Не 2. 3. Психодіагностична та психокорекційна стратегії діяльності психолога

ПЛАН

1. Поняття про діагностику

2. Історія становлення психодіагностики як виду психологічної допомоги

3. Психологічний діагноз

4. Етичні принципи психодіагностики

1. Поняття про діагностику

Психодіагностика походить від слів в перекладі з грецької мови „псюхе” – душа та „діагностикос” – «розпізнання». Під діагностикою розуміють розпізнання будь-чого (наприклад, хвороби в медицині, відхилення від норми в дефектології, причини неправильної роботи приладу в техніці тощо).

У психології психодіагностика виступає як своєрідна зв’язка між наукою і практикою, зокрема між диференційною психологією як наукою про індивідуальні психологічні відмінності та практикою постановки психологічного діагнозу. Поняття «психодіагностика» ввів у 1921 році Герман Роршах. Але як спеціальну дисципліну психології психодіагностику почали виокремлювати ще на початку ХХ ст. Вимірювання індивідуальних особливостей людини стало можливим завдяки виникненню в психології об’єктивних передумов.

Розрізняють чотири найбільш важливих джерела виникнення та розвитку психодіагностики: експериментальна психологія, диференційна психологія, прикладна психологія та тестологія.

В. А. Скребець (1999), узагальнюючи поняття «психодіагностика», визначає в ньому такі суттєві елементи:

1. Психодіагностика як один із видів діяльності практичного психолога являє собою процес розпізнання психічних особливостей людини з метою вирішення її проблем.

2. Психодіагностика як розпізнання – специфічний вид пізнавальної діяльності, але разом з тим відрізняється від метричного вимірювання та суто наукового дослідженя.

3. Психодіагностична діяльність має загальні риси з іншими видами діагностики, але разом з тим відрізняється специфікою проникнення в особливу категорію явищ, якою є психіка людини.

4. Психодіагностику можна віднести як до науки, так і до мистецтва на тій основі, що діагноз у ній базується як на методах наукового пізнання дійсності, логічному слідуванні з точно встановлених фактів, так і на досвіді, інтуїції практичного психолога.

5. Психодіагностика як наукова дисципліна є розділом практичної психології, який в оцінюванні та розумінні проблем, що виникають, використовує психологічні знання, закономірності формування та розвитку психіки.

6. Психодіагностичний процес у науковій його організації використовує суб’єкт дослідження, психологічні методики, взаємодію діагноста та досліджуваного (випробувального в психодіагностиці називають досліджуваним), психологічний діагноз.

В спеціальній літературі психодіагностика – це галузь психологічної науки і одночасно важлива форма психологічної практики, що пов’язана із розробкою та використанням різноманітних методів ропізнання індивідуальних психологічних особливостей людини.

Л. Ф. Бурлачук (2003) пропонує визначення психодіагностики таким чином – “це область психологічної науки, яка розробляє теорію, принципи, інструменти оцінки та вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості”.

Як зазначає О. О. Бодальов (2000) системну будову психодіагностики, як інтегративної науково-технологічної дисципліни, для простоти образно можна уявити так: “голову” психодіагностики утворюють наукові теорії в галузі диференційної психології; “ тулуб” психодіагностики формує репертуар конкретних методик (тестових і оціночних шкал); “ноги” – це математизована технологія конструювання тестів (психометрика); “руки” – це прикладні моделі і методи практичної психології (психолого-педагогічні теорії, професійний відбір, надання психологічної допомоги, тощо), які вказують на схему застосування психодіагностичних методик для вирішення конкретних завдань (діагностограм).