Особистість у соціальному оточенні. особисті риси. Приписування причин поведінки чи прояву особистісних рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення

 

особисті риси. Приписування причин поведінки чи прояву особистісних рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення називають каузальною ат­рибуцією (від лат. causa — причина; attributio — приписування). Засновником теорії атрибуції є американський психолог Ф. Хай-дер (1958). В цілому, людина знаходить причини там, де їх шукає. Часто вона це робить несвідомо.

Характер каузальної атрибуції залежить від різних умов і при­чин. Так, більшість людей вірять, що добрі люди володіють добрими рисами і творять добрі вчинки, а погані, навпаки, наділені поганими рисами і чинять погано. Насправді погані люди іноді поступають до­бре, а добрі — погано. Схильність недооцінювати ситуаційні і пере­оцінювати особистісні впливи на поведінку інших людей називають фундаментальною помилкою атрибуції. Сама ж людина причи­ни своїх невдач часто пояснює зовнішніми обставинами.

Часто міжособистісне сприймання відбувається за допомогою механізму стереотипізації. Стереотипізація (від гр. stereos — твер­дий, просторовий) — це інтерпретація причин поведінки люди­ни через зіставлення зі зразками, що відповідають соціальним стереотипам.

Стереотип — це спрощене уявлення про людей, події, процеси, поширені серед широкого кола осіб. Цей термін в обіг соціальних наук увів американський учений В. Ліппман у 20-х роках XX ст. Зазвичай, стереотипи виникають на підставі минулого досвіду лю­дини і перенасичені емоціями, які неможливо від них відділити. Більшість стереотипів адекватно відображають об'єктивну ре­альність. Однак, вони можуть будуватися і на основі обмеженого чи негативного досвіду або на підставі несуттєвих ознак. У такому разі повторне сприйняття цієї інформації відбувається невірно або забарвлюється негативно. Отже, стереотипи можуть бути вірними, але можуть бути і хибними. З метою подолання хибних негатив­них стереотипів щодо партнерів спілкування з ними слід постійно підтримувати зворотний зв'язок. Такий зв'язок, особливо невер-бальний, дає додаткову інформацію і допомагає краще зрозуміти іншу людину.

Стереотипізація у процесі пізнання людини людиною може призвести до різних наслідків. Негативними наслідками є те, що

надто спрощений образ об'єкта пізнання, який виникає, спотво­рює дійсність. В результаті багатогранний образ іншої людини замінюється штампом. Крім того, якщо минулий досвід людини обмежений або негативний, стереотипізація веде до упереджень, які можуть стосуватися національної, етнічної, релігійної, про­фесійної приналежності людини тощо. Однак, є і позитивні ре­зультати стереотипізації: стереотипи економлять зусилля людсь­кого мислення, упорядковують і класифікують навколишню дійсність. Крім того, вони допомагають людині зберігати загально­прийняті норми і цінності, а також свій соціальний статус. Отож, стереотипи виконують як негативну, так і позитивну роль у нашо­му житті. В силу неоднозначності їхніх функцій американські пси­хологи В. Стефан і К. Стефан (2003) запропонували стереотипи розуміти як якості, що приписують даній соціальній групі чи певній особі.

Виявлено низку ефектів міжособистісного сприймання: пер­винності, новизни, ореолу, гомогенності чужої групи, а також ефект впливу соціальної установки і ставлення до людини. Перше вра­ження, отримане при сприйманні людини людиною, є найсиль-нішим, його називають ефектом первинності. Такою першою інфор­мацією, яку ми отримаємо про незнайому людину, є насамперед її зовнішність. Найбільше інформації несе вираз обличчя людини. Істотні також такі деталі, як зачіска і одяг. На їх підставі ми судимо про цінності людини, її професію, соціальну приналежність тощо.

Про вплив зовнішності на сприймання людини людиною свідчить наступний дослід американських психологів. Експертам-викладачам (близько 400 осіб) видали ксерокопії особової справи студентів (анкети, автобіографії, фото тощо), і попросили дати всебічну характеристику студентів. Насправді всі отримали особо­ву справу одного студента, а різними були лише фотографії. Двос-там експертам запропонували фото симпатичного, серйозного і вдумливого хлопця, а двостам — малопривабливого і неохайного. Отримані експертні оцінки можна було поділити на дві групи: по­зитивні і негативні. Позитивну характеристику отримали особові справи, які містили фото привабливого хлопця, негативну — непривабливого. Хоча оцінювати зовнішність не було завданням експертів, саме вона відіграла вирішальну роль в експертизі.

Розділ III

Особистість у соціальному оточенні

 

Отже, на початкових етапах міжособистісного спілкування пер­шочергову роль відіграє естетична привабливість зовнішнього ви­гляду. При цьому роль грає не стільки фізична краса, скільки чарівність і привабливість людини, бо еталон краси є відносний і різниться в різних людей і народів. Проте експресивні характери­стики: приємний, добрий і веселий вираз обличчя; висота і тембр голосу; манера дивитися і посміхатися, — все це важливіше від звичайної вроди і привертає увагу насамперед оточуючих.

Під час сприймання добре знайомої нам людини починає діяти ефект новизни, який полягає у тому, що нова інформація, отрима­на про знайому людину, починає змінювати нашу думку про неї.

Відомо, що людина частіше приписує позитивні якості тим осо­бам, які їй подобаються, а негативні тим, які не подобаються. Це явище назвали ефектом ореолу, або галоефектом. Загальне пози­тивне враження, яке справляє людина, дає підставу іншим пози­тивно оцінювати і ті якості, які у даний момент не проявляються. Наприклад, якщо ми вважаємо, що людина добра, то ми одночас­но оцінюємо її як чуйну, надійну, привабливу тощо. Загальне не­сприятливе враження про людину породжує негативну оцінку її якостей, навіть якщо вони і не були продемонстровані. Ефект оре­олу є механізмом ущільнення отриманої інформації, прискорен­ням процесу її обробки. Найчастіше він виявляється тоді, коли люди між собою мало знайомі. У випадку сприймання вже знайо­мої людини цей ефект спостерігається за умов яскраво виражено­го емоційного ставлення до людини.

У міжособистісному сприйманні виявлений також ефект гомо­генності чужої групи, коли члени чужої групи видаються нам більш подібними один на одного, ніж члени своєї групи. Так, ми помилко­во думаємо, що люди іншої раси є більш подібні, ніж нашої.

Важливу роль у міжособистісному сприйманні відіграє також попередня інформація про людину, яка створює певну готовність до її сприймання — соціальну установку, або аттітюд (від фр. attitude — поза). Про це свідчать наступні досліди. Викладачів одного з американських навчальних закладів дезінформували що­до результатів тестування інтелектуальних здібностей студентів. Одним студентам приписали високі, а іншим — низькі здібності, хоча насправді вони суттєво не відрізнялись. Через деякий час

експериментатори перевірили навчальну успішність студентів. За незначним винятком з'ясувалося, що ті, хто ніби-то мав високий показник інтелекту, насправді вчилися добре, і викладачі були ни­ми задоволені, а ті, хто низький, навпаки, погану успішність, і ви­кладачі про них відгукувалися погано. Цей експеримент свідчить про те, що на об'єктивну оцінку знань студентів вплинула попе­редня інформація про їхні можливості. Вона сформувала готовність викладача бачити студента під певним кутом зору, і викладачі робили все, щоб виправдати таке бачення.

Другий дослід провели з російськими студентами. Двом групам студентів показали фотографію однієї й тієї ж людини. При цьому першій групі повідомили, що це — злочинець-рецидевіст, а другій, що це є видатний вчений. Обидві групи просили дати словесний портрет цієї людини. Результат був наступним. Для першої групи очі, які ховалися під бровами, свідчили про злобу, а крупне підборіддя — про наміри йти до кінця у здійсненні злочину. Для другої групи ті ж самі очі свідчили про мудрість, а підборіддя — про силу волі у подоланні труднощів на шляху до істини.

Соціальна установка виконує чотири головні функції: адап­таційну — спрямовує суб'єкт на ті об'єкти, які допомагають досяг­ти мету; пізнавальну — вказує на спрощений спосіб поведінки що­до конкретного об'єкта; саморегуляції — звільняє суб'єкт від внутрішнього напруження; захисну — сприяє розв'язанню внут­рішніх конфліктів особистості.

Міжособистісне сприймання визначається і ставленням до людини. Чим більше ми любимо людину, тим вона стає приваб­ливішою у наших очах; чим ближчі інтереси людини до наших, тим вона нам симпатичніша. Подібність порорджує приязнь, а різка відмінність — неприязнь.

8.3. Види спілкування

Спілкування поділяють на різновиди залежно від контингенту учасників, спрямованості, способів реалізації, тривалості спілку­вання, залученості, завершеності процесу спілкування і за доміну­ванням того чи іншого виду діяльності.

Залежно від контингенту учасників виокремлюють спілкуван­ня:

Розділ III