Темпи безробіття у країнах Заходу останнім часом коливаються, і в цьому між різними країнами існують значні відмінності. За межами західного світу найнижчий показник безробіття стабільно утримувався в Японії. Порівняно високі рівні безробіття в багатьох країнах Заходу за останні два десятиліття, можливо, пояснюються комбінацією таких чинників:
• Важливою обставиною збільшення міжнародної конкуренції у тих промислових галузях, на яких традиційно ґрунтувалося процвітання Заходу. 1947 року 60 відсотків виробництва сталі припадало на Сполучені Штати. Сьогодні ця цифра становить близько 15 відсотків, тимчасом як у Японії та країнах "третього світу" (перш за все у Синґапурі, Тайвані та Гонконгу, котрі зараз збивають ціни на японські товари) виробництво сталі зросло втричі.
• Кілька разів, починаючи з "нафтової кризи" 1973 року (період, коли головні нафтовидобувні країни одночасно підвищили ціну на нафту), світова економіка переживала або дуже різкий спад, або сповільнення темпів виробництва.
• Інтенсивне використання мікроелектроніки в промисловості зменшило потреби в робочій силі.
• Тепер більше, ніж будь-коли, жінка шукає оплачуваної роботи, відтак дедалі більше людей претендує на обмежене число вакантних посад.
Невідомо, чи зростатимуть і далі теперішні високі темпи безробіття, чи, можливо, ще більше прискоряться у найближчому майбутньому. Схоже, що певні країни мають перевагу над іншими у можливостях протидії великомасштабному безробіттю. Темпи безробіття успішніше скорочувались у Сполучених Штатах, ніж у Британії та кількох інших провідних європейських державах. Можливо, це пояснюється тим, що очевидна економічна міць країни дає їй більше влади на світових ринках порівняно з меншими, економічно слабшими країнами. Можливе ще й інше пояснення: винятково великий сектор послуг у США породжує більше нових робочих місць, ніж у тих країнах, де значна частина населення традиційно була зайнята у виробництві.
Безробіття в Європі та у США
Протягом 1980-х — на початку 1990-х років в економіці США створено більше робочих місць, ніж будь-коли у країнах Західної Європи. Всупереч поширеному переконанню, це не були переважно так звані "макджобз" (macjobs) — низькооплачувані посади, скажімо, робота обслуговуючого персоналу в кіосках, де продаються гамбургери. Чотири з п'яти нових робочих місць у США припадали на менеджерські або професійні посади.
Чому в Європейських країнах створено менше робочих місць? Дехто переконаний, що головною причиною був високий рівень мінімальної зарплатні, яку кілька провідних європейських країн, наприклад, Франція, закріпили в законодавчому порядку. Можливо, вагоміша причина в існуванні бар'єрів на товарному ринку та ринку послуг. Приміром, у середньому 10 відсотків усіх робочих місць в індустріалізованих країнах припадає на роздрібну торгівлю. Цей сектор став головним джерелом створення робочих місць в Америці; натомість у Франції зайнятість у роздрібній торгівлі зменшилася. Можливо, це відбулося внаслідок суворого регулювання зонального поділу торгівлі та обмеження годин роботи. У США деякі великі магазини працюють цілодобово.
Високі рівні безробіття змусили багатьох замислитися над роллю оплачуваної роботи у житті в цілому. Вірогідно, що дехто перегляне своє ставлення до роботи, відмовившись від пануючих раніше поглядів. У заключній частині розділу ми розглянемо цю проблему.
МАЙБУТНЄ ПРАЦІ
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Портфельний працівник
З огляду на значення глобальної економіки та попиту на "гнучку" робочу силу деякі соціологи й економісти припускаються думки, що в майбутньому дедалі більше людей ставатиме "портфельними працівниками". Вони матимуть "портфель навичок" — перелік різноманітних професійних навичок та рекомендацій, якими вони користуватимуться при переході з однієї роботи на іншу протягом усієї службової кар'єри. Тільки порівняно незначна частина працівників просуватиметься по шляху "кар'єри" в традиційному розумінні.
Дехто розглядає перехід до "портфельних працівників" як позитивне явище: людина не буде до кінця своїх днів прив'язана до однієї роботи і зможе творчо планувати свою службову кар'єру (Handy, 1994). Інші стверджують, що така "гнучкість" у дійсності означає право організацій наймати та звільняти працівників на свій розсуд, сіючи тим самим сумнів щодо Гарантії зайнятості. Роботодавці матимуть перед своїми службовцями тільки короткострокові зобов'язання і зможуть мінімізувати обсяг додаткових пільг чи пенсійних прав.
У нещодавньому дослідженні, проведеному в Сіл ікон Белі, штат Каліфорнія, стверджується, що економічний успіх цього району вже тепер ґрунтується на портфельних навичках робочої сили. Показник банкрутства фірм у Сіл ікон Be лі дуже високий: щороку тут створюється близько 300 нових компаній, і така сама їх кількість зазнає краху. Трудівники, серед яких значна частина спеціалістів і технічних працівників, навчилися пристосовуватись до таких умов. Завдяки цьому, як стверджують автори, здібності й навички швидко мігрують з однієї фірми до іншої, дедалі більше адаптуючись у процесі переходу. Технічні спеціалісти стають консультантами, консультанти менеджерами, наймані працівники відкривають власний бізнес і т. д. (Bahrami and Evans, 1995).
Утім, така ситуація, звісно, є швидше винятком, аніж правилом. Згідно з останніми даними про зайнятість, повнооплачувані працівники у Британії та США (тут найбільш дереґульовані серед індустріальних країн ринки праці) перебувають нині на своїх посадах стільки ж часу, як і десять років тому (The Economist, 21 May 1995). Певне, менеджери розуміють, що висока плинність кадрів завдає збитків і згубно впливає на мораль, а тому краще перекваліфікувати своїх працівників, а не наймати нових, навіть якщо їм доведеться платити вище ринкового рівня. У своїй книжці "Створені на віки" (1994) Джеймс Колінз та Джері Порез проаналізували діяльність вісімнадцяти американських компаній, які з 1926 року постійно мали вищі за середній рівень показники. Автори виявили, що ці компанії дотримувалися політики збереження власних кадрів, і в гадці не маючи довільно наймати та звільняти працівників. Тільки дві з досліджуваних компаній за весь час вивчення запросили на роботу адміністраторів ззовні, порівнюючи з 13-а включеними до дослідження корпораціями, чиї успіхи були скромнішими.
Такі результати не заперечують переконання про прихід "портфельного працівника". Структурне скорочення організацій — це реальність, яка виштовхує на ринок праці тисячі службовців, котрі ймовірно вважали свої робочі місця пожиттєвими. Щоб знайти роботу, можливо, доведеться вдосконалювати та диверсифікувати свої навички. Багато з них, особливо літні люди, не зможуть знайти роботу, рівноцінну попередній, або не знайдуть взагалі ніякої.
