Особистість у соціальному оточенні. Інтерактивний компонент спілкування(від лат

Інтерактивний компонент спілкування (від лат. interaction — взаємодія) проявляється під час організації сумісної діяльності лю­дей і передбачає побудову спільної стратегії взаємодії між партнера­ми спілкування, зміну їхніх поглядів і поведінки. Участь у спілкувнні одночасно кількох осіб означає, що кожен має у цю діяльність зроби­ти свій внесок, тобто діяльність має бути взаємною. Взаємодія між людьми може носити або характер кооперації — добровільної співпраці, або конкуренції — суперництва між окремими особами.

Перцептивний компонент спілкування (від лат. perceptio — сприймання, пізнавання) передбачає взаємне сприймання, ро­зуміння і оцінку партнерів спілкування. Він ґрунтується на соціальній перцепції. Поняття соціальної перцепції вперше запро­вадив американський психолог Дж. Брунер (1947) у ході розробки так званого «нового погляду» на сприймання. Спочатку її ро­зуміли як соціальну детермінацію процесів сприймання. Пізніше соціальною перцепцією почали називати процес сприймання фізичних і поведінкових характеристик «соціальних об'єктів» (інших людей, соціальних груп тощо), тобто формування уявлень про наміри емоції, установки і т. п. інших людей.

У 50-х роках XX ст. американський психолог В. Уиттрайх провів експеримент по сприйманню знайомих та незнайомих лю­дей, використовуючи так звану кімнату Ейса, яка створює ілюзію збільшення (або зменшення) росту людини. Виявилось, що добре знайомі люди, наприклад, подружжя, сприймають один одного з меншою ілюзією, ніж незнайомі; адекватніше сприймають пред­ставників владних структур, наприклад, військових, порівняно з цивільними.

Опосередкованість соціальної перцепції соціальною системою цінностей демонструють досліди Дж. Брунера і К. Гудмена (40-ві роки XX ст.). Дітям пропонували порівняти розміри монет і нейт­ральні кружечки того ж розміру. Виявилось, що монети всі діти сприймали як більші за діаметром, при цьому у дітей з бідних сімей ця тенденція була виражена особливо яскраво.

Спілкування є поліфункціональним процесом. Основними його функціями є:

1. Інформаційно-комунікативна, яка забезпечує передавання і прийом інформації.

2. Регулятивно-комунікативна, яка стосується регуляції по­
ведінки людини у широкому сенсі цього слова.

3. Афективно-комунікативна, яка визначає емоційну сферу лю­
дини.

У реальному акті безпосереднього спілкування ці три функції об'єднуються.

Функції спілкування можна розглядати і в іншому аспекті, а саме як:

1. Організацію сумісної діяльності — саме під час спілкування
формується план сумісної діяльності, здійснюється обмін інфор­
мацією, контроль і корекція дій.

2. Пізнання людини людиною — вона розкривається в механізмах міжособистісного сприймання.

3. Формування і розвиток міжособистісних взаємин, становлен­ня яких відбувається у груповій діяльності.

8.2. Механізми міжособистісного сприймання. Каузальна атрибуція

Найважливішими механізмами міжособистісного сприймання є ідентифікація, соціальна рефлексія та стереотипізація.

Ідентифікація (від лат. identicus — тотожний) — це розуміння іншої людини через уподібнення себе їй. Такого уподібнення можна досягти, поставивши себе на місце іншого і будуючи свою поведінку так, як вчинила б інша людина. Наприклад, щоб зрозуміти причини пропуску занять студентом, викладач подумки ставить себе на його місце. Ідентифікація має тісний зв'язок з ем-патією'.

Другим механізмом міжособистісного сприймання є соціальна рефлексія (від лат. reflexio — відображення) — усвідомлення суб'єктом того, як його сприймають інші люди. Ця думка, од­нак, не завжди збігається з тим, як людину оцінюють реально.

Іноді для того, щоб зрозуміти іншу людину, нам бракує власно­го досвіду, уяви чи точної інформації про неї. У такому разі люди­на самовільно приписує іншим причини їхніх дій або навіть

¹ Детальніше див. § 2.2. «Методи розуміння психіки людини» і § 17.4. «Емоційні стани як форми переживань людини».

Розділ III