Світловий режим
Температурний режим
Повітряно-газовий
Водний режим
Режим живлення
Взаємодія декоративних рослин і факторів зовнішнього середовища багатограна. Задача сільськогосподарської науки - вивчити цю взаємодію, визначити оптимум умов середовища для життєдіяльності рослин і на цій основі розробити агротехнічні прийоми для їх кращого розвитку.
Серед факторів зовнішнього середовища найбільше значення для життєдіяльності рослин мають світло, тепло, повітря, волога, умови грунтового живлення. В відкритому грунті не всі фактори в однаковій мірі піддаються реголюванню. Так, температурний і світловий режим обумовлені природним середовищем відповідно кліматичній зоні.
1. В залежності від того в яких екологічних умовах протікав філогенез рослин, виникли і відповідні життєві форми: трвʼянисті декоративні рослини, кущики, кущі, дерева.
Світловий режим с.г. рослин в основному характеризується періодом освітлення (довжиною дня) і кількістю світла, яке виражається фізіологічною радіацією (350...750нм) або фотосинтетичною активною радіацією – ФАР (380...710нм). Так в південних районах свтловий день в період вегетаційного сезону менший ніж середній полосі, але кількість сонячної радіації на півдні більше (чим далше від екватора, тим більше променистої енергії поглинається атмосферою. Реакцію рослин на період освітлення називають фотоперіодизмом. Тобто, з рухом з півдня на північ, краще ростуть і розвиваються ті рослини, філогенез яких протікав в умовах довгого дня. Південні екзоти, навпаки, краще розвиваються при більш коротшому дню. В результаті виникла фізіологічна класифікація – рослини короткого і довгого дня.
Однак є і нейтральні види, які успішно ростуть як при короткому так і при довгому дню. До рослин короткого дня відносять жоржину, канни, настурцію, хризантеми, амарант,шальвію... Довгоденні рослини: айстри, фіалки, гладіолуси, гортензія, дельфініум та ін. Нейтральні види - тюльпан, лілія, нарцис, пеларгонія, цикламен, цинія та ін.
Реголювати періодом освітленності ми можемо тільки в умовах закритого грунту (в теплицях, оранжереях), особливо при вигонці квіткових рослин.
По відношенню рослин до інтенсивності світла також існує певна закономірність – з рухом рослин з півночі на південь підвищується їх тіневиносливість. Недостатня кількість ФАР призводить до зміни форми і структури крони дерев, слабкому кольорі квітів та листків рослин.
По відношенню до інтенсивності світла декоративні рослини ділят на світлолюбні, тінелюбні та тінестійкі.
Світлолюбні види нормально ростуть і розвиваються тільки при високій інтенсивності світла. В цю групу входять більшість квіткових рослин, більшість широколистяних деревних, а з хвойних модрина і сосна.
Тінелюбні рослини задовільно розвиваються при не повному освітленні, в затінку. Повне світло часто призводить до заторможеня розвитку і зниженню їх приваблевості. В цю групу входять ялина, ялівці, тис, папороті, окремі кущі, хости, монстери, аспідістра та ін.
Тінестійкі види відносят до нейтральних по відношенню до інтенсивності світла, тобто успішно розвиаються як при повній освітленності, так і в затінку.
В цю групу входять більшість кущів, липа, горобина, аквілегія (орлики), незабудки, астільба.
2. Тепловий режим повітряного і грунтового середовища – один з ведучих факторів росту і розвитку рослин. Правильне розміщення декоративних рослин не можливе без врахування їх вимог до температури. Відношення декоративних рослин до тепла визначається двома факторами: вегетаційним періодом і режимом температури. Більш теплолюбиві види та сорти вимагають і більш довшого періоду вегетації. Однак при цьому важливо враховувати режим температури на протязі вегетації, так як від цього залежить темп росту та розвитку рслин. Потреба декоративних рослин до температурного режиму міняється на протязі вегетації. Більшість рослин найбільш вимогливі до тепла в період цвітіння та розвитку насіння, а також в перід закладання квіткових бруньок у деревних рослин.
Від відношення декоративних рослин до тепла залежат особливості їх вирощування – у відкритому чи захищеному (оранжерейному) грунті.
В групу рослин відкритого грунту входят перш за все деревні види, а також багато травʼянистих квіткових рослин (причому серед них багато південних екзотів – субтропічних та тропічних рослин).
Серед рослин відкритого трунту виділяють теплолюбні, холодостійкі та зимостійкі види. Теплолюбні рослини в період вегетації не переносят навіть короткочасного зниження температури до 1-2̊С. Багато з них напротязі зими тримають в теплицях і тільки літом переносят у відкритий грунт.
Холодостійкі види здатні без пошкоджень переносити короткочасне зниженя температури В цю групу входять багато однорічників, дворічників, а також зимуючих багаторічників.
До зимуючих видів декоративних рослин відносят зимуючі деревні породи, крона яких не потребує спеціального покриття від знижених температур.
Оранжерейні рослини по відношенню до температурного режиму в зимній час ділят на групи: рослини холодних, теплихоранжерей і теплиць з помірною температурою. Рослини першої групи утримують в теплицях, температура в яких в зимовий період не повина перевищувати +3-7̊С (герань, родендрон, лаврові,фуксія). Рослини теплих оранжерей необхідно утримувати при температурі не нище +15-25̊С (орхідеї, ананас,фікус, папороті). Рослини теплиць з помірною температурою утримують не при температурі не нище 8-15̊С.
3. Всім рослинам для їх життєдіяльності необхідне повітря, тобто певне газове середовище, яке в відкритому грунті може змінюватись в залежності від типу грунту, рельєфу, родючості і т.д. В закритому грунті газове середовище можна регулювати провітрюванням, підживленням вуглекислим газом. Всі органи рослини дихають, ось чому необхідно підтримувати грунт в рихлому стані. Крім того, в добре обробленому грунті краще протікає жеттєдіяльність корисних мікроорганізмів, які забезпечують мінералізацію рослинних решток.
Дихання супроводжується значним виділенням тепла. На цій особливості засновано використання перегною в парниках в якості біопалива. У деяких рослин в процесі дихання температура підвищується на кілька градусів відносно температури повітря. Тому необхідно постійно забезпечувати рослини свіжим повітрям, багатим на кисень. Особливо це важливо при проростанні насіння, появі сходів, укоріненні живців, під час цвітіння рослин. Ось чому посіви насіння, живцювання, пікіровку сіянцівнеобхідно проводити в рихлу, повітрепроникний грунт, а також систематично рихлити грунт навколо рослин у відкритому грунті і вгоршках з кімнатними рослинами.
Для життєдіяльності рослин необхідний і вуглекислий газ, який складає 0,03% загального обʼєму повітря. З вуглекислого газу і води в процесі фотосинтезу утворюється органічна речовина. Посилити його вміст можна поливаючи рослини водою насиченою вуглекислотою, а також використовувати нерозкладені органічні добрива.
4. Потреба рослин у воді дуже велика, так як вода – необхідна умова для життя рослин.
1) Вона являється головною складовою рослини (50-80%). Вона випаровується і одночасно поступає в них з грунту.
2) Вона необхідна для синтезу органічних речовин рослин. Саме з її участю проходять всі основні біохімічні процеси в рослині.
3) Поживні речовини з грунту можуть можуть поступити в рослину тільки в розчиненому вигляді.
4) Вода забезпечує безперервність руху поживних речовин в рослині.
5) Від вологості грунту і повітря залежить нормальний ріст і розвиток ролин.
Водний режим рослин складається з трьох процесів:
1. Надходження води в рослину через кореневу систему і листя;
2. Пересування води по рослині від коріння до листя і навпаки;
3. Випаровування води з листя в атмосферу – транспірація, яка забезпечує неприривний потік води з поживними речовинами, поступаючими з грунту від коренів до листя. Саме випаровування води рослинами запобігає їх перегріву.
В різні фази розвитку потреба рослин у воді неоднакова. Рослинам з коротким вегетаційним перідом необхідна більша кількість води. Більшість квіткових рослин краще ростуть при вологоємкості грунту від 60 до 80%. З зменшенням площі живлення потреба рослин у воді зростає.
Надлишок вологи в грунті в той же час шкідливий для рослин, як і недостаток. При сильному зволоженні коренева система із-за недостатку кисню слабшає, хворіє і рослина гине.
За потребою у воді рослини ділят на 4 групи:
1. Гідрофіти. Рослинам цієї групи необхідна велика кількістьводи. Це водолюбиві рослини (осоки, сітники, ціперуси).
2. Гігрофіти – це рослини, які тільки ростуть в умовах надлишкового зволоження, або безпосередньо у воді (латаття, водна лілея, водний гіацинт, стрілолист, вільха, аспідістра...)
3. Мезофіти – рослини з середньою потребою у воді. Це сама розповсюджена група, до якої належать більшість квіткових рослин. В ній виділяють підгрупи з малою, середньою та високою потребою у воді.
4. Ксерофіти – рослини, які потребують не велику кількість вологи. Це в основному засухостійкі види – представники пустель, напівпустель та степів, здебільшого сукуленти – запасаючі воду в листях та стеблах (агава, алоє, кактуси, житняки).
5. Всі елементи живлення рослини отримують з грунту і повітря. Головні з них азот, фосфор, калій, кальцій, які часто існують в недоступній для рослин формі. Тому використовують швидкодіючі фактори – органічні та мінеральні добрива.
Це один з важливих агротехнічних прийомів вирощування рослин. В різні фази розвитку потреба рослин в елементах живлення неоднакова. Під час росту рослини потребують підвищеного вмісту азоту, а декоративно-листяним рослинам цей елемент в великій кількості необхідний на протязі всього життя рослини. В фазі цвітіння і плодоношення рослини споживають більше фосфору і калію. А після внесення органічних добрив поліпшуються водні, повітряні і теплові властивості грунту та його структура. А також вони зменшують кислотність та засоленість грунтів. Дуже позитивна дія зелених добрив або сідерантів – грунт збагачується органікою і азотом. Післядія зелених добрив проявляється на протязі 4-6 років.
