Одним з видатних константинопольських майстрів книги в XI ст. був чернець Феофіл, який одночасно переписував і прикрашав рукописи, наприклад, Євангеліє XI ст. (зберігається в Національній галереї Мельбурна). Феофіл власноруч готував чорнило, яке мало золотистий відтінок. Не менш відомим у Константинополі на той час був каліграф Петро Грамматік, який у 1070 р. чудовим мінускулом переписав Паризьке Євангеліє.
Виготовлення середньовічних пергаментних кодексів вимагало ретельної праці, а це сприяло ранньому поділу роботи на окремі професії. Над книгою почали працювати цілі колективи: майстри з виготовлення пергаментних аркушів і їх попереднього розлініювання, писці-каліграфи, рубрикатори, ілюмінатори (художники, що малювали ініціали та заставки), мініатюристи, майстри зі зшивання книжкових блоків, оздоблення книжкових оправ і виготовлення окладів для оправ коштовних манускриптів.
У Константинополі діяло декілька перепи-сувальних майстерень, але провідними серед них були імператорський скрипторій, засно-
ваний ще у IV ст., та переписувальна майстерня при Студитському монастирі.
Кодекси в імператорському скрипторії виготовляли, як правило, зі світлого добре обробленого пергаменту, вони відзначалися чудовою каліграфією та пишним оздобленням. Сторінки манускриптів здебільшого покривали пурпурною фарбою, яку добували із морських молюсків. Пурпурний колір вважався символом імператорської влади — крім сторінок кодексів, ним оздоблювали стіни палаців та одяг членів імператорської родини. Тексти в рукописах писали чорнилом із золотистим або сріблястим відтінками, навколо текстових стовпців залишали великі поля. Декор килимових заставок компонували зі щільного рослинно-геометричного орнаменту. При оздобленні ініціалів, заставок і широких рамок, які облямовували великі сторінкові мініатюри, використовувалося багато золота, пурпуру та кобальту.
Цикли мініатюр у манускриптах починалися з фронтиспісів, на яких зображали імператорів і членів їх родини. Так, ще у VI ст., в рукописі медичного трактату Діоскорида на фронтиспісній мініатюрі зображено принцесу Юліану Анікію, на замовлення якої й був виготовлений манускрипт.
В імператорському скрипторії виготовляли рукописи як великого формату («Слова Іоанна Златоустого», розмір сторінки 425 х 310 мм), так і малого («Послання і діяння апостолів з апокаліпсисом», розмір сторінки 112 х 75 мм). Всі рукописи відзначалися графічно виразною каліграфією, чудовими сторінковими мініатюрами та багатим зовнішнім оздобленням.
Манускрипти, виготовлені в цьому скрипторії, зберігалися в імператорській бібліотеці, і ними користувалося дуже вузьке коло придворних читачів. Кодекси переходили від однієї імператорської родини до іншої, і з їх чудовим оздобленням мала можливість ознайомитися лише обмежена кількість майстрів книги — ті, які працювали в імператорській майстерні. Тому мистецькі досягнення художників імператорського скрипторію не отримали свого часу популяризації, як це сталося з творчим доробком художників переписувальної майстерні при Студитському монастирі в Константинополі.
Студитський монастир Іоанна Предтечі, заснований у Константинополі ще у 462 p., стояв поблизу імператорського палацу. Покровителем монастиря був сам імператор,
Рукописна книга Середньовіччя 63
а членів його родини чоловічої статі за традицією виховували талановиті ченці. Розквіт монастиря припадає на роки ігуменства св. Феодора Студита (759—826), який розробив монастирський статут, прийнятий в подальшому багатьма монастирями християнського світу.
У Студитському монастирі діяла зразкова школа: ченці, окрім богословських та чернечих дисциплін, вивчали граматику, філософію, а також каліграфічне мистецтво. Найбільш здібні потім переписували богослужбові рукописи. За уставом Феодора, переписування книжок прирівнювалося до молитви або битви з дияволом за допомогою калама та чорнила.
У IX ст. в скрипторії працювали такі відомі каліграфи, як Ніколас Ісповідник, ченці Іоанн і Климентій, дяки Христофор і Дорифей, ігумен Саккудіос, зусиллями яких була сформована константинопольська школа мінускульного письма.
Студитський скрипторій служив зразком для багатьох перепису вальних майстерень: кожен із майстрів виконував свою роботу на високому професійному рівні. При монастирі діяла і майстерня з виготовлення якісного пергаменту7, а також бібліотека, у якій зберігалося багато античних та ранньовізантійських рукописів. За рекомендацією ігумена Феодора, каліграфи працювали поруч із рубрикаторами, ілюмінаторами та мініатюристами. На жаль, дослідникам книги не відомі богослужбові рукописи з великими сторінковими мініатюрами, виконаними в Студитському скрипторії. Можливо, ці книги були повністю знищені у період іконоборського руху, який тривав до середини IX ст.
Новий період піднесення книжкового мистецтва в Студитському скрипторії почався в XI ст. Про це свідчить, наприклад, Псалтир, виготовлений тут у 1066 р. ченцем Феодором із Кесарії (зберігається в Британському музеї). У манускрипті намальовано 460 мініатюр на книжкових полях. Багато ілюстрацій мали сюжети, пов'язані з іконоборськими подіями наприкінці VIII — у першій половині IX ст.
Протягом XI — початку XII ст. у скрипторії Студитського монастиря було виготовлено багато чудово оздоблених рукописів: Євангеліє (зберігається в Паризькій національній бібліотеці), Лекціонарій — євангельські читання (зберігається в монастирі Діонісіоса на Афоні),
Літургійний сувій XI ст. (зберігається у бібліотеці Академії наук Росії) та ін.
У скрипторії переписували рукописи на замовлення храмів і монастирів з інших країн. Наприклад, для монастиря св. Пантелеймона в Кельні в XI ст. був виготовлений гарно оздоблений Псалтир, який сьогодні зберігається у сховищах Віденської національної бібліотеки. Мініатюри студитських рукописів ретельно копіювалися, вони служили для навчання майбутніх майстрів книги. Художники багатьох європейських країн намагалися розкрити для себе загальні принципи візантійського художнього стилю, а також засвоїти систему іконографії, яка була на той час вже добре розроблена константинопольськими церковними ієрархами та богословами.
