Вчителя правознавства та робота з нею

Вчителя часто порівнюють з актором. Порівняння це дійсно вип­равдане, але з тією відмінністю, що вчитель має справу з постійною аудиторією (класом) і не тільки впливає на неї, а й взаємодіє, утво­рюючи з нею єдине ціле. В актора багато ролей, у вчителя - тільки одна, але програється вона в різних ситуаціях і тому є багатогран­ною. До того ж учитель є і декоратором, і спеціалістом з технічних засобів. Спільним у діяльності вчителя й актора є ґрунтовна під­готовка, від якої залежить успіх. Порівнюючи вчителя з актором, слід зазначити, що останній має змогу проводити репетиції своїх виступів, а в учителя таких репетицій немає. Його єдина репетиція — підготовка, помножена на досвід.

У наш час, коли потік правової інформації, нормативно-право­вих актів різко і швидко зростає та змінюється, вчителю неможливо обійтися без самовдосконалення і самостійного поповнення здобу­тих знань. Для учителя це має особливе значення, бо неможливо навчити більшому, ніж знаєш і вмієш сам.

Як показує досвід, існує два шляхи підвищення професійного рівня вчителя: самоосвіта та підвищення кваліфікації. Форми само освіти суто індивідуалізовані. Вони визначаються тими недоліками в теоретичній та методичній підготовці вчителя, які виявляються в його практичній діяльності. Звичайно, встановити їх допоможе тільки самоаналіз.

Учитель-початківець курсу правознавства не повинен засмучу­ватися, якщо з самого початку теорія та практика викладання не співпадатимуть. Зі зростанням його професійного рівня вони все більше і більше наближатимуться одна до одної. Через це проходять усі молоді вчителі.

Ліквідувати недоліки в теоретичних знаннях допоможе наукова, навчально-методична література. Вчитель курсу правознавства по­винен бути в курсі нових публікацій з юридичних дисциплін. Само­освіта неможлива без читання газет та журналів, у яких публікується нове законодавство України, зокрема: «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Право України». При цьому необхідно підбирати для ро­боти найбільш важливу і цікаву інформацію.

Рівень професіоналізму вчителя багато в чому залежить від рівня його загальної культури. У зв'язку з цим учитель правознавства повинен регулярно читати художню літературу, стежити за пізна­вальними телепередачами, відвідувати культурні заходи.

Складовою частиною самоосвіти вчителя є і його спілкування з колегами. У професійних розмовах проходить обмін досвідом, роз­глядаються різноманітні методичні проблеми. Під час цих дискусій і з'ясовуються позиції, йде пошук найкращих варіантів навчання. Дуже часто таке спілкування дає вчителю більше, ніж вивчення спеціальної літератури. У цьому контексті вчитель правознавства мусить відвідувати уроки своїх обізнаних колег, їхній досвід вик­ладання предмета в школі буде корисним для становлення молодого вчителя як професіонала. Причому не слід вважати, що варто від­відувати уроки лише вчителя правознавства, адже з уроків досвід­чених учителів - предметників можна почерпнути чимало із методики викладання, тому передові ідеї варто використовувати у своєму пе­дагогічному становленні.

У процесі педагогічного становлення молодого вчителя важливу
роль відіграє спілкування з учнями та їхніми батьками, особливо
цьому слід навчатися молодому вчителеві. Вчитель правознавства —
перш за все юрист, а юрист мусить налагодити з батьками гарний
контакт і має бути постійним їхнім консультантом. Вивчення школярів проходить не тільки на уроках, а й у поза­шкільний час. Спілкуючись із ними, необхідно уникати упередженості. Це сприятиме встановленню між учителем та учнями невимуше­них, довірливих стосунків. Краще зрозуміти школярів учителю мо­жуть допомогти і теоретичні праці з педагогіки та психології. Таких праць у наш час достатньо, тому вчителю доведеться тільки виз­начитися з їх вибором.

Наш курс, який викладається в педагогічних інститутах, пок­ликаний сформувати педагогічну майстерність при викладанні пра­вознавства. Тому хочемо звернути увагу на ці аспекти, якими по­винен володіти вчитель.

Як відомо, основна зброя вчителя — слово. Що необхідно для того, щоб воно стало справжньою силою в устах молодого вчителя? Перш за все вчитель повинен вільно володіти правовим матеріалом, який вивчав у ВНЗ. Тоді під час проведення уроків він не буде себе прив'язувати до шкільного підручника. Важливу роль у цьому кон­тексті відіграє культура мови права. Якщо вчитель використовува­тиме неправильні мовно-правові звороти, акценти у визначеннях правових понять, це дратуватиме учнів і викликатиме недовіру до вчителя.

Мова вчителя правознавства має бути особливо образною, яскра­вою, містити велику кількість порівнянь, прикладів. Важливо для вчителя вміти міняти інтонацію, виділяючи головне та другорядне, підкреслювати голосом важливі положення, вміти виразно прочи­тати юридичний термін, уривок з нормативно-правового акта. Важ­ливим моментом є дикція вчителя. Він мусить гарно та чітко вимов­ляти кожне слово. Важливим є те, що при гарній дикції вчитель може говорити тихо, а це менше стомлює учнів, і до того ж гарна дикція створює чудову робочу атмосферу серед школярів.

Тому у зв'язку із зазначеним та з метою самоосвіти вчителю пра­вознавства буде корисно познайомитися і мати в своєму арсеналі літературу з ораторської майстерності та красномовства. Це допо­може вчителю повніше використати можливості й силу слова. Ко­рисно також перечитувати підручник педагогіки для ВНЗ, де чи­мало місця приділяється поведінці вчителя на уроці.

Важливу роль у процесі навчання учнів відіграє така риса вчи­теля, як уміння тримати себе на уроці. Дуже часто молодий педагог не вміє цього робити. Часто ходить по класу, відволікаючи учнів, або «завмирає» біля столу протягом цілого уроку. Виробити вміння тримати себе на уроці допоможуть постійні тренування. Хоча, не віддаючи перевагу зовнішнім атрибутам, зазначимо, що вирішальну роль відіграє передусім ерудиція вчителя, його особистість профе­сіонала.

Важливим елементом роботи кожного вчителя є формування навчально-методичної бази предмета. Не секрет, що її вчитель фор­мує починаючи зі студентської парти і протягом усього педагогіч­ного життя. В його навчально-методичну базу входять підручники з галузей права, сучасні підручники з правознавства та тексти най­важливіших конституційних і галузевих законодавчих актів. До­відники, словники, енциклопедії з правознавства теж мають стати необхідним елементом цієї бази. Наукова, навчально-методична лі­тература, фахові періодичні видання зміцнять навчально-методич­ну базу.

Вчитель повинен вміти накопичувати навчально-методичну ба­зу й раціонально її використовувати. Можемо висловити кілька методичних порад і до цього напряму роботи вчителя. З першого дня роботи в школі, вивчаючи програму з правознавства, слід ство­рити картотеку навчально-методичних видань з кожної теми курсу і наповнювати її постійно та безперервно виписками, друкованими виданнями. Варто до цієї картотеки включити виписки з педагогіч­ної та методичної літератури. Всі записи слід систематизувати і збе­рігати в тематичних папках, картотеку — в спеціальних ящиках чи в електронному вигляді на ПЕОМ.

Ще одним важливим елементом сходження до вчительського професіоналізму є формування архіву. До нього включають плани уроків, факультативних занять, розробки з позакласної роботи, методичні розробки уроків інших вчителів, матеріали педагогічних читань, окремі публікації. Матеріали архіву вчителя теж можна систематизувати за темами і зберігати в папках чи в електронному вигляді на ПЕОМ. Радимо зберігати матеріали навчально-методич­ної бази вчителя в класі, щоб у будь-який момент можна було ними скористатися у навчально-виховному процесі.

Безумовно, з метою вдосконалення та підвищення рівня своєї освіти вчитель правознавства повинен періодично підвищувати свою кваліфікацію. Це можна робити організовано в школі, беручи участь в експерименті, або самостійно за індивідуальним планом. Важливу роль у цьому плані відіграють цільові стажування та курси в педагогічних ВНЗ України.

Спробуємо узагальнити та підсумувати, у чому полягає особистісна та професійна компетентність учителя правознавства. Спробуємо виз­начити орієнтири для молодого вчителя. Вчитель правознавства пови­нен вміти визначати мету кожного уроку, добирати форми та методи викладання предмета, навчальний матеріал, забезпечувати реалізацію поставленої мети. Він повинен вміти виділяти в підібраному матеріалі головне, необхідне для формування правових знань учнів, методично обробляти зміст навчального матеріалу відповідно до вікових і пізна­вальних можливостей школярів. Він повинен використовувати між-предметні зв'язки у викладанні правознавства, вміти складати план-конспект уроку, володіти педагогічною майстерністю проведення уроків, формувати навчально-пізнавальні завдання, створювати на уроках проблемні ситуації, активно використовувати ТЗН. Крім того, аналізу­вати, коментувати й оцінювати знання учнів, уміти організовувати перевірку знань учнів відповідно до сучасних вимог, підготувати шко­лярів до заліків та іспитів.

Учитель повинен навчити школярів працювати з правовими дже­релами, нормативно-правовими актами, енциклопедичними та до­відковими виданнями. З метою самостійного оволодіння знаннями слід учити школярів виконувати різні завдання, вести записи в зо­шитах, складати плани, тези, конспекти відповідей, організовува­ти та якісно виконувати домашню роботу, вчити школярів рецен­зувати, аналізувати й оцінювати відповіді товаришів, виступати з доповідями, рефератами, вміти брати участь на науковому підґрун­ті в дискусіях при їх обговоренні й відстоювати правоту своїх думок переконливо й доказово.

Вчитель правознавства повинен уміти розвивати в учнів загальнонавчальні навички та вміння. Крім того, планувати й організо­вувати роботу факультативного курсу, проводити на належному рівні лекційні та семінарські заняття, практикуми, теоретичні та науково-практичні конференції, екскурсії тощо.

Керувати роботою правового гуртка, наукового товариства, вчи­ти школярів веденню правової профілактичної та консультативної роботи, сформувати елементарні уявлення про методи наукового дослідження.

Готувати учнів до олімпіад, конкурсів з правознавства, позакласних юридичних читань, проведення юридичних конференцій, вечо­рів.

Створювати кабінет правознавства і керувати його роботою, ви­готовляти разом з учнями наочні посібники, проводити консуль­тації та додаткові заняття з учнями, які відстають.

Підтримувати учнівське самоврядування, здійснювати проф­орієнтацію учнів, заохочувати їх до участі в позашкільних правових заходах.

Завдання для індивідуальної роботи

1.Якими рисами характеру та професійними якостями повинен
бути наділений вчитель правознавства?

2. Охарактеризуйте викладання правознавства в сучасній школі
як багатогранну творчу діяльність учителя.

3. Дайте характеристику навчально-методичній літературі вчи­
теля правознавства та опишіть методику роботи з нею.