Хоча кількість членів профспілок та масштаб їхніх повноважень істотно різняться, вони існують у всіх західних державах. Усі ці країни визнають законне право робітників на страйки, що ставлять економічні вимоги. Чому профспілки стали невід'ємною рисою сучасного суспільства? Чому конфлікт між профспілками та керівництвом видається більш-менш постійною характеристикою промислового середовища?
Дехто вважає, що профспілки є фактично різновидом середньовічних Гільдій — об'єднань людей, зайнятих однаковим ремеслом, — відтвореним у контексті сучасного виробництва. Таке трактування, можливо, допоможе нам зрозуміти, чому профспілки часто виникали перш за все серед ремісників, однак воно не пояснює того, чому вони так послідовно асоціюються з обговоренням рівня зарплатні та трудовими конфліктами. Тут треба зважити на той факт, що профспілки утворилися з метою захисту матеріальних інтересів робітників у промисловому оточенні, яке зводило їх разом і солідаризувало і в якому вони мали дуже незначні офіційні повноваження.
На початкових етапах розвитку сучасного суспільства робітники в більшості країн не мали політичних прав і великого впливу на умови праці, в яких вони опинялися. Профспілки спочатку утворювались як засоби відновлення рівноваги влади між робітниками та роботодавцями. Робітники не мали влади як окремі особи, однак завдяки колективній організації їхній вплив значно зріс. Роботодавець може обійтися без праці якогось конкретного робітника, але не без усіх чи більшості робітників, що працюють на фабриці або заводі. Профспілки спочатку були переважно "оборонними-? організаціями, які створювали засоби протидії робітників тотальній владі над їхнім існуванням, що її мали роботодавці.
Нещодавні досягнення
Природно, що самі профспілки з роками змінилися. Деякі з них дуже розрослися і, як постійно діючі організації, обюрократилися. У профспілках працюють повний день оплачувані службовці, котрі можуть і не мати чіткого уявлення про умови праці членів своєї організації. Діяльність та погляди профспілкових лідерів, таким чином, можуть цілком відрізнятися від поглядів тих, чиї інтереси вони представляють. Рядові члени іноді починають конфліктувати із стратегіями своїх власних профспілок. Більшості профспілок не вдається найняти достатню кількість робітниць. Хоча деякі з них ініціювали кампанії з метою збільшити число жінок у профспілках, багато їх у минулому активно відраджували представниць слабкої статі від вступу до цих організацій.
У наш час профспілки у країнах Заходу відчувають загрозу з боку трьох взаємопов'язаних чинників змін; високі рівні безробіття, що послаблюють позиції профспілок у переговорах; занепад традиційних виробничих галузей, в яких присутність профспілок завжди була сильною; зростаюча інтенсивність міжнародної конкуренції, особливо з боку азіатських країн, де рівні зарплатні часто нижчі, ніж на Заході. У Сполучених Штатах та кількох європейських країнах, включаючи Британію, Францію, Німеччину та Данію, до влади у 1970—1980-х роках прийшли праві уряди, переважно налаштовані обмежити надмірний, на їхню думку, вплив профспілок у галузі.
Закони про зайнятість, прийняті у Британії у 1980 та 1982 роках, принесли нові обмеження легальних прав профспілок. Офіційне визначення "трудового конфлікту" було звужене, щоб виключити можливість пікетування постачальників роботодавця. Закон про профспілки, прийнятий 1984 року, вимагав від профспілок перед організацією акцій у сфері промисловості процедури голосування, а також запроваджував інші обмеження прав профспілок. Службовці, котрі наймалися на роботу в центр урядових комунікацій ((ЗСНСЇ), позбавлялися прав вступати до профспілок. Така пересторога була вмотивована тими міркуваннями, що акція промислового характеру в (2СН(2 може становити загрозу національній безпеці. Такі заходи, звичайно, мали значний вплив на профспілковий рух на національному та місцевому рівнях. У поєднанні з іншими, глобальнішими чинниками, про які згадувалося вище, вони різко послабили вплив профспілок.
У Сполучених Штатах профспілки стикаються з кризою навіть значніших масштабів, ніж у більшості європейських країн. За останні п'ятнадцять років умови праці робітників та їхня зарплатня, про що мають опікуватися профспілки, у кількох провідних галузях украй погіршилися. Працівники автотранспорту, сталеливарної та автомобільної галузей погодилися на нижчі від попередньо обумовлених рівні зарплатні. У кількох найбільших страйках профспілки відігравали другорядну роль, найяскравішим прикладом чого є, напевно, розвал профспілки контролерів авіаліній на початку 1980-х років.
Занепад членства у профспілках та їхнього впливу є загальним явищем для індустріалізованих країн, що годі пояснити лише політичним тиском правих сил в урядах на профспілки. Позиції профспілок послаблюються переважно у періоди високого рівня безробіття, як це було тривалий час у багатьох країнах Заходу (продовження теми див. нижче). Тенденції до гнучкішого виробництва, як правило, применшують вплив профспілкового руху, який набуває поширення і розквіту на великих фабриках, де багато людей працюють разом.
Страйки
