Особистість у соціальному оточенні. ■/ міжособистісне — спілкування між окремими особами (на­приклад, між студентами)

 

■/ міжособистісне — спілкування між окремими особами (на­приклад, між студентами). Якщо партнери спілкування мають схожі ціннісні орієнтації, між ними може виникнути такий різно­вид міжособистісного спілкування, як резонансне спілкування. Воно особливо сприяє духовному зближенню людей;

S особистісно-групове — спілкування між конкретною особою і групою (наприклад, спілкування між викладачем і групою студентів);

S міжгрупове — спілкування між двома чи більше групами лю­дей (наприклад, між двома делегаціями).

Залежно від спрямованості спілкування може бути:

S соціально орієнтоване — спрямованість на суспільні відно­сини (наприклад, спілкування оратора з аудиторією, викладача зі студентами);

■S предметно орієнтоване — спрямованість на сумісну діяль­ність (наприклад, спілкування студентів між собою під час навчаль­ної діяльності, працівників при виконанні службових обов'язків);

■S особистісно орієнтоване — спрямованість на встановлення між-особистісних стосунків (наприклад, спілкування друзів під час вечірки).

За способом реалізації спілкування може бути:

S формальним — спілкування, зумовлене соціальним статусом партнерів і регламентовано як за змістом, так і формою;

■S неформальним — зумовлене особистісними стосунками, які виникли між партнерами. Таке спілкування розкриває внутрішній зміст особистості людини. Вищими ЇЇ виявами є дружба і кохання.

За тривалістю спілкування поділяють на:

•Ґ короткотривале — виникає ситуативно і обмежується розв'язанням конктерного завдання (наприклад, консультація викладача перед іспитом);

■/ довготривале — це регулярне спілкування щодо стра­тегічних завдань (наприклад, консультації між керівником дип­ломної роботи і дипломантом).

За залученістю у процес спілкування розрізняють:

■S безпосереднє — передбачає наявність каналів зворотного зв'язку, які інформують про ефективність спілкування;

S опосередковане — передбачає наявність проміжної ланки — технічних засобів (наприклад, телефон, електронна пошта тощо) чи сторонньої особи (наприклад, посередник).

За завершеністю процесу розрізняють:

S завершене спілкування передбачає повне вичерпання змісту теми з погляду обох сторін спілкування;

S незавершене спілкування передбачає продовження теми спілкування, яке припинене або з об'єктивних причин (наприклад, від'їзд людини, нестача інформації), або з суб'єктивних (напри­клад, небажання продовжувати спілкуватися).

За домінуванням виду діяльності виокремлюють, наприклад:

■/ виробниче спілкування;

■S спортивне спілкування;

S педагогічне спілкування та інші види.

Педагогічне спілкування — це взаємодія викладача і студентів (або вчителя і учнів), змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу та досягнення взаєморо­зуміння. Педагог має виступати ініціатором цього процесу. Педа­гогічне спілкування є одним із найважливіших компонентів педа­гогічної діяльності. У педагогічному спілкуванні вирізняють три стилі: демократичний, авторитарний та ліберальний, які за своєю суттю відповідають основним стилям лідерства.

8.4. Форми, засоби та стилі спілкування

Спілкування між людьми може відбуватися у різних формах. Кожній з них приписані свої правила та норми спілкування. За формою вирізняють:

■/ анонімне спілкування — спілкування між незнайомими чи не пов'язаними особистісними стосунками людьми (наприклад, між пасажирами транспорту);

S функціонально-рольове спілкування — між людьми, які ви­конують різні соціальні ролі і яких поєднують взаємні обов'язки (наприклад, між лікарем та хворим, викладачем та студентом).

Спілкування здійснюється за допомогою двох основних засобів:

•/ вербального (від лат. verbum — слово), яке забезпечує мова — система словесних знаків¹. Під час мовного спілкування надзви­чайно важливо, щоби обидві сторони спілкування в сказане і почу-

¹ Детальніше див. тему 14. «Мовлення».

Розділ III