Друга половина XIX ст. в Російській імперії ознаменувалася трансформацією феодальної суспільно-економічної системи в напрямку капіталістичної. Переломним етапом в історії країни став кінець 50-х — початок 60-х рр. У цей час очевидною стала неможливість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин, що панували протягом століть, відбулося скасування кріпосного права, набув розвитку новий, більш прогресивний капіталістичний лад.
Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і разом з тим в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичними обставинами, так і колоніальною політикою, що здійснювалася царатом на цих землях. Становлення нової соціально-економічної системи вимагало серйозних змін в усіх сферах суспільного і політичного життя.
Реформи, що проводилися протягом 60-70-х рр. XIX ст., мали і суспільно-політичний, і соціально-економічний зміст. Вони були ліберальними за своїм спрямуванням і значною мірою сприяли народженню і становленню буржуазії. Проте розмах усіх цих процесів у державному устрої Російської імперії не слід перебільшувати. Незважаючи на проведення реформ і здійснення деяких змін в організації, складі та діяльності урядових установ, Росія залишалася абсолютною монархією із самодержавним монархом на чолі. В країні зберігалися усталені, традиційні державні вищі, центральні і навіть місцеві установи із дворянською урядовою більшістю. Серед основних, найбільш значимих перетворень тієї доби, відзначимо наступні:
· скасування кріпосного права у відповідності до Маніфесту імператора Олександра ІІ від 19 лютого 1861 р. і тоді ж підписаного царем «Загального положення про селян, звільнених від кріпосної залежності»;
· у 1864 р. уряд здійснив земську реформу, на більшості території країни запроваджувалося місцеве самоврядування (в Україні земства запроваджувалися лише на Лівобережжі та Півдні);
· відповідно до реформи судочинства в 1864 р. було ліквідовано становий характер судів, закритість судових засідань, залежність судів від адміністрації, відтепер засідання у суді проводилися відкрито за участю присяжних засідателів;
· з 1864 р. в країні запроваджувалася єдина система початкової освіти, діти представників всіх станів могли навчатися у народних училищах, середню освіту можна було отримати у класичній чи реальній гімназії;
· згідно зі Статутом 1868 р. було проведено реформу вищої школи, певну автономію отримували університети, збільшувалася кількість кафедр та чисельність викладачів, поліпшувалося матеріальне забезпечення ВНЗ;
· у 1864 р. було започатковано зміни в управлінні військовим відомством, територія імперії поділялася на військові округи (в Україні їх створили три – Київський, Одеський і Харківський);
· відповідно до Статуту 1874 р. військова повинність поширювалась на всі стани суспільства, термін служби в сухопутних військах скорочувався з 25 років до 6, на флоті – до 7 років.
Зазначимо, що курс реформ 60 - 70-х рр. відзначався внутрішньою суперечливістю і непослідовністю. Це, зокрема, виявилося в тому, що деякі важливі зміни в соціальному та політичному ладі хоча і передбачалися, але не були проголошені. Втім, в цей період самодержавство виявило небачену раніше наполегливість у впровадженні свого курсу, проте хитання уряду між прогресивними перетвореннями і реакційними заходами розширювали і зміцнювали опозицію старому ладу. Відбивши революційну хвилю на рубежі 70 - 80-х рр., уряд, очолюваний імператором Олександром Ш, перейшов до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 р. проголошував непохитність самодержавства і встановлення режиму політичної реакції. У 80-х - на початку 90-х рр. здійснюється низка контрреформ, які значною мірою скасовували найпослідовніші реформи попереднього періоду й повертали старі порядки.
