РІЗНОГО ВІКУ
/. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку
| Вікова структура населення та особливості соціальної робот з людьми різної вікової типології |
Вікова типологія соціальної роботи ґрунтується на соціологічних характеристиках вікової структури населення [1,550], під якою розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для всіляких розрахунків як демографічного, так і соціального й економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природного й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.
Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найбільш часто використовують класифікацію віку Б.Урланіса: 0-2 роки — ясельний вік; 3-6 років — дошкільний вік дитинства; 7-15 років — шкільний вік дитинства; 16-24 роки — юність; 25-44 — зрілість; 45-59 років — повна зрілість; 60-69 років — літній вік; 70-79 років — рання старість, 80-89 років — повна старість, 90 років і більше — глибока старість Для вивчення взаємозв'язку росту населення і його вікової структури тут застосовується і класифікація шведського демографа Г. Сундберга, що розбив населення на 3 вікові групи: діти — 0-14, батьки — 15-49, прабатьки — 50 років і більше.
У соціальній педагогіці вікова періодизація, зазвичай, співвідноситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А.Мудрика, досить зручною, із соціально-педагогічної точки зору, є така вікова класифікація: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 років), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-Ю років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 років) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років).
Теоретичні основи соціальної роботи 317
У геронтології [2,19] з погляду процесів старіння в онтогенезі людини поширена така хронобіологія (вікова періодизація), що була прийнята в 1963р. у Києві на семінарі геронтологів і Всесвітньої організації охорони здоров'я:
— молодий вік 18-44 роки
— середній вік 45-59 років
— літній вік 60-74 роки
— старечий вік 75-90 років
— довголіття старше 90 років
Крім того, у геронтології для оцінки віку окремих людей і суспільства в цілому звичайно використовують таку рольову (функція виробництва) статевовікову схему:
допродуктивний вік 0-17 років
продуктивний вік 18-64 роки — чоловіки
18-59 років — жінки
післяпродуктивний вік старше 65 років чоловіки
старше 60 років — жінки
старьість 65-79 років — чоловіки
60-79 років — жінки
глибока старість старше 80 років
Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність віковихтипологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах практичний соціальний працівник повинен досить часто спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.
З певною віковою категорією клієнтів. На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особистісний розвиток, особиста "доля". Віковий підхід у соціальній роботі повинен проектуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення конкретних завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом з врахуванням вікового підходу йому повинна надаватися конкретна допомога у розв'язанні завдань (проблем), які перед ним стоять.
З тією чи іншою мірою умовності можна назвати три групи завдань для кожного віку:
318 Соціальна робота
— природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально-культурних умовах);
— соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізоваиій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого боку-існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко вступаючи у протиріччя;
— соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в реальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи способи їх вирішення.
Звичайно, якщо якесь завдання залишається невирішеним, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спотворює сутність особистості. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, зовні не проявляється в самому розвитку особистості, але через певний час воно "проявляється" в негативному плані, що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.
| Соціальна робота з людьми зрілого віку |
Ми свідомо акцентували на цій групі клієнтів, оскільки ця вікова група є найбільш активною, але й найбільш суперечливою. До цього віку ми відносимо осіб від 34 до 60 років. Завдаиияякі вирішуються під час роботи з цією групою такі: нриродио-культуриі (збереження здоров'я і здорового способу життя); соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забезпечення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків); соціально-психологічні (знаходження почуття продуктивності, відчуття контролю над ситуацією, подолання можливих криз 40 і 50 років).
Соціальна робота з людьми зрілого віку найбільш повію відображає соціальио-психологічні закономірності й проблеми сучасного суспільного розвитку.
Провідною проблемою соціальної психології є проблема соціальних впливів. Знаючи природу й характер цих впливів, соціальний працівник може краще зрозуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роб-
Теоретичні основи соціальної роботи 319
лять те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.
Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник враховує такі важливі обставини, як політика тендерна (соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка"). В обставинах тендера має місце тендерна роль — набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Світова практика соціальної роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури, а в індустріальних сучасних державах вони є надзвичайно різноманітні й різноймовірпісні (так, наприклад, у Північній Америці молоді чоловіки й жінки з рівним ступенем вірогідності закінчують коледж, тоді як для японських чоловіків ця ймовірність виявляється в три рази вищою, ніж для японських жінок).
Наявність у суспільстві визначеної тендерної культури показує, в якої мірі соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.
Тендерна субкультура суспільства певною мірою може пояснити наявність бідності, емоційних розладів, злочинів чи правопорушень, алкоголізму чи наркоманії, чи навіть безробіття як результат у особистіших, внутрішніх, індивідуальних недоліків.
Тендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкуль-тури (паціональио-етиічну, ментальну, правову і т.ін.). У результаті той чи інший вилив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції у представників різних культур, а отже і соціальна робота з представниками різних культур буде набувати відповідного соціально-психологічного сену.
У процесі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мислення на рівні "Я-концепція".
Більшість людей страждають від властивого їм нахилу па користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно і обов'язково позитивно).
У повсякденному житті люди:
— часто звалюють невдачу на ситуацію, а вдачу приписують собі;
— звичайно, оцінюють себе вище за середній рівень за суб'єктивно бажаними особливостями і здібностями;
— вірячи в себе, проявляють невиправданий оптимізм щодо свого майбутнього;
320 Соціальна робота
— переоцінюють цілість власних думок і недоліків (помилковий консенсус) і недооцінюють прояв здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність).
Подібне сприйняття власного Я частіше виникає у зв'язку з бажаннями підтримати й підвищити самооцінку — спонукання, що рятує людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.
Люди схильні не лише позитивно сприймати себе, але й підносити себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може привести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки.
Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомоніто-ринг: вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і регулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає увагу на свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження. На прикладі удаваної скромності, коли люди принижують себе, звеличують майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в глибині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика "регулювання вражень". Через поведінку, що саморуйнує імідж, щоб захистити самоповагу, люди часом створюють собі перешкоди — проблеми, знаходячи виправдання невдачам.
Я-концепція містить у собі не тільки судження людини про те, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати. Наші "можливі Я" містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину на досягнення особливої мети — до того життя, до якого вона прагне.
Розуміння характеру соціального мислення в галузі Я-концепції зумовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме за зазначеною сферою.
Так, наприклад, сучасні соціально-психологічні дослідження в галузі феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою самоповагою й соціальним самопочуттям[3,66-67]. Люди з високою самоповагою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпшують його позитивними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь на експонуючу темну картину, як правило, уявляють собі неприємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у поганому настрої, звичайно пригадують історію, яка покращує настрій.
