Виховних заходів у школі та під час позакласної роботи

Особливість курсу правознавства полягає в тому, що він покли­каний сформувати правове виховання, правову культуру, що оз­начає насамперед поважне ставлення до законності, до правопоряд­ку, до справедливості, що право повинне втілювати, захищати й забезпечувати.

Школярі, однак, ще багато чого не усвідомлюють, і для них поки що право не становить цінності. Курс покликаний роз'яснити на реальних і виразних фактах, що право є головною цінністю держа­ви. І кожен учень, майбутній громадянин, повинен розуміти точ­ний зміст кожної сформульованої норми права.

Але все сказане є лише передумовою формування ставлення учнів до права й правопорядку як особистісної цінності. Як уже зазнача­лося, правові знання й уміння самі по собі не виховуються. Недос­татньо для цього й розкрити корисність права для різних сфер жит­тя нашого суспільства.

Для досягнення виховних цілей необхідно переконати учня в зна­чущості досліджуваних норм правопорядку для нього особисто, для його повсякденного існування, для задоволення його матеріальних і духовних потреб. Доцільно включати в бесіду питання, що сти­мулюють міркування учнів над особистим значенням тієї або іншої норми, того або іншого розділу курсу. Наприклад, учитель пропо­нує: «Прочитайте параграф про... і подумайте, навіщо вам потрібні знання про це? Подумайте й ви, школярі, навіщо громадянам треба знати цивільне право?». Те саме стосується й адміністративного та інших галузей права. Іншими словами, виховання правової свідо­мості зводиться до емоційного впливу, звернення до особистих пот­реб учнів. Але цього мало. Необхідно формувати емоційно-ціннісне ставлення не тільки до особливо важливих норм, а й до правопоряд­ку в цілому, до соціальних цінностей.

Емоційно-ціннісне ставлення за твердженням психологів відріз­няється за трьома показниками: якістю, силою напруги й об'єктами. Для вчителя, що викладає наш курс, важливими є два останні. Ін­шими словами, необхідно намагатися викликати певну емоційну реакцію (позитивну чи негативну, залежно від предметного змісту досліджуваного й мети вчителя) на основний зміст курсу, відносно тих цінностей, які він може представити. Сила цього впливу ціл­ком залежить від учителя, від його зацікавленості, переконаності, виразності фактів, що викликають інтерес до його коментарів, від уміння узагальнювати й систематизувати матеріал так, щоб учні бачили за загальними частинами і його значення, а за частинами і його загальний зміст, усвідомлений як особистісна цінність.

Найважливішим завданням сучасної української школи є фор­мування в особі сьогоднішніх школярів майбутнього нації, вихо­вання свідомих, відповідальних людей, справжніх громадян своєї держави. Визначальною характеристикою громадянської зрілості є розвинена правосвідомість - усвідомлення своїх прав, свобод, обов'яз­ків, свідоме ставлення до закону, до державної влади. Передумовою формування та розвитку правосвідомості особистості є насамперед освіченість і здатність керуватися відповідними знаннями в умовах сучасного суспільного життя, що досягається засобами громадянсь­кої освіти та виховання.

Головна мета правового виховання - зацікавити учнів право­знавством, озброїти їх вмінням діяти у життєвих ситуаціях від­повідно до вимог законів.

 

Для досягнення цієї мети пропонується вирішити такі завдання:

1) ознайомити учнів з правом і юридичною системою, роллю пра­ва і юристів у житті суспільства, прищепити інтерес до права та мотивувати його застосування;

2) забезпечити практичне розуміння права, що може бути вико­ристано учнями в їхньому повсякденному житті;

3) започаткувати розуміння дітьми фундаментальних принци­пів, цінностей, таких, як права людини, демократія, правова держава та інші, що складають основу Конституції України,
законів, правової системи та суспільства в цілому;

4) сприяти вихованню правової культури і становленню актив­ної громадської позиції, залученню до участі в розвитку гро­мадянського суспільства й правової системи України;

5) розвинути базові навички, формуючи критичне мислення,
рефлексію, вміння розмірковувати, спілкуватися, спостеріга­ти, вирішувати проблеми;

6) сприяти формуванню навичок правомірної поведінки, впев­неності в необхідності суворого дотримання законів, непри­миренності до антиправової поведінки, навичок відповідної
реакції на неправомірні дії;

7) вчити учнів діяти в різноманітних життєвих ситуаціях від­повідно до норм права, аналізувати з правової точки зору про­цеси та ситуації, що відбуваються в суспільстві.

Завдання правового виховання учнів під час навчання в школі полягають у:

- формуванні в учнів системи знань з питань держави та права,
активного розвитку інтересу в учнів шляхом системного ро­зширення і розвитку питань з цієї проблеми;

- формуванні поваги до української держави, органів державнего управління;

- прищепленні навичок правомірної поведінки;

- вихованні активної суспільно-правової позиції;

- формуванні потреб і вмінь активно захищати у встановленому законом порядку свої власні права та інтереси, а також права та інтереси інших.

Загальна мета правового виховання школярів — формування пра­вової культури шляхом накопичення учнями правових знань, а та­кож формування правових переконань.

Вимоги до знань вчителя правознавства:

- знання загальної теорії держави та права;

- знання системи галузей права;

- обізнаність у джерелах курсу (низка підручників та посібників);

- обізнаність у державних, юридичних, наукових та періодич­них виданнях;

- готуючись до уроків, необхідно заздалегідь підібрати ілюстра­ції та інші додаткові матеріали.

Процес навчання праву являє собою складну взаємодію 3-х ос­новних елементів: діяльності вчителя, діяльності учня і змісту нав­чання, визначеного програмою курсу і матеріалом, що вивчається.

На уроках правознавства вчитель використовує для досягнення мети методи виховання: переконання; постановки перспективи; вправи; вимоги; педагогічного стимулювання; виховання прикла­дом; розвиток самостійної діяльності.

Однією зі сторін всебічно розвиненої особистості є наявність у неї високої культури поведінки. Адже не можна вважати людину куль­турною, коли вона, маючи ґрунтовні й широкі знання, добре пра­цюючи або навчаючись, порушує норми моралі чи законів.

Здатність людини розуміти норми моралі й законів та відповід­ним чином поводитись не є природженою. Ці якості формуються під впливом спеціальних виховних заходів, у спілкуванні людини з іншими людьми, у процесі її участі в різних видах діяльності.

Метою правового виховання учнів є формування у них правової культури громадянина вільної України. Правова культура скла­дається передусім зі свідомого ставлення громадянина до своїх прав і обов'язків, з глибокої поваги його до законів і правил людського існування, з готовності дотримуватись і виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю і інтереси народу, з активної учас­ті в управлінні державними справами та рішучої боротьби з пору­шниками законів.

Залучення учнівської молоді до правової культури збагачує її ду­ховне життя. Разом з тим знання молодою людиною своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, у тому числі й у влас­них інтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, під­вищує громадянську активність, загострює почуття непримирен­ності до антиправових явищ.

Підкреслюючи значення правової культури учнів, слід зазначи­ти, що правове виховання не ставить перед собою мети озброїти їх досконалим і повним знанням чинного законодавства. Мету пра­вового виховання можна вважати досягнутою, якщо учні знати­муть основні принципи законодавства і керуватимуться ними в своє­му житті, виходячи з глибокої переконаності в їх правильності та необхідності.

Школа не ставить перед собою і такої мети - дати учням профе­сійну юридичну підготовку. Правове навчання і виховання треба розглядати як частину загальноосвітньої підготовки учнів. Адже правова культура є складовою загальної національної культури. То­му правове виховання як один із напрямів виховної роботи сприяє соціальному зростанню учнівської молоді, утвердженню в її свідо­мості високогуманних принципів, втілених у праві, підвищенню її соціальної активності.

Правове виховання учнів, порівняно з іншими напрямами вихо­вання, має свою специфіку. Воно визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в нашому суспільстві. Школярі перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхня самостійність і активність у діяльності коригуються педагогічним колективом, у них недостатній обсяг правових знань і досвід пра­вових відносин, вони мають засвоювати правові знання, які регу­люють їхнє життя і діяльність як неповнолітніх, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті та діяльності.

Вивчення досвіду роботи школи з правового виховання учнів пе­реконує, що в цій справі є певні недоліки:

- відхилення у бік кримінальної тематики;

- захоплення окремими правовими питаннями замість розкриття всієї системи принципів права, їх місця в житті суспіль­ства, обґрунтування їх справедливості;

' - перенесення основної уваги на пояснення того, що закон володіє «обмеженнями», «заборонами», замість того, щоб по­казати моральну суть правових норм, формування досвіду на­лежної поведінки;

- порушення взаємозв'язку між розкриттям загальних положень права і форм конкретної поведінки, внаслідок чого використовуються приклади, що викликають тільки пізнавальний або розважальний інтерес;

- недостатнє наголошування на особистісній відповідальності за скоєне.

На жаль, значна частина педагогів вважає, що результативність правового виховання залежить від рівня їхньої сумлінності, усві­домлення мети виховання і своєї відповідальності, кількості про­ведених виховних заходів. Хоч ці показники відіграють не останню роль, але основне - в характері діяльності педагогів і діяльності ви­хованців, у характері стосунків між ними.

Розбудова національної школи вимагає подолання надмірної опі­ки у виховній роботі. Педагоги спільно з учнями і на чолі їх мають творчо вирішувати загальні життєво важливі проблеми, думати над тим, як здійснити заплановане, постійно вдосконалювати життя і діяльність школярів.

Важливо кожному аспекту правового виховання надавати прак­тичної спрямованості. Мається на увазі, що учні повинні не тільки одержувати правову інформацію під час виховних заходів, не тільки ознайомлюватися зі своїми правами і обов'язками, а й свідомо ви­користовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяль­ності, правильно користуватися своїми правами, виконувати свої обов'язки в конкретних життєвих ситуаціях.

У зв'язку з цим доцільно залучати учнів до активної участі в охо­роні правопорядку, боротьбі з правопорушеннями, захисті матеріаль­них і моральних цінностей суспільства. Залучення учнів до доступ­ної і посильної правоохоронної діяльності зі встановлення порядку в школі і за її межами формує в них уміння боротися з антисуспільними явищами та навички правомірної поведінки.

Успіх правового виховання значною мірою залежить і від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самої дитини. Основною метою діяльності педагогічного колективу слід вважати досягнення такого рівня розвитку правової свідомості осо­бистості, коли контроль з боку педагога за її поведінкою замінюєть­ся самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери сві­домості стає функцією самої особистості.

Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо учень набув здатності самостійно управляти своєю поведінкою. Така здатність досягається не тільки завдяки правовиховній роботі, а й самостійною роботою особистості над собою, її участю у правоохо­ронній діяльності.

Важливою умовою успіху в правовому вихованні учнів є його планування. Проблеми правового виховання мають становити ор­ганічну систему планів класних керівників, вихователів груп про­довженого дня, учнівського самоврядування школи. В них повинні бути зазначені точне місце і роль кожного учасника правовиховного процесу, визначені всі необхідні умови тісного взаємозв'язку цього процесу з іншими напрямами виховання. Плани мають ґрунтува­тися на всебічному аналізі стану дисципліни і порядку в класі, шко­лі, враховувати вікові особливості учнів та рівень їхньої правової свідомості, передбачати систему органічно пов'язаних між собою ви­ховних заходів.

У правовому вихованні важливим є питання, звідки до учнів надходить правова інформація, який виховний інститут має на них найбільший вплив. Джерелами правових знань законослухняних школярів є: школа, газети, журнали, кіно, телебачення, радіо, ху­дожня література, юридична література, друзі, вчителі, родина, од­нокласники. Дещо інша картина щодо джерел інформації неповно­літніх правопорушників: телебачення, школа, родина, газети, кіно, друзі, вчителі, юридична література, журнали, художня література, товариші по школі. За порадами з правових питань у разі потреби учні звертаються до батьків, друзів, вчителів тощо.

Підвищенню результативності правового виховання сприяє ре­тельний аналіз проведеної роботи, виявлення ступеня ефективності тих чи інших виховних заходів, виявлення та усунення причин і умов правопорушень. Узагальнення і висновки допомагають роз­робляти, нові заходи для вдосконалення правового виховання учнів та усієї навчально-виховної роботи школи. У кінцевому підсумку це сприяє зміцненню дисципліни і порядку в школі, попередженню правопорушень неповнолітніх.

Вирішальну роль у правовому вихованні учнів відіграє особис­тість учителя. Але його виховна роль сьогодні може бути реалізо­вана тільки за умови, що його пов'язує з учнем спільність інтересів, багатство і різноманіття взаємовідносин між ними, неформальне спілкування. Педагог повинен поводитись так, щоб учні прагнули спілкуватися з ним і після уроку, ділитися думками і сумнівами, успіхами і невдачами. Здійснюючи правове виховання учнів, педагог сам повинен бути зразком точного і неухильного виконання норм законів і своїх обов'язків, бездоганною поведінкою не давати учням приводу для морального виправдання свого негативного ставлення до правил поведінки. Зрозуміло, що забезпечити правовиховну ро­боту з учнями може тільки вчитель, який добре обізнаний з основ­ними положеннями юридичної науки, добре знає методику озброєння учнів правовими знаннями, формування у них правової свідомості, вироблення навичок і вмінь правомірної поведінки.

Правове виховання в загальній системі національного вихован­ня вирішує тільки йому властиві завдання. До них передусім на­лежить формування правової свідомості учнів. Правова свідомість людини є головним чинником, який впливає на вибір способів по­ведінки, на готовність до дії в тій чи іншій ситуації.

Слід відкинути неправильне уявлення про те, що порівняно з моральним чи трудовим вихованням формування правової свідомо­сті є більш пізнім етапом соціалізації індивіда. Навіть у ранньому віці, «з молоком матері» дитина вбирає перші елементи правової культури. Вона включається в правоподібну діяльність, набуває на­вичок і засвоює стандарти нормативно-оцінної поведінки; перші юри­дичні уявлення бере з казок, набуває в рольових іграх поняття про функції права і його представників, поступово формує, хоч і при­мітивну, дитячу, але картину правового життя. З розширенням ко­ла спілкування, ускладненням діяльності й виконанням ролей ця сфера свідомості, як і інші, інтенсивно збагачується і розвивається.

Правова свідомість школяра формується на основі правових знань, уявлень, поглядів, переконань, почуттів, які склалися в нашому суспільстві й становлять суспільну свідомість, що має вирішальний вплив на формування правосвідомості особистості, тобто індивідуаль­ної свідомості. Від індивідуальної правосвідомості залежить пове­дінка конкретної особи.

Вплив суспільної свідомості на індивідуальну в умовах школи здійснюється через реалізацію виховних можливостей навчальних предметів, а також шляхом позаурочної виховної роботи. Педагог у такому разі виступає як активний посередник між суспільною правосвідомістю і правосвідомістю учнів. При цьому враховуються індивідуальні особливості кожного учня, його знання, почуття, оцін­ні судження, які сформувалися у процесі його життя і виховання.

Правову свідомість слід розглядати як складову наукового світо­гляду, що відображає правову сторону суспільних явищ і фактів. Тому і формування її здійснюється разом із формуванням політич­них, моральних, естетичних та інших поглядів і переконань.

Для правового виховання добирається обсяг і зміст життєво важливої і доступної для шкільного віку правової інформації, яка дозволить в обмежений час досягти максимального виховного ефек­ту, не перевантажуючи пам'яті школяра непотрібними фактами і деталями. Правові знання допомагають співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не тільки із загальноприйнятими мо­ральними нормами, а й з вимогами законів, а також вносити в свою поведінку корективи, змінювати її у правильному напрямку. Що­правда, часто школярі хоч і не знають конкретних правових норм, але не допускають правопорушень. Регулятором їхньої поведінки в таких випадках є дотримання ними норм моралі та звичаїв. Однак це не означає, що можна обійтися без правових знань. Водночас не слід перебільшувати значення цих знань, які самі по собі не можуть стати вирішальною умовою дотримання людиною правових норм. Окремі учні, що допускають правопорушення, іноді краще знають певні вимоги законів, ніж їхні ровесники, але це не стримує їх у конфліктних ситуаціях, не стає регулятором їхньої поведінки.

Правові знання сприяють формуванню в учнів чіткого уявлення про те, що є правомірним і що неправомірним у конкретній ситуа­ції, якими є правові наслідки певної дії чи вчинку. У такому разі хоча людина конкретно не знає тексту правової норми, але у неї є певне уявлення про це. Якщо в основі правових уявлень лежать тільки знання моральних норм, то молода людина не завжди змо­же розібратися, чи є вчинок неправомірним або аморальним.

В основі правових поглядів і переконань лежать правові знання і уявлення. Школяр, у якого сформовані правові погляди і переко­нання, не лише усвідомлює їх істинність, а й готовий діяти відпо­відно до норм законів. У процесі формування правових поглядів і переконань важливо, щоб їх основу складали істинні знання, які правильно відображають певні правові норми. Інакше погляди і переконання будуть помилковими. Формування правових поглядів і переконань проходить ефективніше, коли знання є особисто зна­чущим для учня, коли у нього виробилося до них позитивне ставлення. Оцінні ставлення до правових норм, правопорушень, правоохорон­них органів та їх діяльності, до своєї власної поведінки виявляють­ся в оцінних судженнях учня.

Рівень правової обізнаності з питань кримінального законодав­ства у правопорушника може бути вищим, ніж у законослухняно­го підлітка. Пояснюється це тим, що правопорушник вже допустив порушення певних правових норм, міг притягатися до відповідаль­ності. Звідси можна зробити висновок, що правова обізнаність сама по собі ще не спонукає до виконання правових приписів.

Найістотніша різниця правосвідомості законослухняних грома­дян і осіб із відхиленнями у поведінці виявляється на рівні оцінних ставлень до права і правових установок. Якщо для законослухняної особи таким мотивом дотримання правових приписів є солідарність із ними, то правопорушника це не стримує від порушень закону, бо він упевнений у своїй безвідповідальності. Під час вирішення зав­дань щодо вибору способів поведінки у конфліктних ситуаціях пра­вопорушник, як правило, віддає перевагу протиправним способам вирішення конфлікту.

Таким чином, посилення регулятивної функції права пов'язане з підвищенням правової свідомості особистості й особливо тих її ком­понентів, які визначають ставлення до права і глибину його зас­воєння, участь у формуванні правової поведінки.

Важливо також, щоб правова інформація супроводжувалась і пев­ними емоційними переживаннями. Емоційна сфера правової само­свідомості як соціально-психологічне явище закономірно включає в себе і короткочасні переживання, викликані правовими явища­ми, і відносно стійкі стани цих переживань, які називаються пра­вовими почуттями. За своєю суттю вони є однією з форм вираження емоційного ставлення особистості до правових цінностей.

Одним із завдань правового виховання є формування в учнів пра­вових почуттів, які б регулювали їхню поведінку: почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів її реалізації, справед­ливості, нетерпимості до порушників норм права, відповідальності тощо. Інакше основними регуляторами їхньої поведінки будуть прості емоції (гнів, страх), які ведуть до ситуативної поведінки, нерідко неправомірної. Наявність правових почуттів допоможе учневі долати різні труднощі, конфліктні ситуації, внутрішні суперечності, вибрати з різних шляхів тільки той, який відповідає нормам права і моралі.

Правові почуття виконують роль: по-перше, психологічних чин­ників, що сприяють правильному подоланню внутрішніх супереч­ностей духовного світу особистості; по-друге, психологічного став­лення особистості до правових явищ і їх наслідків; по-третє, мотивів правомірної поведінки; по-четверте, емоційних форм саморегуляції, самооцінки вчинків і дій особистості; по-п'яте, емоційних компо­нентів ціннісної орієнтації відповідно до норм права, правил пове­дінки.

У процесі формування правових почуттів важливо передусім роз­крити їх зміст. Так, школярі мають знати, що почуття відповідаль­ності виявляється в:

- усвідомленому ставленні до своєї громадської діяльності й оцінці її з точки зору власної вимогливості;

- здатності до самоаналізу, самооцінки;

- умінні своєчасно і точно виконувати доручення, доводити справу до кінця;

- прояві ініціативи і самостійності у виконанні будь-якої діяльності;

- здатності передбачати наслідки своїх дій і вчинків, готовності

визнати свою провину;

- емоційному переживанні виконаного завдання;

- умінні дати оцінку власній поведінці, зайняти принципову позицію в конкретній ситуації, непримиренності до порушників дисципліни.

Правові почуття виховуються через сприймання, систематиза­цію і узагальнення емоційно забарвлених правових фактів і різних конкретних переживань, які виникають внаслідок тих чи інших правових ситуацій. Підвищувати емоційну насиченість правової інформації можна шляхом образного її викладу, опису правових фактів, наведення цікавих прикладів для ілюстрування правового матеріалу, уявного введення учнів у правові події («уявіть собі...»), використання кінофрагментів і художніх творів тощо. Все це особ­ливо впливає на учнів молодшого і середнього шкільного віку. Старшокласникам більш імпонує матеріал, коли доводиться логічно мислити, аргументувати свою правоту, шукати істину за допомо­гою інтелектуальних зусиль.

Правові почуття можуть виражатися у позитивному ставленні до правових явищ чи негативному ставленні до порушників вимог закону. Виступають такі почуття не у «чистому» вигляді, а поряд з іншими переживаннями, які мають моральний зміст. Моральні по­чуття формуються в особистості раніше, ніж правові, як і її мораль­ний досвід.

Виховання правових почуттів вимагає врахування вікових особ­ливостей учнів. Методика впливу на учнів старших класів має від­різнятися від впливу на молодших школярів. Якщо учень побив товариша у третьому класі, то можна вести розмову з ним і його батьками про те, що він не дотримується правил поведінки учнів. Якщо ж так вчинив старшокласник, то розмова ведеться передусім із самим учнем про те, що він вчинив по-хуліганські, за що повинен нести правову відповідальність.

Другим завданням правового виховання учнів є вироблення у них навичок і звичок правомірної поведінки. Як і навички, звички є автоматизованими діями — у цьому їх спільність. Різниця між ни­ми полягає в тому, що навичка — це тільки вміння, здатність вико­нати ту чи іншу дію без особливого контролю свідомості; звичка ж включає потребу виконати відповідну дію.

Таким чином, учні повинні не тільки знати норми права, а й відповідним чином поводитись, щоб їхні слова не розходились із вчинками. Потрібно вимагати усвідомлення учнями того, що у лю­дини зовнішня поведінка має бути виявленням її внутрішнього сві­ту, високих морально-правових якостей.

Навички і звички дотримання норм законів і моралі розглядають­ся як продукт і закономірний результат свідомого ставлення учнів до виконання своїх обов'язків, дотримання правових та інших со­ціальних норм. Разом з тим вони не перетворюють учня на автомат, який діє машинально. Будь-які дії чи вчинки нормальної людини завжди пов'язані з її свідомістю.

Для формування навичок і звичок правомірної поведінки шко­лярів інформують, яким чином поводитись у тій чи іншій конкрет­ній ситуації, як використовувати норми закону в боротьбі з порушеннями правил поведінки, на які правові норми при цьому слід опиратися. Водночас створюючи умови, в яких такі норми засто­совуються, учні «тренуються» у правомірній поведінці.

Оскільки в кінцевому підсумку вся виховна робота спрямовуєть­ся на формування соціальної активності особистості, третім завдан­ням правового виховання є формування в учнів активної позиції у правовій сфері, тобто негативного ставлення до правопорушень, прагнення взяти участь у боротьбі з цими негативними явищами, які, на жаль, ще мають місце у нашому житті, вироблення вміння протистояти негативним впливам.

Формування непримиренності до антисуспільної поведінки передбачає передусім розуміння учнями ролі й суті права, Консти­туції України в житті нашого суспільства, суворого дотримання за­конності, принципу єдності прав, свобод, обов'язків та відповідаль­ності. Це буде «базою» правомірної поведінки, основою активності особистості школяра. Проте виховання нетерпимого ставлення до правопорушень не треба прирівнювати, а тим більше зводити до виховання негативного ставлення до людини, яка скоїла правопо­рушення.

Рівень активності у правомірній поведінці може бути різний. У юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистос­ті щодо вимог закону. Так, при дотриманні особистістю правових норм виявляється мінімальний ступінь активності, оскільки тут вимагається тільки уникнення дій, заборонених правом. Коли ж особистість виконує правові норми, вона виявляє більше активнос­ті в діяльності. При виконанні правових норм особистість виявляє найвищий ступінь ініціативи й активності.

Соціально-правову активність школяра можна виховати тільки правдою, правдою шкільного життя, правдою навколишнього сере­довища за межами школи. На жаль, учні ще нерідко спостерігають фальш відкритих уроків, перед якими проходять спеціальні репе­тиції, письмових контрольних робіт, зміст яких знають наперед, несправедливість відносно їхніх батьків на виробництві тощо. Все це сприяє вихованню у молоді байдужості, цинізму, нещирості.

Четвертим завданням правового виховання, яке пронизує всю правовиховну роботу, є подолання в системі правової свідомості окремих учнів помилкових поглядів і переконань, негативних навичок і звичок поведінки, які сформувалися внаслідок помилок і недоліків виховання.

Інколи учні є свідками того, що окремі норми закону обходяться, і під впливом цього у них формується впевненість у тому, що за по­рушення певних правових норм не завжди настає правова відпові­дальність. Так, вивчення нами двохсот особових справ вихованців спеціального профтехучилища свідчить про те, що значна частина з них припустилася не одного, а кількох правопорушень. Отже, шко­лярі знали, що направлення до спеціального закладу відбудеться не відразу після першого негативного вчинку.

Специфічним недоліком правової свідомості окремих школярів є помилкові уявлення про зміст правових норм. Часто вони знають про заборони, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки їх дотримання чи недотримання. Учні не завжди переконані, що нез­нання закону не звільняє від відповідальності тих, хто його порушив.

Для окремих учнів, зокрема тих, які допускають правопорушен­ня, характерним є невміння зіставляти свої дії і вчинки з вимогами правових норм. Коли їм доводиться давати правову оцінку конкрет­ному правопорушенню, вони, внаслідок незнання закону, виходять з власного уявлення про протиправне. При цьому їхні уявлення ба­зуються не на знаннях конкретних норм закону, а на відомих їм нор­мах моралі. Наприклад, деякі учні вважають, що не повідомляти органам міліції про правопорушення або злочин, який стався, чи про підготовку якого вони знають, не карається законом, і пояснюють таку свою поведінку небажанням «втручатися в чужі справи».

Такі недоліки правової свідомості є однією з причин правопору­шень неповнолітніх. Усунення цих дефектів у свідомості окремих школярів неможливе без глибокого вивчення наявних в учнів пра­вових уявлень, поглядів і переконань, без знання того, як сприй­мається ними правова інформація, без посилення цілеспрямованої діяльності школи з формування правової свідомості учнівської мо­лоді.

Наявність у окремих учнів неправильних правових понять, пог­лядів і переконань вимагає спеціальної виховної роботи з метою їх виправлення. Наші дослідження переконують, що такий учень не­охоче розлучається зі своїми помилковими переконаннями. Коли руйнується система цих поглядів, учневі треба запропонувати нову систему, яка задовольняла б його потреби, стала б орієнтиром у жит­ті. Якщо учень усвідомив хибність своїх поглядів і переконань, він стає більш поступливим щодо пропонованої йому програми життя і діяльності, починає керуватися нею за власним бажанням.

У процесі переорієнтації помилкових правових поглядів і пере­конань враховують те, що учні живуть у конкретних умовах, які мають на них певний вплив. Змінити їхні погляди важко доти, до­ки вони піддаються впливу попереднього оточення. Наприклад, як­що підліток є членом негативної вуличної групи, то однією з умов причетності до неї є дотримання ним тих самих поглядів, якими керуються члени групи. Примусити члена групи змінити свої пог­ляди важко, оскільки він намагається поводитись так, щоб це не вимагало ревізії його поглядів. Тому в процесі правового вихован­ня, коли йдеться про подолання помилкових поглядів, потрібно в ряді випадків подбати і про зміну оточення.

Правове виховання школярів покликане також підвищити ви­ховну і профілактичну роль школи у попередженні аморальних, антисуспільних проявів поведінки серед учнів. Знання неповно­літніми певного обсягу правових норм, своїх обов'язків перед сус­пільством, усвідомлення ними шкоди, відповідальності й покарання за порушення закону сприяє виробленню у них правової свідомості, зобов'язує поводитись у певних рамках, утримує від порушення правил поведінки.

На жаль, окремі вчителі вважають, що проводити виховні за­ходи з правової тематики необхідно тільки з метою уникнення уч­нями негативних вчинків, і тому правовиховну роботу організо­вують тільки з педагогічне занедбаними учнями, акцентують увагу тільки на кримінальній тематиці. У таких випадках з поля зору педагогів випадає формування правової культури таких учнів. Адже їм необхідно мати знання і з інших галузей права, знати ті поло­ження, які безпосередньо стосуються неповнолітніх і допомагають їм виконувати свої соціальні функції.

Постановка правового виховання в конкретній школі чи класі
залежить від багатьох умов: від рівня морально-правової свідомості
учнів, від згуртованості учнівського колективу і його громадської
думки, від стану дисципліни і порядку, від наявності важковиховуваних учнів. Розкриті нами завдання правового виховання учнів слід розгля­дати не як послідовні етапи правовиховної роботи школи. Вирішен­ня таких завдань здійснюється в органічній єдності і взаємозалежності у навчально-виховному процесі школи і за її межами через реалі­зацію конкретного змісту правового виховання.

Зміст правового виховання учнів визначається особливостями права як регулятивного явища, його суспільними функціями і зрос­таючим значенням в організації та управлінні суспільством.

Юридичне регулювання охоплює господарські, цивільні, адміні­стративні, сімейно-шлюбні, природоохоронні та інші суспільні від­носини, які стосуються і неповнолітніх. Проте школярам немає пот­реби знати особливості права, яке виконує регулятивну функцію в усіх сферах суспільних відносин, зокрема в тих, які не мають істот­ного значення для їхнього виховання.

З огляду на це при визначенні змісту правового виховання до­цільно керуватися тим, що школярам треба дати знання таких пра­вових положень, які допоможуть їм правильно вибрати лінію поведінки в житті й діяльності, сформувати у них погляди і переконання в не­обхідності поводитись належним чином. Тому зміст правового вихо­вання має передбачати ознайомлення школярів з основними поло­женнями, що стосуються державного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового, кримінального права, природоохоронної ро­боти.

У законодавстві державне право займає провідне місце. Його нор­ми регулюють найважливіші суспільні відносини, які закріплюють основи організації суспільства і правового статусу особи, устрій дер­жави. Ознайомлення учнів із сутністю держави і права допоможе їм зрозуміти роль нашої держави в розвитку суспільства. При цьому важливо розкрити ознаки і загальну характеристику правової дер­жави, діяльність у ній правових інститутів, що спрямована на за­безпечення дотримання законності в державі.

Особливим питанням у правовому вихованні є вивчення основ­них положень конституційного законодавства України. У процесі їх вивчення учні мають усвідомити, що в Конституції України вира­жена воля українського народу, закріплені основи суспільного і дер­жавного ладу, основні права, свободи і обов'язки громадян України, матеріальні та юридичні гаранти цих прав, принципи виборчого пра, ва, функції законодавчої, виконавчої і судової влади. При цьому важ­ливо спиратися на відповідні закони України «Про громадянство України», «Про освіту», «Про загальний військовий обов'язок і війсь­кову службу» та ін.

Важливу роль у нашому житті відіграє адміністративне право, що регулює організацію і діяльність апарату державного управління та норми адміністративного права, до яких належить низка пра­вил: санітарних, протипожежних, дорожнього руху, користування транспортом, поведінки в громадських місцях, військового обліку та багатьох інших, що стосуються діяльності різних підприємств, установ, їх працівників, а також поведінки громадян.

У процесі засвоєння основних положень адміністративного права учні мають зрозуміти, що коли людина зробила порушення вста­новлених загальноприйнятих правил, то на неї накладають адмі­ністративне стягнення. До таких порушень належать: порушення правил дорожнього руху, порушення правил охорони природи, дріб­не хуліганство, незаконне виготовлення і користування радіопере - давальними пристроями тощо. При цьому важливо наголосити, що адміністративна відповідальність настає з 16 років, показати, які права у цьому відношенні мають служби у справах неповнолітніх.

Під час вивчення окремих положень адміністративного законо­давства необхідно більше уваги звертати на дотримання учнями правил поведінки у школі, вимог статуту школи, правил поведінки в громадських місцях. Адже вони містять у собі основні вимоги що­до поведінки школярів у школі і за її межами. Ці вимоги охоплю­ють такі важливі питання життя і діяльності учнів, як ставлення до навчання, до праці, до шкільного майна, до товаришів, до стар­ших, дисциплінованість, охайність учнів і багато інших. Якщо учень за роки навчання у школі навчиться дотримуватися цих елемен­тарних правил, сформує у себе відповідні навички і звички, то це буде запорукою того, що він здатний буде у майбутньому викону­вати ті вимоги, які ставитимуться до нього у подальшому житті та діяльності.

Кожній людині щоденно доводиться виконувати певні дії: купу­вати тролейбусні квитки, продукти харчування, відвідувати кіно­театри, брати в бібліотеці книжку тощо. Цим самим вона вступає у відносини, що регулюються нормами цивільного права.

Норми цивільного права визначаються взаємовідносинами між конкретними громадянами, між громадянами і організаціями, між самими організаціями. Цивільне право накладає певні права й обов'яз­ки на громадян і організації. При цьому діти, як і дорослі, вважають­ся правоздатними, тобто здатними володіти цивільними правами й обов'язками. Вони можуть мати майно, яке їм дісталося в спадщи­ну, мають право користуватися житловим приміщенням, можуть бути авторами віршів чи оповідань. Поряд із цим неповнолітні мають знати, що не кожна особа, що має правоздатність, може са­мостійно втілювати свої права. Оскільки здатність діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, брати на себе певні обов'яз­ки людина набуває у певному віці, закон передбачає поняття ци­вільної дієздатності, тобто здатності особистості здійснювати пот­рібні дії для використання своїх прав і обов'язків, і встановлює обсяг цієї дієздатності (повністю дієздатними вважаються громадяни, які досягли 18-річного віку, відносна дієздатність громадян стосується неповнолітніх від 15 до 18 років, часткова дієздатність охоплює ді­тей до 15 років, обмежену дієздатність суд визнає за тими, хто зло­вживає алкоголем або наркотиками, повністю недієздатними виз­наються судом ті громадяни, які хворіють душевно або є розумово відсталими).

Вивчення цивільного права вимагає розкриття таких його поло­жень: поняття різних видів власності та їх захист, поняття при­ватизації та її форми, поняття і види цивільно-правових договорів, спадкування за законом і заповітом, різні види відповідальності за вчинення шкоди.

У процесі правового виховання важливе місце посідає підготовка учнів до трудової діяльності. Вивчення з цією метою основних по­ложень трудового права повинне відігравати особливу роль у під­вищенні рівня практичної і морально-психологічної підготовки уч­нів до самостійного життя, формуванні у них усвідомленої потреби в праці. Адже сьогоднішній учень завтра поповнить ряди праців­ників підприємств і установ та зустрінеться з багатьма юридичними проблемами, в яких потрібно буде вміти розбиратися.

Крім морально-психологічної готовності до праці, молода лю­дина повинна буде знати умови прийому на роботу і звільнення з неї, про тривалість робочого дня і часу відпочинку, охорону й оплату праці, вимоги трудової дисципліни і матеріальної відповідальності. Оскільки маємо справу з неповнолітніми, то важливо при цьому всі ці питання розкривати з урахуванням тих пільг, які їм надає дер­жава.

При вивченні трудового законодавства особливу увагу слід звер­тати на усвідомлення учнями необхідності наявності у людини та­ких якостей, як економічне мислення, ініціативність, підприємли­вість, відповідальність, творчий підхід до справи, свідома трудова дисципліна, що є необхідними для продуктивної праці.

У трудовому праві важливе місце посідає питання охорони праці, під якою розуміють систему законодавчих актів і відповідних со­ціальних, економічних, гігієнічних та організаційних заходів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини у про­цесі праці, зокрема це стосується неповнолітніх.

Враховуючи ті економічно-правові процеси, які відбуваються в нашій країні, учні мають засвоїти поняття про підприємницьку діяль­ність, види організаційно-правових форм підприємницької діяль­ності, форми господарських товариств.

Важливим у правовому вихованні школярів є вивчення ними основних положень кримінального права. Учні повинні чітко уявляти, що таке правопорушення і злочин, відповідальність за підготовку і намір здійснення злочину, співучасть у злочині, вік кримінальної відповідальності в Україні. При цьому слід показати особливості кримінальної відповідальності стосовно неповнолітніх, невідворот­ність відповідальності за скоєний злочин.

Розкриваючи окремі положення кримінального законодавства, звертають особливу увагу на те, що кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років. З точки зору психології, це такий вік, коли людина вже повинна володіти собою, контролювати свою поведінку і приводити її у відповідність з вимогами життя, тому вона несе повну відповідальність за свої вчинки. За особливо не­безпечні злочини неповнолітні підлягають кримінальній відпові­дальності з 14 років. При цьому учні мають знати, що високий нау­ково-технічний рівень оснащення експертних установ дає можливість розкрити будь-яке правопорушення і знайти злочинця. Притягнуті до кримінальної відповідальності неповнолітні злочинці відбувають покарання у виховно-трудових колоніях. Також варто зауважити, що направлення туди підлітків є не­бажаним. Важко гарантувати, що звідти вони повернуться вип­равленими. Адже, засуджуючи неповнолітнього на три роки поз­бавлення волі, судді повинні розуміти, що відправляють його в надто негативне середовище, яке дуже погано вплине на нього.

У такому середовищі підліток перебуває в 100-відсотковому зак­ритому злочинному товаристві, яке має свої звичаї, закони. У ви­ховно-трудовій колонії підліток вивчить закони кримінального світу і сам стане на нижній щабель його ієрархічної будови, тісно зв'я­жеться з цим світом і з таким «багажем» увійде знову в нормальне життя. Ускладнена ресоціалізація породжує підсвідомий потяг до того, щоб знову «сісти», тобто потрапити до звичного «простого» світу, в якому для життя досить еклекторних рефлексів.

Оскільки значна частина злочинів неповнолітніх спрямована проти життя, здоров'я, свободи і гідності людини, актуальним для правового виховання є формування у школярів поваги до людини, гуманного ставлення до неї. Гуманна людина ніколи не образить іншої, не завдасть їй душевних чи фізичних травм, не допустить правопорушення чи злочину проти особистості. На жаль, понад 50 відсотків школярів чітко не уявляють собі ті якості, які мають бути притаманні гуманній людині. Деякі молоді люди мають тільки за­гальне уявлення про гуманізм і його окремі компоненти, вибірково виявляють їх у своїй поведінці. Інші ж мають житейське уявлення про деякі гуманні якості, нерідко розуміють їх у перекрученому виг­ляді (наприклад, «товариськість» розуміють як одностайність у при­ховуванні винуватця негативного вчинку). Треті свідомо запере­чують необхідність гуманного ставлення до людини, хоча інколи правильно розуміють окремі гуманні якості. Для останніх харак­терні «усвідомлені» антигуманні прояви.

Під час розкриття поняття «групового злочину» важливо пока­зати учням справжню суть таких категорій моралі, як товаришуван­ня і дружба. Дослідження криміналістів переконують, що значна частина правопорушень скоюється неповнолітніми групами.

Дуже важливо пропагувати ідею необхідності непримиренної по­зиції до будь-яких правопорушень і злочинів, йдеться про форму­вання громадянської зрілості учнів, спонукання їх до активної учас­ті в захисті суспільства, його багатства від злочинних посягань, про психологічну і практичну підготовку учнів до виконання правозахисних функцій у суспільстві, що покладаються на громадян Ук­раїни. При цьому підкреслюють, що закон не тільки заохочує захист усіма громадянами правопорядку в країні, а й особливо захищає особистість правозаступника від злочинних посягань.

Кримінальне законодавство не стоїть на місці. Розробляються нові його положення, які повніше відповідають сучасним умовам розвитку нашого суспільства, ефективніше захищають інтереси і права громадян, сприяють зміцненню дисципліни і правопорядку. Вживають заходів щодо підвищення ролі й авторитету міліції, суду і прокуратури, суворого дотримання незалежності судців, рішучого посилення прокурорського нагляду, вдосконалення роботи слідчих органів.

Останнім часом посилилася кримінальна відповідальність за бан­дитизм, хуліганство, зґвалтування та інші злочини. Водночас за­конодавство передбачає можливість відстрочки виконання вироку для неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі на термін до трьох років, якщо ступінь суспільної небезпеки вчиненого ними злочину невисокий. Знання учнями таких суттєвих відомостей позитивно впливає на їхню поведінку.

Норми права і моралі регулюють сімейні відносини людей. Тому в процесі правового виховання треба ознайомлювати учнів з основ­ними положеннями шлюбно-сімейного законодавства. До них на­лежать: умови і порядок укладання шлюбу, розірвання шлюбу, шлюб­ний контракт, особисті та майнові права й обов'язки подружжя, права та обов'язки батьків і дітей, опіка і піклування.

Одним із напрямів виховної роботи в сім'ї є підготовка дітей до сімейного життя. Така підготовка в правовому аспекті має на увазі виховання у них поваги до особи протилежної статі, почуття влас­ної гідності, почуття сорому й совісті, почуття відповідальності за сімейні справи, за виховання дітей, розуміння необхідності піклу­вання про батьків. При цьому важливо формувати у дітей почуття честі сім'ї, яке відіграє роль морального «гальма» для неповноліт­нього в ситуації, коли в нього виникає бажання скоїти негативний вчинок. У хорошій сім'ї є свої традиції, які надають їй стійкість, прикрашають її і допомагають виховувати дітей, формувати у них почуття відповідальності за свої вчинки і почуття сорому за допу­щений аморальний вчинок чи правопорушення.

Важливим питанням змісту правового виховання учнів є при­родоохоронна робота. Передусім учнів слід ознайомити з основами екологічного законодавства, тобто розкрити зміст законів про охо­рону надр, водних ресурсів, повітря, лісу, фауни, флори, а також розкрити роль людини, у тому числі й школярів, в охороні природи та її збагаченні.

Однак від учнів не слід приховувати, що існуюча система при­родоохоронної діяльності в нашій країні поки недостатньо відповідає вимогам чинного законодавства. Однією з причин такого становища є відсутність комплексної, системно організованої передпроектної і передпланової оцінки можливих змін природного середовища. Як наслідок, нерідко в окремих галузях народного господарства роз­робляють і реалізують проекти, що завдають суспільству невиправ­них економічних, соціальних та екологічних втрат.

Таким чином, реалізуючи зміст правового виховання, озброюючи учнів знаннями з різних галузей права, які перетворюються на їхні особисті переконання і на цій основі формують у них відповідальне ставлення до своєї поведінки, потребу дотримуватись норм моралі і права, активно використовувати надані їм права і свободи, педагогам потрібно вміло дозувати процес озброєння учнів правовими знання­ми, набуття ними навичок і звичок правомірної поведінки відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей.

Організація правового виховання учнів вимагає дотримання як загальнопедагогічних принципів виховання, так і специфічних принципів правового виховання.

Реалізація загальнопедагогічних принципів у правовому вихо­ванні має свої особливості. Так, принцип зв'язку правового вихо­вання з життям вимагає врахування стану дисципліни й порядку в колективі класу і школи, дотримання правопорядку в мікрорайоні села чи міста при здійсненні правовиховної роботи.

Сама специфіка правового виховання вимагає тісного поєднання його з практичною діяльністю школярів. Адже знання права нероз­ривно пов'язані з повсякденною діяльністю і поведінкою учнів. Ко­жен з них має певні права й обов'язки, про які треба пам'ятати у школі, на вулиці, у громадських місцях. Всюди школяр вступає в правові відносини з іншими людьми чи установами. Тому і роз'яс­нення конкретних законів повинне завжди пов'язуватися саме з життєвими інтересами людей, виходити з їхнього досвіду, брати аргументи з умов, які склалися на певний момент.

Оскільки життя не стоїть на місці, змінюються соціальні відносини, вдосконалюється правова наука, приймаються нові законодавчі акти, про все це потрібно своєчасно інформувати учнів. При цьому треба мати на увазі, що правосвідомість неповнолітніх формується і в процесі сти­хійного залучення їх до правових знань завдяки спостереженню і досвіду, в ході якого здобувається правова інформація про правові явища. і формується відповідне ставлення до них.

Реалізація цього принципу має на меті ознайомлення учнів не тільки з тими правовими актами, які стосуються школярів, а й з 1І тими, що регулюють життя і діяльність дорослих. Цим забезпечується знання учнями сьогоднішніх вимог суспільства до них і знання.правових норм, якими їм доведеться керуватися в майбутньому.. Принцип виховання особистості в колективі вимагає регулю­вання складної системи моральних і правових взаємин учнів, ви­конання ними своїх прав і обов'язків на основі статуту школи, пра­вил поведінки учнів, усунення причин можливих конфліктів, порушень вимог шкільного режиму.

Використання виховної сили колективу у правовому вихованні не повинне призводити до зниження особистої відповідальності учня. Інколи основна відповідальність за погану поведінку того чи іншого «учня повністю покладається на колектив. У правовому вихованні.важливо наголошувати на особистій відповідальності неповноліт­нього за скоєний аморальний вчинок чи правопорушення. Адже будь-яке правопорушення є вольовим, вибірковим вчинком особис­тості, яка саме тому і є повною мірою відповідальною за це.

Принцип спирання на позитивне в особистості школяра, на йо­го досвід має свою специфіку у правовому вихованні, коли йдеться про учнів, які допускають порушення дисципліни і порядку. Ви­ховну роботу з такими учнями нерідко перетворюють на щоденне моралізування, виставляння їхніх недоліків у боротьбі з ними. Таке ставлення, не спонукаючи цих учнів до кращої поведінки, тільки призводить до їх озлоблення.

Кращих результатів домагаються ті педагоги, які навіть у по­рушника дисципліни знаходять позитивні якості, намагаються спи­ратися на них у виховній роботі. Успіх правового виховання залежить від вимогливості всіх пра­цівників школи. Ретельно продумані, педагогічне обґрунтовані ви­моги повинні бути усвідомлені всіма працівниками школи, стати життєвим кодексом закладу освіти. Єдність вимог допомагає за­безпечити виконання кожним учнем вимог шкільного режиму і вста­новленого порядку, контроль за їхньою поведінкою.

Вимога єдності, систематичності та послідовності педагогічних впливів у правовому вихованні зумовлена тим, що в її здійсненні беруть участь педагогічний колектив, батьки і самі учні. Всі ці впли­ви повинні створювати єдину систему, спрямовану на виховання в учнів правової свідомості та правомірної поведінки.

Дотримання цього принципу полягає у тому, що, розпочинаючи правове виховання нового учня чи класу, вчитель встановлює рівень їхньої правової культури, ступінь сформованості тих чи інших якос­тей, виявляє, що до нього зроблено іншими педагогами, аби виз­начити, з чого розпочинати, на чому зосередити свої виховні зу­силля, що підтримати, продовжити, розвинути.

Успіх правового виховання учнів залежить від урахування їхніх вікових особливостей, життєвого досвіду. Так, у молодших класах доцільно враховувати, що діти тільки починають поступово засвою­вати розпорядок дня, правила поведінки, необхідність виконання доручень учителя. Згодом обсяг обов'язків збільшується, у дітей підвищується інтерес до морально-правових проблем, відповідаль­ність за свою поведінку перед класом і батьками. Далі поглиблюєть­ся увага до морально-правових проблем, активізується участь у шкіль­ному житті, набувається досвід поведінки.

Таким чином, реалізація цього принципу вимагає, щоб зміст пра­вового виховання враховував не тільки вік учня, а й його правовий статус на певному етапі розвитку. Характер норм права і глибина їх пізнання зумовлюється не тільки віком і розвитком учнів, а й необ­хідністю їх дотримання у повсякденному житті.

Суть системного підходу стосовно правового виховання учнів по­лягає в єдності мети, завдань і змісту правового виховання, єдності методів, прийомів і форм правовиховної роботи, єдності й узгодже­ності дій усіх зовнішніх виховних впливів і самовиховання особис­тості учня, єдності правової свідомості й поведінки школяра, у вра­хуванні вікових та індивідуальних особливостей учнів, вивченні аналізі рівня вихованості учнів і відповідному коригуванні право-виховної роботи, вивченні, узагальненні й поширенні кращого дос­віду правового виховання учнів.

Аналіз педагогічної, психологічної та юридичної літератури, дос­віду роботи школи дозволяє виділити специфічні принципи пра­вовиховної роботи школи. Одним із них є єдність правового і мо­рального виховання. Цей принцип випливає з того, що основу моралі та права становить єдність, яка виражається в спільності їх основ­них принципів, у тому, що право і мораль є виразниками передової свідомості й волі народу.

Принципи і норми моралі мають загальний характер, охоплю­ють усі сторони суспільного життя і регулюють взаємовідносини між людьми, їхнє ставлення до суспільства і до держави. Ці моральні норми лежать в основі права і правових відносин. Тільки право і правосвідомість охоплюють вужче коло відносин між людьми і їхніх взаємовідносин із суспільством та державою, ніж мораль. Це також зумовлює тісний зв'язок між правом і моральним вихованням.

Необхідність поєднання правового і морального виховання пояс­нюється й тим, що окремі люди не володіють усіма моральними нормами, нерідко неправильно розуміють їх, особливо це стосується молоді, а тому допускають відхилення від них у поведінці. У такому разі правовими нормами здійснюється контроль за тими, хто пору­шує моральні норми. Тому правове виховання, як засіб профілак­тики правопорушень неповнолітніх, повинне постійно здійснюватися як складова частина морального виховання, а не як «автономна» правова освіта.

У реалізації цього принципу важливо вміло поєднувати мораль­ну і правову оцінку поведінки школяра. На жаль, нерідко викорис­товують тільки правові оцінки відхилень у поведінці школяра («за­конно чи незаконно»). Оцінка поведінки тільки з правової позиції є однобічною, обмеженою. Вона звужує ефективність права. Вияв­ляється ця однобічність часто в тому, що переконання починається з погрози, покарання або при поясненні закону, робиться наголос на правових санкціях, на їх каральній силі, а не пояснюється, чому саме потрібно дотримуватися правил поведінки, вимог законів. Та­ке переконання не завжди добре сприймається з емоційної та психо­логічної точки зору. Переконувати треба не тільки силою закону, погрозою покарання (про це говорити, звичайно, також треба, але не в першу чергу), а передусім розумністю, доцільністю, необхідністю встановлених у суспільстві норм моралі.

В основі правового виховання має бути насамперед виховання культури спілкування з людьми, повага до людей, до праці, при­родних багатств, до матеріальних і духовних цінностей, а вже по­тім, як наслідок, має бути виховання поваги до закону, права, бо саме в правових нормах, правилах поведінки виражені моральні Цінності нашого суспільства. Звідси висновок, що кожен вчинок учня, його поведінку слід оцінювати передусім з позиції моральних норм. З їх засвоєння, прищеплення звички їх дотримування і роз­починається процес виховання взагалі. Для цього не треба особ­ливих знань. Адже насправді кожному з дитинства відомо, що амо­рально красти, грабувати, вбивати, ґвалтувати. Але як часто під час пояснення неправильної поведінки чи правопорушення ми задо­вольняємося відповіддю неповнолітнього, що він не знав про від­повідальність перед законом за той чи інший негативний вчинок! Таке помилкове пояснення злочину, протиправної поведінки досить часто зустрічається в практиці правового виховання. Свідчить це про відрив правової оцінки від моральної. Адже досить поставити питання: «А хіба не відомо було, що такий вчинок не можна до­пускати, бо це аморально?» - і наведене пояснення втрачає силу. Моральна оцінка має бути основою правової оцінки вчинку. Пере­конувати в необхідності дотримання законів треба, але тільки на основі моральних норм.

Тісний зв'язок морального і правового виховання дає можли­вість глибше зрозуміти правові норми, внутрішньо сприйняти про­відні правові положення, а не просто засвоїти їх. Моральна пере­конаність у необхідності дотримання правових норм зміцнює повагу до права, сприяє виробленню у шкільної молоді своєрідного кодексу поведінки.

Одним із важливих принципів правового виховання є оператив­ність. Реалізація цього принципу передбачає своєчасне вміле про­пагування і роз'яснення прийнятих законів чи нормативних актів. Метою її є також організація цілеспрямованої правовиховної роботи в тій чи іншій школі або класі у зв'язку з виявленням певних ви­падків порушення правил поведінки чи правопорушення. І нарепі ті, цей принцип вимагає, щоб педагог, одержавши нові відомості про конкретного учня, коригував виховну роботу з ним залежно від змісту отриманої інформації.

У процесі правового виховання учнів дотримуються принципу поєднання переконання з примусом. Суть цього принципу полягає в тому, що у правовиховній роботі, крім засобів переконання, у дея­ких випадках застосовують і засоби примусу (покарання учня ад­міністрацією школи, засобами служби у справах неповнолітніх, на­родного суду). Завдяки примусу недисциплінований підліток чи правопорушник змушений дотримуватися загальноприйнятих мо­ральних норм людського співжиття.

Поєднання переконання з примусом у діяльності педагогічного колективу чи інших виховних інститутів залежить від рівня пра­вової свідомості учнів, з підвищенням якого потреба в застосуванні примусу зникає. Домінуючим у правовому вихованні має бути пере­конання.

Використання примусу вимагає від педагога почуття міри, аби не допустити образи людської гідності чи порушення законності. Звідси випливає необхідність дотримання принципу законності у правовому вихованні школярів. Це вимагає передусім, щоб педагоги в своїй діяльності самі суворо дотримувалися норм моралі та права. Вони мають сумлінно ставитися до праці, дотримуватися вимог дисцип­ліни праці, берегти і примножувати народне добро, чесно ставитись до виконання доручень, поважати правила людського співжиття, тобто являти собою взірець високої правової культури.

Учні також мають свої права й обов'язки. Відповідно до них во­ни повинні сумлінно вчитися, чесно працювати, брати участь у гро­мадському житті, берегти шкільне майно, виконувати розпорядок дня тощо. Саме в цьому виявляється їхня повага до норм моралі та права. Учні повинні усвідомити, що невиконання ними своїх обов'яз­ків, допущення порушень правил поведінки є також порушенням законності і за такі дії потрібно нести відповідальність. Тим самим розвіюється помилкова думка окремих учнів, що неповнолітні ні­бито звільняються від відповідальності за скоєні вчинки. Водночас слід мати на увазі, що надмірна увага до караючої функції закону може звести правове виховання до залякування школярів, що є педагогічно недоцільним.

Дотримання принципу законності означає і те, що ні педагоги, ні учні, ні батьки не повинні зловживати своїми правами. На жаль, учителі й батьки нерідко допускають порушення учнівських прав з «виховною» метою. Так, з метою затримати учня або домогтися виклику батьків до школи педагоги забирають в учня портфель; щоб добитися послуху, батьки погрожують «вигнати з дому» сина чи дочку, члени учнівського самоврядування також інколи вико­ристовують недозволені методи впливу на учнів. Таким чином, під виглядом боротьби за дисципліну учнів педагоги, батьки й учнівсь­ке самоврядування часто порушують права учнів на особисту влас­ність, честь і гідність (обшуки, допити тощо). Дотримання прин­ципу законності вимагає рішучої боротьби з подібними випадками у шкільному житті.

У правовому вихованні важливо дотримуватися принципу єд­ності прав і обов'язків школярів. Єдність прав і обов'язків гро­мадянина України ґрунтується на поєднанні інтересів особистості та суспільства. Конституційні права і свободи громадян забезпе­чуються широкою системою економічних, політичних і юридичних гарантій. Надаючи першочергового значення охороні прав і свобод громадян, наша держава водночас вимагає від кожного громадяни­на неухильного виконання своїх обов'язків. Адже демократія - це не тільки права, а й висока громадянська відповідальність. І чим ширшими стають права, тим вищою є відповідальність особистості перед суспільством і державою. Тільки сумлінне виконання обов'яз­ків громадянина сприяє реалізації ним у всій повноті своїх прав.

У своїй практичній діяльності з правового виховання учнів педа­гоги дотримуються двох умов. Одні з них намагаються перенести центр ваги правової інформації на заборони і санкції, тобто засте­реження учнів від того, що закон не дозволяє. Знання обов'язків без прав сприяє формуванню пасивної особистості, байдужої до явищ навколишнього життя. Інші, навпаки, всю правову інформацію зводять до розкриття прав молоді. Тоді на такому тлі обов'язки ви­даються незначними, виникає уявлення про те, що ними можна нехтувати, що їх виконання не є обов'язковим. Таким чином, обид­ві умови не приносять користі. Учням слід демонструвати і їхні пра­ва, передбачені законом для активної діяльності на благо суспіль­ства й держави, і їхні обов'язки перед суспільством. За цих умов правове виховання стане важливим засобом формування соціальної активності молодої людини з почуттям високої відповідальності.

Усвідомлення учнями своїх прав і обов'язків відбувається по­етапно. На першому етапі учні здобувають знання про те, що є та чи Інша правова норма (те чи інше громадянське право чи обов'язок), дізнаються про те, за яких умов ця норма діє, якої поведінки ви­магає, що буде у разі порушення певного громадянського обов'язку. На другому етапі школярі здобувають знання про те, чому дану нор­му слід виконувати. На цьому етапі права й обов'язки сприймають­ся учнями як необхідні, а усвідомлення необхідності їх дотримання стає не вимушеними свідомим. На третьому етапі права та обов'яз­ки усвідомлюються учнями як єдиний правильний і можливий спо­сіб поведінки. Мотивом реалізації норм у свідомості й поведінці учнів виступає почуття морального обов'язку, відповідальності, совісті. У цьому разі права й обов'язки виступають як внутрішній регуля­тор поведінки школярів. Таким чином, дотримання громадянських прав і обов'язків на перших двох етапах постає для учня як вирі­шення морально-правового завдання на основі аналізу і оцінки су­купності фактів, що визначають вибір поведінки, і тільки на третьому етапі прийняті Морально-правові норми виступають як регулятори поведінки, обов'язки виконуються усвідомлено, за звичкою.

Знання педагогами особливостей загальних принципів вихо­вання І специфічних принципів правового виховання дозволяє до­бирати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з фор­мування в учнів правової свідомості, вироблення у них навичок і звичок правомірної поведінки.

Добре відомо, що молодші школярі суворіше, ніж дорослі, дот­римуються правил гри і дитячого кодексу поведінки (не бреши, не донось, не будь жадібним, не будь боягузом). На ці риси почуття справедливості дітей і слід спиратися у правовому вихованні молод­ших школярів. Принципи правосуддя цілком доступні дітям 8-Ю років, треба тільки використовувати відповідні сюжетні приклади.

У роботі з правового виховання молодших школярів слід вра­ховувати морально-психологічні особливості дітей цього віку, зок­рема те, що вони сприймають «на віру» все сказане вчителем. Його думка для них часто є більш авторитетною, ніж думка батьків. У цьому віці діти дуже вразливі, емоційні. У зв'язку з цим виховна робота з ними базується на використанні моральних установок, пе­реваг чуттєвого сприймання дитиною життєвих стосунків. На при­кладах конкретних ситуацій важливо дохідливо пояснювати дітям категорії добра, зла, жорстокості, справедливості, заздрості тощо. Одночасно в доступній формі треба давати дітям елементарні уяв­лення про важливі закони нашої країни, правила праці й поведінки у школі, вдома, на вулиці, пояснювати роль людей, які охороняють порядок у місті, селі, прищеплювати повагу до цих людей. Молодші школярі тоді прагнуть дотримуватися цих правил, коли у них фор­мується уявлення про свою відповідальність за порушення дисцип­ліни і порядку в школі, вдома, на вулиці, виробляється негативне ставлення до порушників дисципліни.

Правовиховна робота з молодшими школярами на уроках має свої особливості, зумовлені змістом навчального матеріалу і віком дітей. Кожен навчальний предмет у системі початкової освіти міс­тить цінний матеріал для вирішення різноманітних виховних завдань. Одним із основних завдань, що його вирішують при викладанні усіх предметів, є виховання у молодших школярів дисциплінованості як важливої морально-правової якості. Виховання цієї риси в молод­шому шкільному віці стає фундаментом правомірної поведінки лю­дини. При реалізації цієї категорії учні усвідомлюють свою зд