Професійній діяльності практичного психолога

Якщо говорити про стратегію як підхід у консультативному процесі, то важливим є не пошук і не застосування відповідної стратегії, а економічне використовування ресурсів: своєчасна відмова від відомої, успішної стратегії в новій ситуації, якщо вона не обіцяє успіху, і осмислення нових ефективних стратегій. Залежно від таких якостей, як невизначеність, орієнтованість на мету і узагальненість виділяють різні стратегії психологічного консультування [127,с.71]. Стратегії психологічного консультування, які характеризують невизначеність класифікуються на евристичні та алгоритмічні: алгоритм - це точне правило, яке при коректному застосуванні веде до вирішення проблеми. Евристичні стратегії, навпаки, призводять до бажаного результату з певною часткою вірогідності, як, наприклад, підхід шляхом спроб і помилок. Стратегія, яка передбачає орієнтованість на ціль,вказує на те, що суб'єктивна оцінка стану вирішення проблеми відбувається спочатку за допомогою орієнтації на віддалення від початкової позиції. Тільки з набуттям досвіду в роботі над проблемами приходить такий спосіб вирішення як віддалення від початкової позиції з орієнтацією не на неї, а на кінцеву позицію, тобто на шлях, який ще потрібно пройти [127,с.74].

Стратегічне планування консультативного процесу можна здійснювати за допомогою моделювання „дерева мети”, суть якого полягає в розподілі психологічних завдань за певними сферами (соціально-психологічною, професійною, сімейною і т. п.). Виходячи з цілей відповідних сфер, розробляються заходи, що забезпечують їх досягнення [137,с.72].

В.О. Моляко зазначає, що у випадку професійної творчої діяльності процес пошуку організується і реалізується шляхом такого регулятора як стратегія, і вся реальна динаміка і структура цього процесу визначається тим, як і яка саме стратегія реалізується суб'єктом, розв'язуючим завдання [160,с.29].

Відповідно до основних напрямків роботи, виділимо стратегії професійної діяльності практичного психолога [56,с. 154-155]:

1. Психопрофілактична стратегія – це стратегія попередження дезадаптацій дітей (дорослих) в освітньому середовищі шляхом просвітницької діяльності, створення сприятливого психологічного клімату, зняття психічних перевантажень.

2. Психодіагностична стратегія – стратегія пошуку психологічної інформації про людину чи групу, «конкретних знань про конкретну людину».

3. Психокорекційна стратегія – стратегія цілеспрямованого впливу на ті чи інші сфери психіки клієнта, зорієнтовані на приведення у відповідність її показників до вікової або іншої норми.

3.1. Інваріантна стратегія – передбачає структуровану схему роботи, яка центрована на відповідальній позиції психолога, який пропонує клієнту алгоритм виходу із проблемних ситуацій («Роби як я!»).

3.2. Стратегія партнерства – психолог поділяє відповідальність з клієнтом (Давай зробимо разом!).

3.3. Варіативна стратегія – психолог пропонує клієнту взяти відповідальність на себе і самому обрати алгоритм психокорекційної допомоги (Вибирай із цих способів сам!).

3.4. Здійснювати психокорекційну роботу можна за допомогою:

· універсальної стратегії - використання однієї універсальної психотехнології для реалізації колекційного напрямку;

· клієнтцентрованої стратегії – надання психологічної допомоги, орієнтованої на специфічні можливості і, в цілому на унікальність психічного і особистісного розвитку.

4. Психоконсультативна стратегія – стратегія забезпечення людиною необхідною психічною інформацією і створення умов в результаті спілкування з психологом для подолання життєвих труднощів і продуктивного існування в конкретних обставинах.

4.1. Психоаналітично орієнтована стратегія консультування – допомога клієнту усвідомити природу і причини внутрішніх конфліктів, посилити його «Я», зробити його більш незалежним від «Зверх-Я», «Воно».

4.2. Поведінково орієнтована стратегія консультування – переведення психологічної проблеми, що виражається багатозначними словами, в поведінкові акти, які можна об‘єктивно спостерігати, і моделювання бажаної поведінки.

4.3. Гуманістично-орієнтована стратегія консультування – допомога клієнту здійснити особистісні зміни і підтримати його під час прийняття відповідального рішення.

4.4. За використанням основних прийомів слухання:

· рефлексивна стратегія – вміння давати зворотній зв᾽язок під час консультування;

· нерефлексивна стратегія – вміння мовчати під час консультативної бесіди.

4.5. За кількістю клієнтів можна виділити:

· стратегія індивідуальної роботи;

· стратегія групової роботи.

4.6. За просторовою орієнтацією:

· стратегія контактного консультування;

· стратегія дистантного консультування – психологічна бесіда через телефон, листи, Інтернет.

5. Психотерапевтична стратегія – це стратегія надання допомоги клієнту в продуктивних змінах особистості у випадках серйозних психологічних проблем, які не є проявами психічних захворювань:

5.1. Клінічно-орієнтована психотерапевтична стратегія діяльності – пом‘якшення або ліквідація наявних симптомів.

5.2. Особистісно-орієнтована психотерапевтична стратегія – допомога психолога клієнту у зміні свого ставлення до соціального оточення і до власної особистості:

· психодинамічна стратегія психотерапевтичної діяльності – допомога в усвідомленні клієнтом внутрішнього конфлікту за допомогою основного методу інтерпретації. Результатом психодинамічної діяльності є отримання нових знань про проходження внутрішньо особистісного конфлікту шляхом інсайту. Стратегія включає у себе наступні різновиди психоаналітичного підходу: класичний психоаналіз З.Фрейда, індивідуальна психологія А.Адлера; его-психологія А.Фрейд, Г.Хартмана, Д.Клейн (розглядає его як творчу адаптивну силу); неофрейдизм К. Хорні, Е.Фромм, Г.Саллівен (розглядає роль соціального середовища у формуванні особистості); теоретики об‘єктивних стосунків М.Клейн, О.Кернберг, Г.Кохут;

· екзистенційно-гуманістична стратегія психотерапевтичної діяльності – інтеграція адекватного цілісного «Я» і розширення просторів буття за допомогою основного методу: самоусвідомлення та особистісного зросту (Г.Олпорт, А Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл). Стратегія включає у себе наступні різновиди екзистенційно-гуманістичного підходу: клієнт-центрована психотерапія, гештальттерапія, логотерапія, психодрама, екзистенціальна терапія, дзен-психотерапію;

· поведінкова стратегія психотерапевтичної діяльності – навчання новим способам адаптивної поведінки. Стратегія включає у себе наступні різновиди поведінкового підходу: нейролінгвістичне програмування (НЛП) Р. Бендлера та Д.Гріндера.

5.3. За формами психологічної роботи:

· стратегія групової психотерапевтичної роботи: раціональні Т-групи центровані на ведучому або центровані на учасниках; афективні групи центровані на керівнику (гештальтгрупи, групи тілесної терапії, психодрама, групи танцювальної терапії, групи терапії мистецтвом, групи зустрічей) та центровані на учасниках (Т-групи, групи зустрічей);

· стратегія індивідуальної психотерапевтичної роботи

5.4. Можна виділити такі три форми психотерапії, та відповідні їм стратегії психотерапевтичної діяльності, які в практичному використанні нерідко переплітаються, схрещуються або виеліміновуються [70,с.26.]:

Підтримувальну.

Стратегія підтримувальної терапії передбачає якнайшвидше приведення пацієнта до емоційної рівноваги рівноваги, усунення симптомів, підсилення існуючих захисних механізмів та створення й удосконалення нових. Підтримуюча стратегія може бути вживана як основа або як похідна мета у перевиховній та в реконструктивній терапіях. В підтримувальній терапії виконуються такі процедури:

· маніпуляції в оточенні;

· екстериоризація зацікавлень (в процесі екстеріоризації застосовують такі методи: професійне навчання; музична терапія; танці та ритмічні вправи; поезія та соціальна терапія);

· престижні сугестії;

· переконування та заповнювання.

Перевиховну.

Стратегія перевиховної терапії передбачає безпосередню модифікацію поведінки пацієнта за допомогою позитивної підтримки й доброзичливого ставлення терапевта до нього, з метою підвищення його життєвого потенціалу, модифікування цілей та пристосування до оточення. Це ремоделювання життєвого стилю за допомогою інтерпозиції психолога-терапевта між пацієнтом та його невротичною поведінкою, заміна негативної поведінки позитивною.

Біхевіористична стратегія – підвид перевиховної психотерапевтичної стратегії, послуговується гіпотезою, що всього, чого можна навчитися, можна й відучитися. Раціональною підставою такої стратегії служить теорія набування. Навички – це головний елемент дослідження в теорії набування, що з‘являються внаслідок асоціації між стимулом і реакцією. Сукупність таких навичок є основним складником структури особистості. Їх конфігурація є нестабільною і залежить від особливих подій, які відбулися в житті індивіда і є результатом внутрішніх стимулів.

Трансференційна стратегія – підвид перевиховної психотерапевтичної стратегії.

Позитивна стратегія роботи психолога з використанням техніки психоаналітичної терапії. Завдання психоаналізу – пошук та усунення репресованого психічного процесу. Терапія відшуковує причини захворювання, заглиблюється в умови, які сприяли розвиткові конфліктних або травматичних подій, через розуміння генези недуги та її належного усвідомлення [70,с. 81].

Трансформаційна стратегія –підвид перевиховної психотерапевтичної стратегії.

Аналітична терапія Юнга – це активний процес, діалог на особливі теми залежно від потреб клієнта. Завдання терапевта – привести клієнта в належне продуктивне та позитивне відношення з його «несвідомим» і збалансувати маскулінні та фемінінні компоненти психіки пацієнта. Терапевт входить в контакт зі здоровими аспектами пацієнта та активізує їх з метою досягнення самореалізації. Терапія вимагає трансформації самого психолога, усе, що відбувається з пацієнтом має відбутися і з психологом. Психолог є оздоровчим чинником. Він вивчає як архетипи вплітаються в життєвий стиль особистості пацієнта і гальмують його розвиток та самореалізацію [70,с.150].

Стратегія екзистенційної терапії –підвид перевиховної психотерапевтичної стратегії. Стратегія пошуку автентичності екзистента. Екзистувати – проектувати себе в майбутність. Психолог в екзистенцій ній терапії відчуває обо‘язок вказувати на все, що суперечить автентичності людини. Психолог знайомиться з історією пацієнта і сприймає її як намагання модифікації тотальної структури пацієнта в його світі. Також заглиблюється в переживання людини, особливо в критичні аспекти її переживань в теперішньому часі. Психотерапевт – провідник людини, яка застрягла в дорозі до своєї вершини, яка боїться і вперед іти і назад повернути. Тут важливо допомогти пацієнту зосередитися на своїх можливостях пацієнту, і психолог працює над проблемою пацієнта, як і сам пацієнт. Психотерапія – це процес відкриття нових структурних можливостей, для чого необхідно приймати людину в її цілісності, а особливо разом з її емоціями. У терапії тільки пацієнт вибирає собі мету та робить рішення. Метою терапії – є самопізнання та використання пацієнтом власного потенціалу.

Реконструктивну.

Стратегія реконструктивної терапії – передбачаєреконструкцію особистості, якщо поведінка людини містить загрозу для неї і оточуючих, і вона компульсивно і несвідомо нехтує універсальними людськими життєвими цінностями. Важливим у реконструктивній психотерапевтичній стратегії є життєві цінності самого терапевта, у нього повинно переважати благо пацієнта та людства. В реконструктивній терапії терапевт для пацієнта служить «ідолом», з якого буде брати приклад (наслідувати) пацієнт у процесі реконструкції особистості – не залежно від того, чи бажав би цього терапевт чи ні.

Формування реконструктивної стратегії базується на теорії особистості Герберта Шпігеля базується на поглядах екзистенціального стилю, і стверджує, що людина тільки самостійно зобов‘язана робити вибір та приймати рішення про напрям та мету свого життєвого шляху та нести відповідальність щодо виконання. Психолог дає людині можливість реструктурування свого ставлення до самого себе, до оточуючих та до свого «космосу». Клієнт виконує ніби не чужу волю (психолога), а свою власну волю, яка випливає з його особистого бажання. Він вчиться нових думок, нових почуттів, нових композицій. [70,с. 438]. Підвиди реконструктивних стратегій: гіпносугестивна стратегія; стратегія самодопомоги; когнітивні реконструювання, або стратегія коректури понять.

Незалежно від того, які професійні завдання вирішує психолог, йому можуть бути притаманні такі основні типи творчих стратегій діяльності:

1. Науково-логічна стратегія діяльності.

2. Техніко-конструктивна.

3. Образно-художня стратегія діяльності.

4. Вербально-поетична стратегія діяльності.

5. Музично-рухова стратегія діяльності.

6. Практико-технологічна стратегія діяльності.

7. Ситуативна (спонтанна та поміркована) стратегія діяльності [159,с.223].

Професійна консультативна діяльність психолога передбачає оволодіння основними стратегіями психологічного впливу:

1. Стратегія імперативного впливу - вдала і ефективна в экстремальних ситуаціях, де необхідне прийняття оперативних і важливих рішень в умовах дефіциту часу, а також при регламентації ієрархічних стосунків між людьми в «закритих» організаціях і окремих субкультурах. Базується на об‘єктній моделі, або реактивній парадигмі, у відповідності до якої психіка і людина в цілому розглядається як пасивний об‘єкт впливу зовнішній умов і їх продукт.

2. Стратегія маніпулятивного впливу – з успіхом використовується в засобах масової інформації при формуванні суспільної думки, створенні реклами. Людині відводиться пасивна роль і втрачається унікальність сутності особистості. Базується наакціональному або суб‘єктному підході, який передбачає активність та індивідуальну вибірковість психічного відображення.

3. Стратегія розвиваючого впливу – найбільш ефективний метод педагогічних, психокорекційних впливів. Базується на суб‘єкт-суб‘єктному підході та на вірі в позитивний потенціал людини, в його можливість постійного розвитку і самовдосконалення, в його необмежені творчі здібності. Психологічною умовою реалізації такої стратегії впливу є діалог[133].

Важливо також виділити стратегії розуміння психологом клієнта під час проведення консультації [156], відповідно до 2-х значимих критеріїв: відмінність психологічних шкіл в розумінні психологічного консультування; особливості ціннісного потенціалу психолога, пов‘язані з особливостями перетворення смислової інформації.

Стратегії розуміння – спосіб перетворення смислової інформації у процесі спілкування психолога з клієнтом. Виділимо наступні види стратегій розуміння:

· Стратегія пояснення – перевага монологічних форм взаємодії з клієнтом, в яких психолог-консультант займає позицію «вчителя», демонструючи високу включеність в проблему клієнта (виявлення значень висловлювань і переживань клієнта)

· Стратегія інтерпретації – діалогічна взаємодія з клієнтом, в якій психолог вистає в якості «експерта», ведучий модус спілкування якого є трансляція його професіоналізму (створення смислу висловлювань і переживань кієнта)

· Стратегія діалогічного розуміння – організація внутрішнього діалогу з клієнтом, в якому психолог-консультант здійснює психологічний супровід переживань клієнта, займаючи позицію фасилітатора, використовуючи спосіб повернення сказаного клієнтом в найменш викривленій формі або використовуючи прийоми парадоксальної (провокуючої і зверхоцінкової) комунікації до кожного висловлювання клієнта (пошук смислу і переживань клієнта в процесі їх спільного дослідження). Розділяють три інтерактивні під стратегії:

ü роджеріанський варіант – угу-терапія, характерні діалогічні реконструюючі форми взаємодії, консультант переважно слухає, «повертаючи» і підтверджуючи сказане клієнтом;

ü реконструктивний варіант – психолог допомагає клієнту побудувати структурні взаємозв‘язки всередині його власної суб‘єктивної картини світу, «повертає» клієнту цілісні і структуровані враження – фрагменти картини світу;

ü парадоксальний варіант – психолог осміює буденні і професійні домагання, переживання і очікування учасників діалогу, переважають полілогічні і парадоксальні форми спілкування з клієнтом.

Стратегія пояснення найбільш притаманна психологам біхевіорального підходу. Стратегія передбачає оцінку і трансляцію клієнту значень його адекватних і неадекватних поведінкових шаблонів і уявлень.

Психоаналітичний підхід передбачає дослідження суб‘єктивних смислів клієнта та їх трансформацій за допомогою стратегій пояснення та інтерпретації.

Когнітивний підхід об‘єднує в собі прагнення до глибинного розуміння клієнта, що властиво психоаналізу, та описує і працює з уявленнями клієнта за допомогою стратегії інтерпретації і пояснення.

НЛП підхід здійснює дослідження суб‘єктивної картини світу клієнта, допомагаючи йому структурувати його власні уявлення, та співвіднести їх з його ж власною системою цінностей і способів розуміння себе і світу за допомогою реконструктивного варіанту стратегії діалогічного розуміння.

Екзистенційно-гуманістична психологія підкреслює різноманітність можливостей, що надають психологу-консультанту усі доступні і відомі йому стратегії розуміння іншої людини. Роль психолога – бути фасилітатором саморозуміння клієнта, використовує він стратегію діалогічного розуміння.

Основні характеристики психологів, що обирають ту чи іншу стратегію:

1. «Пояснюючі» психологи-консультанти частіше демонструють закриті та напівзакриті пози, у них спостерігається не конгруентність невербальної та вербальної поведінки, їх майже не цікавить смисл невербальної поведінки клієнта.

2. «Інтерпретуючі» працюють циклічно (ритмічно організовано) в декілька етапів, відбувається чергування відкритих-закритих поз і жестів, рухів наближення-віддалення від клієнта. «Інтерпретуючий» консультант характеризується або стриманістю невербальної поведінки, або ставляться до невербальної комунікації як до важливого компоненту міжособистісної взаємодії. Невербальні та вербальні компоненти поведінки психолога конгруентні або в парадоксально-орієнтованих варіантах консультування – демонстративно інконгруентні зі стійкими відкритими позами і жестами.