Укриття в захисних спорудах забезпечує захист людей від вражаючих факторів ядерного, хімічного, біологічного зараження та стихійних лих (ураганів, снігових заносів, тощо).

Захисні споруди за призначенням і захисними властивостями діляться на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ), швидкоспоруджувані захисні споруди, споруди подвійного призначення і найпростіші укриття,

Сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів.

За місткістю сховища поділяються на:

- малі (150—300 чол.)

- середні (300—600 чол.)

- великі (більше 600 чол.).

За місцем розташування: на вбудовані, які розміщені у підвальних приміщеннях будівель та окремо побудовані.

За часом побудови: на побудовані заздалегідь і швидко споруджені.

За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням: промислового встановлення і спрощене.

Всі сховища будуються з урахуванням наступних вимог:

- забезпечувати безперервне перебування в них людей не менше двох діб;

- будуватися на ділянках місцевості, що не піддаються затопленню;

- бути віддаленими від ліній водостоку і напірної каналізації. Не допу-скається прокладання транзитних інженерних комунікацій через сховища;

- мати входи і виходи з тим же ступенем захисту, що і основні приміщення, а на випадок їх завалення — аварійні виходи;

Структурно сховища складаються з основних і допоміжних приміщень (рис.3.1).

До основних відносяться:

- приміщення для укриваємих;

- пункт управління;

- медичний пункт.

До допоміжних відносяться:

- фільтровентиляційні приміщення (ФВП);

- санітарні вузли;

- захищені дизельні електростанції (ДЭС);

- приміщення для зберігання продуктів харчування;

- шлюзи-тамбура, тамбури.

Рис. 4.1 – План сховища: 1- захисно-герметичні двері; 2 - шлюзові камери (тамбури); 3 -санітарно-побутові відсіки; 4 - основне приміщення для розміщення людей; 5 - галерея і оголовок аварійного виходу; 6 - фільтровентиляційна камера; 7-комора для продуктів харчування; 8 - медична кімната (приміщення 7 і 8 можуть не влаштовуватися).

У приміщеннях встановлюються двох - або триярусні нари:

- нижні 0,45x0,45 м для сидіння людини;

- верхні 0,55x1,8 м для лежання людини.

Кількість місць для лежання повинна складати: 20% місткості сховища при двох'ярусному розташуванні нар і 30% місткості сховища впритул — при триярусному.

Площу приміщення призначеного для укриття людей розраховують на одну особу 0,5 м² при двоярусному і 0,4 м² при триярусному розміщенні нар.

Внутрішній об’єм приміщень повинен бути не менше 1,5 м³ на людину.

Постачання у сховище повітря здійснюється за допомогою фільтровентиляційних систем (ФВС), які забезпечують очищення зовнішнього повітря та необхідний його обмін і які можуть працювати у трьох режимах:

– режим чистої вентиляції, коли повітря очищається тільки від пилу в проти пильних фільтрах (перший режим);

– режим фільтровентиляції, коли повітря очищається від отруйних речовин (OР), радіаційних речовин (PР), біологічного забруднення (БЗ) у фільтрах-поглиначах (другий режим);

– режим ізоляції і регенерації внутрішнього повітря і створення підпору повітря у місцях, де можлива загазованість приземного шару повітря СДОР і продуктами горіння (третій режим).

Кількість зовнішнього повітря, що подається в сховища, приймається:

– при режимі I від 8 до 13 м³/люд. на годину (залежно від того, в якій кліматичній зоні розташовано сховище).

– при режимі II не менш 2 м³/люд. на годину.

У сховищах, які розташовані в 3-й і 4й кліматичних зонах, де середня температура найжаркішого місяця складає відповідно 25...30 °С і більш 30 ⁰С для режиму II допускається збільшення кількості повітря, що подається, до 10 м³/люд. на годину.

Електропостачання сховища здійснюється від мережі міста (підприємства) або застосовуються захищені джерела електропостачання – дизельні електростанції.

Кожне сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунктом управління підприємства і гучномовці, які підключені до державної і місцевої радіотрансляційних мереж.

Водопостачання і каналізація сховища здійснюються на основі міських і об'єктових водопровідних і каналізаційних мереж. На випадок їх відключення або пошкодження створюються аварійні запаси води (з розрахунку 3л/люд. на добу) і аварійні резервуари для збирання стоків (2 л/люд. на добу).

Запас продуктів харчування створюється з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини, що укривається.

Опалювання сховища здійснюється від опалювальної мережі підприємства (будівлі) за самостійним відгалуженням, яке можна відключати при заповненні сховища людьми..

Протирадіаційне укриття (ПРУ) - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості (рис. 3.2).

 

Рис 4.2.Протирадіаційне укриття.

До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди (завчасно або швидко), але і споруди господарського призначення (льох, підпілля, овочесховище та ін.) і звичайні житлові будинки.

Швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.

Місткість швидкоспоруджуваних сховищ — від 50 до 300 осіб.

Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.

Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.

Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.

Найпростішим укриттям для захисту населення також є щілини і землянки, які рівною мірою захищають від ударної хвилі,світлового випромінювання, радіаційного ураження.

(б)

(а)

Витяжний короб

Рис.4.3 – Пристосування під укриття підвалу (а) і льоху (б).

 

Відкрита щілина знижує дію ударної хвилі, світлового випромінювання в 1,5-2 рази. Землянка знижує поразку в 2, 5-3 рази, а дозу випромінювання від радіоактивного забруднення в 40-50 разів і призначена для тривалого перебування людей.

Рис. 4.4 – Перекрита щілина (розміри наведені в сантиметрах)

 

Основною метою планування і здійснення евакуаційних заходів є:

- зменшення ймовірності втрат населення;

- збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів;

- забезпечення стійкого функціонування об’єктів економіки;

- створення угрупування сил і засобів захисту в позаміській зоні з метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках НС в особливий період. Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об'єктовому рівні. Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів евакуації, підготовку районів розміщення евакуйованого населення, підготовку транспорту, проведення комплексу заходів для охорони громадського порядку серед населення.

Під евакуаційними заходами розуміється розосередження і евакуація, які здійснюються за виробничо-територіальним принципом.

Під розосередженням розуміється вивіз транспортом і виведення пішим порядком робочих та службовців підприємств і організацій, що продовжують роботу в умовах надзвичайних ситуацій, з міст і прилеглих до них населених пунктів, які знаходяться в зонах можливих сильних руйнувань, із подальшим їх розміщенням для мешкання і відпочинку в заміській зоні. Для позмінної роботи організовується їх підвезення. Принцип розосередження «працюю в місті – мешкаю за містом».

Евакуація – це упорядковане вивезення чи виведення людей з населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Принцип евакуації «живу і працюю за містом».

Масштаби евакуації залежать від величини поширення ураження чи загрози надзвичайної ситуації, рис.3.5.

 

 

 

Евакуйоване населення проживає у заміський зоні. Під заміською зоною розуміється територія, яка розташована за зоною можливих руйнувань у містах. Проведення евакуаційних заходів займаються органи цивільного захисту, керівники житлово-експлуатаційних органів та районні евакуаційні комісії. Міські евакуаційні комісії створюють збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), в заміських зонах – приймальні евакуаційні комісії (ПЕК).

Населення, що прибуває на ПЕК, проходить реєстрацію, розподіляється поміж населених пунктів і направляється до них.