Громадські зв’язки в елліністичних державах і Давньому Римі

Про громадські зв'язки в елліністичних державах і Стародавньому Римі відомо вкрай мало, та відомості ці багато в чому легендарні. Все ж можна виділити їх особливості.

Насамперед у Римі, на відміну від Греції, ніколи не було: римське суспільство спочатку відрізнялося нерівністю різних верств населення. Тому вся політична історія Риму – це безперервна боротьба за права тих, хто був ними обділений. Спочатку це була боротьба патриціїв, нащадків перших римських поселенців, які заснували місто разом з легендарним Ромулом, і плебеїв, що з'явилися в Римі пізніше. Потім - власне римлян і їх «союзників» - латинів або італіків, що населяли інші міста Апеннінського півострова. Насамкінець, жителів Риму й Італії, з одного боку, і населення інших провінцій Римської імперії - з іншого.

Єдине, що могло згуртувати верстви римського суспільства, - це спільне протистояння зовнішнім ворогам, пріоритет інтересів держави над інтересами окремої особистості. Класична формула S. Р. Q. R.. (Senatus populisque Romanus), тобто «сенат і римський народ» висловлювала загально римську ідеологію, згідно з якою державні інтереси ставилися набагато вище інтересів особи. Тому політична складова життя римлян була домінуючою, і від неї залежали економіка країни, її культурне життя, а також і комунікація.

Народні збори були значною політичною силою в Римі в період і республіки, і ранньої імперії. Ті, кому вдавалося звернути громадські настрої на свою користь, могли диктувати Риму свою волю. Тому в Стародавньому Римі нерідко вдавалися до таких методів, як підкуп, погрози, шантаж і т. д. Навіть найвидатніші політики, що мали і високий авторитет, і красномовство (наприклад, Юлій Цезар), не сподіваючись тільки на них, забезпечували собі перемогу підкупом і змовою з противниками.

Серед політичних прийомів, найефектнішим було проголошення себе захисником народних інтересів: під таким гаслом найчастіше приходили до влади консули і народні трибуни, які були наділені блискучим ораторським даром і вміли вести за собою маси. Цей стиль можна охарактеризувати як патерналістський, що передбачає створення політиком собі іміджу батька, який піклується про своїх дітей (римський народ).

Іншим ефективним прийомом було створення репутації управного полководця: ратні успіхи свідчили про те, що полководцю протегують боги і, отже, Рим під його владою буде процвітати.

Важливою складовою іміджу імператорів була спадкоємність від видатних правителів минулого. Проголошення себе спадкоємцем (а іноді й прямим нащадком) великої династії надавало імператору в очах народу легітимність і підвищувало його авторитет.

Не менш, ніж власний імідж, турбувало римських політиків і створення негативної репутації політичним противникам, що нерідко означало кінець політичної кар'єри. Розпускання чуток, наклеп, шантаж набули в Стародавньому Римі такого масового характеру, що в I ст. до н. е.. були навіть прийняті спеціальні закони: едикти консулів Октавія і Галла Аквилия, які передбачали покарання за погрози, обман і шахрайство. Але це не знищило порочну практику, і згодом ці методи використовувалися не менш широко.

Одною з перших форм публічного оприлюднення державних рішень стали проскрипції. Але більше відомими засобами донесення владних рішень були римські «газети»: в 59 р. до н. е.. консул Юлій Цезар видав указ про вивішуванні для загального відома протоколів сенатських засідань, і незабаром в громадських місцях почали з'являтися повідомлення про постанови сенату, накази консулів та інші політичні рішення. З ініціативи того ж Юлія Цезаря стала виходити і менш офіційна «газета» - «Аcta diurina publika populi Romani» («Щоденна відомість римського народу»): у ній повідомлялися новини про війни Риму, свята і інші події.