Структура уроку правознавства. Нетрадиційні уроки з

Правознавства

Структура уроку правознавства має бути гнучкою. Вона визна­чається етапом навчання, місцем уроку серед інших, характером поставлених завдань. Зазначимо, що не завжди можна дотриму­ватися запропонованої структури. Часто вчитель правознавства під час пояснення нового матеріалу, спираючись на попередні знання учнів, проводить їх одночасне опитування. Іноді постановка домаш­нього завдання може проводитись на початку уроку. Тому зараз не­має обов'язкових вимог стосовно структури уроку правознавства і вчитель може її коригувати, виходячи з особливостей класу та ма­теріалу, який викладається на конкретному уроці.

Урок як організаційна одиниця навчання триває 45 хвилин. Яким чином його побудувати так, щоб він відповідав описаним фа­хівцями вимогам? Спочатку розглянемо його структуру. Певний час структура уроку правознавства не відрізнялася від структури ін­ших уроків. Вона включала організаційний момент, перевірку до­машнього завдання, пояснення нового матеріалу, його закріплення, постановку домашнього завдання. Така структура частково нівелює особливості предмета правознавства, ускладнює створення відпо­відної атмосфери навчання правознавству. З іншого боку, відсут­ність організаційних рамок уроку, найважливіших моментів у ньо­му часто не створює сприятливих умов для навчання учнів.

Тому в структурі уроку правознавства повинні бути інваріативні, тобто стабільні, і варіативні моменти. До складу структури кож­ного уроку входять: вступна (початок), основна і заключна части­ни. Кожна із названих частин виконує притаманні їй функції, які відображають специфіку предмета.

Розглянемо початок уроку. Він повинен проходити у швидкому темпі і займати приблизно 3-5 хвилин. Його можливий зміст: при­вітання учителя, організаційний момент, пояснення завдань уроку. Виголошення завдань уроку може бути лаконічним і розгорнутим. У кожному випадку воно повинно настроювати школярів на актив ну роботу. Установка може бути просто повідомлена вчителем або проведена в формі евристичної бесіди, коли зазначається, що даний урок є одним із серії уроків за темою.

В основній частині уроку вчитель, пояснюючи новий матеріал, формує нові юридичні поняття, терміни. Подаючи новий матеріал, учитель мусить постійно звертатися до знань учнів, які вони здобули на попередніх уроках. Це, з одного боку, дає змогу перевірити засвоєні знання учнів на попередніх уроках, а з іншого - активізує діяльність учнів на даному уроці. Важливо, щоб на цьому етапі вчитель не забував про мотивацію та стимулювання учнів на уроці. Необхідно запевнити учнів у важливості курсу правознавства для їхнього майбутнього жит­тя. З метою активізації роботи учнів, подаючи новий матеріал, учи­тель може використовувати наочність, ТЗН тощо.

Заключна частина уроку включає підведення підсумку уроку, оцінку роботи учнів і визначення домашнього завдання. Виходячи з обмеженості часу та віку учнів, учителю слід подумати над закін­ченням уроку. Учні в останній чверті уроку стомлюються, а їхня увага розсіюється. Тому вчителю слід включити в завершальний етап уроку прийоми, які знімають утому. Для цього в структуру уроку можна ввести елемент гри або розв'язання тестових завдань.

Останньою частиною уроку є підведення підсумків, що передбачає наочну демонстрацію знань і умінь, які учні засвоїли на уроці в ре­зультаті застосування ігрових моментів.

Під час підведення підсумків уроку, на якому вивчалися нові юри­дичні поняття, терміни, можна використовувати кросворд чи тести. На цьому етапі проходить і оцінка діяльності учнів. При цьому вчи­тель користується всіма засобами заохочення: нарахування балів, виставлення оцінки у вигляді балів з коментарем, які б відкривали учням перспективу в подальшій роботі. На цьому етапі, як правило, відбувається і постановка домашньої роботи з необхідними пояс­неннями вчителя.

Низка уроків шкільного курсу правознавства можна провести у формі нетрадиційних уроків. В чому ж їх суть?

Термін «нетрадиційний урок» з'явився у 70-ті роки XX ст. Учи­телі почали використовувати нетрадиційні форми проведення уро­ків унаслідок загострення проблеми, пов'язаної зі зниженням за­цікавленості школярів навчанням.

Під нетрадиційним уроком розуміють імпровізоване навчальне заняття з нетрадиційною структурою, яка не відповідає звичайному уявленню про урок.

Ставлення до нетрадиційних уроків досить неоднозначне. Одні педагоги вважають їх прогресивним кроком у розвитку педагогіч­ного процесу. Існує також думка, що такі заняття є компромісом з учнями, які не хочуть наполегливо працювати. Беззаперечно, що нетрадиційні уроки підвищують інтерес учнів до предмета, розви­вають творчість, навчають працювати з різними джерелами знань, знімають перевантаження учнів домашніми завданнями, розширюють кругозір.

Найбільш поширеними формами таких уроків є лекція, семінар, залік, конференція, диспут, інтегрований урок, ділова гра, комп'ю­терний урок тощо.

Розглянемо деякі з них.

Шкільна лекція — усний виклад учителем навчального матеріалу протягом одного заняття.

Обов'язкові атрибути шкільної лекції:

• на дошці записати тему та план, терміни, цифровий матеріал;

• під час читання лекції виділяти інтонацією початок нового
пункту плану, головне у питаннях, допомогти записати те,
що меншою мірою висвітлено в підручнику, уникати моно­тонності, робити разом з учнями записи;

• обов'язково після кожного питання та в кінці лекції викорис­товувати зворотній зв'язок;

• використання наочності підвищує ефективність лекції на 20-30%.

Урок-семінар використовується у старших класах зазвичай піс­ля проведення лекцій. Передбачає обов'язкове оголошення питань, винесених на семінар, не пізніше, ніж за тиждень до його прове­дення. Завдання мають бути різноманітними (тези, конспект, схе­ма, карта, дослід тощо), посильними. Обов'язково вчитель повинен дати список рекомендованої літератури. Після опрацювання в класі кожного з питань необхідно підбити підсумки. Семінар може про­водитися як із метою вивчення нового матеріалу, так із метою уза­гальнення знань чи опрацювання додаткових джерел, їх поглиб­лення.

У структуру стандартного уроку можна ввести ігрові елементи, які ламають старе уявлення про структуру уроку. Наприклад, цілий урок можна провести у формі рольової гри, «брейн-рингу», «поля чудес», КВК тощо. Для всіх цих форм характерним є підбір вчите­лем заздалегідь переліку питань, передача їх учням для вивчення і узагальнення. Для кожного нетрадиційного уроку правознавства вчитель мусить виробити правила: час на обмірковування питань; порядок відповідей; нарахування балів за відповіді; оцінювання від­повідей. Звичайно, не слід перетворювати кожний урок правознав­ства на гру, достатньо робити це один-два рази на чверть. Нетра­диційні уроки значно активізують діяльність учнів на уроках. Невимушена обстановка на уроці сприяє активному засвоєнню но­вого матеріалу і надовго залишається в пам'яті учнів.

Рольову гру як одну з форм правового навчання вчитель право­знавства повинен використовувати також, оскільки вона є ефек­тивним засобом навчання. Проведення таких ігор потребує ретель­ної підготовки. Тему гри слід визначити не пізніше ніж за 1-2 тижні, а для більш складної гри - навіть за 3-4 тижні до її прове­дення. У найпростіших іграх (більшість ігор з трудового законодав­ства, деякі ділові ігри з кримінально-процесуального права) розпо­діл ролей доцільно проводити безпосередньо перед початком гри (це сприятиме тому, щоб усі учні готувалися до виконання кожної із ролей). В інших, більш складних іграх ролі слід розподілити заз­далегідь, щоб учасники встигли не лише ретельно вивчити свої «службові обов'язки» у грі, а й підготувати необхідні документи, матеріали, а іноді й обладнати приміщення. Однак в усіх випадках бажано використовувати жеребкування для розподілу ролей, вра­ховуючи їх складність та можливості окремих учнів.

Перед початком гри доцільно нагадати учням основні правові норми, що стосуються теми. Це бажано зробити шляхом опитуван­ня учнів (як правило, тих, хто не одержав активних ролей у грі). Також необхідно вказати цілі гри. Для активізації роботи кожного учня на уроці, його залучення до участі у грі доцільно поставити завдання перед учнями — спостерігати за діями кожного з учасників для подальшого аналізу дій, визначення допущених помилок.

Обов'язковою складовою кожної рольової гри має бути підсум­ковий аналіз. Для цього можна запропонувати учням оцінити дії кожного з учасників гри, вказати на допущені ними помилки, а також продемонструвати, як слід було діяти правомірно. Доцільно також запропонувати самим учасникам зробити самоаналіз своїх дій, запитати, з якими зауваженнями вони згодні, а які вважають помилковими.

Після такого багатостороннього аналізу вчитель має підвести підсумки гри, акцентувати увагу учнів на найважливіших та най­актуальніших для них нормах, що вивчались у процесі гри.

Для активізації учнів можна застосувати ще один прийом: під час розподілу ролей треба доручити кожному учаснику підібрати одну свідомо допущену помилку та заздалегідь повідомити про неї вчителю. Бажано, щоб ця помилка не була очевидною, а вимагала виявлення глибоких знань та уваги під час гри.

Існує значний досвід у проведенні рольових ігор із різних галузей законодавства.

Так, при вивченні трудового законодавства можливе проведення ігор, що імітують прийняття на роботу, накладання дисциплінар­них стягнень, звільнення.

Під час гри «Прийняття на роботу» закріплюються знання учнів про правила прийому на роботу різних категорій працівників. У про­цесі гри розподіляються ролі: керівник підприємства, начальник відділу кадрів, а також претенденти на роботу. Претендентів на ро­боту має бути кілька (з урахуванням їхніх вікових категорій): дев'яти­класник у віці 15 років, який влаштовується на роботу у вільний від навчання час; випускник школи (17 років), який уперше влаш­товується на роботу; вчитель, що переходить на нове місце роботи; водій, який повернувся з лав збройних сил, тощо.

Бажано також підготувати картки з назвами документів, що пот­рібні для прийняття на роботу, а також документів, що не є обов'яз­ковими при укладанні трудового договору: паспорт, свідоцтво про народження, військовий квиток, диплом про закінчення вищого навчального закладу, свідоцтво про неповну та повну середню осві­ту, трудова книжка, довідка з ЖЕКу, характеристика, медична до­відка, згода батьків, згода школи, направлення служби у справах неповнолітніх, довідка з попереднього місця роботи тощо.

Після розподілу ролей учням пропонується почергово відібрати з числа запропонованих документи, що потрібні їм для укладання трудового договору з урахуванням ролі, яку вони грають. Після цьо­го учень повинен провести з «керівником підприємства» переговори, під час яких слід визначити необхідні та, у разі бажання і потреби, додаткові умови трудової угоди (місце роботи, посада та кваліфі­кація, питання оплати праці, початок роботи тощо), враховуючи вимоги КЗПП до відповідних категорій працівників.

Наступний епізод гри пов'язаний з роботою «начальника від­ділу кадрів», який повинен перевірити документи, що будуть йому подані, та прокоментувати їх комплектність і правильність підбору. Крім того, він повинен здійснити юридичне оформлення прийняття на роботу - запропонувати написати заяву та підготувати наказ про прийняття на роботу.

Під час проведення гри можна і не давати картки з назвами доку­ментів, а запропонувати учням самостійно підготувати їх відповід­но до умов завдання.

Інша гра допомагає закріпити знання учнів щодо підтримання трудової дисципліни та накладання дисциплінарних стягнень на порушників трудової дисципліни.

Для проведення гри розподіляються ролі працівників, що пору­шили правила трудової дисципліни різного характеру (запізнення на роботу; недбалість, що призвела до псування деталі; прогул то­що). Крім того, бажано визначити «порушників», застосування за­ходів стягнення до яких обумовлене додатковими процедурами. Так, «порушник» може бути депутатом Ради, головою чи членом проф­спілкового комітету, неповнолітнім. Крім того, визначаються «ке­рівник підприємства», «начальник», «майстер», «начальник від­ділу кадрів», «голова» та «члени профспілкового комітету». У разі визначення «порушників», для яких діють додаткові гарантії, необ­хідно передбачити резерв учасників гри, які одержать ролі у процесі гри в разі виникнення такої потреби.

До початку гри вчитель готує опис ситуацій (порушень), для яких потрібно буде вжити заходів дисциплінарного впливу. Учасникам, які виконують ролі представників адміністрації, належить вима­гати від «порушників» пояснень. Можна запропонувати одному з «порушників» відмовитися від написання пояснення, на що повин­на бути відповідна реакція «представників адміністрації» (вони мають скласти акт про відмову написати пояснення). Одержавши пояснення від «порушників», «представники адміністрації» повинні визначити можливі стягнення залежно від того, яке саме порушен­ня сталося. У разі винесення догани «співробітник відділу кадрів» або «директор» повинні підготувати відповідний наказ.

За умови застосування такого заходу, як звільнення, «керівник» повинен звернутися до профспілкового органу після одержання пояснення. У цьому епізоді гри беруть участь «представники ад­міністрації», які повідомляють про порушення і заходи, що про­понується застосувати, «порушник» дає пояснення. На підставі цього члени профспілкового комітету повинні прийняти рішення про на­дання згоди на звільнення чи про відмову в цьому. Рішення як «ад­міністрації», так і «профкому» мають бути аргументовані, містити чіткі посилання на норми закону. Відповідно до рішення профспіл­кового органу «представник адміністрації» готує відповідний наказ чи розпорядження.

Якщо «порушник» має додаткові гарантії щодо застосування до нього заходів дисциплінарного впливу або звільнення, «представник адміністрації» повинен взяти це до уваги. Саме для цього існують «резервні» учасники гри, які одержують відповідні ролі, — «членів районного комітету профспілки», «комісії у справах неповнолітніх» тощо, які повинні розглянути подання та прийняти необхідні рішен­ня. Аналогічно проводиться гра з питань звільнення з роботи.

Рольові ігри успішно можуть бути проведені під час вивчення теми «Демократія. Вибори. Референдум». Вони закріплюють знання учнів про виборче право України, формують вміння реалізовувати свої політичні права на участь в управлінні державою. Для успіш­ного їх проведення потрібно досить ґрунтовно знати виборче законо­давство, виходячи за межі звичайної шкільної програми. Засто­совувати таку гру доцільно у найбільш сильних класах та класах із поглибленим вивченням правознавства.

Під час першої гри імітується проведення двох засідань окружної виборчої комісії для реєстрації претендента на кандидата в депутати та кандидата в народні депутати України. Для проведення гри роз­поділяються ролі: голова та заступник голови комісії, секретар, члени комісії, особи, що висунуті претендентами в кандидати різ­ними шляхами (від трудового колективу, від політичної партії, від виборців) та їхні представники, спостерігачі, представники преси Розподіл ролей доцільно провести заздалегідь, бо для успішного проведення гри необхідний тривалий час, щоб підготувати відпо­відні документи.

Готуючись до гри, учні — «претенденти в кандидати» та «пред­ставники організацій (груп), що їх висунули», - комплектують необ­хідні документи у відповідності до шляху висунення - протоколи зборів, заяви, списки членів партії тощо відповідно до вимог законо­давства. Слід звернути увагу учнів на умовність деяких документів, зокрема списків великої кількості людей та підписних листів, де можна обмежитися кількома записами, зімітувавши і вказавши ли­ше останні номери списку.

У процесі гри учні - «члени виборчої комісії» - проводять «засі­дання комісії». Необхідно зосередити увагу учнів на важливості ви­конання процедурних моментів - перевірки кворуму, повідомлення про присутніх спостерігачів, проведення голосування та чіткого виз­начення його результатів. На засіданні претенденти подають доку­менти щодо свого висунення, а члени комісії перевіряють їх відповід­ність вимогам законодавства та приймають рішення про реєстрацію. При цьому беруться до уваги особливості висунення кандидатів у той чи інший спосіб.

Наступна гра присвячена роботі дільничної виборчої комісії, її організація багато в чому нагадує попередню, але дещо змінюється склад учасників. Серед тих, хто бере участь у грі, - члени комісії на чолі з головою, спостерігачі. Крім того, повинні бути призначені учні, що виконуватимуть роль виборців.

Для підвищення зацікавленості у грі бажано дещо змінити зви­чайну обстановку в класі, наблизивши її до «інтер'єру» виборчої дільниці. Встановити відповідним чином парти (столи), позначити місце кабіни для голосування, підготувати урну для голосування. Одночасно учнями - «членами комісії» - готуються необхідні доку­менти — списки виборців, бюлетені тощо.

Під час проведення гри імітується робота виборчої дільниці та дільничної виборчої комісії у день виборів. Серед помилок, які най­частіше трапляються, а також можуть бути свідомо допущені учас­никами гри за пропозицією вчителя, - непроведення огляду урни для голосування перед його початком, урну не опломбовано, не за­повнений та не опущений в урну членами комісії контрольний листок з появою на дільниці першого виборця, спроба отримання бюле­теня без пред'явлення документів, що засвідчують особу, або кількох бюлетенів. Один із виборців, вдаючи з себе необізнаного, може звер­нутися за допомогою у заповненні бюлетеня до члена комісії. Слід також звернути увагу учнів на порядок дій комісії після закінчення голосування та під час підбиття підсумків голосування на дільниці.

Один із блоків ігор стосується кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Варто ці ігри проводити комплек­сно, послідовно розвиваючи умовну справу. Це підвищує зацікав­леність учнів та ступінь їхньої участі у грі.

У комплексі ігор «Слідчі дії» можна запропонувати учням розі­грати ситуації допиту обвинувачуваного, свідка, впізнання пред­мета чи особи, очної ставки тощо. Для виконання ролей призна­чаються лише основні учасники: слідчий, підозрюваний, свідок, адвокат. Якщо ж процесуальні норми вимагають участі інших осіб (учасників упізнання особи, понятих, представників неповноліт­нього, педагога тощо), то учасники гри повинні заявити про це для їх додаткового призначення або самостійно запросити додаткових учасників із числа присутніх учнів. Для спрощення гри та економії часу треба завчасно запланувати проведення всіх цих дій без реаль­ного складання протоколу, лише із зазначенням його ведення.

Після «закінчення слідства» можна перейти до найскладнішої гри в цьому комплексі - «Судовий процес». Для цього призначають­ся судці, секретар судового засідання, підсудний, адвокат, прокурор (державний обвинувачувач), свідки, експерт тощо. Склад учасників залежить від фабули та обставин справи, що пропонується для роз­гляду. У процесі проведення цієї гри не обійтися без спрощень, але основні стадії процесу (підготовча частина, судове слідство, судові дебати, останнє слово підсудного, винесення вироку) є обов'язко­вими. Крім того, повинні бути збережені основні процесуальні мо­менти (порядок допиту свідків, забезпечення права на захист то­що). З метою активізації учнів, підвищення їхньої зацікавленості для цієї гри необхідно створити обстановку, наближену до інтер'єру зали судових засідань (розташування меблів, наявність місця для «видалення» свідків тощо).

Для розгляду в іграх доцільно пропонувати учням реальні або близькі до реальних ситуації. Це розвиває фантазію учнів, дозволяє їм активніше долучитися до «розслідування» обставин справи. Та­кими ситуаціями можуть бути крадіжка, розбійний напад, хулі­ганство, нанесення тілесних ушкоджень.

Крім вищезгаданих, доцільним є проведення рольових ігор й іншої тематики, зокрема дії щодо купівлі товару низької якості, участь у референдумі, створення дитячої та громадської організації (її уста­новчі збори) тощо.

Суттєвою перешкодою для широкого впровадження рольових ігор є обмеженість часу, виділеного для вивчення правознавства в ці­лому, але, враховуючи ефективність ігор для всебічного засвоєння матеріалу, а також зацікавленість учнів, варто використовувати їх у навчальному процесі.

Слід зауважити, що перелік можливих рольових (ділових) ігор достатньо широкий і, безумовно, не обмежується вищенаведеними. Так, низка цікавих ігор пропонується у посібнику «Права людини. Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл, гім­назій та ліцеїв» (К.: Право, 1996). Власні напрацювання мають і багато вчителів правознавства (Конституція України і Основи пра­вознавства в школі: Книга для вчителя. — К., 1999).

Завдання для індивідуальної роботи

/. У чому полягають теоретичні основи уроку в сучасній школі?

2. Дайте визначення уроку як основній формі навчання учнів
правознавству.

3. Охарактеризуйте роль та місце уроку в курсі правознавства
у шкільному циклі навчальних дисциплін.

4. Опишіть вимоги до сучасного уроку правознавства.

5. Назвіть відомі вам класифікації уроків правознавства, їх типи.

6. Визначте особливості підготовки, побудови та проведення
уроків учителем у середній школі.

7. Охарактеризуйте типи уроків, запозичених у ВНЗ (лекція,
семінар, урок-практикум, диспут, конференція, урок-екскурсія).

8. Опишіть структуру уроку правознавства.

9. Перерахуйте та охарактеризуйте відомі вам нетрадиційні
уроки з правознавства.

 

ТЕМА 9