Теоретичні основи соціальної роботи. У практиці соціальної роботи особливу роль відіграє самопосилен­ня людини, якій надається допомога

Стратегія соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демог-рафічного старіння населення, заперечує думку про те, що старі люди нібито є для суспільства тягарем.

Ця думка коректна, принаймні, через дві основні причини. Перша (економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці 30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а протягом наступних 20-30 років професійного життя вона створює "над­лишки", частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії й інших соціальних послуг (більш за те, пенсіонери, як правило, не можуть спо­жити всієї створеної ними раніше частки продукції, оскільки шанс про­жити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга (морально-гуманістична) полягає в тому, що ставлення до людей літньо­го віку, як до людей, "які, віджилим своє", людей, "які, не мають цінностей", є варварським, відверто цинічним і жорстоким.

Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду ос­нов організації діючих соціальних служб у напрямках соціального захис­ту й опіки старих людей.

Якість життя тісно пов'язана із загальним добробутом літньої і ста­рої людини й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх фак­торів. Тут галузь соціальної роботи стратегічно спрямована на медичне обслуговування літніх і старих людей, на підтримку їхньої життєдіяль­ності в родині і суспільстві, а також на забезпечення їхніх особистих потреб.

У людей похилого віку часто тиаступає період самотності. Під самот­ністю в геронтології розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням, що збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке пере­живання, пов'язане із втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, постійне відчуття покинутості, марності й непотрібності власного існування.

Самотність у старості — поняття далеко не однозначне і, власне кажучи, має соціальний смисл:

— самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус літньої і старої людини, що утрудняє їй можливості зав'язувати нові і підтримувати старі контакти і зв'язки, обумовлений різними причинами як психічного, так і соціально-економічиого характеру;

— самотність як результат відсутності родичів, дітей, онуків, под­ружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини;

— самотність як повне позбавлення людського спілкування для бага­тьох старих людей, які живуть у родині;

пості, зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підго­товки, жити в безпечних умовах з урахуванням особистісних нахилів і стану, що змінюється, мати можливість в проживати в домашніх умовах доти, поки це можливо.

2. Принципи групи "участь" відображають питання залучення людей похилого віку до життя суспільства й активної участі в розробці і здійсненні політики, яка стосується їхнього добробуту, можливостей ство­рювати рухи чи асоціації осіб літнього віку.

3. Принципи групи "відхід" є основною при вирішенні проблеми забезпечення людини похилого віку доглядом і захистом з боку родини, громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи відновлення оптимального стану й попередження захворювання, доступу до соціальних і правових послуг, користування послугами піклувальних установ і обов'язкового дотримання в соціальних установах прав люди­ни й основних свобод, включаючи повагу гідності, переконань, нестатків і особистого життя, а також права приймати рішення щодо догляду та якості життя.

4. Принципи групи "реалізація внутрішнього потенціалу". На них базується ідея, яка стверджується, що літні і старі люди повинні мати можливість для всебічної реалізації свого потенціалу, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей в галузі освіти, культури, духовного життя й відпочинку.

5. Принципи групи "гідність" несуть ідею недопущення експлуатації, фізичного й психічного насильства стосовно людей похилого віку, забез­печення їм прав на справедливе до них ставлення незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу, а також незалежно від їхнього трудового внеску.

Перераховані принципи орієнтовані на те, щоб допомогти особам старшого покоління вести повнокровне й плідне життя, забезпечити їм умови, необхідні для підтримки чи досягнення гідного життя.

Отже, базуючись па зазначених принципах, вікових особливостях людини, можна виділити три групи завдань кожного віку: ириродио-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні, які лежать в ос­нові практичної діяльності соціального працівника.