Наслідки дії іонізуючого випромінювання

До соматичних уражень відносяться гостра і хронічна променеві хвороби (ПХ), локальні променеві ураження організму. Гострі променеві ураження ма­ють поріг, тобто вони проявляються після перевищення певної дози опромі­нення. Установлено, що при одноразовому рівномірному гамма-опроміненні всього тіла в дозі до 0,25 Зв не можна виявити будь-яких змін в стані здоров'я людини.

При еквівалентній дозі 0,25-0,5 Зв також відсутні зовнішні ознаки про­меневого ураження. В інтервалі доз 0,5-1,0 Зв виникає відчуття втоми, без втра­ти працездатності. Менше, ніж у 10% опромінених може з'явитися блювання, спостерігаються зміни крові.

Різні форми променевої хвороби розвиваються при дозах одноразового опромінення вище 1 Зв.

Розрізняють 4 ступені гострої ПХ:

1 ступінь - легкий (1-2 Зв) – характеризується відсутністю або слабко вираженою первинною реакцією на опромінення. Прихований період продовжується 3-5 тижнів, після чого з'являються нездужання, загальна слабкість, нудота, підвищена температура. В першу добу після опромінення в 30-50% випадків спостерігається блювання. Після одужання працездатність людей, як правило, зберігається. Смертельний кінець відсутній.

2 ступінь - середньої важкості (2-4 Зв) – протягом перших двох - трьох діб спостерігається бурхлива первинна реакція організму (нудота і блю­вання, різко знижується вміст лейкоцитів у крові). Далі наступає прихований період, який триває від 5 до 20 діб, тобто симптоми хвороби зникають, після чого загальний стан різко погіршується. В 20% випадків можливий смертельний кінець. Смерть наступає через 2...6 діб після опромінення. У щасливому випадку при активному лікуванні видужання може наступити через 2-6 місяців.

3 ступінь - важкий (4-6 Зв) – протягом місяця після опромінення смертельний кінець наступає в 50% випадків.

4 ступінь - дуже важкий (понад 6 Зв). Прихований період хвороби від­сутній. В перші години появляється блювання, сильний розлад шлунково- кишкового тракту (ШКТ) і порушення кровообігу. В кінці другого тижня наступає смерть. Видужання можливе у (30-50)% при умові раннього лікування в спеціалізованій клініці.

Хронічна променева хвороба розвивається поступово, триває довго. У цьому випадку опромінення систематично повторюється дозами нижче тих, що викликають П.Х., але в сумі набагато більшими гранично припустимих, її озна­ками є зміна в складі крові (недокрів'я) і ряд симптомів зі сторони нервової си­стеми.

Згідно установленим даним, реакція організму на вплив ІВ може про­явитися і у віддалений період (через 10-30 років і більше).Так, першими в групі ракових захворювань, вражаючих населення в ре­зультаті опромінення, стоять лейкози. Вони викликають загибель людей у сере­дньому через 10 років з моменту опромінення — значно раніше, чим інші види ракових захворювань. Смертність від лейкозів серед тих, хто пережив атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі, стала різко знижуватися тільки через 25 років.

Уражальна дія радіоактивних випромінювань пов’язана з опроміненням, яке буває зовнішнім і внутрішнім.

Під зовнішнім опроміненням слід розуміти такий вплив випромінювань на людину, коли джерело радіації розташоване поза організмом і виключена імо­вірність попадання РР всередину організму. При цьому людина опромінюється тільки протягом того часу, коли вона знаходиться поблизу джерела випроміню­вання. При зовнішньому опроміненні найбільш небезпечне рентгенівське, гам­ма і нейтронне опромінення.

При попаданні РР всередину організму людина зазнає безперервного внутрішнього опромінення до того часу, поки РР не виведеться з організму в результаті розпаду або фізіологічного обміну. Це опромінення дуже небезпеч­не, тому що викликає ураження різних органів, які довго не заживають.

Можливі шляхи проникнення РВ в організм: через органи дихання, через ШКТ, через ушкодження і розриви на шкірі і шляхом абсорбції через здорову шкіру.

Найбільш небезпечний перший шлях, оскільки об'єм споживаного повіт­ря приймається таким, що дорівнює 20 м³·добу^-1, а з їжею людина споживає тільки 2,2 л води за добу (800 л·год^-1). При цьому засвоєння і відкладення в ор­ганізмі РН, як правило, вище, ніж при заковтуванні.

При пероральному (тобто по харчових ланцюжках) надходженні РР вони попадають у ШКТ, звідки всмоктуються в кров і розносяться по різних органах і тканинах. Чим менша розчинність сполуки, що містить РН, тим більше її про­ходить транзитом по ШКТ і евакуюється з організму.

РР, які поступили через шкіру, направляються безпосередньо в кров і далі РН в залежності від їх хімічних властивостей накопичується в конкретних ор­ганах, що приводить до високих локальних доз радіації.

У тому випадку, якщо РН не укоренилися в тканинах і органах тіла, вони через деякий час проходять через нирки і виходять з сечею.

Отже, в процесі життєдіяльності певна частина радіоактивних елементів виводиться з організму (з потом, слиною, сечею, калом тощо). Цей процес характеризується наступними показниками:

- періодом біологічного напіввиведення Т_б - часом, протягом котрого кількість (активність) організмі зменшується вдвоє внаслідок фізіологічного обміну.

- ефективним періодом напіввиведення Т_еф- часом, протягом котрого кількість (активність) в організмі зменшується вдвоє за рахунок радіоактивного розпаду (фізичний період піврозпаду - Т_1/2) і біологічного виведення Т_б.