Структура методичної розробки на основі

Проектного підходу

№	Назва структурного елементу	Пояснення
1.	Назва програми (проекту)	Відображає проблему (проблеми), на вирішення якої буде спрямовано проект та очікувані результати.
2.	Проблема	Короткий опис проблеми, що потребує вирішення. Як правило наводяться статистичні дані або дані опитувань і обстежень.
3.	Мета проекту	Формулювання кінцевих результатів проекту.
4.	Завдання	Кроки або логічні напрями завдяки яким буде досягнуто мети.
5.	Цільові групи	Коротка характеристика груп людей на які буде спрямовано проектну активність.
6.	Методи, методики	Перелік методів, методик і прийомів, які будуть застосовані у процесі виконання проекту.
7.	Терміни виконання	Початок і кінець проекту.
8.	Кінцеві результати	Короткий опис кінцевого результату (продукту), який дається зазвичай у вимірюваних показниках.
9.	Критерії ефективності	Перелік вимірюваних показників за якими можна судити про те, наскільки успішно здійснено заплановану роботу.
10.	План реалізації	Детальний (покроковий) опис дій, застосування методів, методик і прийомів, узгоджених між собою у часі.
11.	Ресурси (співпраця)	Короткий опис ресурсів (кадрових, матеріальних, фінансових, інформаційних) необхідних для реалізації проекту.
12.	Можливі ризики і перешкоди	Короткий опис перешкод і ризиків, що можуть виникнути в ході реалізації проекту.

Наведена у таблиці схема, на думку В.Г.Панка допоможе уніфікувати оформлення методик і технологій, що застосовуються практичними психологами в процесі своєї професійної діяльності. На наш погляд, усе це дозволить підвищити ефективність професійної діяльності психологів та інших співробітників психологічних служб.

 

 

ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ

ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

Консультативний процес – це не довільна бесіда психолога з клієнтом, а чітка психологічна технологія, яка має відповідати конкретним методичним вимогам та узгоджуватися з принципами практичної діяльності працівника психологічної служби або принципами здійснення професійної психологічної практики. Ці принципи заслуговують на окремий розгляд.

Діяльність кожного працівника психологічної служби ре­гулюється не тільки законодавчо, тобто певними інструкціями та методичними вказівками, а й конкретними етичними нор­мами. При цьому існують специфічні нормативні документи — етичні або деонтологічні кодекси, в яких зведено основні моральні вимоги до професійної діяльності практикуючих пси­хологів та соціальних педагогів.

Багаторічний досвід роботи зарубіжних психологічних служб показує, що етичні закони у цій галузі є чи не найважли­вішими для надання ефективної допомоги особистості у за­хисті її психічного здоров'я. Століттями відпрацьоване зако­нодавство розвинутих країн, що будується на європейській культурно-правовій традиції, узгоджується із перевіреними роками практики етичними вимогами до професії практи­куючого психолога та соціального працівника. Усе це прак­тично унеможливлює завдання свідомої шкоди пацієнтові без серйозного покарання.

Непрофесійні, неетичні дії спеціалістів психологічних служб у розвинених країнах можуть мати значні наслідки, оскільки дуже часто вони підпадають під такі моральні та юридичні поняття, як «завдання моральних збитків», «замах на гідність громадянина», «розповсюдження професійної таємниці», «психологічний тероризм», «порушення особистісного суве­ренітету» і т. ін. Практично в усіх випадках грубого порушення етичних норм спеціаліст позбавляється (назавжди або тимчасово) ліцензії, права на професію. Здійснюється це або відповідними державними органами, або професійни­ми асоціаціями, яким законодавчо надано це право.

У нашій країні законодавче регулювання діяльності у сфері надання психологічної допомоги громадянам та надання їм інших психологічних послуг ще практично не розроблено. Поки що не існує жодної служби соціальної або психологічної допомоги, у складі якої була б комісія з етики. До того ж в Україні практично немає наукових досліджень у галузі психологічної деонтології. Навіть у процесі професійної підготовки практичних психологів у вищих навчальних закладах не здійснюється навчання основам професійної етики. Усі ці обстави­ни призводять до непрофесійного застосування психологічних методів, до того, що психологічну допомогу населенню нама­гаються надавати непрофесіонали й шарлатани. Тому нині особливої ваги набуває неухильне дотримання норм професійної етики усіма психологами, педагогами, соціальними працівниками, особливо це стосується співробітників психологічних служб.

Існують професії, для яких не є принципово важливим дотримання професійної етики. Точ­ніше — професійна етика у даному випадку збігається із загальними етичними нормами, що прийняті у суспільстві. Це, наприклад, професії інженера, програміста, економіста, водія. Інша ж група професій (соціономічні професії) передбачає специфічні етичні правила поведінки у процесі виконання службових обов'язків. До цієї групи належать лікарі, педагоги, юристи, практикуючі психологи та інші фахівці, професійна діяльність яких пов’язана з наданням певних послуг іншим людям.

У чому різниця між цими двома групами професій? Чому одні не потребують, а інші потребують специфічних мораль­них умов для свого здійснення? Відповідь на ці запитання може бути пов'язана з двома причинами.

Перша: професії, до яких належать практична психологія та соціальна робота (педагогіка), своїм предметом мають не технічні або знакові системи, а людину, її життя та здоров'я, її долю й життєві перспективи, її внутрішній світ, честь і людську гідність.

Друга причина – особливості реалізації професійних функцій. В одному випадку рольова поведінка, індивідуальність фахівця не мають принципового значення для успішності його роботи, в іншому — вони є неодмінною, а почасти й найпершою умовою. Реалізація функцій у про­фесіях типу «людина — людина» здійснюється через вико­нання певних професійних ролей («психотерапевт», «лікар», «соціальний працівник» та ін.). Іноді сама роль є інструмен­том впливу професіонала на іншу людину.

У практичній консультативній роботі фахівцям дуже часто доводиться грати певні ролі задля досягнення психотерапев­тичного або психокорекційного ефекту (див. напр.. С.В. Васьківська, О.Ф.Бондаренко, П.П. Горностай, Т.М. Титаренко, Т.С. Яценко та ін.). Наприклад, ролі де­мократичного керівника групи з арттерапії, експерта з кон­кретних психологічних проблем, уважного, чуйного консуль­танта, авторитарного, конфліктного члена групи та ін. Часто у процесі консультування або групової роботи (гри) психолог змінює свою роль відповідно до тих завдань, що були ним поставлені, та до обставин, котрі складаються у процесі кон­сультування. Усе це вимагає від спеціаліста глибокого психо­логічного розуміння:

ü життєвої ситуації клієнта та його реальної життєвої проблеми;

ü своєрідності особистості клієнта та його індивідуальності (неповторності);

ü актуальної ситуації консультування або психокорекційної гри (груподинамічні процеси);

ü механізмів міжособистісної взаємодії та обґрунтованого прийняття конкретної лінії поведінки (ролі);

ü особливостей сприйняття клієнтом власного образу та розвиненої особистісної рефлексії.

Таким чином, практикуючий психолог або соціальний працівник мають бути відстороненими від власних професій­них ролей і вміти свідомо керувати ними. Досвідчені психо­терапевти зазначають, що у практичній роботі важливо не переносити риси непрофесійних ролей на професійні.

Недотримання цього правила веде за собою перенесення особистісних проблем терапевта на клієнта, що є недопустимим.

Технології, що застосовуються у практичній психології, можуть серйозно змінити внутрішній світ людини, перебуду­вати її світосприймання, змінити ставлення до найближчого соціального оточення, сформувати нові та знищити старі форми поведінки. Таким чином, спеціаліст, який здійснює психодіагностику, психокорекцію, психопрофілактику, несе певну юридичну та, у першу чергу – моральну відповідальність за наслідки цієї роботи. Адже ніхто (крім виняткових випадків) не має права вирішувати за людину, що для неї є благо, а що ні. Ніхто, крім самої людини, не може визначати її життєвий шлях, її долю, обирати супутників життя, нав'язувати свої переконан­ня. Усе це можна вважати складовими особистісного суве­ренітету людини (клієнта).

Найдорогоцінніше у професіях педагога, соціального працівника, психолога — це довіра. Без нього більшість мето­дик і методів психосоціальної роботи втратили б свій сенс. Зі встановлення довір'я між клієнтом і психологом починається будь-який вид роботи у практичній психології. Як правило, чим делікатніша проблема клієнта, тим важче встановити не­обхідний для роботи рівень довіри. Тому найтяжчою про­фесійною провиною і водночас верхом непрофесіоналізму є втрата довіри клієнта до психолога або нехтування спеціалістом довіри до нього. Людину, що систематично припускається таких помилок, слід вважати професійно непридатною.

Разом із розвитком світової практичної психосоціальної роботи розвивались і дослідження в галузі професійної деон­тології. За кордоном існує цілий напрям у психологічній науці, який досліджує особливості поведінки консультанта або психотерапевта у різних ситуаціях надання ними психо­соціальної допомоги. Іноді на практиці доводиться стикатися із дуже складними проблемами, коли психолог має вибирати між додержанням загальних норм, прийнятих у даному со­ціумі, і необхідністю реалізації своїх професійних функцій. У численних посібниках і підручниках аналізуються складні ви­падки з практики та формулюються загальні підходи до розв'язання подібних проблем.

Психологам-початківцям варто знати, що далеко не в усіх випадках наука може дати прості й вичерпні відповіді на те чи інше моральне питання, що виникає в процесі практичної роботи. Такі неоднозначні ситуації трапляються в роботі кожного спеціаліста. І кожного разу психолог має прийняти рішення, яке не поставить під загрозу суверенітет особистості клієнта або його оточення. При цьому орієнтиром повинні бути загальні принципи морального кодексу психолога або соціального педагога (працівника).

Іноді дії одного спеціаліста вбачаються для іншого неко­ректними. Тоді подібні ситуації ретельно аналізуються на ме­тодичних зборах або стають предметом розгляду комісій з етики.

Слід зазначити, що психологія – як наукова, так і прак­тична – виникла і сформувалась у лоні європейської цивілізації. Отже, хочемо ми цього чи ні, вона не може існувати поза європейським культурним контекстом, поза загально­людськими (точніше — християнськими) моральними норма­ми. У найбільш узагальненому вигляді ці норми були сфор­мульовані у Декларації прав людини та у ба­гатьох законодавчих актах розвинутих країн. Ці документи є основоположними для всіх працівників соціальних служб та покладені в основу багатьох професійних етичних кодексів. Не переповідаючи їх дослівно, спробуємо розглянути фунда­ментальні етичні принципи професійної діяльності практи­куючих психологів.

Перше, на що варто звернути увагу працівникові соціаль­ної або психологічної служби, — це наголос на унікальності та неповторності кожної особи (принцип індивідуалізації). Практична психосоціальна робота – це робота з індивіду­альністю. Тут соціальне або біологічно типове відступає на другий план, є тільки основою, на якій надбудовується інди­відуальність.

Усі відомі теорії особистості твердять, що її структуру складають від кількох десятків до кількох сотень основних рис, факторів або якостей, що всі вони пов'язані між собою та впливають одне на одного, що вони або компенсують (пригнічують) дію іншого, або підсилюють. Такі багато­значні взаємовпливи (В.С. Мерлін, Л.М.Собчик) зумовлюють індивідуально неповторні реакції особистості на зовнішні стимули. Можна знайти двох людей, стилі поведінки яких схожі між собою, але не можна у жодному з випадків стверджувати, що вони тотожні. Усе це є виявом індивідуальності в людині.

Наголос на індивідуальному (точніше – індивідуальнісному)підході до клієнта є принципово важливим, оскільки типіза­ція, усереднення в роботі практикуючого психолога спричи­нюють неточну постановку діагнозу та застосування неадек­ватних засобів соціально-психологічної допомоги.

Тут можна висловити припущення про обмеженість науко­вого підходу до проблеми індивідуальності, оскільки самі наукові методи не адекватні індивідуальному підходові, а досліджують статистичні процеси. Індивідуальність же – це позастатистичний феномен, і тому академічна психологія мо­же лише окреслити контури цієї проблеми. Найбільш повне описання індивідуальності можливе тільки із застосуванням підходів, пов'язаних з інтуїтивними концепціями розуміння людини.

Індивідуальнісний підхід, що відіграє центральну роль із-поміж моральних принципів, породжує низку похідних. Серед них назвемо принцип «не зашкодь». Він полягає, на нашу думку, в тому, що практикуючий психолог або соціальний працівник не повинен нав'язувати своєму клієнтові власні стереотипи світосприймання або поведінки, власні моральні стереотипи. Ми маємо сприймати клієнта таким, яким він є. Головне тут — не оцінити, а зрозуміти. Тобто консультант або терапевт мають безоцінково ставитися до клієнта. Усе це «дає змогу некваліфікованому психологові осягти розуміння жит­тєвого шляху, що є відмінним від його власного» [2,с.10].

Досвід психокорекційної роботи свідчить, що найбільша кількість помилок і порушень принципу «не зашкодь» відбу­вається саме через нерозуміння позиції клієнта, особливостей його індивідуальності або через низький рівень психологічної культури консультанта. Практикуючий психолог має орієнту­ватися, як правило, передусім не на власні уявлення про те, що є добре, а що ні, а на систему цінностей клієнта. Фено­мен «приєднання» до позиції клієнта має посідати постійне місце у структурі професійної діяльності кваліфікованого спеціаліста.

Необхідними моральними умовами здійснення професій­них функцій практичним психологом є прийняття індивідуальності клієнта в усьому її розмаїтті та своєрідності. Тільки за такої умови стає можливою ефективна організація продуктивної взаємодії з ним. Обов'язковим тут вважається встановлення довіри та порозуміння. У різних психологічних школах така умова взаємодії має різні назви. Так, у психодіагностиці її нази­вають «встановленням позитивної мотивації до діагностично­го обстеження» (Л.Ф. Бурлачук, П. Кляйн, В.С. Столін, та ін.). Прихильники психоаналітичних орієнтацій у практичній пси­хології називають такий феномен «лікувальним альянсом» (К.Хорні, 3. Фрейд, Т.С. Яценко).

Ніхто не має права примушувати людину проходити психо­логічне обстеження або брати участь у корекції її життєвого стилю, особистісних та індивідуальних рис, поведінки. Така ро­бота може здійснюватися лише за умови доброї волі клієнта. Більше того, він має право перервати діагностично-корекціину роботу в будь-який момент.

Необхідною умовою продуктивної взаємодії клієнта з пси­хологом є свідоме ставлення першого до діагностично-корекційної роботи, в якій він бере участь. Психолог має по­ставити клієнта до відома про зміст і завдання його про­фесійних дій, про їх можливі наслідки для клієнта та його найближчого оточення.

Із наведеного вище правила є, втім, два винятки. Перший полягає у тому, що практична соціальна і психологічна робота здійснюється поза волею людини, коли та не в змозі свідомо підходити до процесу діагностично-корекційної роботи через хворобу або перебуває у стані зміненої (неповної) свідомості та потребує невідкладної допомоги. Другий виняток — це су­дово-психологічна експертиза. Тут психолог здійснює свої повноваження за рішенням судових інстанцій і не передбачає співробітництва клієнта у цьому процесі. Варто пам'ятати, що у даному випадку можуть бути застосовані специфічні методи діагностично-корекційної роботи.

Конфіденційність у роботі психосоціальних служб – чи не найпоширеніший з моральних принципів. Разом із тим він не може бути абсолютним. Крайні тлумачення цього принципу видаються однаково непрофесійними. Але у практичній ро­боті довкола цього виникає багато проблем. З одного боку, психолог має прагнути максимальної відкритості у своїй ро­боті, з іншого — має забезпечити нерозповсюдження інформації, яка може зашкодити клієнтові або його най­ближчому оточенню. Найважливіше – не завдати шкоди клієнтові. Якщо виникають спірні етичні питання, вони, як правило, вирішуються на користь клієнта. Винятки з цього правила складають випадки, коли існує реальна загроза іншим людям або самому клієнтові.

Умова, що тісно пов'язана з попередньою, стосується адекватного представлення результатів тестувань та іншої психологічної інформації. Тут спеціалісти з деонтології нази­вають кілька вимог.

Першою є обов'язковість для психолога повідомляти клієнтам або його близьким про результати та можливі наслідки діагностично-корекційної роботи.

Друга – ця інформація має бути адекватною рівневі психологічної та загальної культури споживачів.

Третя полягає в тому, що усвідомлення власних проблем та особистісних характеристик суттєво впливає на поведінку людини, тому подання інфор­мації має не травмувати клієнта, а спонукати до соціально схвалюваного розвитку його особистості.

У випадку, коли інформація надається третім особам, прийнято також ураховувати можливість її несанкціонованого розповсюдження та некомпетентних з огляду практичної пси­хології дій цих осіб. Психолог має враховувати й соціально-психологічні наслідки корекційної роботи з клієнтом. Адже самий факт участі останнього у цій роботі може негативно позначитися на його психологічному комфорті.

Суворе додержання моральних принципів у роботі не ви­ключає імовірності виникнення складних моральних і про­фесійних ситуацій. Так, іноді додержання одного морального принципу заходить у протиріччя з іншими. Досвідчені психо­логи керуються у таких випадках передусім інтересами клієнта та громадської безпеки.

Поки що єдиним документом, який регламентує діяльність психологічних служб, є Етичний кодекс Товариства психологів України. Тому робота у практичній сфері нині пов'язана із напрацюванням досвіду застосування етичних принципів до конкретних випадків діагностично-корекційної роботи.

Етичний кодекс насамперед передбачає застосування таких загальних етичних принципів: повага до особистості та її гідності, захист людських прав, почуття відповідальності, чесність та відвер­тість стосовно клієнта, обережність щодо використання ме­тодів і процедур, професійна компетентність, твердість у до­сягненні мети втручання, наукове обґрунтування останнього.

Тепер детальніше зупинимося на тлумаченні принципів, які увійшли до Етичного кодексу Товариства психологів України, та можливостях їх застосування на практиці.

Відповідальність. Звичайно, кожному психологові добре відомо, що він несе особисту відповідальність за свою роботу та її можливі наслідки, за надійність використо­вуваних методик та об'єктивність результатів. Цей прин­цип є обов'язковим для фахівців в усіх напрямах його діяль­ності – психодіагностиці, психокорекції, психопрофілактиці тощо. З погляду застосування цього принципу в системі освіти слід наголосити на особливій відповідальності шкільного психолога перед дітьми, а також іншими учасниками навчально-виховного процесу – вчителями та батьками. Мова йде про те, що коли інтереси дитини, які насамперед має обстоювати психолог, вступають у протиріччя з інтереса­ми інших дітей чи дорослих, психолог має виконувати свої функції з максимальною неупередженістю. Персональна відповідальність психолога перед дітьми полягає також у збе­реженні даних психологічних обстежень у таємниці або в переданні їх третім особам лише з особистого дозволу самих дітей. На превеликий жаль, цей пункт часто порушується психологами.

Компетентність. Основний зміст цього принципу полягає в тому, що практикуючий психолог повинен постійно підвищу­вати рівень своєї професійної компетентності, поповнювати свої знання про нові наукові досягнення в галузі його діяль­ності. Психолог має брати на себе лише ті завдання, для ви­конання яких він має відповідну освіту та володіє методами їх реалізації. У разі непосильності завдання він має попере­дити про це клієнта і передати вирішення його проблеми компетентному спеціалістові або допомогти людині налагоди­ти контакт з професіоналами, які можуть забезпечити адек­ватну допомогу.

Психолог не має права застосовувати методи й проце­дури, які не пройшли достатньої апробації або не повністю відповідають науковим стандартам. У протилежному випадку він зобов'язаний попередити про це зацікавлених осіб і бути особливо обережним у своїх висновках та рекомендаціях. При інтерпретації даних психологічного обстеження йому слід уникати пояснень щодо структури тесту чи його змістових проявів.

Психолог не має права передавати психодіагностичні, пси­хотерапевтичні чи психокорекційні методики для користу­вання некомпетентним особам і зобов'язаний запобігати ви­користанню методів психодіагностики професійно не підго­товленими людьми.

При прийомі на роботу пси­холог має попередити адміністрацію, що в межах своєї професійної компетенції буде діяти незалежно, а професійне втручання в його діяльність може здійснюватися лише орга­ном психологічної служби, якому психолог методично підпо­рядковується. Також слід звернути увагу зацікавлених осіб на необхідність зберігати таємницю психологічних досліджень і дотримуватись етичних правил даного Кодексу.

Слід зазначити ще один нюанс, який стосується принципу компетентності. Якщо психолог має особисті проблеми, які заважають виконанню його фахових обов'язків і є показни­ком професійної непридатності, він звертається за допомогою до інших фахівців і свідомо коригує власні недоліки.

Психолог не повинен давати індивідуальні поради і виго­лошувати судження, не маючи достовірних знань про обсте­жуваного або ситуацію, в якій той перебуває.

Благополуччя клієнта. Робота практикуючо­го психолога спрямована передусім на до­сягнення виключно гуманних цілей, які передбачають змен­шення обмежень на шляху вільного інтелектуального й особистісного розвитку кожної людини.

Під час роботи психолог суворо дотримується принципу добровільної участі клієнта у стосунках з ним, ут­римується від зайвих обстежень та поспішних висновків, дуже обачно висловлюється щодо питань норми і патології.

Усю свою роботу психолог проводить на основі безумовної поваги гідності та недоторканності особистості людини, ак­тивно захищає її права, визначені Загальною декларацією прав людини. Він завжди ке­рується принципом чесності й відвертості, виступає одним із головних захисників інтересів особистості перед суспільством, якщо вони кимось порушуються.

Морально-позитивний ефект дослідження. Цей принцип має ураховуватися у випадках проведення експериментальних досліджень. Зміст його полягає в тому, що при плануванні та участі практикуючого психолога в дослідженні мають бути однозначно сформульовані цілі й проблеми, чітко окреслені необхідність такої роботи та контингент досліджуваних. При цьому психолог сам вибирає методи роботи й забезпечує на­лежний рівень надійності результатів, обов'язково розглядаю­чи як найбільш імовірну, так і альтернативну гіпотези. Ризик ненавмисного негативного впливу дослідження має зводитися до мінімуму. Психолог заздалегідь повинен поінформувати обстежуваних про їхнє право відмовитися від участі в дослідженні, а отримавши згоду, має переконатися у неза­лежності цього рішення.

Кваліфікована пропаганда психологічних знань. Даний принцип передбачає те, що інформуючи непрофесійну гро­мадськість про свою діяльність, практикуючий психолог має робити це на основі об'єктивних і точних даних таким чином, щоб не зашкодити професії. Психолог не повинен давати тих обіцянок, які він не в змозі виконати.

Використовуючи засо­би масової інформації, психолог зобов'язаний попередити людей про можливі негативні наслідки їх звертання до про­фесійно некомпетентних осіб і вказати, де і в кого можна от­римати кваліфіковану психологічну допомогу. Крім того, по­ради психологів у засобах масової інформації мають подава­тися в узагальненому вигляді без посилань на конкретні ви­падки. У разі необхідності продемонструвати випадок допус­кається анонімна інтерпретація події.

Професійна кооперація. Цей принцип покликаний регулю­вати стосунки практикуючого психолога зі своїми колегами. Психологи повинні поважати професійну компетентність, обов'язки і відповідальність своїх колег та представників суміжних професій. Це не означає, що вони не мають права на наукову критику, але при цьому має бути виключено дис­кредитування колег або представників інших професій, які використовують ті ж самі або інші наукові методи чи нале­жать до інших наукових шкіл чи напрямів.

Таким чином, розглянувши морально-етичні принципи діяльності практикуючих психологів і деякі ситуації та випад­ки їх застосування у практиці, слід наголосити, що з етичного боку від практичного психолога вимагається передусім глибоке розуміння суті життєвої ситуації людини та особливостей її індивідуальності.