В Україні найбільше значення серед овочевих мають капуста, помідори, огірки та цибуля.
Капуста городня (Brassica oleracea L.) належить до родини капустяних (Brassicaceae). Походять майже всі культурні форми капусти із Європейської частини Середземномор'я. Найбільш поширеною в нас є білоголова форма капусти городньої, яка займає близько 99% посівів капусти городньої в Україні.
Біологічні особливості. Капуста білоголова не вимоглива до тепла. Оптимальна температура для росту 16-18°С. Розсада та головки капусти витримують короткочасні приморозки мінус 5-8°С. Головки капусти, які зазнали дії морозу, погано зберігаються і їх краще використовувати для квашення. За високої температури довкілля (33°С) ріст рослин припиняється. В жарких умовах капуста також не утворює головки. Дуже вологолюбива та вимоглива до умов живлення, тому потребує родючих з достатнім водозабезпечення ґрунтів. Високі урожаї отримують за умов зрошення.
Сорти капусти за тривалістю вегетації поділяють на ранні (вегетаційний період 110-125 днів), середні (130-150 днів) та пізні (160-190 днів) тощо. За напрямком ж використання вони бувають салатними, засолювальними, універсальними.
В Україні основними районованими сортами є: ранні салатні - Димерська 7, Скоростигла, Іюньська; середні універсальні - В'юга, Єленовська; середні салатні - Слава 1305, Лєна та середні засолювальні - Столична, Чумиш; пізній універсальний - Віоланта та пізні засолювальні - Амагер 611, Білосніжка, Ліка, Українська осінь, Харківська зимова та ін.
Агротехніка. У сівозміні капусту розміщують переважно першою в ротації і не частіше, ніж через три роки.
Обробіток ґрунту є типовим під ранні ярі культури. Зяблеву оранку проводять на попередньо підготовленому полі на глибину 25-30 см. Весняний передпосівний обробіток включає ранньовесняне закриття вологи боронуванням та передпосівну культивацію.
Удобрення. Вважаючи на те, що капуста формуючи урожай виносить з ґрунту багато елементів живлення, під оранку вносять від 20 до 60 і більше т/га гною, а також фосфорні і калійні добрива. Азотні добрива та частину фосфорних і калійних вносять під весняну культивацію. Доза внесення мінеральних туків залежить від родючості ґрунту та кількості внесених органічних добрив і може становити N60-120 P60-90 K90-150.
Крім того, за розсадного вирощування білоголової капусти в кожну ямку під час садіння вносять 200-300 г суміші добрив. Цю органо-мінеральну суміш готують з 8-10 вагових частин перегною, 1-1,5 частин аміачної селітри, 1,5 - суперфосфату, 0,5 - калійної солі.
Вирощують капусту білоголову переважно з розсади та інколи сіють насінням на глибину 3-4 см. Норма висіву 1,5-2 кг/га.
Висаджують розсаду в 55-60-денному віці, коли у неї утвориться 6-8 справжніх листків. У Лісостепу оптимальні строки висадки розсади настають 5-15 квітня. Садять розсаду у ямки, в які, за ручного садіння, вносять суміш добрив і обов'язково наливають 0,5-1 л води. Загортають розсаду до першого справжнього листка вологим ґрунтом, відразу ущільнюючи, і зверху присипають сухою землею, щоб не утворилась кірка. Важливою умовою успішного приживання розсади є періодичні поливи.
Для капусти використовують широкорядний спосіб висадки розсади та висіву насіння - міжряддя 50-90 см. У рядку відстань між рослинами, залежно від тривалості вегетації, – 25-50 см. Рідше для садіння капусти використовують квадратно-гніздовий та гніздовий способи (при безрозсадному способі).
Оптимальна густота стояння рослин ранньої та середньої капусти 48-57 тис. на га, а пізньої - 28-36 тис. на га.
Догляд за капустою передбачає обов'язкові поливи висадженої розсади. У Лісостепу, залежно від інтенсивності дощів, капусту поливають 4-5 разів з поливною нормою 25-40 л/м2. У Степовій зоні поливів може бути до 10. Інтервал між поливами - 10-14 днів.
Після кожного поливу і дощів обов'язково на 2-3-й день розпушують ґрунт. Розпушування землі є також ефективним у боротьбі з бур'янами.
До інших заходів догляду відносять захист від заморозків, руйнування ґрунтової кірки, підживлення, підгортання рослин, боротьба з бур'янами, шкідниками, хворобами тощо.
Наприклад, щоб запобігти пошкодженню рослин шкідниками (капустяною мухою, хрестоцвітими блішками, клопами та ін.), через кілька днів після садіння розсади слід провести обприскування 0,2-0,3% розчином волатону.
Помідор їстивний (Lycopersicon esculentum Mill) - найбільш поширений представник овочевих культур родини пасльонових (Solanaceae). Походять помідори з приекваторіальних країн Американського континенту.
Біологічні особливості. Помідори, або томати, дуже вибагливі до тепла, вологості ґрунту і повітря, умов живлення та освітлення.
Насіння починає проростати за температури 12-15°С, оптимум для росту рослин - 27-30°С. Помідори не переносять низьких температур. Вже за температури 15°С рослини перестають рости і не плодоносять, а під час заморозків до мінус 1°С гинуть. Добре ростуть помідори, коли температура повітря і ґрунту майже однакові.
Помідори краще ростуть на добре зволожених ґрунтах, особливо висока чутливість у достатньому водозабезпеченні спостерігається в період формування урожаю. Вологість повітря ж повинна бути не високою - 50-60%, так як за вищої вологості рослини вражаються хворобами.
Помідори досить вимогливі до освітлення, тому у затінених місцях плоди достигають пізно і знижується їх продуктивність.
Висаджувати помідори слід у пухкий супіщаний ґрунт.
За тривалістю вегетаційного періоду сорти помідорів поділяють на ранньостиглі, середньостиглі та середньопізні. У ранньостиглих сортів вегетаційний період залежно від умов триває 90-110, у середньостиглих - 111-120 і у середньопізніх - понад 120 днів.
Для вирощування у відкритому ґрунті в Україні рекомендуються такі ранньостиглі районовані сорти помідорів: Київський 139, Світанок, Утро, Агата, Дружба та ін. З середньоранніх і середньостиглих сортів найбільш відомі Вікторина, Волгоградець, Любимий, Новинка Придністров'я, Салют тощо. До середньопізніх сортів належать Титан, Факел.
Агротехніка. У відкритому ґрунті помідори розміщують в овочевій сівозміні переважно після капусти або огірків.
Обробіток і удобрення ґрунту. Обробіток ґрунту під помідори типовий, як під всі пізні ярі культури. Гній здебільшого вносять під попередники, але високі урожаї забезпечує місцеве внесення органічних і мінеральних добрив. Кращими з органічних добрив є напівперепрілий і перепрілий гній, перегній та різні компости. Під помідори свіжий гній не вносять. Доза внесення органічних добрив у суміші з мінеральними 15-20, а без мінеральних - 25-30 т/га. Підвищення норм гною не доцільне, так як спричиняє сильне розростання вегетативної маси і зменшує урожай плодів. Норма внесення мінеральних добрив досить значна і орієнтовно становить N70 P100-120 K90-100. Основну масу мінеральних добрив вносять під зяблеву оранку. Решту - під час садіння або у підживлення (не пізніше цвітіння перших суцвіть).
Помідори в Україні вирощують переважно розсадою, яку висаджують широкорядним, а також квадратно-гніздовим, гніздовим або стрічково-гніздовим способами з міжряддям від 70 до 120 см. Відстань між рослинами в рядку за широкорядного садіння визначають залежно від сорту, родючості та вологості ґрунту, і вона може становити від 25 до 35 см. Густота стояння рослин - 40-60 тис. на га. Розсаду 45-60-денного віку висаджують у відкритий ґрунт, коли настає тепла погода і мине загроза весняних заморозків: у Лісостепу - 10-15 травня, на Поліссі - 15-20 травня.
В Україні помідори в меншій мірі також вирощують безрозсадним способом, але продукцію одержують на 15-20 днів пізніше від розсадного способу. Для безрозсадного вирощування використовують ранні і середньостиглі сорти. Вагова норма висіву насіння 0,4-0,6 кг/га.
Догляд за висадженою розсадою помідорів розпочинається відразу. За загрози приморозків вдаються до задимлення, дощування, присипання рослин землею, тимчасового укривання ковпачками. Проводять періодичні розпушування міжрядь, підгортають рослини. За безрозсадного вирощування посіви проривають.
Ефективним заходом підвищення і пришвидшення раннього урожаю помідорів є видалення бокових пагонів (пасинкування). Особливо висока ефективність пасинкування у північних і західних районах України. Пасинки зрізають, коли вони досягнуть довжини 3-5 см, не допускаючи їх переростання. Під час пасинкування залишають маленькі пеньочки (біля 0,5 см), щоб поряд не утворився новий пасинок. Пасинкуючи, у рослини формують одне, два або три стебла. Для формування рослин в одне стебло видаляють усі пасинки, а за формування у два чи три стебла під час першого пасинкування залишають, відповідно, один чи два пагони під першим суцвіттям. Пасинкування повторюють через кожні 7-10 днів у міру утворення нових пагонів.
Коли на рослинах утвориться 2-4 китиці, верхівки пагонів прищипують, залишаючи над останньою верхньою китицею два листки. Прищипуванням, як і пасинкуванням, прискорюють формування і достигання плодів.
Високорослі сорти помідорів вирощують у кілковій культурі, тобто для підтримання стебла прив'язують рослини помідорів до кілків.
Під час вегетації проводять обприскування проти фітофтороза, септоріоза, макроспоріоза, чорної бактеріальної плямистості. Обприскування проводять 3-5 разів 1%-ю бордоською рідиною, або її замінниками - цинебом, купрозаном, поліхомом. Високою ефективністю у боротьбі з фітофторозом володіють системні препарати - арцерид і ридоміл. Перше обприскування проводять через 10-15 днів після висадки розсади в поле, а наступні, залежно від погодних умов і розвитку хвороби, через 7-15 днів.
Для боротьби на посівах помідорів з колорадським жуком та його личинками використовують фозалон, волатон, деціс та ін.
За 20-30 днів до початку збирання плодів обприскування припиняють.
Збирання урожаю. У помідорів розрізняють чотири ступені стиглості плодів, за якої збирають урожай: зелена, молочна, бура (рожева) і повна. Найчастіше плоди збирають бурими. Оскільки помідори не витримують приморозків, тому останнє збирання слід провести, поки температура вночі не знизилася до 5-6 °С.
В Україні досить поширене осіннє дозорювання помідорів. Кущі виривають і укладають у штабель висотою 60-80 см верхівками всередину. Зверху штабель накривають соломою або брезентом. Періодично через кожні 5-6 днів у теплу погоду штабель розкривають і вибирають стиглі плоди. Помідори можна дозорювати і в приміщеннях та парниках за температури 18-25°С та вологості повітря 70-80%.
Огірок посівний (Cucumis sativus L.) – це плодова овочева рослина родини гарбузових (Cucurbitaceae). Батьківщиною огірків є Південно-Східна Азія.
Біологічні особливості. Огірки - культура тепло- і світлолюбна, потребує багато вологи. Мінімальна температура проростання насіння становить 12-13 °С. Рослини найкраще ростуть за температури довкілля 23-32 °С. За температури нижче 16 та вище 32°С у рослин не відбувається запліднення.
Огірки вимогливі до родючості та вологості ґрунту й повітря. За зниженої вологості повітря рослини пошкоджуються кліщиком, трипсою, попелицею. До інтенсивності освітлення огірки помірно вимогливі. Добре ростуть на незасолених ґрунтах з нейтральною реакцією. На кислих ґрунтах обов'язкове вапнування.
Рослини огірків однодомні, проте мають чоловічі й жіночі квітки. Часто на рослинах огірків утворюються лише чоловічі квітки (пустоцвіти). Таке трапляється, якщо посіяти свіжим незагартованим насінням, або в затіненому місці, у загущеному посіві чи в ґрунт, який містить багато азоту. Часто зав'язі жовтіють і опадають через те, що в холодну погоду не запилюються комахами. Отже, сіяти огірки треба 3-4-річним насінням та враховувати вище згадані особливості. Для стимулювання росту бічних пагонів, а саме на них утворюються жіночі квітки, стебла прищипують над 4-5-м листком.
Розрізняють сорти огірків ранньо-, середньостиглі та середньопізні, а також салатного призначення та для засолювання і консервування. Ранні сорти - від сходів до початку плодоношення минає 38-46 днів: салатні - Водолій; для консервування - Надьожний. Сорти, призначені для засолювання, як правило, середньопізні: від появи сходів до початку плодоношення минає 47-60 днів. Найпоширенішими середньопізніми засолювальними сортами є Ніжинський 12, Ніжинський Кубані, Ніжинський місцевий. Крім того, високі урожаї дають й інші сорти консервного напрямку - Фенікс 640, Паркер F1, Декан.
Агротехніка. В овочевих сівозмінах огірки розміщують після капусти, помідорів, бобових, цибулинних, коренеплідних овочевих культур.
Обробіток ґрунту розпочинають восени з лущення звільненої площі. Після цього під час зяблевої оранки (глибиною 27-30 см) вносять добрива. У районах з достатнім зволоженням під оранку дають 30-40 т/га компостів, перегною тощо. Разом з органічними вносять повне мінеральне добриво до 200 кг/га NPK кожного. Навесні закривають вологу і проводять культивацію, а перед сівбою чи висадкою розсади огірків - передпосівну культивацію з одночасним боронуванням.
Висівають насіння огірків або висаджують розсаду, коли мине загроза заморозків. У Лісостепу цей період настає наприкінці квітня - на початку травня. Насіння висівають переважно широкорядним способом з шириною міжрядь від 70 до 120 см. Глибина загортання насіння в оптимальних умовах 2,5-4 см. Вагова норма висіву 5-6 кг/га.
Догляд за огірками полягає у захисті від приморозків, розпушуванні ґрунту, знищенні бур'янів, проріджені, поливах, підживленні та у боротьбі з шкідниками і хворобами.
Після появи сходів і до змикання рядків, кожні 10-15 днів та після випадання дощів проводять міжрядні розпушування з метою знищення кірки і бур'янів. Добрі результати дає підгортання рослин, що викликає додатковий ріст коріння.
Посіви огірків проривають. За рядкового посіву в рядках залишають рослини на відстані 15-20 см.
Позитивно позначаються на розвитку рослин огірків після проривання поливи і мульчування перегноєм або компостом. Поливати огірки слід увечері, у Лісостепу 6-7 разів з інтервалом 7-10 днів. Дуже корисні для огірків освіжаючі поливи, які проводять невеликою кількістю води у спеку для запобігання перегріву рослин.
Збирають огірки через кожні 1-3 дні. У цей період, для продовження плодоношення, огірки можна підживити. Поживний розчин виготовляють із 10 л води, в якій розчиняють 1 кг коров'яку або 0,75 кг пташиного посліду і 30 г аміачної селітри. Під час збирання огірків необхідно оберігати огудину від пересування і обертання.
Наприкінці вегетації огірки часто уражаються борошнистою росою, антракнозом, бактеріозом. Для боротьби з бактеріозом огірки обприскують хлористим оксидом міді або купрозаном. У боротьбі з борошнистою росою та антракнозом використовують такі фунгіциди, як бордоська рідина, ридоміл, байлетон, колоїдна сірка.
Цибуля городня (Allium cepa L.) - типовий представник родини цибулевих (Alliaceae), яку вирощують за один рік з насіння і розсади та за два роки - сіянкою. Походить цибуля з Південно-Західної частини Азії (Іран, Афганістан, Туркменістан).
Біологічні особливості. Цибуля городня - холодостійка культура. Насіння проростає за температури 3-4°С, сходи переносять короткочасні приморозки. Оптимальна температура для росту і розвитку цибулі 18-20°С.
На перших етапах, під час вирощування з насіння, рослини краще ростуть за умов помірного зволоження ґрунту. Рослини відчувають підвищену потребу у вологості під час інтенсивного росту листкової поверхні та формування цибулин. Лише наприкінці вегетації під час достигання вологість ґрунту може бути низькою, що сприяє переходу рослин у стан спокою.
Цибуля городня - рослина довгого дня. В умовах короткого дня (10-12 год) цибуля не утворює цибулин, і тому літня пізня сівба або затримання сходів навесні, коли основний ріст припадає на другу половину літа, знижують її урожай.
Цибуля досить вимоглива до умов живлення і погано переносить підвищену кислотність, що необхідно враховувати під час вибору добрив та ґрунту. Малопридатні під цибулю торфові, торфово-болотні та важкі суглинисті ґрунти.
Сорти цибулі городньої за смаковими якостями, які визначаються вмістом сухих речовин та летких ефірних олій - перш за все наявністю сіркоалілу, поділяють на гострі, напівгострі та солодкі.
Найбільш поширеними гострими сортами цибулі є Сквирська, Стригунівська носівська, Золотиста, Солнєчна, Чернігівська та ін. Для цих сортів характерний найвищий (0,04-0,05%) вміст сіркоалілу та сухих речовин. Товщина плівок цибулини найменша порівняно з плівками солодких сортів, тому швидше і краще висихають, утворюючи більше сухих плівок, які добре захищають цибулину. Гострі сорти цибулі зберігаються до наступного літа. Урожайність сортів гострої цибулі менша порівняно з напівгострими і солодкими.
До групи сортів напівгострої цибулі належать: Качинська, Каратальська, Октябрська та ін. Цибулина у них пухка, гірше вкрита неміцними сухими лусками, поступається за вмістом сухих речовин і летких ефірних олій гострій цибулі. Соковиті луски напівсолодкої цибулі середньої товщини або товсті, але їх менше, ніж у цибулин гострих сортів. Урожайність значно вища за урожай гострих сортів, але рослини мають довший вегетаційний період. Напівгострі сорти зберігаються лише до весни.
Кращим сортом солодкої цибулі є Ялтинська місцева. Цибулини погано вкриті сухими лусками і зберігаються лише два-три місяці. Соковиті луски товсті (понад 3 мм), водянисті, з невеликою кількістю (9-11%) сухих речовин і летких ефірних олій. Кількість соковитих лусок у солодкої цибулі значно менша, ніж у гострої. Урожайність висока, вегетаційний період найдовший, тому часто висаджують розсадою і лише на Півдні України. Споживають солодку цибулю звичайно у свіжому вигляді.
Агротехніка. У сівозміні кращими попередниками цибулі є однорічні бобові, озимі, картопля, помідори, огірки, гіршими - капуста і багаторічні трави.
Обробіток ґрунту. Ґрунт готують відразу після збирання попередника. Перед оранкою поля під цибулю вносять органічні та мінеральні добрива. Зоране на зяб поле обробляють у літньо-осінній період як чорний пар. Весняний передпосівний обробіток повинен виконуватись ретельно та якісно, щоб не утворилась ґрунтова кірка, яка дуже затримує появу сходів цибулі.
Удобрення. Внесення мінеральних і органічних добрив значно підвищує урожай цибулі. Вносять 30-40 т/га перегною та N60-90 P90-120 K90-120. Основну кількість добрив дають під час зяблевої оранки, а також частину мінеральних використовують під час сівби та у підживлення. Підживлюють посіви цибулі один, а то і більше разів. Перший раз вносять N25 P15 K15 у фазі трьох-чотирьох справжніх листків. Через 20-25 днів підживлення повторюють, вносячи N30 P20 K20. Втретє підживлюють цибулю на початку формування цибулин - по 20-30 кг/га діючої речовини фосфору і калію.
Цибулю городню вирощують, як дворічну культуру - у перший рік з насіння або розсади одержують цибулини, на другий рік з цибулин вирощують насіння.
Якщо маточну цибулю-ріпку для одержання насіння вирощують з сіянки, цибуля стає трирічною культурою.
У господарствах Лісостепу України використовують переважно трирічний цикл вирощування цибулі, так як вирощування товарної цибулі з насіння не дає значних результатів через недостатню кількість тепла та відносно короткий вегетаційний період у цій зоні.
Особливості вирощування і зберігання сіянки. Сіянку вирощують з насіння, а з неї наступного року вирощують товарну цибулю-ріпку. Цибуля з сіянки достигає на 3-4 тижні раніше, ніж з насіння.
Для вирощування сіянки, завдяки відносно високій холодостійкості, цибулю висівають якнайраніше навесні і навіть під зиму, перед остаточним замерзанням ґрунту. Сіють густо, витрачаючи 80-100 кг/га насіння. Використовують переважно стрічковий спосіб: відстань між рядками в стрічці 10-15 см, а між стрічками 45-60 см. Глибина загортання 1-2 см. Оскільки цибуля сходить довго, то для позначення її рядків часто додають насіння салату або редиски.
Ґрунт після сівби коткують, а у фазі одного-двох справжніх листків поле боронують легкими боронами упоперек рядків. Пізніше для боротьби з бур'янами проводять міжрядні культивації та застосовують гербіциди. Посіви не проривають.
Збирають сіянку, як тільки почне жовтіти та вилягати листя і цибулинки досягнуть у діаметрі 1-2 см.
Викопану сіянку добре висушують на сонці і очищають від листя та сортують за величиною. Щоб запобігти ураженню сіянки хворобами та зменшити стрілкування, восени, перед закладанням на зимове зберігання, її потрібно прогріти протягом 8-10 годин за температури 40-42°С. Чим швидше після збирання прогріти цибулинки, тим вища ефективність цього заходу.
Оптимальна температура для зберігання сіянки мінус 1-3°С (холодний спосіб), для великої сіянки - 18-20°С (теплий спосіб). Низькі додатні температури (5-10°С) призводять до стрілкування цибулі, тому їх не треба допускати. Дрібну сіянку (діаметром до 1,5 см) слід зберігати лише холодним способом, оскільки під час теплого зберігання вона пересихає і дає низькі урожаї.
Особливості вирощування цибулі-ріпки із сіянки. Висаджують сіянку рано навесні через 5-6 днів після сівби насінням. Для механізованого висаджування використовують спеціальну цибулеву сівалку або висаджують вручну у попередньо нарізані борозни глибиною 6-7 см. Ширина міжрядь - 20-25 см, відстань у рядку - 4-5, глибина загортання - 2-4 см і змінюється залежно від розмірів садивного матеріалу. Висаджують сіянку обов'язково денцем донизу.
Для прискорення проростання сіянку замочують у теплій воді протягом 12-15 год.
Якщо сіянка зберігалася в умовах, що сприяли стрілкуванню, а весна холодна, то поспішати з її садінням не потрібно, бо вона піде в стрілки. За умов теплої весни сіянку слід висаджувати якнайраніше.
Догляд розпочинають після появи сходів. Міжряддя розпушують кожні 10-12 днів. Обов'язкове розпушування після поливу. На початку утворення стрілок (в червні) їх необхідно відразу виламувати або використовувати такі рослини на зелень.
За перших ознак борошнистої роси рослини обприскують 0,3%-м розчином хлористого оксиду міді, 0,4%-м розчином арцериду або бордоською рідиною. У вологу погоду обприскування повторюють через кожні 10-12 днів до ліквідації захворювання. Для боротьби з жуками та личинками цибулевого довгоносика, трипсів, гусениць, молоді рослини обприскують інсектицидами (аріво, фостак, шерпа). Категорично забороняється обробляти ті ділянки, де цибулю використовують на перо.
Збирають цибулю-ріпку, коли листки зовсім засохнуть. Вибрані цибулини просушують на сонці 10-14 днів і сортують та очищають. На зимове зберігання відбирають тільки достиглі, з засохлою шийкою, без механічних пошкоджень цибулини. Зберігають їх у сухому приміщенні за температури близько 0°С.
ЛЕКЦІЯ 6
ПЛОДОВІ КУЛЬТУРИ
План
1. Садівництво - наука і галузь рослинництва. Класифікація плодових і ягідних культур.
2. Розмноження плодових культур. Плодовий розсадник.
3. Закладання плодового саду.
4. Догляд за садом. Будова плодового дерева.
5. Біологічна характеристика основних плодових та ягідних культур.
