однаково сприймають і тлумачать те, що вони повідомляють один одному. Необхідною умовою успішного процесу спілкування є відповідність поведінки людей, що взаємодіють між собою, взаємним очікуванням. Цьому сприяють комунікативні уміння, які виробляються на основі комунікативних здібностей і певних особистісних рис. Такими рисами є комунікабельність, кон-тактність', високий інтерес до інших людей, товариськість, відсутність тривожності і упередженості, адекватний зворотний зв'язок, пластичність поведінки, артистизм, оптимізм, уміння передбачати поведінку інших людей. Ці риси розвиваються на основі спостережливості, симпатії до людей, прийняття їх такими, якими вони є.
Ефективність спілкування буде зростати, якщо людина приваблює співрозмовника поглядом очей (прямим, променистим, твердим і теплим), тембром, голосу (багатим і гнучким за модуляціями), ритмом мовлення (то збудливим, то заспокійливим, але не одноманітним), а також особливими інтелектуальними якостями (здатністю до імпровізації, ситуативністю мислення, наявністю зворотного спілкування). Для ефективного спілкування необхідно також, щоб людина змогла сконцентруватися на співрозмовникові, продемонструвати своє розуміння, не висловлювала оцінок і не давала порад. Людину слід більше слухати, аніж самому говорити. Володіючи цими якостями, можна справити добре враження на людей і підвищити ефективність спілкування, навіть не маючи привабливої зовнішності. Звичайно, якщо від природи людини некомунікабельна, їй важче буде сформувати ці риси, але розвинути вміння спілкуватися якоюсь мірою може кожний.
У крайніх випадках виникає конфліктне спілкування. Конфлікт (від лат. conflictus -зіткнення) — це зіткнення ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань в окремої особи або в групи осіб.
У процесі сумісної діяльності причиною конфліктів можуть бути: предметно-ділові розбіжності, розбіжності особистісно-прагматичних інтересів, невірне уявлення про наміри і думки людини, помилкова інтерпретація мотивів, помилкова оцінка
особливостей людини чи її ставлення тощо. Предметно-ділові розбіжності не спричинюють розрив міжособистісних відносин і не супроводжуються ворожістю. Розбіжності особистісно-прагма-тичних інтересів легко переростають у ворожість і спричинюють міжособистісні конфлікти.
Конфлікти можуть виконувати як деструктивні, так і конструктивні функції. Деструктивний вплив конфлікту виявляється у фізичному і психологічному насильстві, появі стресу, гніву, ворожості, злоби, виникненні ймовірності захворювання (особливо серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту), виснаженні особистісних ресурсів (матеріальних і духовних), порушенні системи міжособистісних взаємин, зниженні продуктивності діяльності, порушенні традицій спілкування. Однак конфлікти мають і конструктивний вплив. Вони усувають суперечності, дають змогу глибше оцінити індивідуально-психологічні особливості людей, показують, як нам слід змінювати себе, знімають емоційне напруження, долають депресію, формують міжособистісні відносини, в окремих осіб підвищується авторитет, активізують соціальне життя групи, зосереджують увагу на невирішених проблемах, з'ясовують суспільну думку, можуть породити сприятливіші умови роботи і згуртувати групу.
Конфлікти бувають такого виду:
S внутрішньоособистісними — виникають тоді, коли стикаються рівні за силою, але притилежні за спрямованістю мотиви, потреби, інтереси, цінності тощо. Наприклад, студент, з одного боку, усвідомлює, що списувати нечесно, але з іншого, потреба отримати високу оцінку надто велика. Одним з проявів внутрішньо-особистісного конфлікту є рольовий конфлікт. Рольові конфлікти виникають через недостатньо чіткий перелік завдань, пов'язаних із соціальною роллю1; внутрішній конфлікт ролей, наприклад, конфлікт між роллю старости групи, який повинен слідкувати за дисципліною в групі, і роллю студента, якого однокурсники намовляють колективно прогуляти «пару»; невідповідність особистості, коли обов'язки, пов'язані з певною роллю, суперечать її
' Коптактпість - це кількість, частота й інтенсивність комунікацій у групі.
1 Детальніше див. § 9.1. «Поняття про соціальну групу».
Розділ III
