначення рукопису виконували мініатюри трьох типів:

XV ст.

НЄВЄЛИКІ ІЛЮСТраЦІЇ, ЯКІ беЗПОСереДНЬО рОЗ-

кривали зміст тексту на сторінці; ілюстрації, які доповнювали або інтерпретували зміст тексту; великі сторінкові ілюстрації, які відо­бражали узагальнений зміст цілого рукопису, або окремих його розділів.

НевІд'єМНИМ елемеНТОМ КНИЖКОВОГО МИС-

тецтва Середньовіччя став орнамент, який не

Автограф був притаманний НІ давНЬОЄГИПетСЬКШ, НІ Мікеланджело.

Гуманістичний

античній книзі.

1508 р.

90 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Євангеліє

з Дарроу.

Зразок оздоблення

так званої

сторінки-килима.

Ірландія.

Близько 680 р.

Ірландська мініатюра

Практика ілюмінування (від лат. Шиті-па — прикрашання) ірландських рукописів почалася, ймовірно, в VI—VII ст. Найдавніший манускрипт «Катах» («Псалми Колумби»), який датується 625 p., характеризується певною художньою зрілістю, що засвідчує довгий період становлення мистецької мови. У цьому рукописі намальовано близько 6 десятків простих у виконанні та невеликих за розмірами ініціалів. Сторінкових ілюстрацій у книзі немає.

Майже через століття ірландські майстри книги досягли досить високої професійної майстерності. Рукописи в монастирських скрипторіях переписували чудовим округлим иівунціалом на якісному пергаменті, який мав

золотисто-жовтий відтінок. Скриптори, ілю­мінатори та мініатюристи працювали в спеці­альних монастирських приміщеннях, де збері­галися бібліотечні фонди. Майстри мали змогу за необхідністю користуватися цими фондами при виготовленні нових манускриптів.

До найзначніших пам'яток ірландської рукописної книги належать такі манускрипти, як Євангелярій св. Чада (приблизно 672 p.), Євангеліє з Дарроу (приблизно 680 р.) та Євангеліє з Келлса (VIII—IX ст.).

Основними складовими художнього оздоб­лення ірландських манускриптів були великі декоративні ініціали, сторінки-килими та мініатюри із зображенням євангелістів, при­крашені складними декоративними рамками, які заповнювали плетінчастим орнаментом.

Рукописна книга Середньовіччя

Стилістична особливість ірландської мініа­тюри — це ритмічне розділення зображень на геометричні форми (кола, овали, квадрати, ромби та ін.), які потім ретельно замальо­вували орнаментальними елементами у вигляді спіралей, пальмет і плетінки.

Певний час вважалося, що в ірландських рукописах на розквіт плетінчастого орнаменту вплинули художні взірці коптських і сірійсь­ких манускриптів, які, можливо, були завезені в Ірландію в часи поширення на острові хрис­тиянського вчення (IV—V ст.). Але науковці дійшли висновку, що місцеві народні майстри при виготовленні та оздобленні побутових речей, одягу, зброї, інших предметів зобра­жали плетінку ще у перших століттях нашої ери. Вони майстерно вводили в орнаментальні

композиції зображення обличчя людини, а також зображення птахів, тварин та фантас­тичних істот, іноді досягаючи дуже виразної декоративності. До нашого часу в Ірландії збереглися кам'яні хрести ранньохристи­янської доби з вирізьбленим плетінчастим орнаментом, композиція якого за своїми сти­льовими ознаками нагадує плетінчасті прикра­си, виконані в стародавні часи кельтськими майстрами на предметах ужиткового харак­теру.

Про мистецький рівень ірландської мініа­тюри можна судити на прикладі одного з найкращих манускриптів VIII—IX ст. — Євангелія з Келлса. Це Євангеліє розміру ін-фоліо (33x24 см). Всі пергаментні аркуші (а їх збереглося 339) гарно оздоблені. Текстові

Євангеліє з Дарроу. Початкова сторінка. Ірландія. Близько 680 р.

92 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТ),'

Євангеліє

із Келлса.

Євангеліст

Іоанн.

Мініатюра.

Ірландія.

VIII-IX сіп.

стовпці налічують 17 рядків округлого півунціального письма, поля дуже великі. Окремі знаки у рядках домальовані блакитною, черво­ною та жовтою фарбами. Великі складні за малюнком ініціальні літери, що займали майже цілу сторінку, складалися з геометричних форм і були щільно заповнені плетінчастим орнаментом. Поруч із великими ініціалами -монограмами існували маленькі літери-посередники або перші слова рядка, до якого вони належали (репрезентанти), залишені писцями для художників-ілюмінаторів. В орна­ментальну плетінку вкомпоновано зображення ангелів, людських облич або їх фігур, тварин, птахів і фантастичних істот.

Манускрипт із Келлса традиційно прикраше­ний багатьма сторінками-килимами, які су­цільно заповнені елементами плетінчастого орнаменту. В центрі таких сторінок іноді малювали декоративний хрест.

Десять сторінок євангельських канонів обрамлені декором, скомпонованим з мотивів архітектурних форм — арок і колон. Мініа­тюри із зображенням євангелістів також оточені пишним орнаментом. Наприклад, на великій сторінковій мініатюрі, яка передує

текстові Євангелія від Іоанна, художник намалював невелику щодо розміру всієї ілюстрації фігуру євангеліста Іоанна, який сидить на троні з книгою у лівій піднесеній руці. Над головою євангеліста зображене велике орнаментально-декоративне коло-німб, а сама фігура оточена хрестоподібним масив­ним бордюром, заповненим щільною плетін­кою. Посередині з обох зовнішніх боків бор­дюра зображені руки, внизу — ноги, а вгорі — голова. Ці елементи символізують Христа, який обіймає цілий світ. Складки одягу євангеліста виконані умовно: художник ще не прагнув передати за допомогою одягу об'єм­ність тіла персонажа. Він сплощує простір і ніби зашифровує в ньому стилізований малю­нок євангеліста. Цей декоративно-схематичний підхід до побудови зображення на площині з використанням підкреслено умовного просто­ру характерний для всього європейського міні­атюрного книжкового мистецтва у дороман-ський період і відрізняється в різних регіонах лише пластичними прийомами.

У Євангелії з Келлса ірландські художники вперше зобразили сюжетні мініатюри на єван­гельські теми. Простір у них ще конструювався за допомогою так званого ієрархічноіх» розподілу персонажів на площині мініатюри, тобто роз­міри фігур залежали від їх значущості: головних персонажів малювали великими, другоряд­них — значно меншими. Форми архітектурних споруд та інші предмети традиційно заповнювали плетінкою. Майстри ірландської мініатюри користувалися різноманітними відтінками червоно-коричневих, жовто-червоних, зелених та блакитних фарб і ретельно слідкували за тим, щоби не виникало надмірної строкатості.

Мистецтво ірландської книги занепадає в XI—XII ст., у період вторгнення в Ірландію лицарів-норманів. Кількість виготовлених ру­кописів поступово скорочується, оздоблення манускриптів спрощується. У книгах зникають чудові сторінки-килими та великі декоративні ініціали-монограми, замість складних мініатюр з'являються невеличкі малюнки, виконані пером. А згодом необхідні богослужбові руко­писи починають завозити з Англії та країн Європи.

Мініатюра

Каролінзького відродження

У VI—VII ст. художньому оздобленню манус­криптів Франкського королівства ще не приді­лялося належної уваги. Книги прикрашали

Рукописна книга Середньовічнії

скромно — червоними ініціалами та простим орнаментом. Професійних каліграфів і художників книги в монастирських скрип-торіях не вистачало. Складність оздоблення рукописів залежала від змісту книги: наукові трактати, наприклад, оздоблювали просто — невеликі ініціали та рубрики малювали черво­ною фарбою, а молитовники, Часослови, Псалтирі, Євангелія та Біблії прикрашали кольоровими ініціалами та мініатюрами. Фігури персонажів зображали підкреслено статичними, складки одягу трактували умовно схематично. Мистецтво мініатюрного живо­пису перебувало ще у стадії свого розвитку.

Розквіт книжкового мистецтва у меровін-зькій державі почався наприкінці VIII—на початку IX ст. у піднесений період Каролін-зького відродження. При імператорському дворі створюється Академія наук і мистецтв, до якої залучили найкращі інтелектуальні сили європейських країн, почав діяти імператор­ський скрипторій. Для роботи в скрипторії запросили візантійських художників книги.

Однією з головних рис у літературі та мис­тецтві доби Каролііізького відродження було звернення філософів, літераторів і художників до античних творчих традицій. Члени академії велику увагу приділяли пошукам у монастир­ських сховищах стародавніх рукописів та їх ґрунтовній науково-літературній обробці.

Майстри імператорського скрипторію заці­кавилися мистецтвом візантійської книги, яке базувалося на художніх традиціях античного мистецтва. Мініатюристи, аналізуючи античні та візантійські мистецькі взірці, намагалися досягти в ілюстраціях пластичної виразності та реалістичності. У декоративних прикрасах, створених з рослинного орнаменту, почали використовувати найулюбленіший декора­тивний елемент грецького орнаменту — акан­тову квітку.

Декоруючи рукописи, ірландські майстри приділяли особливу увагу оздобленню великих ініціалів. Франкські ж художники захоплюва­лися зооморфним декором, використовуючи в оздобленні ініціалів і перших рядків (поруч з ініціалом) малюнки тварин, птахів та риб. Система пишного прикрашання тексту великими зооморфними ініціалами викорис­тана, наприклад, при виготовленні манускрип­ту VIII ст. «Геласіанський сакраментарій».

Виконуючи фронтиспісні мініатюри з зобра­женням євангелістів та оздоблюючи євангель­ські канони, меровінзькі художники почали

малювати, як і у візантійській книзі, обрам­лення, складені з мотивів архітектурних форм: арок, колон і антаблементів.

Придворні митці доби Каролінзького від­родження, як і ірландські художники, оздоб­лювали книгу так, щоби вона скидалася на рідкісний дорогоцінний рукопис. Широкі поля, жовтувато-золотистий якісний пергамент, коричнево-золотистого відтінку чорнило, пурпурного кольору сторінки, складний декор великих ініціалів, виконаний золотими та срібними фарбами, тонко написані у теплому колориті мініатюри, зображення на яких окреслювали чітким малюнком, — все це під­креслювало неповторну красу манускриптів, які виготовлялися в імператорському скрипторії Карла Великого. Як приклад можна навести шедевр книжкового мистецтва цієї доби — Євангеліє Карла Великого, виготовлене близько 800 р. для його коронації. В оздобленні Євангелія брали участь і візантійські худож­ники, які виконали для рукопису мініатюри з зображенням імператора. Мініатюри намальо­вані за художнім принципом оздоблення візантійського рукопису VI ст. Діоскорида.

До нашого часу дійшло багато франкських рукописів Каролінзької доби, в яких зроблено

Біблія.

Мініатюра

до Апокаліпсиса.

Франція.

VII — VIII ст.

94 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Євангеліє Еббо.

Матвій.

Мініатюра

їх ст.

помітки про місце і час їх виготовлення. На­приклад, майстри скрипторію Турського абат­ства, створеного вченим і літератором Алку-іном, у всіх своїх манускриптах робили напис «Книга зі сховищ Турського монастиря св. Мартина» («Iste liber est de armario S. Martini Turonesis»).

У скрипторіях віддалено розташованих монастирів, майстри яких не мали змоги безпосередньо ознайомитися з кращими візан­тійськими книжковими взірцями, розвивалися інші творчі принципи оздоблення рукописів. Наприклад, в Утрехтському Псалтирі (IX ст.), виготовленому провінційними художниками реймської школи, намальовані багатофігурні перові ілюстрації з використанням численних подробиць, що вказує на спостережливість рисувальника. Фігури людей, ангелів, тварин, фантастичних істот і багато інших предметів ілюстратор зобразив у динаміці. Ці стильові ознаки вже не мали нічого спільного зі стилістикою майстрів книги імператорського скрипторію, які орієнтувалися на візантійську книгу. Творчий світогляд реймського автора малюнків пером був заснований на інших засадах — на традиціях народного мистецтва. Своєю художньою безпосередністю ці малюнки

перегукуються з декоративною напруженістю кельтського орнаменту.

Елементи експресії проникають і в мис­тецтво мініатюри. Наприклад, євангеліст Мат­вій у Євангелії Еббо (IX ст.) зображений динамічно у процесі створення рукопису — лівою рукою він притримує чорнильницю. На його напруженому обличчі зображена схви­льованість. Художник намагається підкреслити цим пафос діяння та духовне піднесення єван­геліста. Майстер відмовляється від підкреслення загального контурного малюнка фігури і зо­середжує увагу на трактуванні декоративно-нервових складок одягу персонажа, чим до­сягає певної художньої виразності.

Після смерті Карла Великого імперія розпадається на декілька окремих князівств. Імператорська академія припиняє своє існування. Церковні ієрархи, отримавши владу, починають стримувати розвиток світсь­ких навчальних закладів, посилюють нагляд за діяльністю монастирських шкіл і бібліотек, суворо регламентують діяльність монас­тирських скрипторїїв. З великими творчими досягненнями меровінзьких майстрів книги доби Каролінзького відродження європейські читачі ознайомилися тільки через кілька сотень років — у часи нового піднесення в європей­ських країнах культури, літератури і мистецтва та розвитку гуманістичних поглядів (XIV ст.).

Мініатюра оттонського періоду

У період правління імператорів Оттонської династії придворне вишукане мистецтво доби Карла Великого було поза увагою. Нова естетика базувалася на звеличенні культу сили та суворого життя воїна. Основними осеред­ками культури й освіти стали монастирі. В монастирських скрипторіях не вистачало про­фесійних каліграфів і художників. В оздоблен­ні рукописів переважали тенденції, притаманні народному мистецтву. Ілюстрації у книжках для побутового користування відрізнялися лубочною примітивністю, а мініатюри для богослужбових манускриптів — зображальною наївністю. Майстри виконували ілюстрації відкритими (локальними) фарбами — синьою, червоною та жовтою. На відміну від візантій­ських художників монументального живопису та майстрів книги доби Каролінзького відрод­ження, вони зовсім не визнавали додаткових кольорів і тональних відтінків. Сплощені малюнки персонажів і предметів відокрем­лювали від тла темною контурною лінією.

Рукописна книга Середньовіччя 95

Зразок

оздоблення

початкової

сторінки

рукопису

у добу

Каролінзького

відродження.

Франція.

VIII —IX cm.

 

Починаючи з кінця IX—початку X ст., кількість виготовлених рукописів у монас­тирських скрипторіях поступово зростає. Найвідомішими стають скрипторії, створені при монастирях у північних та східних регіонах франкських князівств і на території Південної Німеччини. В абатстві Мон-Сен-Мішель, наприклад, був створений особливий, так званий монастирський, стиль книжкового оздоблення, в якому перевагу надавали мистецтву каліграфії в поєднанні з книжковим декором. У монастирях центрального регіону Німеччини почало швидко вдосконалюватися мистецтво мініатюри.

Художники X ст. були ознайомлені з твор­чістю митців Каролінзької доби, але вони, використовуючи доробок своїх попередників, ретельно зберігали художню самобутність.

У творчих роботах майстрів оттонського періоду, можливо, були відсутні пластична виразність і художня легкість, притаманні каролінзькому мистецтву, але їх роботи відзначалися певною образною силою.

Композиції мініатюр із зображенням монар­хів (Євангеліє Отгона III, X ст.) виконували традиційно: імператора зображали на золотому тлі, сидячим на троні у величній статичній позі; золотом розфарбовували і величезний німб, корону та всі імператорські регалії. Наприклад, на початку Євангелія, яким користувався Оттон III (кінець X ст.), намальована мініатюра із зображенням фронтально сидячого імператора, який міцно тримає регалії влади. Зліва та справа від монарха намальовані фігури священиків і князів; у лівій частині композиції — чотири

Євангеліє.

96 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

жіночі фігури, які є алегоріями підкорених Отгоном III територій Риму, Галлії, Німеччини та Славонії. Сплощено-статичні фігури персо­нажів із застиглими позами, жестами та напруженими поглядами виконані у живо­писно-графічній манері. В образі імператора художник підкреслив не духовне піднесення, а насамперед фізичну силу, міць і владність патрона. Навіть у тих рукописах, де мініатю­ристи виконували кольорові ілюстрації під безпосереднім впливом каролінзького творчого доробку, вони значно корегували живоиисно-пластичну методику франкських художників. Замість того, щоби підкреслити в своїх персо­нажах драматичну напруженість або духовну піднесеність, як це робили каролінзькі худож­ники, у мініатюрах до Молитовника Генріха II (X ст.) постаті осіб виконані у підкреслено статичній манері. Замість пластичного малюн­ка та багряних кольорових нюансів, характер­них для мініатюр Каролінзької доби, викорис­тана чітка графічна манера та локальні кольори.

У середині XI ст. християнство було поділе­не на Західну та Східну Церкви (1054). Почався активний процес формування в обох Церквах системи літургійних обрядів. У цей час на західноєвропейських художників і май­стрів мали сильний вплив творчі досягнення візантійських майстрів монументального живопису, декоративно-прикладного та книж­кового, зокрема мініатюрного, мистецтва. Цей фактор, як вважають історики мистецтва, став одним із головних у процесі формування в західноєвропейських країнах XI ст. творчого стилю, який прийнято називати романським (романський період тривав з XI до середини XII ст., у деяких країнах — до кінця XII ст.).

Мистецькі твори, особливо вироби, прикра­шені константинопольською емаллю та чудово оздоблені рукописи Студитського монастиря, виготовлені візантійськими художниками у другій половині XI ст., стали об'єктами ко­лекціонування. Розповсюдження творчих досягнень візантійських майстрів на захід ішло через італійські монастирі та храми. На замовлення багатьох із них у візантійських майстернях виготовлялися бронзові брами для вівтарів із зображеннями сцен Старого і Нового Завітів, а також великі мозаїчні панно. Константинопольські митці книги створювали на замовлення багато ілюстрованих мануск­риптів. Наприклад, художники Студитського монастиря виготовили Псалтир з чудовими

мініатюрами для монастиря св. Пантелеймона у Кельні.

Найпопулярнішими в середині XI ст. стали візантійські ілюстровані Лекціонарії, тексти яких поясшовали зміст Євангелія. Лекціонарії містили велику кількість мініатюр: портрети чотирьох євангелістів, цикли мініатюр із рукописів або із храмових настінних композицій, насичених сценами з Євангелія. В ілюстраціях малювали багато персонажів, навіть незначні євангельські епізоди, неодноразово повторювали композиції з однаковим сюжетом, щоби точніше передати зміст євангельського тексту.

Під впливом візантійських зразків монумен­тального живопису, особливо мистецтва книж­кової мініатюри (візантійські ілюстровані Лек­ціонарії, Четвероєвангелія, Менологнта Псал­тирі були майже в кожному західноєвро­пейському храмі або монастирі) іконографія романського монументально-живописного та мініатюрного мистецтва почала потроху змінюватися та ускладнюватися внаслідок появи нових сюжетів на євангельські теми, запозичених західними майстрами у візан­тійських рукописах.

Ускладнилася й художня структура книги. Крім чотирьох обов'язкових мініатюр із зобра­женням євангелістів і традиційних фронтис­пісів із зображеннями монархів, з'явилися сюжетні мініатюри на євангельські теми; за візантійськими взірцями, обрамлювали тексти євангельських канонів з використанням елементів архітектури; зображали численні маргінальні ілюстрації. У персонажах худож­ники стали не тільки підкреслювати їхню зовнішню могутність, а й виявляти внутрішнє напруження. В мініатюрах ще спостерігалися сплощеність і умовність зображення фігур, а в малюнку вже з'явилася чітка декоративна лінійнографічна система, яка у подальшому утвердиться у західноєвропейському мистецтві.

Наприкінці XI—на початку XII ст. з підвищенням попиту на рукописи в монас­тирських скрипторіях почався процес розпо­ділу праці: одні ченці виготовляли пергамент, інші займалися каліграфією й декоруванням книги, окремо виконувалися й мініатюри. З розвитком міст, які закладалися на перети­нах торговельних шляхів (як правило, відомі монастирі були віддалені від цих місць), у другій половині XII ст. почався поступовий занепад монастирів, а з ними й монастирських скрипторив. Поява у містах численних шкіл різного навчального рівня зумовила створення

Рукописна книга Середньовіччя 97

Латинський

рукопис

«Стрнсті

Христові»

(«Passion»).

Мініатюра.

Німеччина.

1300 р.

 

міських переиисувалышх майстерень, де поча­ли виготовляти рукописи не тільки на замов­лення, а й для продажу. Поступово почав формуватися книжковий ринок.

Мініатюра ґотичного періоду

Перехідний період у розвитку західно­європейського середньовічного мистецтва від романського до ґотичного тривав протягом XIII ст. У цей час книжкова справа майже повністю вийшла за межі монастирських мурів, а книга стала результатом праці ре­місників. Щоби забезпечити продаж свого товару, переписувачі почали спеціалізуватися на виготовленні певних типів рукописів.

Художники книги, відмовившись від умов­ності та алегоричності, притаманної мистецтву

романського періоду, розробляли нові естетичні принципи художнього оздоблення, базуючись на ідеях реалізму. Основою їх творчої роботи стала не вигадка, не уявний світ, а вивчення навколишніх предметів і форм.

Вже наприкінці XIII—на початку XIV ст. засновано національні художні школи книж­кового мистецтва у Франції, Італії, Німеччині та інших країнах Європи. Такі художники книги, як Жан Пюссель, А. Боневс, Жакмар д'Еден (Франція), Пікколо ді Джакома, Сімоне Мартін (Італія), досягли великих успіхів у мініатюрному живописі та просла­вилися далеко за межами своїх країн.

Наприклад, у художній майстерні представ­ника паризької школи Жана Пюсселя мануск­рипти щедро прикрашали ініціальними

98 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО ММІУСКРИПТУ

Мініатюра. Зразок

використання

лінійної

перспективи

та прагнення

художника

до реалістичного

трактування

персонажів.

Франція.

XVI cm.

буквами та орнаментально-декоративними бордюрами, а також численними мініатюрами. Оздоблювали майже всі сторінки рукописів, витримуючи єдиний стиль.

Великі перші заставки виконували шири­ною у два текстових стовпці, наступні — в один стовпець. Заставки мали своєрідний вигляд іконостасів: декілька ярусів, складених із квадратних або прямокутних клейм, у яких містилися численні зображення епізодів життя святих або страстей Господніх. На одному го­ризонтальному ярусі малювали, як правило, по 2—3 клейма. Великі горизонтальні заставки складалися з 2—3 ярусів по 5—6 клейм у ярусі. Якщо заставки важко було вмістити в один стовпець, їх поділяли на дві частини: так, вни­зу лівого стовпця подавали верхні яруси, а вгорі правого — нижні яруси заставки. Верхня частина кожного клейма мала вигляд традицій­ного гостроконечного Готичного даху.

Реалістичні зображення в клеймах викону­вали в ілюстративно-розповідному дусі. Тут уже не було містичності та алегоричності, притаманних мініатюрі романського періоду. Художники нових естетичних поглядів при­діляли особливу увагу історичній правдо­подібності при зображенні предметів: одягу, зброї, архітектурних споруд або краєвиду. Художники також відмовилися від гіпер­болізації зображення та розробили нову концепцію послідовної розповіді про життя і діяння персонажів за допомогою численних сюжетів-клейм.

Мініатюри у Готичну добу малювали чисти­ми яскравими фарбами жовтого, червоного, зеленого та синього кольорів. Вони скидалися своєю барвистістю на ґотичні вітражі. Колірні зображення виконували на золотому тлі, а в першій половині XIV ст. — на тлі, запов­неному елементами геометрично-рослинного

Рукописна книга Середньовіччя

орнаменту. В такій же колірній гамі виконували й мініатюри, вкомпоновані у великі декоративні ініціали.

Текстові стовпці обрамляли орнамен­тальними бордюрами, які згодом набули фор­ми рамки. У XIII ст. бордюри виконували з елементів геометрично-абстрактного орна­менту, а на початку XIV ст. з'явилися рослинні мотиви у вигляді гілок з листками, наприклад, в'юнкого плюща або терну. Навколо тексту на орнаментальних елементах зображали не­великі малюнки без тла. Одні з них були пов'я­зані безпосередньо з конкретними текстами, інші служили зображально-фігуративним декором сторінок: епізоди з мисливського та рибальського життя, виступів ярмаркових циркових артистів, зображення жнив, ви­готовлення олії та різноманітні сцени побуто­вого характеру. Деякі мотиви повторювалися кілька разів, наприклад, зображення могут­нього грізного слимака, з яким борються лицарі на конях, або зображення оленя чи зайця, за якими женуться мисливські собаки.

До нашого часу дійшло багато пишно оздоб­лених манускриптів Готичної доби. Однією з видатних книг паризької школи кінця XIII—першої половини XIV ст., оздобленої в проаналізованому стилі, є Біблія Робера де Білінга, створена під керівництвом провідного французького художника книги Жана Пюс-селя у 1327 р.

Книжкова мініатюра готичної доби в краї­нах Західної Європи розвивалася під безпо­середнім впливом мистецького доробку фран­цузького книжкового мистецтва, хоча деякі національні школи мали й свої художні досяг­нення. Наприклад, у німецькому мистецтві почала виділятися тенденція підкреслювати психологічну виразність та відображення внутрішнього стану персонажів.

В Італії у XIII ст. творчі досягнення фран­цузької Готики не мали відчутного впливу, оскільки тут ще домінували художні тенденції романського мистецтва. Французькі мистецькі зразки, які потрапляли в Італію, зрозуміло, не залишалися без уваги. Італійські худож­ники, однак, переробляли їх до невпізнання. В XIV ст. майстри італійської книжкової мініатюри почали використовувати основи лінійної перспективи. В ілюстраціях з'явилися численні зображення реальних краєвидів, міських споруд, архітектурних комплексів.

Мистецькі досягнення ілюстраторів книги Готичної доби у другій половині XIV—першій половині XV ст. були підхоплені художниками, які дотримувалися нових — гуманістичних — поглядів. Мистецтво мініатюри у добу Відрод­ження ще сильніше демонструвало прагнення до реалістичного зображення людини. Худож­ники книги XV ст., зображаючи конкретну місцевість, почали вже свідомо дотримуватися не тільки лінійної, а й світлоповітряної перспек­тиви. Наприклад, французький художник періоду раннього Відродження Жан Фуко (1420—1481) виконав до книги Часослов Етьєна Шевальє (1450—1499) низку сільських та місь­ких краєвидів Франції, у яких майстерно вико­ристав можливості світлоповітряної перспективи.

Базуючись на досвіді античних майстрів, провідні художники раннього Відродження стали частіше звертатися до життєстверджу-вальних образів античних героїв, підкреслю­ючи їх зовнішню красу та внутрішню духовну силу. Рівень професійної майстерності, якого досягли художники книжкової мініатюри в першій половиш XV ст., нічим не поступався рівневі майстерності монументального живо­пису і навіть мав своєрідний вплив на ста­новлення ранніх форм європейського мистец­тва станкового живопису.

100 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Ісмаїл аль-Джазірі.

Трактат

про механізми.

Фрагмент

сторінки.

Бухара.

1315 р.

РУКОПИСИ КРАЇН АРАБСЬКОГО СХОДУ

Внаслідок священних війн за віру (джихадів) у VII—IX ст. араби завоювали території багатьох країн на Близькому і Середньому Сході, у Північній Африці та Південно-Західиій Європі (сучасна Іспанія) і створили феодально-теократичну державу — Арабський Халіфат, де монарх могутньої держави — халіф — водночас був і релігійним владикою. Іслам став панівною релігією на великих просторах, а арабська мова — від берегів Інду до Піренейських гір — міжнародною мовою науки та літератури, як латина у європейських країнах.

Взаємовплив культури арабів і культури завойованих народів зумовив створення середньовічної арабської культури, розквіт якої припадає на VIII—IX ст. — період правління династії Аббасидів. За короткий час араби досягли значних успіхів у науці, літературі,

Рукописна книга Середньовіччя

мистецтві, архітектурі та книжковій справі. У таких культурних осередках Халіфату, як Мекка, Медина, Дамаск, Басра, Багдад, Каїр, у багатьох інших містах величезної держави створено різноманітні школи та загальноосвітні навчальні заклади вищого ти­пу — медресе (деякі з них пізніше перетво­рилися в університети). У численних скрип-торіях були перекладені арабською мовою праці грецьких філософів (Платона, Арісто-теля, Плотіна), медиків (Галена, Гіппократа), математиків (Евкліда, Архімеда, Птолемея). У Багдаді другої половини X ст. налічувалося близько 100 книжкових крамниць, які пропонували книги з історії, філософії, географи, математики, астрономії, медицини, логіки, філософії, архітектури, а також худож­ню, навчальну, науково-популярну та довід­кову літературу. У першій половині IX ст. узбецький математик Мухаммед аль-Хорезмі, взявши за основу індійську десяткову систему чисел та індійський цифровий код, склав підручник з арифметики (820), і з того часу нова цифрова графіка набула розповсюдження не тільки в арабському світі, а й у європей­ських країнах.

Арабські книги традиційно переписували на папірусі й пергаменті, виготовлених у Єгипті та країнах Передньої Азії, які входили до складу Халіфату. Папір почали виготовляти у VIII ст. (м. Самарканд). Спочатку він був низької якості: сірого кольору і нецупкий. Згодом араби, навчившись виробляти більш якісний писальний матеріал на паперових млинах, використовуючи жорна для подріб­нення сировини, налагодили торгівлю папером майже зі всіма країнами світу. У великих культурних осередках Халіфату — Каїрі та Дамаску — виникли цілі житлові квартали ремісників паперового виробництва. У XII ст. виготовлялося багато сортів паперу — від най-тоншого (так званого цигаркового) до тов­стого. Особливою популярністю користувався дамаський папір.

Успішне виробництво паперу створило умови для розквіту книжкової справи в країнах арабського світу. Наприклад, у книжкових майстернях м. Тріполі (Північний Ліван) в XII ст. працювало близько 180 скрипторів. У м. Кордова (південь Іспанії) щорічно виго­товлялося від 16 до 18 тисяч рукописів.

У великих культурних осередках Халіфату відкривалися бібліотеки: при навчальних закладах, мечетях, обсерваторіях. Ці бібліо-

теки називалися «будинками мудрості» та «будинками науки». Бібліотечні книгозбірні були доступні всім — незалежно від поход­ження та суспільної приналежності читачів.

Книжковий фонд бібліотеки при палаці халіфів у Багдаді складався з сотень тисяч сувоїв і манускриптів, бібліотека м. Тріполі налічувала 3 мільйони книжок, у тому числі Коранів — більше 50 тисяч примірників, а бібліотека м. Кордова — більше 400 тисяч рукописів.

Араби також були знайомі з технікою ксилографічного отримання відбитків, яка прийшла в арабський світ із Китаю через середньоазіатські країни. До нашого часу збереглися фрагменти Корану, тиражованого

Арабський

геометричний

орнамент

полігонального

(Снишнокутного)

характері/.

102 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИГПУ

 

Зразок

оздоблення

сторінки

перського

рукопису.

Тебра.

XV/ cm.

на папері з дерев'яних гравюр у X ст. Але ксилографічна книга в арабських країнах не прижилася. Місцеві майстри, як у давнину, продовжували переписувати манускрипти на пергаменті та папері.

З книгою-кодексом араби ознайомилися на початку VII ст. у Єгипті в монастирських книжкових сховищах християн-коптів, а та­кож у церковних бібліотеках Сирії та Пале­стини. Але поширення цього типу книги в кра­їнах арабського світу почалось аж у IX ст.,

коли тут опанували досвід візантійських майстрів.

Незважаючи на те, що арабську книгу писали та гортали справа наліво, арабські художники загалом перейняли книжкову структуру, розроблену візантійськими та європейськими митцями: побудову основного і додаткового текстів на сторінках, конструктивні особливості системи виокрем­лень у тексті, рубрикацій, кустод, пагінації (цифри ставили або на перших сторінках

Рукописна книга Середньовіччя

 

зошитів, або на кожній сторінці) та методику художнього оздоблення рукопису.

Окрасою арабських рукописів було чудове каліграфічне письмо, виконане куфічішм шрифтом. Назва шрифту походить від назви іракського міста Ель-Куфа, де він з'явився. Літерам куфічного шрифту властива підкрес­лена кутастість. У парадних манускриптах використовували різновид куфічного шриф­ту — квітучу куфу, для якої було харак­терне оздоблення рядків декоративними

елементами рослинного орнаменту. Пізніше, у IX—X ст., куфічний шрифт повністю став декоративним, а для переписування книг розробили спрощений шрифт курсивного накреслення — носхі.

Текст на сторінках поділявся на стовпчики, відокремлені тонкими лінійками. На кожному розгорті композицію текстових стовпчиків будували окремо: або у формі трикутників, ромбів і квадратів, або у формі овалів і кіл. Рядки тексту писали не тільки горизонтально,

Ачішер Навої. Сім планет. Баг/шм і Ділером на полюванні. Мініатюра. Герат. 1525-1527 pp.

104 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТІ?

Прийом

підкреслення

майстром-

рисувальником

деталей

предметів,

поя та жестів

персонажів.

Герат.

XV ст.

а й навскіс. Іноді основний текст вписували у форму риби, тварини чи якогось предмета.

Назви розділів писали кіновар'ю. Заголовок книги подавали на початку основного тексту або в кінці книги (колофоні), іноді в автор­ській передмові та навіть на обрізі блоку.

Основними елементами оздоблення руко­пису були кольорові заставки — унвани — овальної або прямокутної форми, виконані з елементів рослинного чи геометричного орнаменту. Своєю пластичністю ісламський орнамент вигідно відрізнявся і від візан­тійського, і від західноєвропейського. За допомогою рослинних і геометричних декора­тивних елементів східні майстри компонували складні й динамічні арабескові композиції. Типовим для ісламського мистецтва є геомет­ричний або полігональний (багатокутний) орнамент. Він складається лише з прямих відрізків — нібито сонячних променів. Із цих відрізків будували виразні композиції зірко­подібного характеру.

Ілюстрації використовували у світській та науковій літературі. У канонічних рукописах, навпаки, сюжетні мініатюри були відсутні, оскільки іслам забороняв зображати людей і тварин.

Вже у XIII ст. в Багдаді розквітло мистец­тво книжкової мініатюри. Твори художників багдадської школи відзначалися складними багатофігурними композиціями і колористич­ною виразністю. Вони були добре відомі в кра­їнах арабського світу.

У XIV—XV ст. в іранських містах Тебріз і Шираз при дворах місцевих халіфів досягло значного розвитку мистецтво перської міні­атюри. Першим мініатюрам властива певна архаїчність: непрофесійність малюнка і сплощеність живописної манери. У другій половині XV ст. з'явилися складні композиції, проявився інтерес художників до використання реалістичних деталей і розробки колірних співвідношень.

Свої творчі можливості перські майстри продемонстрували в ілюстраціях до численних легенд, народних епічних переказів, автор­ських поем, написаних перською мовою. Художники зображали в мініатюрах жорстокі бої, полювання, будівельні роботи, омовіння в басейнах і багато інших сцен. Найбільшої майстерності перські майстри досягай у ви­конанні пейзажних ілюстрацій. Серед різно­барвних долин, що нагадували килим, зображали вершників у яскравому одязі, які переслідували ланей або могутніх барсів. На інших пейзажних ілюстраціях — сцени ловлення співочих птахів, збирання квітів закоханими і т.п. Зелені луки були усіяні яскравими квітами, ніби зірками. По луках гордовито походжали райські птахи.

При зображенні людських фігур перські майстри користувалися канонічним прийомом соціальної характеристики персонажів: шах, придворний, селянин, дервіш, принц, принцеса, слуга, служниця і т.п. Велику за розмірами фігуру шаха на троні розміщували в центрі композиції. Інші персонажі — навкруги шаха — менших розмірів.

Творчий метод мініатюрного мистецтва, розроблений давньосхідними майстрами, зберігся й у перській книзі. Робота починалася з пошуків композиційної схеми. Для цього, ймовірно, художники використовували силуетні трафарети людей, тварин, птахів, певних предметів. Потім загальний контур композиційної побудови переносили на сторінку рукопису і всі зображення за­фарбовували непрозорими фарбами — тем­перою або гуашшю. На сторінках виконували й орнаментальні прикраси, ілюмінування золотом.

Рукописна книга Середньовіччя 105

Після виконання колірних робіт художник -рисувальник промальовував усі зображення, наносячи пензлем чіткі й рішучі контурні лінії темною фарбою. Він підкреслював необхідні деталі предметів, пози та жести людей і надавав їм виразності. Для підсилення емо­ційного стану персонажів художник корис­тувався такими графічними прийомами, як увиразнення вигину брів, лінії рота, певного виразу очей.

Одним із видатних майстрів гератської школи мініатюри кінця XVI ст. був художник Камалуддін Бегзад (1455—1535), автор серії мініатюр до твору Сааді «Ґулістан». За досягнення в книжковому мистецтві його запросив іранський шах на посаду керуючого придворною бібліотекою.

Найвизначнішим арабським рукописом вважається щедро оздоблений мініатюрами 20-томний манускрипт «Книга пісень», який проілюстрував видатний арабський художник Аль-Бадрі.

Велика арабська імперія, що простяглася від Індії до Іспанії, починаючи з першої

ПОЛОВИНИ IX СТ. Стала рОЗПадаТИСЯ на Окремі Квітуча куфа.

великі арабські держави. У Х-ХІІІ ст.

внаслідок постійної боротьби за незалежність,шгьио народів Середньої Азії, Закавказзя, північної xiv ст. Африки та Іспанії, жорстоких походів на Схід лицарів-хрестоносців та нападів монгольських полчищ стрімкий розвиток арабської науки та літератури загальмувався. А з XIV ст., у зв'язку з виникненням на території Малої Азії могутньої держави — Османської імперії, — почався довготривалий період занепаду арабської культури.

Менологій

Василя II.

Козьма та

Іоанн Домасти

за писанням.

Мідьорит.

Урбіно.

1727 р..

Про становлення слов'янської писемності розповідається в сказанні болгарського історика та письменника Чорноризця Храбра «Про письмена», написаному на початку X cm.

Автор вказує на три етапи розвитку слов'янського письма. У стародавні часи, коли слов'яни були ще язичниками і не мали книжок («не імєху книг»), вони вели лічбу та ворожили за допомогою позначок і зарубок (<<чрпгами і рєзами чтєху і гатааху>>).

Коли окремі слов'янські громади стали приймати християнство, вказує Храбр, то почали користуватися грецькими і латинськими літерами, але їх письмо було ще <<без оустроения», тобто без упорядкованої абетки. Сказання Чорноризця Храбра про писемну систему слов'ян у період язичництва підтверджуються численними знахідками археологів на території Болгарії, України, Білорусі та Росії — кам'яними пам'ятками з викарбуваними на їх поверхні написами. На північних землях слов'янського світу давні письмена мають скандинавсько-рунічне походження, а на південних — арабсько-куфічне. Ведуться дослідження, до якого типу письма належать ці знаки — до піктографічного чи фонетичного.

Частина 4