Практична готовність психолога-практика до надання психологічної допомоги

Професійні уміння, необхідні для продуктивної діяльності практичного психолога, охоплюють великий арсенал його дій щодо виконання професійних функцій[173]. Йому необхідно вміти:

· об’єктивно та всебічно аналізувати реальні умови і фактори, цілі й задачі праці та життя клієнта;

· планувати й ефективно здійснювати соціально-психологічну роботу у відповідності з науковими рекомендаціями, законами та інтересами людини, групи, суспільства;

· систематично вивчати та об’єктивно оцінювати в першу чергу, ті заходи, які відіграють визначну роль в досягненні поставленої цілі.

При цьому, дуже важливо здобувати уміння все більш високого рівня. Базовими компонентами для розвитку умінь є навички. Їх сукупність представляє собою основу, тобто сформовану, стійку здатність психолога виконати прийоми, дії операції професійної діяльності. До переліку важливих навиків можна віднести здатність регулювати свою мислительну діяльність та психологічний ресурс, здійснювати весь комплекс діяльнісних елементів, які утворюють цілісну технологію продуктивної професійної праці психолога. Психологічні якості практичного психолога представляють собою сукупність активних елементів психологічного ресурсу, кожен із яких проявляється в його діяльності. Вони охоплюють особливості професійного мислення і свідомості, рефлексії та самооцінки, цілепокладання і мотиваційної сфери, взаємозв’язків, стосунків і практичних дій. Найбільш значимими психологічними якостями практичного психолога є аналітико-конструктивний склад мислення і самостійність суджень; чуйність і проникливість; емоційно-вольова стабільність та витримка; стійкість до стресів і уміння адаптуватися до різноманітних умов і факторів виконання обов’язків як в єдиному контексті праці та життя клієнта, так і при проведенні самостійних цільових заходів; емпатія та рефлексія; загальна психофізіологічна активність [128; 129; 130].

Якщо діяльність суб’єкта праці характеризується високим професіоналізмом, то вважається, що у нього високий акмеологічний рівень.

Практика є основною складовою професійної діяльності психолога-консультанта.

Основними положеннями, на нашу думку, які є найбільш важливими на даний момент щодо продуктивного закріплення психологічних теоретичних знань у професійній практиці такі:

– професійна практика обумовлюється специфічною для неї комбінацією переконань, знань та навиків;

– професійне знання може мати не тільки науковий характер: накопичення емпіричного досвіду в процесі розвитку ряду категорій областей знань може значно випереджати концептуалізацію цього досвіду;

– процес здобуття будь-якого знання має спіралеобразний характер і складається із взаємопов’язаних між собою процесів – досвіду, збору інформації, концептуалізації, тестування (вертифікації), конкретизації та комунікації;

– критерієм рівня розвитку професіоналізму в конкретній галузі є рівень інтегрованості професійного досвіду;

– у створенні системної теорії професійної діяльності теоретики і практики можуть використовувати різні теорії, гіпотези, поняття, конструкти, моделі та аналогії, якщо:

1) дотримується відповідність розробок загальним професійним цінностям;

2) усвідомлюються границі конкретних теорії, гіпотези, поняття, конструкту і моделі, які використовуються або створюються, а також усвідомлюється природа метафор або аналогій, що використовуються.

Основні завдання психологічної практичної діяльності такі:

· безперервне поглиблення і закріплення теоретичних знань психологів-практиків;

· формування і закріплення основних професійно-психологічних умінь, навичок, досвіду у відповідності до стандартів вищої психологічної освіти та кваліфікаційної характеристики спеціаліста;

· розвиток психологічної свідомості та професійнозначущих утворень особистості у психологів-консультантів;

· розвиток загальнолюдської, психологічної та професійної культури;

· вироблення основ володіння психологічними технологіями та психологічними техніками психоконсультативної роботи;

· навчання методами вивчення і аналізу психологічного досвіду та застосування його у професійній діяльності;

· формування творчого мислення, індивідуального стилю професійної діяльності, дослідницького підходу до неї;

· професійна орієнтація і професійне виховання, розвиток і закріплення інтересу до практичної діяльності та до роботи із клієнтами;

· вироблення умінь здійснювати особистісний, індивідуальний та диференційований підходи до клієнта;

· розвиток потреб у психологічній самоосвіті та у постійному самовдосконаленні;

· здійснення професійної діагностики щодо приналежності до вибраної професії;

· вивчення сучасного стану психоконсультативної роботи у різних психоконсультативних підходах, передового та нетрадиційного досвіду.

Якщо в процесі теоретичного навчання соціально-гуманітарні, психолого-педагогічні і фахові дисципліни вивчаються окремо, то під час практичної діяльності знання з цих дисциплін спрямовуються на розв’язання конкретних практичних завдань, тобто набувають практичного змісту.