PR в системі соціальних інститутів. Етапи інституалізації PR

Під інститутом PR розуміється функціонуюча в соціумі, нормативно закріплена сукупність ролей і сттусів, призначена для забезпечення ефективних публічних комунікацій соціальни х суб’єктів і націлена на оптимізацію їх відносин з громадськістю.

Основна мета даного інституту – обслуговування суспільної потрби, пов’язаної з забезпеченням ефективного партнерського публічного дискурсу для багатьох соціальних суб’єктів, представлених у соціумі, і для кожного з них зокрема, якщо вони бажають збільшити свій пабліцитний капітал дегальними та легітимними засобами.

По відношенню до пострадянських реалій ознаки інституціоналізації паблік рілейшенз виглядають таким чином:

- діяльність паблік рілейшенз;

- наявність професії;

- підготовка за відповідною спеціальністю;

- наявність освітніх структур;

- власна наукова база;

- професійні спільноти;

- норми саморегуляції.

Політична комунікація в ранньосередньовічному суспільстві. Еволюція політтехнологій та методик суспільної комунікації в часи “розвинутого феодалізму”. Вираження політичних та соціально-екомномічних концепцій у науці, літературі та мистецтві.

Основними дійовими особами на історичній арені в епоху раннього Середньовіччя стали варварські королівства Візантійська імперія, яка успадкувала від Риму і систему методів політичної комунікації.

У Західній Європі не було жорсткої централізації, і влада королів (рексов) і чиновників (графів, маркграфів та ін.) постійно перебувала в конфронтаціі з владою фактично незалежних місцевих правителів - герцогів (дуксів). Тільки за допомогою переговорів королям вдавалося затвердити своє верховенство над регіональними правителями і змусити їх визнати свій васалітет.

Традиційна для пізнього Риму та Візантії віра в божественну природу імператорів в Західній Європі поступилася місцем більш «приземленим критеріям»: здатності претендента на трон захистити країну, його заможності.

Разом з тим сакральні символи влади були наявні і в Західній Європі. Нерідко монархи виводили свій родовід до стародавніх богів і героїв, щоб зробити час правління свого роду більш тривалим і тим самим підвищити легітимність своєї влади в очах підданих і сусідніх государів.

Владні відносини в Західній Європі мали явно двосторонній характер як на горизонтальному, так і на вертикальному рівні. Монархи, значною мірою залежали від своїх васалів, тому використовували інформацію з регіонів для визначення напрямів своєї політики. Європейські монархи не гребували і збором чуток, розуміючи, що володіння максимально повною інформацією є запорукою могутності.

Разом з тим вони намагалися припинити надмірне розповсюдження чуток, обмов і доносів, приймаючи відповідні закони. Крім того, королі вимагали від васалів здійснення повного контролю над підлеглими, і в результаті будь-яка суспільно значуща інформація, що виходила від короля, розповсюджувалася серед усіх підданих.

В епоху Середньовіччя монархам постійно доводилося працювати над створенням позитивного іміджу. Навряд чи можна знайти в історії більш популярного англійського короля, ніж Річард I Левове Серце (1189-1199 рр.).: талановитий поет, відважний лицар, благочестивий хрестоносець - таким він увійшов і в поеми трубадурів, і в народний фольклор, і в сучасну літературу та мистецтво (включаючи кіно). Зачаровані цими якостями, його піддані (а за ними й історики) схильні були не помічати ані те, що він, споряджаючи армію для хрестового походу, практично пограбував своє королівство, ані те, що він майже не бував у Англії, постійно перебуваючи то в Палестині, то в німецькому полоні, то воюючи у Франції, по суті, ставши одним з найгірших для Англії королів.

Специфікою середньовічної цивілізації була відсутність чітких меж між правом і етикою, мистецтвом і наукою. Тому нерідко можна побачити відображення наукових поглядів чи правових норм у творах, які сучасні дослідники віднесли б до художньої літератури. У Середні віки ці твори також були ефективним засобом формування громадської думки. Так, позитивний і привабливий образ Річарда Левове Серця був створений трубадурами і відданими йому істориками. Аналогічним чином французький аристократ Жан де Жуанвіль створив у своїх «Мемуарах» ідеалізований образ короля-хрестоносця Людовика IX (1226-1270 рр..). Так само формувалися і образи інших середньовічних героїв. Псевдоісторичність таких творів лише збільшувала ефект впливу на громадську думку і сприяла формуванню в масовій свідомості того образу лицаря і правителя, який прагнула створити тогочасна ідеологія.

В епоху феодалізму справжній розквіт переживає лицарство. Це відбилося на його іміджі, найбільш яскравим проявом якого стала поява в XII в. лицарських. З'являється навіть спеціальна наука - геральдика - зі своєю спеціальною термінологією та фахівцями - герольдами.

Наймасовішою публічною акцією в Середні віки були турніри: на них збиралися представники всіх верств населення. Монархи і духовенство влаштовували бенкети та наради, лицарі змагалися, а городяни і селяни брали участь в ярмарках і розвагах, якими супроводжувалися турніри. Знать під час турнірів нерідко домовлялася про шлюби, королі і барони укладали союзи, так що комунікативне значення цих заходів безперечне.