Успішна реалізація навчально-виховних завдань шкільного курсу правознавства залежить як від змісту навчальної дисципліни (добору, групування та викладу матеріалу), так і від способу його подання. Важливу роль у цьому відіграє раціональне поєднання конкретного матеріалу та логічного, переконливого узагальнення. Одночасно програма курсу зорієнтована на використання всіх відомих форм і методів проведення занять, передбачає постійне вдосконалення організаційних форм навчання. Насамперед мова йде про перехід від методики, типовою рисою якої є пояснювально-ілюстративний характер викладання матеріалу, до методики, заснованої на організації активної самостійної роботи школярів. У процесі цієї роботи учні вчаться моделювати процеси та явища, що відбуваються у сучасному світі, зіставляти засвоєні правові поняття та терміни з поняттями інших гуманітарних дисциплін, осмислювати їх, спираючись на власний життєвий досвід, та переосмислювати первісні уявлення про права і свободи громадян, правову державу тощо.
У зв'язку з цим основою навчального процесу у викладанні шкільного курсу правознавства повинні бути форми, методи та засоби навчання, які б забезпечували високу пізнавальну активність та самостійність учнів. Невід'ємним компонентом навчання має стати розв'язання правових ситуацій і виконання практичних завдань, спрямованих на розвиток у школярів самостійного мислення та формування навичок, застосування набутих знань на практиці. Використання у навчанні різних форм занять (комбінованих уроків, семінарів, підсумкових співбесід) слід поєднувати з різноманітними формами позакласної роботи - диспутами, конференціями, зустрічами, самостійною роботою з джерелами права. Проте в цілому викладання правознавства в школі - складного, проблемного, якісно оновленого - передбачає творчу ініціативу вчителя у виборі форм і методів класної та позакласної роботи.
Вивчення правознавства проходить у різноманітних формах, що відрізняються розкладом занять, місцем їх організації, складом учнів та роллю вчителя в їх проведенні. Однак основною формою організації навчального процесу в школі є урок, що одночасно акумулює змістовну, процесуальну та результативну функції навчально-виховної роботи. Тому провідна роль у методиці викладання шкільного курсу правознавства належить уроку, вдосконаленню його форм та підвищенню пізнавально-освітньої ефективності.
Урок - це діалектичний феномен. Він є частиною навчального процесу й одночасно його цілим. Як частина навчального процесу він дозволяє вирішувати допоміжні завдання, в цьому плані кожний окремо взятий урок знаходиться в горизонтальному ряді щодо інших уроків. У цій серії уроків горизонтального ряду здійснюється динаміка навчального процесу: те, що було метою попереднього уроку, стає засобом наступного, що обумовлює тісний взаємозв'язок уроків, природну варіативну повторювальність від одного уроку до іншого, яка забезпечує поступальний рух до кінцевої навчально-виховної мети. Зазначимо, що кінцеві завдання кожного уроку випливають із завдань, які вирішувалися на попередньому уроці з оглядом на майбутній. Кожний урок повинен забезпечувати досягнення практичної, освітньої, виховної і розвиваючої мети через розв'язання конкретних завдань. Тому перше, з чого починає вчитель правознавства при підготовці до уроку, — це формулювання практичних завдань уроку. Завдання виховні, освітні й розвиваючі визначає сам учитель правознавства, їх не завжди можна конкретно сформулювати до кожного уроку, оскільки вони залежать від групи, класу, від рівня освіченості та виховання класу; від подій, які відбуваються в даний момент у школі, селі, місті, країні; від особистості самого вчителя правознавства, його інтелігентності, винахідливості, компетентності і насамкінець від стимулів, зумовлених навчальним матеріалом. Крім того, слід зазначити, що урок правознавства має бути змістовним і вмотивованим.
З урахуванням загальних положень дидактики, особливостей і специфіки курсу як логічно поєднаної системи знань можна виділити такі вимоги до проведення уроків правознавства:
- урок має в комплексі вирішувати завдання освіти, виховання
та розвитку учнів (з урахуванням навчальної мети уроку);
- тема уроку визначається програмою та викладається відповідно до змісту підручника. Вчитель має простежити, щоб інформація, яку отримують учні, була не тільки теоретично розроблена, а й доступна для розуміння та засвоєння. Ретельний добір та дозування навчального матеріалу сприяє реалізації мети уроку й одночасно дозволяє запобігти перевантаженню школярів домашніми завданнями;
- додатковий матеріал, що використовується вчителем на уроці,
має ілюструвати та конкретизувати поняття курсу. При цьому вчителеві не слід боятися знайомити школярів зі спірними питаннями, дискусійними концепціями тощо;
- зміст уроку кожної теми має бути якомога тісніше пов'язаний
з реаліями сьогодення, процесами та явищами, що відбуваються у найближчому соціальному оточенні школяра та у суспільстві в цілому. Інакше засвоєні морально-правові поняття перетворяться на абстрактні, схоластичні догми, жодним чином не пов'язані з особистим досвідом учня;
- кожний урок має будуватися з урахуванням реалізації головної навчально-виховної мети курсу (виходячи, звичайно, з можливостей і специфічних завдань теми). Тому при підготовці до нього важливо визначити місце теми у тематичному блоці, розділі, її значення в усій системі правознавства. Уроки правознавства мають бути взаємно пов'язані за змістом, завданнями, дозуванням навчального матеріалу, методичними прийомами роботи з учнями та розвитком у них певних умінь та навичок. Кожне поняття, сформоване у попередніх темах, має збагачуватись і розкриватися при вивченні наступних розділів курсу і одночасно слугувати підґрунтям для засвоєння нового навчального матеріалу;
- будучи частиною педагогічного процесу, урок одночасно має
бути тематично цілісним і завершеним. Учителю слід чітко і визначати дозування навчального матеріалу, уникаючи перенесення недоопрацьованої теми на наступний урок;
- урок правознавства покликаний сприяти розвиткові пізнавальної активності та самостійності учнів. Тому під час підготовки до нього важливе місце належить добору ефективних засобів та методів навчання для керування пізнавальною діяльністю учнів та розвитку в них здатності самостійно засвоювати знання;
- курс правознавства, як і всі суспільствознавчі шкільні дисципліни, вимагає реалізації на уроках ретроспективних та перспективних міжпредметних зв'язків. Його зміст побудовано з урахуванням знань, які здобуваються учнями при вивченні інших предметів гуманітарного циклу (історії, літератури). Залучаючи ці знання при опрацюванні окремих тем, формуванні понять і у вирішенні правових ситуацій, учитель має враховувати і перспективні міжпредметні зв'язки. Набуті учнями правові знання, засвоєні терміни, поняття мають бути використані при вивченні інших дисциплін, стати основою формування нових предметних знань і категорій.
