Працюючі жінки сьогодні виконують малооплачувану, рутинну роботу. До цього спричинилися зміни в організації зайнятості, а також стереотипні погляди на слабку стать. Доречним прикладом цього є зміни в престижі та робочих завданнях клерків. 1850 року в Сполученому Королівстві 99 відсотків клерків становили чоловіки. Посада клерка часто означала відповідальне становище, що вимагало знання бухгалтерії, а часом виконання обов'язків менеджера. Навіть найдрібніший клерк мав певний статус у своєму оточенні. У XX столітті відбулася загальна механізація конторської праці (після впровадження друкарських машинок наприкінці XIX століття), яка супроводилася різким падінням престижу кваліфікації та статусу клерка, а також спорідненої професії секретаря. Ця робота стала непрестижною і низькооплачуваною. Оскільки оплата і престиж цих посад зменшилися, їх почали обіймати жінки. 1991 року майже 90 відсотків посад дрібних службовців та 98 відсотків посад усіх секретарів обіймали жінки.
Наявність у жінок неповнолітніх дітей істотно впливає на їхню участь в оплачуваній трудовій діяльності. У всіх соціоекономічних групах жінки, котрі не мають вдома дітей, швидше матимуть повно-оплачувану роботу. Разом з тим, порівняно з початком 1980-х років, сьогодні жінки-матері частіше повертаються на роботу з повним робочим днем, на ту саму посаду і до того ж роботодавця. Водночас високою є частка жінок-матерів, які повернулись на роботу і почали працювати неповний робочий день або опинилися на посадах з нижчою платнею.
На початку 1990-х років жінки прагнули продовжити свою службову кар'єру, особливо на високооплачуваних посадах (НМ80, 1992).
І все-таки сьогодні набагато більше жінок, ніж чоловіків, працює неповний робочий день (див. мал. 12.1). Більшість із них самі надають перевагу такому розпорядку, аніж повній зайнятості. Однак вони мають невеликий вибір з однієї важливої причини. Чоловіки у своїй більшості не беруть на себе первинного обов'язку виховувати дітей. Жінки, які виконують такий обов'язок (а також інші домашні справи — див. нижче) і водночас прагнуть чи потребують оплачуваної роботи, неминуче вважатимуть кращим вибором неповний робочий день.
Останнім часом жінки почали претендувати на посади, що вважаються чоловічою роботою, проте поки що до певної міри. Менше п'яти відсотків директорів британських компаній представлені жінками; у чотирьох компаніях з п'яти директорами є чоловіки. Подібна ситуація спостерігається в головних сферах економіки. Наприклад, у найбільших банках Сполученого Королівства зараз працює близько одного мільйона жінок. Однак лише два відсотки посад менеджерів у Національному вестмінстерському банку обіймають жінки, три відсотки — у Мідлендбанку і чотири відсотки — у Барк-лей-банку.
Подібна ситуація спостерігається і в сфері професійної зайнятості. Частка жінок-прокурорів та жінок-адвокатів за останні двадцять років зросла, проте досі залишається на позначці 14 відсотків. Тільки три відсотки суддів Верховного суду становлять жінки (всі одружені). Серед членів Апеляційного суду взагалі немає жінок (Grint, 1991).
Ми поки що не можемо сказати, яка ймовірність згладження цих вкрай різких гендерних нерівностей у найближчому майбутньому. Можливо, що вже сьогодні відбуваються досить глибокі зміни; однак просування по службовій драбині до найвищої посади вимагає тривалого часу, тож результати можна буде побачити лише через кілька років. Для прикладу розглянемо юридичні професії. На початку 1990-х років майже половину студентів юридичних факультетів у Британії становили жінки, що свідчить про вагоме зростання їх частки за попереднє десятиліття. Більшість із них, ймовірно, оберуть кар'єру юриста; тестування покаже, скільки з них врешті-решт досягне успіху.
Проблеми успіху
