Особливості квітки та суцвіть декоративних рослин

Квітково-декоративні рослини відрізняються одна від одної перш за все габітусом (тобто розмірами і будовою куща), кольором, формою листя, квіток і плодами, а також біологічними особливостями росту і цвітіння.

Щоб керувати розвитком рослини, необхідно знати основні процеси життє діяльності, які відбуваються в них в різні періоди їх життя і на основі цих знань застосовувати відповідні прийоми вирощування для отримання найбільшого ефекту декоративності при найменших затратах.

Розглянемо будову, розвиток і функції різних органів декоративних рослин.

Корінь – підземний орган. При допомозі його рослини закріплюються в грунті, поглинають з нього воду та поживні речовини, які потім надходять у надземну масу. Крім того корінь слугувює місцем відкладення поживних речовин, а також може бути органом розмноження. Сукупність всіх коренів називають кореневою системою, утворення якої починається з росту зародкового корінчика насіння. Спочатку утворюється головний корінь, який поступово розгалужується і утворюються корені першого, другого і т.д. порядку. Якщо головний корінь в подальшому зберігається, то така коренева система називається стрижневою. Вона характерна для для всіх дводольних рослин. Якщо головний корінь відмирає або перестає рости і від нього відходят додаткові, то така коренева система називається мичкуватою (гвоздика, цибулеві, пальми). У всіх рослин, вирощених вегетативним способом (з листя, живця, бульбочки і т.д.) головний корінь відсутній, розвиваються тільки додаткові корені, які в подальшому утворюють мичкувату кореневу систему.

При пікіровці ( прищіпування головного корення) посилюється ріст бокових корінців і утворюється більш сильна та розгалужена коренева система. Деякі рослини - ліани, орхідеї, ароїдні мають повітряні корені, звисаючи вниз вони здатні втягувати вологу з навколишнього повітря. А у плюща додаткові корені виконують роль присосок або прицепок, якими рослини прикріпляються до опори. Поблизу кінчиків молодих коренів розміщені тоненькі кореневі волоски через які поглинаються з грунту вода та мін. реч. При пересадці рослини страдають в основному від втрати кореневих волосків, так як не можут без них повністю забезпечити надземну частину вологою і поживними речовинами. Чим більш розгалужена коренева система, тим більше вона забезпечує рослину всім необхідним для її розвитку.

Крім того корені дихають, тобто для їх нормального функціонування їм необхідний вільний доступ повітря в грунт їз атмосфери, тобто газообмін. Тому грунт повинен бути завжди рихлим, мати мілкокомковату структуру, добре пропускати повітря. Створення такої структури досягається внесенням органічних добрив, правильною культурозміною і своєчасним обробітком грунту. Велике значення має рихлення поверхневого шару землі після сильних дощів, або надмірного зволоження, що призводить до ущільнення грунту. На коренях більшості бобових рослин (духмяний горошок, декоративна квасоля, акація, гліцинія) утворюються бульбочкові бактерії, які засвоюють вільний азот повітря, перетворюючи його в необхідні для рослини зʼєднання. В свою чергу бактерії живляться органічними речовинами, які виробляють рослини (симбіоз). Після відмириння бобових грунт збагачується азотистими речовинами.

Корені рослин різноманітні за формою. Деякі рослини (жоржина, півонія, спаржа) мають потовщені розросші корені, які до зими заповнюються поживними речовинами. На коренях інших рослин (конвалія, рудбекія, багаторічна айстра) виникають додаткові бруньки. При сприятливих умовах вони здатні утворювати надземні пагони – кореневі порослі.

Стебло – надземна частина рослини, яка разом з боковими пагонами створює скелет і поєднує кореневу систему і листя, а несе на собі бруньки, листя, квітки і плоди. Стебло – це провідник води, мінеральних і органічних речовин.

Частини стебла – здеревʼянілі і зелені живці часто використовуються для вегетативного розмноження. Багато рослин мають видозміненні стебла – цибулину, кореневище, бульбу, коренебульбу, бульбоцибулину.

У рослин стебло проростає їз брунечки насінини. Подальший його ріст і бокових розгалужень разом з листям називають – пагонами (пагони першого, другого порядку, і т. д.). Місце перходу стебла в корінь називають кореневою шийкою. Місце на стеблі де прикріплюється листок і розміщена брунька - називають вузлом, а чатина стебла між вузлами називають – міжвузлями. Брунька являє собою сильно вкорочений пагін із зачатковими листями та репродуктивними органами. Бруньки є ростові (мають зачатки пагонів та листя), квіткові ( зачатки квіток та суцвіть ), змішані. За місцем розміщення – пазушні та верхівкові.

За характером роста і розміщення розрізняють стебла: травʼянисті і деревʼянисті; прямостоячі (мальва, дельфініум, кампанула); розкидисті і пониклі (годеція, настурція, немезія, окремі сорти айстр); повзучі і стелячі (портулак, вербена, петунія); виткі і чіпкі (кліматіс, іпомея, духмяний горошок). У деяких рослин стебло залишається недорозвинутим, а листя утворює розетку (наперстянка, бадан, функія, маргаритка).

В залежності від характеру росту міняється і їх використання, так прямостоячі та розкидисті рекомендують для рядових посадок, а повзучі та стелячі для рокаріїв, альпінаріїв, звисаючі та чіпкі для вертикального озеленення (стін, колон, альтанок, решіток....)

Кореневище – видозмінена потовщена підземна частина стебла, які по формі бувають прості та розгалужені, тонкі з довгими міжвузлями (айстра багаторічна, рудбекія, конвалія), або у вигляді товстих сильно вкорочених пагонів (ірис, канни, лілійники).

Бульба - видозмінений потовщений підземний стебловий пагін, який має сплячі бруньки з одним чи кількома міжвузлями (цикламен, картопля, земляна груша).

Коренебульба – видозмінений корінь. Коренебульби розрізняють поформі і величині, містить великий запас поживних речовин (жоржина).

Цибулина – являє собою підземний сильно вкорочений пагін з видозміненими листями – лусками, які щільно прилягають одна до одної і в пазухах яких містяться бруньки (лілії, тюльпани,нарциси, гіацинт...). Верхня луска цибулини суха, захисна, внутрішні соковиті. По розміщеню лусок розрізняють цибулини плівкові, у яких лусочки щільно прикривають одна одну (у тюльпана) і черепицевидні, у яких лусочки налягають одна на одну як крівля-черепиця (лілії).

Бульбоцибулина – являє собою підземне стебло у вигляді округлої бульби з вузловими кільцями і з бруньками різної величини, які знаходяться в верхній частині бульбоцибулини (гладіолус, крокус, монтбреція), тобто поєднують ознаки бульби та цибулини.

До видозмінених пагонів також відносяться: захисні колючки, вусики, пліті-надземні стелячі пагони, здатні вкорінятись у вузлах та ін.

Листок – важливий орган рослини. Основна функція його – фотосинтез. В окремих випадках він може бути і органом розмноження. У багатьох рослин в листях відкладаються запасні поживні речовини, а в сукулентів в них запасається волога. Листок регулює газовий обмін рослини. В житті людини листя відіграють чималу роль – вони приглушуть шум, збирають пил, а в багатьох рослинах вони виділяють летючі речовини – фітонциди (календула, туя, ялина, сосна). Листок складається з черешка та листової пластинки. В залежності від особливостей прикріплення до стебла називають листя черешкові (бузок, айстра...) та сидячі. А листорозміщення: почергове, супротивне та мутовчате. В клітинах листя містяться зелені пігментні зерна, які поглинаю сонячну енергію і відбувається один із самих складних процесів – фотосинтез – утвореня органічних речовин із неорганічних і виділяється кисень. На нижній стороні листка розміщені сочевички, через які і відбувається газообмін.

Декоративність багатьох рослин здебільшого залежить від величини, форми і кольору листя. Величина листя коливається в досить великих межах – від кількох мм до 1,5-2 м. Рослини з мілкими листочками та пістрявими мають чудовий ефект при посадці їх на передньому плані, в групах, рядах та масивах. Рослини з великим листям добре проглядаються на деякій віддалі від глядачів і бувають особливо у виграші в поодиноких посадках. По формі листя також досить сильно варіює: круглі, овальні, видовжені, лопатеві та ін. По кольору листя буває всіх кольорів та відтінків, особливо восени, також велика кількість рослин мають пістрявість листя (клен червоний, бересклети, хости, спіреї та ін.) За їх допомогою можна побудувати гарну кольорову гаму.

Квітка – являє собою вкорочений пагін з видозміненими листками, яка пристосована для розмноження в результаті запилення та запліднення, що призводить до утворення плодів та насіння. В квітникарстві більшість рослин ціняться заради квіток.

Квітка в основному складається з квітконіжки, зелених чашолистиків, що утворюють чашечку, пелюсток що утворюють віночок, маточки та тичинок. Кількість маточок та тичинок іїх форма, розміри, колір дуже різноманітні. Деякі рослини мають махрові квітки та суцвіття. Махрові квітки мають велику кількість пелюсток в порівняні з немахровими або простими. В декоративному садівництві рослини з махровими квітками особливо ціняться, так як такі квіти в основному крупніші і визивають більший декоративний ефект. Однак більшість махрових рослин дають менше насіння, або бувають повністю стерильними.

Квітки бувають поодиночні ( нарцис звичайний, півонія, тюльпан) або зібрані в суцвіття. Суцвіття діляться на прості та складні. До простих відносять китиця (бузок), колос (гладіолус), щиток (гвоздика турецька), зонтик (примула), головка, корзинка (ромашка, айстра). Складні суцвіття – складний колос, складна китиця (волоть), складний щиток, складний зонтик і т.д.

Квітки є одностатеві (тільки жіночі квітки з маточками, чи чоловічі – з тичинками) та двостатеві ( одночасно з маточками та тичинками). Розрізняють самозапильні та перехреснозапильні рослини (за допомогою вітра, комах...).

Квітки відрізняються великою різноманітністю за будовою, розмірами, кольором, ароматом, часу та терміном цвітіння. За будовою вони варіюют від простих форм до оригінальних, як у ірисів, орхідей, кальцеолярії... Розрізняють квітки правильні (актиноморфні) – через які можна провести кілька плоскостей симетрії та неправильні (зигоморфні)- через які можна провести тільку одну плоскість симетрії. До неправильних відносять двогубі, мотилькові (левені ротики, духмяний горошок, боби, немезія). Зустрічаються і асеметричні квітки, через які неможна провести взагалі плоскості семетрії – кани.

Квітки характеризуються багатою різноманітністю за кольором, мають всю гаму кольорів та тонів, крім чисто чорного. Крім того, окремі мають яскраві цятки, штрихи, крапинки, облямівки (флокс, віола, іриси, жоржина, гладіолус). Багато квітів відрізняються чудовим ароматом (бузок, троянда, чубушник, конвалія, лілія...) Велике значення має період цвітіння в озелененні. Знаючи цей період, можна створити квітник безперервного цвітіння.

Плід утворюється після запліднення із завʼязі, а інколи з других частин квітки. Насінина складається із зародка і запасних поживних речовин, а навколо вкрита насінною шкіркою. Плоди квіткових рослин діляться на соковиті (ягода) і сухі (зернівка, коробочка, стручок, горішок). Якщо в плодах одна насінина, вони називаються однонасінними, якщо багато насінин – багатонасінними. Кількість насінин в плодах коливається в широких межах: від однієї –двох (у настурції)до великої кількості (бегонія, примула, мак, петунія). В квітникарстві культивують багато декоративних рослин заради яскравих або оригінальних по формі, а в окремих випадках і їстівних плодів.