Державотворча діяльність гетьмана П.Дорошенка. Завершальний етап визвольних змагань: історичне значення та уроки

Характеризуючи зміст епохи Руїни, відзначимо й ті позитивні прояви, що спостерігалися у діяльності деяких українських політичних лідерів на загальному негативному тлі. Так, у січні 1667 р. у м. Андрусів Московське царство уклало з Річчю Посполитою мирну угоду терміном на 13 років:

· Московському царству поверталося м. Смоленськ, у його складі залишалася Лівобережна Україна;

· Київ передавався на 2,5 роки Московський державі;

· Правобережжя переходило до складу Речі Посполитої;

· Запоріжжя перебувало під владою обох держав.

Андрусівське перемир'я фактично перекреслювало Переяславську угоду і Березневі статті 1654 р., головною умовою яких був захист України від зовнішніх ворогів і зобов'язання царського уряду ніколи не віддавати Україну Речі Посполитій. В цих вкрай несприятливих зовнішніх умовах проявив свої об’єднавчі прагнення гетьман П.Дорошенко. У 1668 р., будучи правобережним гетьманом, П. Дорошенко організує похід на Лівобережжя, де відбувалося широке антимосковське повстання. Під час цього повстання, у червні 1668 р., було вбито лівобережного гетьмана І. Брюховецького, а вже наступного, 1669 р. Лівобережна та Правобережна Україна були об'єднані під владою гетьмана П. Дорошенка. Втім, наступ поляків змусив Доро­шенка повернутися на Правобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного. У 1669 р. Много­грішного було обрано гетьманом Лівобережної України (1669-1672), після чого він розірвав союз з гетьманом Дорошенком і визнав владу Московського царя. Многогрішним були укладені Глухівські статті (Конституція Гетьманщини у складі Московсь­кого царства з 27 пунктів, 1669р.), за якими:

· в Україні зменшила­ся кількість московських воєвод у містах до 5, у 5 містах, де воєводи залишалися, вони не мали права втручатися у справи місцевої адміністрації;

· податки збиралися тільки старши­ною;

· козацький реєстр складав відтепер 30 тис. осіб, ще 1 тис. осіб скла­дала наймане гетьманом військо;

· Многогрішний також поставив питан­ня приналежності Києва до Гетьманщини.

У 1686 р. Московське царство, підписавши договір про Віч­ний мир з Річчю Посполитою, лише поглибило й закріпило ті тенденції, що були закладені Андрусівською угодою. За цим договором Московське царство:

· остаточно підтверджувало свої права на Лівобережну Україну, Київ та Запоріжжя;

· частина ж Київщини, Поділля, Брацлавщина, Волинь, Галичина залишалися під владою Речі Поспо­литої.

Певні спроби покращити становище пов’язані з діяльністю лівобережного гетьмана І. Самойловича (1672-1687 рр.), який приєднав частину Правобереж­ної України до Гетьманщини і прийняв титул гетьмана обох сто­рін Дніпра. Втім, і його державотворча діяльність була відносно успішною, адже Самойловичу не вдалося надовго утримати єдність країни, вийти з орбіти централізаторських впливів Москви.

Отже, доба Руїни стала серйозним випробуванням для Української козацької держави. Проте, незважаючи на всі негативні процеси, тенденції цієї епохи, рівень досягнень попередньої доби був настільки високим, що й у другій половині ХVІІ століття зберігалися українські державницькі інституції, тривала боротьба за єдність й національний поступ. Підсумки та історичне значення визвольних змагань середини ХVІІ ст. можна визначити таким чином:

· у ході визвольних змагань не вдалося звільнити всю Україну від польського панування, проте була створена автономна національна Українська держава, було відновлено традицію державотворення українського народу;

· українському народу вдалося зберегти свою етнічну самобутність, свою мову, культуру, звичаї, врятуватися від геноциду;

· в процесі боротьби з іноземними поневолювачами було сформульовано національну ідею українського народу — ідею незалежності, політичної, економічної, соціальної свободи і побудови власної держави.

Водночас зазначимо, що дуже важкими були демографічні наслідки Визвольної війни: втрати населення від епідемій, голоду, міграцій склали близько 3 млн. чол., а політична диференціація і поляризація української військово-політичної еліти (пропольські, промосковські, протурецькі угруповання), що також проявилася у тих умовах, належить до числа негативних, руйнівних явищ доби.

Тема 5. Гетьманщина у складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності (кінець XVII-XVIII ст.)

План

1. Внутрішня й зовнішня політика гетьманів України І.Мазепи та П.Орлика, її державотворчий потенціал.

2. Централізаторська політика російського самодержавства й скасування державної автономії України.

Основні поняття: Коломацька рада,Північна війна,українсько-шведська угода,Конституція П.Орлика,Малоросійська колегія,Правління гетьманського уряду,обмеження автономних прав,ліквідація Запорозької Січі,скасування інституту гетьманської влади,приєднання Південної України та Правобережжя.