Біологічна характеристика основних плодових та ягідних культур

В Україні найбільшого поширення серед всіх плодових набула яблуня, яка займає більше 70% площі садів.

Яблуня добре пристосована до різних умов вирощування, має велику кількість видів та сортів, що дозволяє вирощувати її в найрізноманітніших умовах, характеризується довговічністю, високою продуктивністю (100-300 кг плодів з дерева), цінними цілющими та дієтичними якостями плодів.

Яблуня належитьдо ботанічного роду Malus Mill., родини розові Rosaceae, порядку розоцвіті Rosales. Яблуня входить до групи зерняткових порід і має 59 видів та до 20 тис сортів.

Більшість культурних сортів належить до виду яблуня домашня (Malus domestica Borkh.), що є збірним видом, який отримали від схрещування різних дикорослих видів. Найбільш вірогідними родоначальниками культурних сортів яблуні були такі дикі її види, як лісова, низька, Недзвецького, ягідна, східна, Сіверса, Палласа, туркменська та ін. Всі вони мають практичне значення в сучасному плодівництві, але в Україні зустрічаються в основному лісова та низька (парадизка, дусен).

Яблуня домашня відзначається високою зимостійкістю. За нормальних літніх умов і поступового похолодання дерева літніх і осінніх сортів витримують морози до мінус 35-40 оС, зимові ж сорти - до мінус 30-35 оС. Причому, морозостійкість дерев на насінних підщепах вища, ніж на клонових.

Яблуня - світлолюбива рослина, затінених місць не витримує. Добре росте на всіх типах ґрунтів, крім ґрунтів з близьким заляганням підґрунтових вод, глибоких пісків, кам'янистих ґрунтів тощо. Стійка до посухи, що дає можливість культивувати її в південних сухих районах.

Яблуня - довговічна порода. Середній вік дерев 50-60 років, а інколи 100 і більше. Тривалість використання яблуні на насінних підщепах - 30-40 років, на слаборослих - близько 20-25 років. Яблуня домашня на сильнорослих насіннєвих та клонових підщепах росте у вигляді дерева висотою до 12-14 м, їх коренева система, залежно від властивостей ґрунту, заглиблюється на 1,5-2 м. Дерева яблуні на середньорослих клонових підщепах ростуть висотою до 4-5 м, коренева система заглиблюється на 1-1,5 м. Дорослі дерева на карликових клонових підщепах сягають у висоту 2-3 м, корені проникають на глибину до 1 м.

За строками достигання плодів сорти яблуні поділяють на літні, осінні й зимові.

У Лісостепу України поширеними є такі районовані сорти: літні: Боровинка, Мелба, Мліївське літнє, Папіровка; осінні: Антонівка звичайна, Мекінтош, Слава переможцям; зимові: Айдоред, Джонатан, Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка та ін.

У садах України вишня займає за площею друге місце після яблуні та перше серед кісточкових. Рід вишні (Cerasus L.), до складу якого входить 150 видів, належить до родини розові (Rosaceae). У нас поширені вишня звичайна (Cerasus vulgaris Mill.), вишня степова, або кущова, (Cerasus fruticosa Woron.) і вишня антипка, або вишня магалебська, (Cerasus mahaleb Mill.). Головне значення в плодівництві України належить вишні звичайній. Крім того, культивуються також деякі інтродуковані види вишні, наприклад повстиста, японська.

Вишня звичайна і степова - родоначальники більшості культурних сортів, їх вихідні форми. Створенням нових сортів вишень і дослідженням їх біології займались І.В. Мічурін (27 нових сортів), Л.П. Симиренко (колекція із 220 сортів вишень і черешень), В.І. Ткаченко, Д.М. Кошкарьов.

Рослини вишні за формою надземної частини поділяються на деревовидні і кущові. Дерева мають висоту 4-6 м, плодоносять на довгих однорічних приростах і на букетних гілочках. До деревоподібних вишень відносять більшість західноєвропейських сортів гібридного походження.

Період промислового використання насаджень вишні в середньому триває 18-20 років, а за високого рівня агротехніки - й до 30 років. Дерева вишні зимо- та посухостійкі, внаслідок чого вона зустрічається на всій території країни. Період цвітіння у вишні настає в кінці квітня, одночасно або до розпускання вегетативних бруньок. У період плодоношення дерева вступають на 3-4-й рік після садіння в сад, а іноді навіть на 2-й. Плодоношення щорічне. Урожайні сорти вишні дають в середньому 40-50 кг плодів з дерева, а окремі сорти - до 80 кг.

Урожайність вишні великою мірою залежить від ступеня самоплідності сортів. Якщо за нормального цвітіння утворюється більше 10% зав'язі, то сорт вважається самоплідним. Частково самоплідні потребують дозапилення. Це значить, що поряд повинно рости 2-3 інші сорти. Вишня добре запилюється черешнею.

Вишня - світлолюбива культура, особливо вона вимоглива до світла в період цвітіння.

За забарвленням плодів і їх соку та смаком всі сорти вишні поділяють на гріоти, або морелі, - плоди темно-червоні, майже чорні, кисло-солодкого смаку, із забарвленим соком; аморелі - плоди світло забарвлені, сік безбарвний, солодший, ніж у морелів; дюки, або шпанки, - вишнево-черешневі гібриди, плоди їх смачні, солодкі, з рожевим або червоним соком. Для визначення сортів враховується також розмір та форма плодоніжки, наявність підшкірних точок, форма та здатність відокремлюватись від м'якоті кісточки, строк достигання плодів.

Районовані і перспективні сорти вишні для України: Гріот Остгеймський, Гріот український, Лотівка, Мелітопольська десертна, Метеор, Орколія (Орловчанка), Пам'яті Вавілова, Подбєльська, Самсонівка, Чорнокорка, Шпанка рання та ін.

Суниці - одна з найбільш поширених в Україні ягідних культур. Суниці садові (Fragaria ananassa Duch.) належать до родини Rosaceae, виведені штучно від двох американських видів.

Близькою до суниці є полуниця, яка має опушене листя, сильно ароматизовані плоди та часто зустрічається в лісах.

Суниця - це багаторічна трав'яниста низькоросла рослина, яка утворює короткі і розгалужені кореневища та мичкуваті корені. Найвищі урожаї дає протягом трьох перших років вирощування. Плід - несправжня ягода, дозріває рано, що особливо цінно після зимового періоду.

Суниця для формування високого урожаю потребує достатньої освітленості та оптимальної вологості ґрунту. Особливо чутливі до нестачі вологи рослини у фазі цвітіння, формування урожаю, збирання ягід, диференціації бруньок (яка відбувається у другій половині серпня). Але під час вирощування суниць на ґрунтах з рівнем ґрунтових вод вище 60-80 см від поверхні, необхідно її розміщувати на грядах. Посуха також різко знижує зимостійкість культури.

Доглянуті рослини суниці за наявності снігового покриву досить морозостійкі. За відсутності снігу рослини частково підмерзають або гинуть під час морозів мінус 12-16оС. Шкідливим для суниць є також випадання глибокого (25-30 см) снігу на незамерзлу землю, що може спричинити випрівання рослин.

Негативно впливають на суницю також ранньовесняні морози, особливо під час цвітіння. У пошкоджених квітках гине насамперед маточка, тому ягоди в них не зав'язуються. Якщо частина маточок збереглась, плоди утворюються, але вони здебільшого будуть деформовані.

Суниця садова вимоглива до ґрунтових умов живлення. Кращими для неї є структурні родючі ґрунти. Кислі ґрунти вапнують, а лужні - гіпсують, вносячи меліоранти під основний обробіток.

У лісостеповій зоні України районовані наступні сорти суниці садової: ранні - Десна, Багряна, Львівська рання, Ромашка; середньоранній - Пасічна; середьостиглі - Коралова 100, Фестивальна, Фестивальна ромашка; середньопізні - Присвята, Ред Гонтлет; пізній - Талісман.

У сівозміні суницю садову на одному полі вирощують не більше 4-5 років, після чого на ньому протягом такого ж часу культивують проміжні культури. Враховуючи небезпеку зараження суниці нематодою, кращими попередниками для неї є жито, овес і вико-вівсяна суміш на зелений корм. За наявності у ґрунті личинок травневого хруща або дротяників на виділеному під суницю полі обов'язково потрібно висівати алкалоїдний люпин на сидерат.

Обробіток ґрунту під плантацію суниці включає глибоку зяблеву оранку з внесенням 60-80 т/га органічних добрив та 400-600 кг/га суперфосфату і 300-500 кг/га хлористого калію. До моменту садіння рослин поле підтримують у стані чорного пару.

Суницю розмножують переважно укоріненням розсади, яка утворюється на вузлах сланких пагонів (вусиків). Розмножувати можна також укоріненням ріжок (живців). Нові насадження суниці до укорінення вусиків створюють пересаджуванням материнських рослин разом з усіма невкоріненими розетками.

Суницю можна висаджувати навесні, влітку й восени. Навесні розсаду висаджують у найраніші строки, коли ґрунт достатньо забезпечений вологою. В умовах м'якого і вологого клімату найкраще літнє садіння (кінець липня - початок серпня). До кінця вегетації висаджені рослини кущаться і наступного року плодоносять. На Поліссі й у центральному Лісостепу осіннє садіння суниці проводять у першій половині вересня, щоб до морозів рослини встигли вкорінитись. Необхідною умовою успішного приживлення розсади суниці під час всіх строків посадки є наявність достатньої кількості вологи.

Висаджують розсаду з міжряддям 60-70 см і відстанню між рослинами 20-25 см. Розсаду загортають на глибину, на якій вона росла на маточних кущах, поливають з розрахунку 0,5 л води на рослину та мульчують землю навколо рослини перегноєм або сухим ґрунтом. За сухої погоди поливи повторюють.

Догляд за рослинами спрямовується на формування рослинами плодоносних смуг завширшки в основі ряду 20 см, або окремих кущів. Для цього першим 2-3 дочірнім рослинам дають укорінитись на вусиках. Решту вусиків з розетками систематично видаляють.

Удобрюють ґрунт під суницю під час основного обробітку. Але за необхідності можливе також і підживлення, яке проводять у другу половину вегетації (під час закладання насаджень рано навесні). Після збирання урожаю ґрунт підживлюють повним мінеральним добривом: аміачної селітри 150 кг/га, суперфосфату 300 кг/га і 100 кг/га хлористого калію або 150 кг/га калійної солі. На 3-4-й роки плодоношення як рано навесні, так і після плодоношення влітку на бідних ґрунтах Полісся і Лісостепу замість мінеральних азотних добрив доцільно вносити рідкі органічні добрива. Для цього ємкість заповнюють гноєм на 1/3 частини і заливають доверху водою. Через 5-7 днів перемішану масу розбавляють ще у 4-5 разів і поливають нею рядки суниці.

Догляд за суницями також включає: періодичні розпушування міжрядь, у посушливих умовах - поливи та мульчування (соломою, тирсою, листям, синтетичними плівками тощо) ґрунту, боротьбу з шкідниками і хворобами тощо.

Збирають ягоди суниці стиглими через кожні 2-3 дні. Сорти, ягоди яких за повного достигання стають м'якими, а також за необхідності їх транспортування на далеку відстань, збирають недостиглими.